ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 360/4404/21

адміністративне провадження № К/990/19881/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження за матеріалами справи в електронній формі у касаційній інстанції адміністративну справу №360/4404/21

за позовом ОСОБА_1

до Луганської обласної прокуратури

про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року (головуючий суддя: Казначеєв Е.Г., судді: Геращенко І.В., Компанієць І.Д.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Луганської обласної прокуратури, у якому просила суд:

стягнути із Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №360/2157/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період з 17 грудня 2020 року до 19 липня 2021 року у розмірі: 146947,68 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 до 5 травня 2020 року працювала в органах прокуратури України на різних посадах.

Наказом прокурора Луганської області №520-к від 30 квітня 2020 року позивачку звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Проте, позивачка оскаржила своє звільнення до суду і рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним і скасовано рішення кадрової комісії №1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10 квітня 2020 року №283 про неуспішне проходження нею атестації; визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року №520к про звільнення позивачки з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 5 травня 2020 року; поновлено позивачку на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 6 травня 2020 року; стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6 травня 2020 року до 16 грудня 2020 року у сумі: 159193,32 грн з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді і стягнення з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі: 21429,80 грн з відрахуванням податків та зборів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

На виконання указаного рішення суду наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 20 липня 2021 року №1052к наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року №520к про звільнення ОСОБА_1 з посади скасовано і поновлено позивачку на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області.

Зважаючи на те, що рішення суду від 16 грудня 2020 року у справі №360/2157/20 в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 допущено до негайного виконання, а відповідач фактично поновив її на посаді лише 20 липня 2021 року, рішення суду у справі №360/2157/20 виконано із затримкою.

Тому за період затримки у поновленні, а саме: з 17 грудня 2020 року до 19 липня 2021 року, позивачка прагне стягнути на свою користь середній заробіток у розмірі: 146947,68 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено:

стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 грудня 2020 року до 19 липня 2021 року в сумі: 146947,68 грн (сто сорок шість тисяч дев`ятсот сорок сім гривень 68 коп), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі: 1469,48 грн (одна тисяча чотириста шістдесят дев`ять гривень 48 коп).

Задовольняючи позов, окружний суд виходив з того, що дійсно, відповідач протиправно не здійснив вчасного поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді, як того вимагало судове рішення допущене у цій частині до негайного виконання, а тому в силу статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») стягнув на її користь середній заробіток за час такої затримки у заявленому розмірі.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року скасовано повністю та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що з дня ухвалення судом рішення про поновлення позивачки на посаді вона взагалі не зверталась до роботодавця із заявами щодо поновлення її на роботі відповідно до судового рішення. Ба більше, ОСОБА_2 у цей період перебувала на іншій посаді, а саме: головного спеціаліста режимно-таємної частини (на правах відділу) прокуратури Луганської області за результатами добору шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, з якої у подальшому була звільнена.

Надалі, наказом керівника обласної прокуратури від 25 травня 2021 року №762к ОСОБА_1 як переможницю конкурсу призначено з 1 червня 2021 року на посаду головного спеціаліста відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Луганської обласної прокуратури.

З указаної посади позивачку звільнено з 20 липня 2021 року згідно із наказом керівника обласної прокуратури від 19 липня 2021 року №1034к на підставі її заяви від 19 липня 2021 року за угодою сторін.

Наказ від 20 липня 2021 року №1052к про її поновлення на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області видано на підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2021 року у справі №360/2157/20.

Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 , працюючи за результатами конкурсного відбору на посадах державної служби в органах обласної прокуратури, не виявила бажання поновлення на посаді прокурора та лише 19 липня 2021 року подала заяву про звільнення із займаної посади (державної служби).

Тож, апеляційний суд констатував, що позивачка у спірний період безперервно, з дати прийняття судом рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах з відповідачем та отримувала заробітну плату.

За такої умову, суд апеляційної інстанції не встановив правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на нього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року і залишити в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, від 27 квітня 2023 року у справі №460/4900/21, від 9 листопада 2022 року у справі №460/600/22.

Верховний Суд ухвалою від 4 липня 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Луганська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить Суд відмовити у її задоволенні, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_1 подала до Суду відповідь на відзив, у якій додаткового обґрунтувала свою правову позицію щодо помилковості висновків апеляційного суду у цій справі.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20 липня 2012 року працювала в органах прокуратури України.

Наказом прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року №520к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 5 травня 2020 року.

Наказом прокурора Луганської області від 13 травня 2020 року №612к призначено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста режимно-таємної частини (на правах відділу) прокуратури Луганської області з 14 травня 2020 року.

Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 25 травня 2021 року №756к звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста режимно-таємної частини (на правах відділу) прокуратури Луганської області з 31 травня 2021 року у зв`язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби.

Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 25 травня 2021 року №762к призначено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами , які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Луганської обласної прокуратури з 1 червня 2021 року.

19 липня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про її звільнення із займаної посади за угодою сторін з 20 липня 2021 року.

Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 19 липня 2021 року №1034к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Луганської обласної прокуратури за угодою сторін з 20 липня 2021 року.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №360/2157/20, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Луганської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу від 30 квітня 2020 року №520к, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, а саме:

визнано протиправним і скасовано рішення кадрової комісії №1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 10 квітня 2020 року №283 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки» прийняте стосовно ОСОБА_1 ;

визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року №520к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 5 травня 2020 року;

поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 6 травня 2020 року;

стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6 травня 2020 року до 16 грудня 2020 року у сумі: 159193,32 грн з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

Цим судовим рішенням допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі: 21429,80 грн з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 20 липня 2021 року №1052к скасовано наказ прокурора Луганської області від 30 квітня 2020 року №520к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 5 травня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області з 6 травня 2020 року.

Згідно із довідкою Луганської обласної прокуратури від 26 жовтня 2021 року за №21-679вих-21 ОСОБА_1 у березні 2020 року фактично відпрацювала 8 робочих днів, у квітні 2020 року - 21 робочий день. Сума нарахованої заробітної плати, яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати, 8 робочих днів у березні 2020 року складає: 8163,73 грн, у квітні 2020 року за 21 робочий день нараховано заробітної плати у сумі: 21429,80 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За частиною другою статті 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Не виконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 4 липня 2023 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій у цій справі було встановлено, що рішення суду про поновлення позивачки по посаду датоване 16 грудня 2020 року, а фактично ОСОБА_1 поновлено на займаній до незаконного звільнення посаді - 20 липня 2021 року.

Тож, у період з 17 грудня 2020 року до 20 липня 2021 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №360/2157/20 не виконувалось Луганською обласною прокуратурою.

За законодавством України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду необхідно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Відповідна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року в справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року в справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року в справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року в справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року в справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року в справі №2а-7683/12/1370, від 5 лютого 2020 року в справі №815/1676/18, від 5 березня 2020 року в справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року в справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року в справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року в справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року в справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/19103/19 та інших.

Статтею 236 КЗпП України передбачено право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі й законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за певних обставин.

Верховний Суд ураховує висновки, зроблені ним у постановах від 26 березня 2020 року в справі №580/1115/19, від 11 червня 2020 року в справі №2340/3029/18, від 9 грудня 2020 року в справі №2340/3865/18, від 28 жовтня 2021 року в справі №580/3388/19, а також від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, від 27 квітня 2023 року у справі №460/4900/21, від 9 листопада 2022 року у справі №460/600/22, на які доречно покликається ОСОБА_1 у своїй скарзі.

Тож, перекладаючи на ОСОБА_1 ініціативу щодо спонукання роботодавця виконати пряму вказівку суду - поновити ОСОБА_1 саме на посаді прокурора (а не на зокрема посаді державної служби), відповідач діє явно неправомірно.

Одночасно, фактичні обставини у цій справу вказують на те, що у спірний період (як правильно зауважив апеляційний суд) позивачка була працевлаштована у Луганській обласній прокуратурі та перебувала на державній службі у цьому органі.

Між тим, оскаржуючи у судовому порядку своє звільнення з посади прокурора, позивачка засвідчила своє прагнення продовжувати працювати саме на посаді, з якої її незаконно звільнили. Вочевидь перебування ОСОБА_1 на посаді державної служби було вимушеним кроком за для свого фінансового забезпечення на період судового розгляду її справи.

Як вже зазначалось, саме роботодавець зобов`язаний виконати рішення суду щодо поновлення незаконно звільненого працівника на посаді безвідносно до поведінки такого працівника.

Поряд із цим, варто зауважити, що суть такого виду соціальної гарантії як стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі полягає у компенсації такому працівникові грошових коштів, які він міг бути отримати, якби роботодавець не зволікав з його поновленням на роботі.

Повертаючись до спірних правовідносин саме у цій справі, Верховний Суд констатує, що ОСОБА_1 у спірний період перебувала у трудових правовідносинах з Луганською обласною прокуратурою, хоча на підставі проходження нею саме державної служби.

Кодекс законів про працю таку ситуацію врегулював шляхом введення такої законодавчої конструкції як «різниця в заробітку» за час затримки поновлення працівника на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Тож, в розрізі фактичних обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції мав би проаналізувати різницю у заробітній платі ОСОБА_1 , яку вона отримувала у спірний період, перебуваючи на посаді головного спеціаліста в Луганській обласній прокуратурі (проходила державну службу), і у разі підтвердження факту отримання нею грошових коштів у меншому розмірі, ніж вона б отримувала перебуваючи на посаді прокурора у цьому органі, за умови вчасного її поновлення на цій посаді, стягнути різницю між цими двома грошовими сумами на користь позивачки.

Проте, ані встановлення цих фактичних обставин, а ні правозастосування статті 235 КЗпП України у розрізі стягнення на користь позивачки саме різниці в заробітку за час затримки, суд апеляційної інстанції не здійснив.

Тому, Верховний Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на помилкове правозастосування норм КЗпП України, які регулюють спірні правовідносини.

Викладене дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року скасувати, а справу №360/4404/21 направити на новий апеляційний розгляд до Першого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

………………….

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду