ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №360/307/19

адміністративне провадження №К/9901/24231/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року (суддя Свергун І.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року (судді Ястребова Л.В., Компанієць І.Д., Казначеєв Е.Г.) у справі № 360/307/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання незаконними та протиправними дій, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі відповідач), в якому просив:

- визнати дії ГУ ДФС у Луганській області незаконними та протиправними;

- визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління ДФС у Луганській області від 09 грудня 2018 року та/або 19 грудня 2018 № 654-о про звільнення ОСОБА_1 зі служби з податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «а» (за віком) відповідно до Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України УРСР від 29 липня 1990 року № 114;

- поновити ОСОБА_1 на посаді в Головному управлінні ДФС у Луганській області;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2018 року до дня поновлення на службі та моральну шкоду в сумі 10 000 грн, завданої незаконним звільненням.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після отримання листа відповідача, яким ОСОБА_1 було запрошено для вирішення питання щодо подальшого проходження служби в Головному управлінні ДФС у Луганській області у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі, позивач повідомив останнього листом від 14 грудня 2018 року про введення воєнного стану, залучення його до виконання бойових завдань та з метою дотримання вимог законодавства, яке регламентує порядок проходження служби в підрозділах податкової міліції, просив продовжити йому строк служби на п`ять років. Проте, наказом від 19 грудня 2018 року № 654-о ОСОБА_1 було звільнено з податкової міліції в запас. Позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги статті 119 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, в наказі про звільнення ОСОБА_1 неправильно визначено вислугу років та не враховано суму грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних роки служби. Вважає, що незаконним звільненням йому завдано моральну шкоду, яка виразилася у негативних змінах в його соціальному житті, погіршенні взаємовідносин із сім`єю та близькими людьми, а також моральних стражданнях.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 27 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував наказ Головного управління ДФС у Луганській області від 19 грудня 2018 року №654-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Старобільської об`єднаної державної податкової інспекції (далі ОДПІ) Головного управління ДФС у Луганській області з 20 грудня 2018 року. Стягнув з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2018 року по 27 травня 2019 року в сумі 60 082,92 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і він, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, то на нього у повній мірі поширюються гарантії, установлені частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною третьою статті 119 КЗпП України, щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку.

Також суди попередніх інстанцій відзначили, що позивач досяг 45-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте відповідач до часу досягнення ним граничного віку перебування на службі не вживав будь-яких заходів щодо вирішення питання про продовження служби чи його звільнення у день досягнення такого віку, натомість, продовжив трудові відносини з позивачем. У свою чергу, ОСОБА_1 вжив необхідних заходів для продовження проходження служби, направивши 18 грудня 2018 року на адресу відповідача відповідний рапорт.

За наведених мотивів суди дійшли висновку про протиправність наказу Головного управління ДФС у Луганській області від 19 грудня 2018 року № 654-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та його скасування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині вимог, які були задоволені, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог скаржник вказує, що трудовий договір, укладений з особами середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ носить строковий характер. Такий строк обмежується досягненням зазначеними особами граничного віку, в даних правовідносинах 45 років. У зв`язку із цим, при досягненні зазначеного віку особа може бути звільнена зі служби через припинення права на таку службу, на що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги, що призвело до неправильного вирішення справи.

Скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували основну підставу звільнення позивача зі служби. Зокрема, позивач втратив право на службу, а не звільнявся зі служби за ініціативою керівника установи, що не є тотожними поняттями та мають різну правову природу. Припинення служби в органах внутрішніх справ у зв`язку з досягненням особами середнього, старшого і вищого начальницького складу граничного віку перебування на службі є спеціальною підставою припинення служби.

Скаржник наголошує на тому, що вирішення питання про необхідність подальшого перебування особи на службі в органах внутрішніх справ є виключною компетенцією відповідача. При цьому, вирішення такого питання керівником не обмежується будь-якими строками, на що суди не звернули увагу. Крім того, суди дійшли помилкового висновку про те, що відповідач продовжив трудові відносини із ОСОБА_1 , оскільки відповідного рішення про продовження служби останнім відповідач не приймав. Також скаржник вважає незрозумілими твердження судів про неврахування відповідачем рапорту ОСОБА_1 , оскільки про існування такого Головне управління ДФС у Луганській області дізналося лише 20 грудня 2018 року.

На підставі зазначеного скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства без дотримання норм матеріального права та процесуального права, у зв`язку із чим підлягають скасуванню у частині вимог, які були задоволені.

Ухвалою від 28 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюка А.Г. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

У силу положень частини четвертої статі 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою від 27 квітня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З 04 червня 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в податкової міліції на посадах старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу викриття економічних злочинів оперативного управління ДФС у Луганській області, старшого оперуповноваженим оперативного відділу Старобільської ОДПІ Головного управління ДФС у Луганській області, а з 11 листопада 2016 року на посаді начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Старобільської ОДПІ Головного управління ДФС у Луганській області.

14 березня 2017 року між Міністерством оборони України та позивачем укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу (далі Контракт), за умовами якого, зокрема, громадянин ОСОБА_1 добровільно бере на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом.

Контракт є строковим, його укладено на три роки. Контракт набирає чинності з 20 квітня 2017 року.

Листом від 11 квітня 2017 року № 996 військовий комісар Старобільсько-Новопсковського ОРВК повідомив Головне управління ДФС у Луганській області про те, що ОСОБА_1 згідно з наказом від 06 квітня 2017 року № 64 командира Військової частини НОМЕР_1 було прийнято на військову службу за Контрактом в особливий період строком на 3 (три) роки та направлено для проходження служби до Військової частини польова пошта НОМЕР_2 . Також листом повідомлено, що за працівником відповідно до абзацу третього статті 119 КЗпП України зберігається місце роботи, посада, середній заробіток на строк відповідно до вимог чинного законодавства.

12 квітня 2017 року відповідач видав наказ № 89-о «Про увільнення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків», відповідно до якого визначено: вважати підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Старобільської ОДПІ Головного управління ДФС у Луганській області, призваним на військову службу за Контрактом в особливий період з 06 квітня 2017 року; забезпечити збереження робочого місця за ОСОБА_1 на час проходження військової служби за контрактом в особливий період з 06 квітня 2017 року до дня закінчення дії контракту; забезпечити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 06 квітня 2017 року до дня закінчення строку укладеного контракту.

Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20 квітня 2017 року № 108 ОСОБА_1 з 20 квітня 2017 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та вважати таким, що прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з окладом 830 грн на місяць, шпк «старший лейтенант».

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач досяг віку 45-річного віку.

Листом від 15 листопада 2018 року № Ж-1853/14/12-32-04-09, направленим на домашню адресу позивача та адресу Військової частини НОМЕР_2 , відповідач повідомив ОСОБА_1 про досягнення граничного віку перебування на службі та запропонував звернутися до Головного управління ДФС у Луганській області для вирішення питання щодо подальшого проходження служби. 24 листопада 2018 року вказаний лист вручено уповноваженій особі Військової частини НОМЕР_2 .

Наказом відповідача від 19 грудня 2018 року № 654-о звільнено 19 грудня 2018 року зі служби та податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «а» (за віком) підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Старобільської ОДПІ Головного управління ДФС у Луганській області.

Листом від 20 грудня 2018 року № Ж-2112/14/12-32-04-01-09 відповідач повідомив ОСОБА_1 про звільнення за місцем проживання та за місцем проходження військової служби.

20 грудня 2018 року на адресу Головного управління ДФС у Луганській області надійшов лист позивача, в якому останній повідомив про введення воєнного стану, залучення його до виконання бойових завдань, крім того, з метою дотримання вимог законодавства, яке регламентує порядок проходження служби в підрозділах податкової міліції, просив продовжити йому строк служби на п`ять років. До вказаного листа позивач додав рапорт, в якому просив продовжити строк його служби на п`ять років. Згідно зі скріншотом із сайту «Укрпошта» вказану заяву разом із рапортом направлено на адресу відповідача 18 грудня 2018 року.

Відповідно до службового листа Старобільської ОДПІ Головного управління ДФС у Луганській області грошове забезпечення позивача складало: за жовтень 2018 року 12 470,00 грн, у тому числі оклад 7 190,00 грн, надбавка за звання 1 410,00 грн, надбавка за вислугу років 3 870,00 грн; за листопад 2018 року 12 470,00 грн, у тому числі оклад 7 190,00 грн, надбавка за звання 1 410,00 грн, надбавка за вислугу років 3 870,00 грн.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 348.1 статті 348 Податкового кодексу України визначено, що податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Згідно із пунктом 352.1 статті 352 Податкового кодексу України на службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров`я виконувати обов`язки відповідно до покладених на податкову міліцію завдань.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 року № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» визначено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).

Згідно із пунктом 7 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років.

Відповідно до пункту 8 цього Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п`яти років: особи середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції та полковника внутрішньої служби включно - начальниками, яким надано право призначати їх на посаду.

Відповідно до підпункту «а» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 проходив службу в податковій міліції на посаді начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Старобільської ОДПІ Головного управління ДФС у Луганській області та оскаржуваним наказом відповідача від 19 грудня 2018 № 654-о був звільнений зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «а» (за віком) Положення № 114.

Разом із тим, на день звільнення ОСОБА_1 проходив військову службу за Контрактом.

Так, відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі Закон № 1932-XII), Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-XII), Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами, які застосовуються в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 3 Закону № 1932-XII визначено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Згідно із абзацом 11 статті 1 Закону № 1932-XII, особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

За змістом частин першої, другої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 19 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно із частиною другої статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Положеннями статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З системного аналізу наведених законодавчих положень слідує, що гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Позивач уклав Контракт після 02 березня 2014 року строком на три роки.

Як випливає зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 26 листопада 2018 року № 393/2018, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 26 листопада 2018 року № 2630-VIII, у зв`язку із черговим актом збройної агресії з боку Російської Федерації, що відбувся 25 листопада 2018 року у районі Керченської протоки проти кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що мав важкі наслідки, іншими агресивними діями Російської Федерації в Азовському та Чорному морях, наявною загрозою широкомасштабного вторгнення в Україну збройних сил Російської Федерації, на тлі окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та частини Донецької та Луганської областей, небезпекою державному суверенітету та незалежності України, її територіальній цілісності, з метою створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень, необхідних для відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року.

Цим Указом наказано військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Верховний Суд погоджується з тим, що позивач призваний на службу за контрактом у період, коли існувала (і продовжує існувати дотепер) загроза національній безпеці держави, зумовлена збройною агресією з боку Російської Федерації. Захист Вітчизни є конституційним обов`язком позивача як громадянина України, однак, ураховуючи умови (ситуація на сході України), за яких видано Указ Президента України від 17 лютого 2015 року № 88/2015, виконання такого обов`язку має особливо важливе значення для підтримання бойової готовності Збройних Сил України до адекватного реагування на збройне вторгнення країни-агресора.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №812/204/18 та від 05 лютого 2020 року у справі № 808/369/17.

За таких обставин Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки позивачем укладено Контракт під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і він, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, то на нього в повній мірі поширюються гарантії, встановлені частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ та частиною третьою статті 119 КЗпП України, щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника, що передбачені статтею 119 КЗпП України гарантії стосуються лише випадків, коли трудовий договір з мобілізованим працівником є безстроковим, оскільки положеннями частини шостої цієї статті передбачено лише застереження щодо осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився. Інших застережень, у тому числі й щодо підстав припинення трудового договору, стаття 119 КЗпП України не містить.

Що ж стосується доводів скаржника про те, що після досягнення ОСОБА_1 граничного віку перебування на службі відповідач не приймав рішення про продовження ним служби, то такі належним чином спростовані судами. Зокрема, суди встановили та скаржник не спростував, що до досягнення позивачем граничного віку перебування на службі (12 серпня 2018 року) відповідач не вживав будь-яких заходів щодо вирішення питання про продовження ним служби чи його звільнення у день досягнення такого віку.

Тобто, до дня звільнення ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем і неозначення цього факту відповідним наказом це не спростовує.

Верховний Суд також відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на те, що Головне управління ДФС у Луганській області не могло врахувати рапорт позивач про продовження строку служби на п`ять років, оскільки отримав його лише 20 грудня 2018 року.

Суди попередніх інстанцій правильно зауважили про те, що у листі, яким позивачу було запропоновано звернутися до Головного управління ДФС у Луганській області для вирішення питання про продовження служби в податковій міліції не визначено термін, у який позивач мав звернутися для вирішення вказаного питання. Між тим, ОСОБА_1 повідомив відповідача про введення саме у цей період воєнного стану та залучення його до виконання бойових завдань, і направив відповідний рапорт.

Посилання скаржника на застосування правової позиції Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 806/207/17 та Верховного Суду у справі № 805/3240/15-а є необґрунтованими, оскільки правовідносини у цих справах інші.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення у частині скасування наказу Головного управління ДФС у Луганській області від 19 грудня 2018 року № 654-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - є законними та обґрунтованими, прийняті з правильним застосуванням матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

У свою чергу, доводи скаржника не спростовують висновків судів та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення.

2. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду