ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2020 року

Київ

справа №360/1546/19

адміністративне провадження №К/9901/24998/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року (судді: Арабей Т. Г., Геращенко І. В., Міронова Г. М.) у справі №360/1546/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

8 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області), в якому просив визнати протиправною і скасувати вимогу ГУ ДФС у Луганській області від 6 березня 2019 року № Ф-1720-54 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску (далі - єдиний внесок, ЄСВ) на загальну суму 13362,36 грн.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Як самозайнята особа (адвокат) перебуває на обліку у Станично-Луганському ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області. 8 червня 2018 року Рада адвокатів Національної асоціації адвокатів України на підставі заяви позивача прийняла рішення про зупинення адвокатської діяльності, у зв`язку з чим 29 жовтня 2018 року він звернувся до Станично-Луганської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області з заявою про ліквідацію платника податків (форма 8-ОПП) і з заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску (форма 7-ЄСВ). Також позивач зазначив, що до 2017 року він був звільнений від сплати ЄСВ як інвалід І групи, а з 2017 року звільнені від обов`язкової сплати ЄСВ лише інваліди - підприємці, а інваліди - самозайняті особи ні, що, на думку позивача, є дискримінацією. Як зазначив позивач, у 2017 і 2018 роках він не отримував доходів, що підтверджується податковими деклараціями за 2017 і 2018 роки. На обґрунтування своїх вимог також посилався на те, що на нього поширюється дія пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), у зв`язку з чим вважає вимогу такою, що підлягає скасуванню.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 8 травня 2019 року позов задовольнив, визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДФС у Луганській області від 06 березня 2019 року № Ф-1720-54 щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальну суму 13362,36 грн.

Постановою від 7 серпня 2019 року Перший апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове про відмову в позові.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є інвалідом І групи, що підтверджується інформацією зазначеної у довідці МСЕК серії 10 №746739 (а. с. 5 - 6, 15).

Позивач займався адвокатською діяльністю з 15 січня 2003 року, з 25 лютого 2003 року перебував на обліку в Станично-Луганському управлінні ГУ ДФС у Луганській області як платник єдиного соціального внеску - самозайнята особа (адвокат).

З витягу з Єдиного реєстру адвокатів України Серії ІІ №001522 вбачається, що з 8 червня 2018 року на підставі заяви позивача право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) (а. с. 19).

29 жовтня 2018 року позивач звернувся до Станично-Луганської ДПІ ГУДФС у Луганській області з заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску, у зв`язку з зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та 30 жовтня 2018 року із заявою про ліквідацію або реорганізацію платника податків у зв`язку з зупиненням права на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.9,10).

Згідно з поданою податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2017 рік від 4 квітня 2018 року та за 2018 рік від 31 січня 2019 року позивач не отримував доходів від зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 33 - 34, 35 - 36).

29 березня 2018 року позивач звернувся до Станично-Луганської ДПІ з заявою, в якій просив звільнити від виконання своїх обов`язків визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI на період з 1 січня 2017 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану згідно з пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI (а. с. 13).

З облікової картки вбачається, що станом на 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 має недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 13362,36 грн за період з 1 січня 2017 року по 8 червня 2018 року, а саме: за 2017 рік (термін сплати 2 травня 2018 року) - 8448,00 грн; за 1 квартал 2018 року (термін сплати 19 квітня 2018 року) - 2457,18 грн; за 2 квартал 2018 року (термін сплати 19 липня 2018 року) - 2457,18 грн (а.с.30-31).

Підставою для винесення оскаржуваної вимоги відповідачем стала несплата позивачем єдиного внеску у період з 1 січня 2017 року по 8 червня 2018 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що не дивлячись на те, що позивач у 2017 та 2018 роках не отримав дохід (прибуток) від здійснення своєї професійної діяльності, він повинен був своєчасно нараховувати та сплачувати єдиний внесок, що відповідає нормам Закону № 2464-VI. Тому, за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу. Проте у цій справі на час виникнення спірних правовідносин позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII). Судом встановлено, що у спірному періоді позивач є платником єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції, та подав відповідну заяву до органу доходів і зборів про звільнення від виконання обов`язків платника єдиного внеску, а тому є суб`єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п. 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звільняється від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. Тому орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника на період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI. Відповідно, наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.

Також суд першої інстанції зазначив, що доводи ГУ ДФС про те, що ОСОБА_1 не надав до органу доходів і збору за основним місцем обліку сертифікат Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин, є безпідставними, оскільки подання такого сертифіката не є обов`язковою умовою для звільнення від обов`язків платника єдиного внеску, а є умовою для списання недоїмки, що не є тотожними поняттями у розумінні пункту 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI.

З такими висновками не погодився апеляційний суд, який, скасовуючи судове рішення і ухвалюючи нове про відмову в позові, зазначив, що із системного аналізу абзаців першого, другого та четвертого пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI і статті 101 Податкового кодексу України (далі - ПК України) вбачається, що у разі нарахування платником суми єдиного внеску до сплати, його право на звільнення від обов`язку сплатити нараховану самим платником суму єдиного внеску, яка є недоїмкою, може бути реалізоване шляхом списання такої недоїмки у встановленому законодавством порядку. З наведеного можна зробити висновок, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов`язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI. Суд зазначив, що стаття 10 Закону № 1669-VII передбачає, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс-мажорні обставини, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх податкових зобов`язань, є наявність у такого суб`єкта господарювання Сертифіката Торгово-промислової палати України про засвідчення форс мажорних обставин.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що діюче законодавство не передбачає автоматичне списання або скасування недоїмки лише за фактом перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-УІІ, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Наявність Сертифіката ТПП має вирішальне значення при вирішенні питання про звільнення від нарахування штрафних санкцій та пені з 14 квітня 2014 року з боку податкових органів. У цій справі не вбачається наявність у ОСОБА_1 сертифіката Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин. Таким чином, Головне управління ДФС у Луганській області на підставі даних картки особового рахунку платника, правомірно сформувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1720-54 від 6 березня 2019 року на суму заборгованості 13362,36 грн, яка є законною, обґрунтованою та підлягає виконанню.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що справу було розглянуто за відсутності позивача, якого не було повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Крім того, позивач не отримував апеляційну скаргу. Також зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права - пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI в частині висновків, що для звільнення від обов`язків платника єдиного внеску наявність Сертифіката ТПП про настання форс-мажорних обставин є обов`язковою умовою. Зазначає, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI.

Від ГУ ДФС надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Верховний Суд ухвалою від 9 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VI.

Частиною восьмою цієї статті встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

2 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VІІ, який набув чинності 15 вересня 2014 року. Цей Закон прийнято з метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО) або переселилися з неї під час її проведення.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІІ розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI було доповнено пунктом 9- 3 наступного змісту:

«Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.».

Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України «Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» відбулося зі зміною нумерації пункту 9-3 на пункт 9-4.

За положеннями Закону №1669-VII достатньою підставою для звільнення від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску є встановлення факту перебування платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО.

На підставі Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зазначену норму було виключено із Закону №1669-VII.

Разом з тим, наведена норма у незмінному вигляді збережена в Законі № 2464-VI та продовжує свою дію.

Перебування позивача на обліку в Станично-Луганському управлінні ГУ ДФС у Луганській області, тобто на території проведення АТО, встановлено судами попередніх інстанцій та визнається сторонами у справі.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач звільняється від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови продовження його перебування на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.

При цьому, позивачем своєчасно подано заяву про звільнення від обов`язків платника єдиного внеску, що свідчить про дотримання позивачем необхідних умов для звільнення від обов`язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, розпочатої відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу спірної вимоги, оскільки позивач у вказаний періоді за законом був звільнений від обов`язків платника єдиного внеску щодо своєчасного нарахування та його своєчасної сплати, а орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника в період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №805/930/16-а, від 15 травня 2019 року у справі №805/1949/17-а, від 16 квітня 2019 року у справі №812/5/17, від 21 серпня 2019 року у справі №360/137/19, від 8 жовтня 2019 року у справі №805/2437/16-а, від 18 лютого 2020 року у справі № 812/339/16.

Окрім того, Верховний Суд зауважував, що наявність або відсутність сертифікату Торгово-промислової палати про існування форс-мажорних обставин також не впливає на вирішення спірних відносин з огляду на відсутність такої умови для звільнення від відповідальності у нормі прямої дії, а саме у пункті 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI.

Водночас Верховний Суд наголошує, що Закон № 2464-VІ не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція, а тому, згідно із положеннями Закону № 1669-VII, не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону № 2464-VI в частині невиконання обов`язків з нарахування, обчислення чи сплати єдиного внеску.

При цьому, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, помилково виходив з порядку списання недоїмки, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону №1669-VII, де проводилася антитерористична операція, оскільки у цій справі предметом спору було звільнення позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другої статті 6 Закону України №2464-VI.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи за відсутності позивача, якого не було повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання, не знайшло свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (судової повістки на 7 серпня 2019 року) з відміткою про отримання його позивачем особисто 19 липня 2019 року (а. с. 71). Згідно з наявною в матеріалах справи судовою повісткою, одночасно з нею було направлено копії ухвал про відкриття апеляційного провадження і призначення справи до розгляду у судовому засіданні 7 серпня 2019 року об 11:50 год, а також копію апеляційної скарги. Отже, розгляд апеляційним судом справи в письмовому провадженні за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не є порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України, в редакції чинній до 8 лютого 2020 року, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції вважає за можливе вийти за межі вимог касаційної скарги, її задовольнити, а постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Правила розподілу судових витрат визначає стаття 139 КАС України, відповідно до частини п`ятої якої якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач є особою, звільненою від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», а понесення сторонами судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не встановлено, у зв`язку з чим підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 341 345 352 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року у справі №360/1546/19 скасувати.

Залишити в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року №360/1546/19.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду