ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 359/559/22

провадження № 61-3936 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області, служба у справах дітей виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Демченко Тетяни Олександрівни - на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2023 року у складі судді Яковлєвої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області, служба у справах дітей виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява обґрунтована тим, що 08 листопада 2014 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка - ОСОБА_3 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2017 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2016 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини всіх доходів (заробітку), починаючи з 25 листопада 2015 року.

Вказувала, що ОСОБА_2 не спілкується з дитиною з липня 2015 року, не приймає участі у її вихованні, забезпеченні духовного та культурного розвитку, не навчає життєвим навичкам, не забезпечує матеріально.

З 07 березня 2020 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , разом з яким та донькою проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ЇЇ чоловік є військовослужбовцем, зареєстрований у військовій частині за адресою: АДРЕСА_2 .

30 липня 2021 року Міністерство оборони України Збройних Сил України звернулось з клопотанням до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної державної адміністрації про сприяння в реєстрації її, як дружини військовослужбовця - підполковника ОСОБА_4 , та її доньки ОСОБА_3 за вказаною адресою військової частини. На даний час у неї виникла необхідність зареєструватись з дочкою за адресою реєстрації чоловіка для подальшої можливості отримання чоловіком житла для сім`ї на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з цим у серпні 2021 року вона письмово рекомендованим листом запрошувала відповідача з`явитись 07 вересня 2021 року до Центру надання адміністративних послуг Солом`янської районної державної адміністрації в м. Києві для надання ним, як батьком, згоди на реєстрацію місця проживання дитини за вказаною адресою, однак ОСОБА_2 на запрошення не з`явився, а у месенджері «Viber» повідомив, що немає можливості з`явитись саме на вказаний день. З того часу вони так і не змогли досягти згоди щодо дати реєстрації доньки, що свідчить про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачкою наявності винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, умисного ухилення від виховання дитини, а також того, що інтереси дитини вимагають застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Демченко Т. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 207/413/18, від 19 травня 2021 року у справі № 756/11896/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17, від 21 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 359/559/22 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки доказам та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Суди не взяли до уваги, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання дочки, добровільно самоусунувся від участі у її житті та тривалий час ігнорував свою доньку, її інтереси, потреби, не вітав з днем народження та не забезпечував її лікування, коли вона хворіла, і лише за після ухвалення судового рішення від 16 лютого 2016 року про стягнення з нього аліментів примусово почав виконувати часткового свої батьківські обов`язки зі сплати аліментів. На неодноразові попередження служби у справах дітей та сім`ї відповідач не реагував, не виконував її рекомендацій і лише у листопаді 2021 року після виклику на комісію відповідач звернувся із заявою про встановлення порядку та способу участі у вихованні та спілкуванні батька з дитиною.

Вказує, що суди не взяли до уваги висновок служби у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області від 28 листопада 2022 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому надано належну оцінку поведінці відповідача щодо дитини та встановлено, що батько свідомо нехтує батьківськими обов`язками, виконання ним батьківських обов`язків зводиться виключно до примусової сплати аліментів.

Вказує, що сам факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Суди не врахували надані позивачкою докази, які підтверджують ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та пояснення свідків.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 08 листопада 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2016 року у справі № 361/8239/15-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини від всіх доходів на утримання доньки - ОСОБА_3 щомісячно, починаючи з з 25 листопада 2015 року та до досягнення дитиною повноліття. Вказане судове рішення набрало законної сили 27 лютого 2016 року (а. с. 21-22, т. 1).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2017 року у справі № 361/463/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Вказане судове рішення набрало законної сили 20 червня 2017 року (а. с. 23, т. 1).

Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з матір`ю.

07 березня 2020 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 (а. с. 33, т. 1).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 06 вересня 2021 року № 20-36-7039, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 42, т. 1).

Згідно з довідкою КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» від 25 серпня 2021 року № 105, ОСОБА_1 працює у цьому закладі лікарем-педіатром відділення екстреної медичної допомоги з 01 серпня 2014 року, характеризується позитивно, отримує сталий заробіток (а. с. 16-18, т. 1).

Згідно з довідкою дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Веселка» від 08 вересня 2021 року № 08-01/215 та характеристики на дитину, ОСОБА_3 з листопада 2017 року по травень 2021 року відвідувала цей заклад. Дитину приводили, забирали та були присутні на батьківських зборах: мати ОСОБА_1 , бабуся, дідусь та ОСОБА_4 . Батько протягом цього періоду не приходив та не цікавився життям дитини. Маргарита характеризується виключно з позитивної сторони (а. с. 29, 30, т. 1).

Згідно з довідкою Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 від 29 листопада 2021 року № 311, з 01 вересня 2021 року ОСОБА_3 є ученицею 1-Б класу цього навчального закладу. Дитина характеризується позитивно (а. с. 31-32, т. 1).

Згідно з довідкою ТОВ «Тріада Житлосервіс» від 06 вересня 2021 року № 46 та акту обстеження житлово-побутових умов, складеного 07 вересня 2021 року депутатом Бориспільської міської ради Київської області Пашиним С. О. , ОСОБА_1 проживає разом з донькою ОСОБА_3 та чоловіком ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 43, 44, т. 1).

Згідно з довідками ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26 серпня 2021 року, підполковник ОСОБА_4 перебуває на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_2, має стабільний дохід (а. с. 36, 37, т. 1).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 26 серпня 2021 року, ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , військова частина (а. с. 39, т. 1).

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30 липня 2021 року № 138, в особовій справі підполковника ОСОБА_4 значяться: дружина ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_3 (а. с. 40, т. 1).

30 липня 2021 року кадровий центр Збройних Сил України звернувся до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичної особи Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з клопотанням про сприяння в реєстрації дружини ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_3 військовослужбовця - підполковника ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 41,т. 1).

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 запрошення прийти 07 вересня 2021 року на 10 год. 00 хв. до Центру надання адміністративних послуг Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації для надання письмової згоди на проведення реєстрації дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 45, т. 1). Докази направлення ОСОБА_2 та отримання ним цього листа суду не надано.

Згідно з характеристикою, з 2006 року і по теперішній час ОСОБА_2 працює агентом з наземного обслуговування повітряних суден групи наземного обслуговування повітряних суден відділу наземного обслуговування повітряних суден служби наземного обслуговування в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», характеризується позитивно (а. с. 104, т. 1).

Згідно з сертифікатом серії НОМЕР_3 від 14 вересня 2023 року про проходження профілактичного наркологічного огляду та медичною довідкою серії ААМ № 965754 від 13 вересня 2023 року про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, ОСОБА_2 не перебуває на обліку у нарколога чи психолога (а. с. 196, т. 1).

Встановлено, що ОСОБА_2 вчасно і в повному розмірі сплачує аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 та 06 листопада 2020 року оплатив страхові полюси за номерами 100758421 та 100758422 щодо дитини (а. с. 193-195, т. 1). Вказані обставини сторонами не заперечувалися.

16 листопада 2021 року ОСОБА_2 звертався до служби у справах дітей виконавчого комітету Бориспільської міської ради з заявою про встановлення графіку спілкування з дитиною (а. с. 102-103, т. 1).

Листом служби у справах дітей Бориспільської міської ради від 07 грудня 2021 року № 01-26-594 ОСОБА_2 повідомлено, що вказані у заяві доводи розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини за участі обох батьків. Батькам рекомендовано у місячний строк узгодити графік побачень батька з малолітньою дитино, також батьку рекомендовано узгодити з ОСОБА_1 питання щодо перереєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 (а. с. 8, т. 2).

Згідно з висновком служби у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області, який погоджено рішенням виконавчого комітету міської ради від 28 листопада 2022 року № 573, визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок обґрунтований тим, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема, не цікавиться здоров`ям дитини, її навчанням не виявляє інтересу щодо дитини (а. с. 47, 48, т. 1).

Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що є бабусею ОСОБА_1 , вказала, що після розриву стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 остання разом з донькою ОСОБА_3 переїхали та проживали разом з нею протягом п`яти років. Однак свідку невідомо, чи повідомила позивачка про зміну місця проживання дитини ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_8 повідомив суду, що є дядьком ОСОБА_3 та її хрещеним батьком, вказав, що ОСОБА_1 проти спілкування батька ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 .

Також судами встановлено, що в провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа № 359/9386/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самосійних вимог - служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради Київської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

За даними з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою суду від 25 травня 2023 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 359/559/22 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Демченко Т. О. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, як і не доведено, що інтереси дитини потребують позбавлення батька батьківських прав щодо неї. Водночас ОСОБА_2 надав до суду докази виконання своїх батьківських обов`язків щодо матеріального забезпечення дитини та пояснив свою не активну участь у вихованні дочки наявністю між сторонами спору щодо порядку і способу участі батька у спілкуванні і вихованні дитини.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не містить обґрунтованого посилання на те, що позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дитини, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суди обґрунтовано не погодилися з цим висновком.

Також судами не встановлено, а позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Той факт, що на час розгляду справи дитина проживає окремо від батька, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Судами враховано, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суди, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою та з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, дійшли правильного висновку про відмову в позові.

Верховний Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини.

Як зазначив Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у розглядуваній справі не встановлено.

Позбавлення батьківських прав за встановлених судами обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведене, узагальнені доводи позивачки у касаційній скарзі про те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання дочки, самоусунувся від участі у її житті, а також про те, що відсутні докази невинуватості відповідача у невиконанні ним своїх обов`язків є помилковими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо не дослідження доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 207/413/18, від 19 травня 2021 року у справі № 756/11896/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17, від 21 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Демченко Тетяни Олександрівни - залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович