ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 360/1561/19

адміністративне провадження № К/9901/29321/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року (головуючий суддя: Чернявська Т.І.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (головуючий суддя: Сіваченко І.В., судді: Міронова Г.М., Ястребова Л.В.) у справі № 360/1561/19 за позовом адвоката Чернобая Сергія Сергійовича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Луганській області про скасування постанови про накладення штрафу,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

08 квітня 2019 року Чернобай Сергій Сергійович (далі також представник) в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Луганській області (далі також відповідач), в якому просив скасувати постанову від 06 березня 2019 року № ЛГ103/1434/НП/ПД/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 375 570,00 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач 22 жовтня 2019 року направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

13 січня 2019 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої та апеляційної інстанції установлено, що 29 грудня 2018 року за вхідним № 8273/01-12 до Управління Держпраці надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 29 грудня 2018 року за № 18254/04-03, в якому серед іншого надано інформацію щодо страхувальників, у яких застраховані особи виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами (додаток 2). В зазначеному переліку міститься інформація щодо ФОП ОСОБА_1 , у якого у жовтні 2018 року питома вага кількості осіб, які виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами, до штатної чисельності працівників складає 150,0 %.

Начальником Управління Держпраці Міленіним В. видано наказ від 30 січня 2019 року № 74 «Про проведення інспекційного відвідування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 », яким відповідно до підпункту 6 пункту 5 та пункту 10 Порядку № 295 на підставі інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 29 грудня 2018 року за № 18254/04-03, керуючись статтею 12 Конвенції № 81, доручено проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 начальнику відділу державного нагляду додержання законодавства соціального страхування управління з питань праці Управління Держпраці Кравець Г.В., начальнику відділу експертизи умов праці управління з питань праці Нагорному В.В., інспекційне відвідування здійснити у строк з 31 січня 2019 року по 01 лютого 2019 року. Під час проведення заходу перевірити додержання законодавства про працю в частині фактичного допуску працівника (ів) до роботи без оформлення трудового договору.

На підставі наказу від 30 січня 2019 року № 74 першим заступником начальника відповідача ОСОБА_4 видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 30 січня 2019 року за № 01-17/80, в якому, зокрема, зазначено початок інспекційного відвідування - з 31 січня 2019 року, закінчення інспекційного відвідування - 01 лютого 2019 року; тип заходу: позаплановий; вид заходу: інспекційне відвідування; предмет здійснення інспекційного відвідування: перевірити додержання законодавства про працю в частині фактичного допуску працівника(ів) до роботи без оформлення трудового договору. Також міститься прохання забезпечити особисту присутність або уповноваженої особи під час проведення інспекційного відвідування.

Направлення на проведення інспекційного відвідування від 30 січня 2019 року за № 01-17/80 отримано 31 січня 2019 року керуючою справами позивача ОСОБА_5 , про що свідчить її розписка на зворотному боці направлення.

31 січня 2019 року інспекторами відповідача видано вимогу про надання/поновлення документів № ЛГ103/1434/НД/ПД, якою керуючу справами ОСОБА_5 зобов`язано у строк до 10 години 00 хвилин 04 січня 2019 року надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування: трудові договори найманих працівників, посадові інструкції, повідомлення до ДФС про прийняття працівників, табелі обліку робочого часу за 2018 рік, відомості по нарахуванню та виплаті заробітної плати працівникам, копії трудових книжок. Вимогу отримано останньою 31 січня 2019 року.

Згідно з поясненнями ОСОБА_5 від 31 січня 2019 року у ФОП ОСОБА_1 за трудовими договорами працюють ОСОБА_5 з 14 жовтня 2008 року та бармен ОСОБА_6 з 01 червня 2018 року. ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 працюють з 01 жовтня 2018 року за договорами на послуги на посадах кухаря, офіціанта та мийника посуду. На час перевірки звіти подані вчасно та сплачувались відрахування до бюджету, але договорів на поточний місяць не оформлено. Книга обліку трудових книжок, штатний розпис, графік роботи бару та працівників не ведеться.

31 січня 2019 року інспекторами праці у присутності керуючої справами позивача складено та підписано Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування № ЛГ103/1434/НД у зв`язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю.

04 лютого 2019 року інспекторами праці у присутності позивача складено та підписано Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування № ЛГ103/1434/НД у зв`язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю - трудових договорів найманих працівників.

04 лютого 2019 року видано вимогу про надання/поновлення документів № ЛГ103/1434/НД/ПД, якою ФОП ОСОБА_1 зобов`язано у строк до 10 год. 00 хв. 07 лютого 2019 року надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування: копії звітів з єдиного соціального внеску за період з жовтня 2018 року по грудень 2018 року.

08 лютого 2019 року інспектором праці Кравець Г.В., службове посвідчення № 1434, та інспектором праці Нагорним В.В. , службове посвідчення № 480, складено Акт інспекційного відвідування, в розділі ІІІ «Опис виявлених порушень» якого зафіксовані виявлені порушення:

1) частина перша статті 24 КЗпП - у ФОП ОСОБА_1 працюють ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за відсутності трудового договору, що є порушенням частини першої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України);

2) частина третя статті 24 КЗпП - у ФОП ОСОБА_1 допущені до роботи без укладання трудового договору ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Отже, працівники допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, шо є порушенням частини третьої статті 24 КЗпП;

3) частина третя статті 24 КЗпП, Постанова Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» (далі - Постанова № 413) - ОСОБА_11 працює на підставі трудового договору від 25 травня 2018 року згідно з наказом № 02 (без дати) з 01 червня 2018 року на посаді бармена.

Повідомлення до державної податкової інспекції у м. Рубіжному Головного управління ДФС у Луганській області про прийняття на роботу ОСОБА_11 було направлено 20 червня 2018 року. Таким чином, працівник був допущений до роботи до повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Постановою № 413.

На Акт інспекційного відвідування позивачем 13 лютого 2018 року до Управління Держпраці подані заперечення.

Повідомленням від 15 лютого 2019 року за № 01-15/532 відповідач повідомив ФОП ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу.

22 лютого 2019 року позивачем подано клопотання від 21 лютого 2019 року про відкладення розгляду справи, на що повідомленням від 25 лютого 2019 року за № 01-15/688 заступник начальника Управління Держпраці Рисухін Д. повідомив позивача, що розгляд справи про накладення штрафу призначено на 06 березня 2019 року об 11 годині 00 хвилин.

06 березня 2019 року відповідачем винесено постанову про накладення штрафу, згідно з якою на підставі Акта інспекційного відвідування за порушення частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, у відповідності до вимог статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», частини третьої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі також Порядок № 509), та на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 375 570,00 грн.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив таке.

Стосовно суті викладених у акті порушень, представник позивача зазначив, що аналіз змісту статті 265 КЗпП України та положень Порядку № 509, дозволяє дійти висновку про можливість накладення штрафу на суб`єкта господарювання саме за фактичний допуск працівника до виконання службових обов`язків без укладення трудового договору та лише за умови встановлення факту вчинення порушення вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України.

Представник позивача вважає, що факт допущення позивачем до роботи ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 без належного оформлення трудових відносин та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а навпаки, досліджені документи свідчать про наявність фактичних трудових відносин у повній відповідності із чинним законодавством, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти позову, відповідач у письмовому запереченні зазначив про встановлення під час інспекційного відвідування, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 проваджує господарську діяльність у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . На день інспекційного відвідування - 31 січня 2019 року, у позивача за договорами цивільно-правового характеру працюють ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які містять ознаки трудових відносин, що є порушенням частини першої статті 21 КЗпП України та частини третьої статті 24 КЗпП України.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договори на послуги, укладені фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 з ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 протягом жовтня 2018 року - лютого 2019 року, мають ознаки трудового характеру.

Водночас, незважаючи на допуск працівників до виконання посадових обов`язків, позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір відповідно до вимог статті 24 КЗпП України, за що встановлена відповідальність згідно з пунктом 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

За позицією судів попередніх інстанцій, постанова Головного управління Держпраці у Луганській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06 березня 2019 року за № ЛГ103/1434/НП/ПД/АВ/П/ПТ/ТД-ФС в частині розміру застосованого штрафу відповідає вимогам абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що «контроль» і «нагляд» це різні правові поняття, так само як і поняття «інспекційне відвідування» та «перевірка», які не можна ототожнювати, а отже державний нагляд не міг здійснюватися у формі інспекційного відвідування.

Скаржник стверджує, що описані в акті припущення відповідача про допущення позивачем до роботи зазначених осіб без належного оформлення трудових відносин та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у встановленому порядку є хибними та не підтверджуються належними та допустимими доказами, а навпаки досліджені документи свідчать про наявність трудових відносин, оформлених у відповідності до чинного законодавства.

За позицією скаржника, лише назва укладених угод «договір на послуги» не може свідчити про порушення роботодавцем статті 24 КЗпП України.

Водночас скаржник зазначає про незаконність перевірки з покликанням на статтю 3 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі також Закон № 1669-VII), якою встановлено мораторій на проведення перевірок.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що у всіх цивільно-правових договорах, які зазначені в акті інспекційного відвідування громадяни зобов`язуються надати послуги : з приготування холодних, горячих блюд, послуги обслуговування клієнтів кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», прийняття заказів, розрахунок та прибирання після уходу, прибирання приміщення. В жодному з них не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат наданих послуг повинні передати виконавці замовникові. Зі змісту зазначених договорів вбачається, що виконавець самостійно не організовував роботу, виконував її не на власний ризик та розсуд, а за завданням позивача. Щомісячне переукладання цих договорів та щомісячне складання заяв про прийняття на роботу на посаду кухаря, прибиральниці та офіціанта також є свідченням того, що правовідносини є трудовими, а не цивільно-правовими.

Також вважає, що міркування позивача про відсутність у відповідача права на проведення інспекційного відвідування в результаті дії мораторію, встановленого статтею 3 Закону № 1669-VII є помилковим внаслідок неправильного тлумачення вказаного закону.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Луганській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Постановою КМУ від 26 квітня 2017 року № 295 затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого (далі також Порядок № 295).

Суд зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 постанову КМУ № 295 визнано нечинною.

Водночас за змістом частини 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова КМУ № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14 травня 2019 року.

Тому, норми вказаного вище акту Уряду України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5895/18, від 10 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.000037, та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Відповідно до статті 3 Закону № 1669-VІІ органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Отже, статтею 3 Закону № 1669-VІІ встановлено мораторій щодо проведення планових та позапланових перевірок.

Частиною першою статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також - Закон № 877-V) визначено підстави для здійснення позапланових заходів.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Також у частині п`ятій статті 2 Закону № 877-V наведено вичерпний перелік норм даного Закону, дотримання яких зобов`язані забезпечити Держпраця та його територіальні органи при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, серед яких відсутня частина перша статті 6 Закону № 877-V.

Проте процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком № 295.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Повноваження, права та обов`язки державних інспекторів Держпраці та територіальних державних управлінь визначені, крім загальних законів, конвенціями Міжнародної організації праці, ратифікованих Законами України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» та № 1986-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві».

Зазначені Конвенції мають пріоритетне значення, оскільки статтею 15 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства, статтею 81 Кодексу законів про працю України визначено що, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Відповідно до статті 16 Конвенції № 81 інспекція на підприємствах проводиться так часто і так ретельно, як це потрібно для забезпечення ефективного застосування відповідних законодавчих положень.

Отже, хоча стаття 3 Закону 1669-VІІ встановлює мораторій на проведення планових та позапланових перевірок, водночас відповідачем здійснено інспекційне відвідування, яке є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, проте не віднесено до вищезазначених контрольних заходів у розумінні Закону № 877-V, тому є помилковим твердження позивача про відсутність у відповідача права для проведення перевірки позивача внаслідок дії мораторію на проведення перевірок.

Зважаючи на викладене, оскільки Конвенцією № 81, яка має вищу юридичну силу та пріоритет у правозастосуванні порівняно з національним законодавством, зокрема Законами №№ 877-V, 1669-VІІ, наділено відповідача (інспекторів праці) вільним розсудом у визначенні періоду, коли має проводитися інспектування, Верховний Суд зазначає про наявність права у відповідача на здійснення інспекційного відвідування у спірний період.

Слід також зазначити, що відповідно до Конвенції № 81 завданням системи інспекції праці є, зокрема забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.

Фактично діяльність інспекторів праці спрямована на забезпечення конституційного права громадян на гідні, здорові і безпечні умови праці, забезпечення дотримання їх соціальних та трудових прав і обов`язків, а такий захист працівників не може бути припинений мораторієм на проведення перевірок суб`єктів господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 360/1947/19.

Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що з аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327;

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, однією із основних ознак, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За такого правового регулювання Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 жовтня 2018 року до Рубіжанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області ФОП ОСОБА_1 подано повідомлення про прийняття на роботу з 02 жовтня 2018 року ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Між позивачем та ОСОБА_7 укладено цивільно-правові угоди: договір на послуги від 01 жовтня 2018 року № 01 на строк з 02 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2018 року; договір на послуги від 01 листопада 2018 року № 4 на строк з 01 листопада 2018 року по 30 листопада 2018 року; договір на послуги від 01 грудня 2018 року № 7 на строк з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року, договір на послуги від 02 січня 2019 року № 1 на строк з 02 січня 2019 року по 31 січня 2019 року; договір на послуги від 01 лютого 2019 року № 4 на строк з 01 лютого 2019 року по 28 лютого 2019 року.

За умовами вищевказаних договорів ОСОБА_7 взяла на себе зобов`язання надати послуги з приготування холодних, гарячих блюд та заготовок, а ФОП ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання своєчасно прийняти та сплатити винагороду за виконану роботу у розмірі 1000,00 грн.

На підставі заяв ОСОБА_7 від 02 жовтня 2018 року, від 01 листопада 2018 року, від 01 грудня 2018 року, від 02 січня 2019 року, від 01 лютого 2019 року про прийняття на роботу на посаду кухаря на умовах договору на послуги позивачем видані накази про прийняття ОСОБА_7 на роботу на посаду кухаря від 01 жовтня 2018 року № 3, від 01 листопада 2018 року № 4, від 01 грудня 2018 року № 5, від 01 січня 2019 року № 1, від 01 лютого 2019 року № 2 .

02 жовтня 2018 року ОСОБА_7 ознайомлена з посадовою інструкцією кухаря в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_7 складені акти приймання-передачі робіт (послуг) за договорами від 01 жовтня 2018 року № 01, від 01 листопада 2018 року № 4, від 01 грудня 2018 року № 7, від 02 січня 2019 року № 1, від 01 лютого 2019 року № 4.

Наказом позивача від 04 лютого 2019 року № 3 на підставі заяви від 04 лютого 2019 року кухаря ОСОБА_7 звільнено з 04 лютого 2019 року за згодою сторін.

Між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено цивільно-правові угоди: договір на послуги від 01 жовтня 2018 року № 2 на строк з 02 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2018 року; договір на послуги від 01 листопада 2018 року № 5 на строк з 01 листопада 2018 року по 30 листопада 2018 року; договір на послуги від 01 грудня 2018 року № 8 на строк з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року, договір на послуги від 02 січня 2019 року № 2 на строк з 02 січня 2019 року по 31 січня 2019 року; договір на послуги від 01 лютого 2019 року № 5 на строк з 01 лютого 2019 року по 28 лютого 2019 року.

За умовами вищевказаних договорів ОСОБА_9 взяла на себе зобов`язання надати послуги з прибирання приміщення, а позивач взяв на себе зобов`язання своєчасно прийняти та сплатити винагороду за виконану роботу у розмірі 500,00 грн.

На підставі заяв ОСОБА_9 від 01 жовтня 2018 року, від 01 листопада 2018 року, від 01 грудня 2018 року, від 02 січня 2019 року, від 01 лютого 2019 року про прийняття на роботу на посаду прибиральниці на умовах договору на послуги позивачем видані накази про прийняття ОСОБА_9 на роботу на посаду прибиральниці від 01 жовтня 2018 року № 3, від 01 листопада 2018 року № 4, від 01 грудня 2018 року № 5, від 01 січня 2019 року № 1, від 01 лютого 2019 року № 2.

02 жовтня 2018 року ОСОБА_9 ознайомлена з посадовою інструкцією прибиральниці в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_9 складені акти приймання-передачі робіт (послуг) за договорами від 01 жовтня 2018 року № 2, від 01 листопада 2018 року № 5, від 01 грудня 2018 року № 8, від 02 січня 2019 року № 2, від 01 лютого 2019 року № 5.

Наказом від 04 лютого 2019 року № 3 на підставі заяви від 04 лютого 2019 року прибиральницю ОСОБА_9 звільнено з 04 лютого 2019 року за згодою сторін.

Між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено цивільно-правові угоди: договір на послуги від 01 жовтня 2018 року № 3 на строк з 02 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2018 року; договір на послуги від 01 листопада 2018 року № 6 на строк з 01 листопада 2018 року по 30 листопада 2018 року; договір на послуги від 01 грудня 2018 року № 9 на строк з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року, договір на послуги від 02 січня 2019 року № 3 на строк з 02 січня 2019 року по 31 січня 2019 року; договір на послуги від 01 лютого 2019 року № 6 на строк з 01 лютого 2019 року по 28 лютого 2019 року.

За умовами вищевказаних договорів ОСОБА_8 взяла на себе зобов`язання надати послуги з обслуговування клієнтів кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », прийняття від них замовлень, розрахунок та прибирання після уходу клієнтів, а ФОП ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання своєчасно прийняти та сплатити винагороду за виконану роботу у розмірі 500,00 грн.

На підставі заяв ОСОБА_8 від 01 жовтня 2018 року, від 01 листопада 2018 року, від 01 грудня 2018 року, від 02 січня 2019 року, від 01 лютого 2019 року про прийняття на роботу на посаду офіціанта на умовах договору на послуги ФОП ОСОБА_1 видані накази про прийняття ОСОБА_8 на роботу на посаду прибиральниці від 01 жовтня 2018 року № 3, від 01 листопада 2018 року № 4, від 01 грудня 2018 року № 5, від 01 січня 2019 року № 1, від 01 лютого 2019 року № 2 .

02 жовтня 2018 року ОСОБА_8 ознайомлена з посадовою інструкцією офіціанта в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Між позивачем та ОСОБА_8 складені акти приймання-передачі робіт (послуг) за договорами від 01 жовтня 2018 року № 3, від 01 листопада 2018 року № 6, від 01 грудня 2018 року № 9, від 02 січня 2019 року № 3, від 01 лютого 2019 року № 6.

Наказом ФОП ОСОБА_1 від 04 лютого 2019 року № 3 на підставі заяви від 04 лютого 2019 року офіціанта ОСОБА_8 звільнено з 04 лютого 2019 року за згодою сторін.

Згідно з податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2018 року та 1 квартал 2019 року, поданими позивачем до Головного управління ДФС у Луганській області, ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 отримували доходи за ознакою 102.

Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб, який є додатком до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 111/26556, ознака доходу 102 - це виплати відповідно до умов цивільно-правового договору (суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору, крім доходів, зазначених в абзаці третьому пункту 4 підрозділу 1 розділу ХХ Кодексу (підпункт 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Податкового Кодексу України)).

У всіх вищевказаних договорах зазначено, що виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання роботи, не підпадають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, самі забезпечують себе усім необхідним для виконання роботи. Всі вищевказані акти приймання - передачі виконаних робіт не містять інформації про будь-які кінцеві результати виконання роботи.

Разом з тим, предметом договорів на послуги є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.

При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що договори на послуги, укладені позивачем з ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 протягом жовтня 2018 року - лютого 2019 року, мають ознаки трудового характеру.

Наведене свідчить про факт прийняття на роботу цих працівників, проте за відсутності укладення роботодавцем трудових договорів відповідно до вимог статті 24 КЗпП.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №160/8039/18 акцентовано увагу, що "юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо".

Враховуючи те, що саме факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій та враховуючи встановлені обставини, зазначені в акті перевірки, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у діях позивача порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, фактично зводяться до переоцінки доказів, та є аналогічними тим, які зазначені у позові та в апеляційній скарзі. Проте таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 360/1561/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа