постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Київ

справа № 361/1872/21

провадження № 61-18120св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

треті особи: служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, Броварський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про відібрання дитини і повернення її за місцем проживання матері та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, Броварський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зміну місця проживання дитини та визначення місця проживання з батьком.

Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про відібрання дитини та повернення її за місцем проживання матері.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 17 грудня 2019 року у справі № 361/6226/17 визначив місце проживання дітей колишнього подружжя. Так, місце

проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено

з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Місцем проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд визначив разом з матір`ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Також суд встановив, що кожний другий, четвертий тиждень кожного місяця із 10 год 00 хв суботи до 18 год 00 хв неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання цього судового рішення ОСОБА_1 27 лютого 2021 року віддала сина батьку, який 28 лютого 2021 року після 18:00 год його їй не повернув, пізніше пояснивши це тим, що хлопчика вийшла зустрічати не особисто ОСОБА_1 , а її мати.

Зазначала, що починаючи з 27 лютого 2021 року та на момент звернення із цим позовом до суду їх малолітній син ОСОБА_4 без її згоди та всупереч рішенню суду, яким визначено його місце проживання, продовжує знаходитись за адресою місця проживання свого батька - ОСОБА_2

Вказувала, що ОСОБА_2 всіляко чинить їй перешкоди у намаганні поспілкуватись із сином та забрати його додому, а також негативним чином впливає на ставлення дитини до неї, як матері.

ОСОБА_1 посилалась на те, що 01 березня 2021 року, коли вона прийшла забрати сина, відповідач викликав наряд поліції Броварського районного відділення поліції ГУ НП в Київській області за місцем свого проживання. Крім того, до позовної заяви вона надала копії звернень від 01 березня 2021 року

за вх. № 32/02-03 та від 03 березня 2021 року за вх. № 33/02-03 до служби у справах дітей Броварської міської ради Київської області. Зазначене, на переконання позивача, підтверджує факт самовільної зміни ОСОБА_2 місця проживання їх сина.

Посилаючись на викладене, просила суд негайно відібрати у ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_4 та повернути його матері ОСОБА_1 за місцем її проживання.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що ОСОБА_1 добровільно не виконувала рішення суду у справі № 361/6226/17, що підтверджується відкритим за його заявою виконавчим провадженням, здійсненими Броварським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Броварський МРВ ДВС ЦМУМЮ) виконавчими діями, а також накладенням на боржника - ОСОБА_1 штрафу за невиконання без поважних причин рішення суду.

ОСОБА_2 наявність підстав для зміни місця проживання малолітнього ОСОБА_4 пояснював відсутністю бажання у дитини проживати разом із матір`ю, яке було ним висловлено під час приїзду ОСОБА_2 разом із адвокатом та невідомою для ОСОБА_2 особою до його місця проживання з метою забрати їх спільного сина. На переконання позивача за зустрічним позовом ця обставина підтверджується висновком РУП ГУ НП в Київській області від 10 березня 2021 року та відеозаписом з боді-камер працівників поліції.

Посилаючись на те, що повернення дитини за місцем його проживання, попередньо визначеним судовим рішенням, проти його волі суперечитиме його інтересам та може негативно вплинути на його емоційний стан, просив змінити місце проживання дитини ОСОБА_4 з адреси місця проживання матері на місце проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 23 серпня 2023 року у складі судді Петришин Н. М. позов ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалив відібрати у ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернути його матері - ОСОБА_1 за місцем її проживання. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з відсутності обставин,

які б вказували на необхідність зміни місця проживання дитини. Рішенням суду визначено місце проживання дитини з матір`ю, виконання якого є неможливим без участі ОСОБА_2 , який впродовж тривалого часу не вчиняє жодних активних дій щодо повернення дитини матері. Місцевий суд також вказав на конфліктність стосунків сторін, небажання батька сприяти у налагодженні стосунків дитини з матір`ю, негативне ставлення батька до матері, яке дитина все більше переймає як своє власне ставлення до матері, тривале розлучення дитини з його матір`ю в комплексі із конфліктними стосунками між батьками та включеність у спір між ними. Зазначив, що суд в процесі розгляду справи не встановив обставин, які загрожують життю та здоров`ю дитини за попереднім місцем проживання.

Суд першої інстанції не погодився із висновком органу опіки та піклування

від 16 серпня 2022 року, наданим ОСОБА_2 , оскільки, на думку суду, він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Київський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2023 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення.

Відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Змінив місце проживання дитини ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 з адреси місця проживання матері

на адресу місця проживання батька.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що за встановлених обставин, з урахуванням думки дитини і висновку органу опіки та піклування в контексті першочерговості інтересів дитини, враховуючи вік ОСОБА_4 і його емоційну прихильність до батька, з яким він проживає на сьогоднішній день та висловив бажання і на далі проживати разом з ним, сталі соціальні зв`язки дитини в родині батька, його психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, проживання дитини з батьком найкраще забезпечить інтереси дитини.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із матір`ю не відповідатиме найкращому забезпеченню його інтересів, оскільки у цьому випадку дитині доведеться адаптуватися до нового соціального середовища, що може негативно вплинути на її психологічний стан.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року в указаній вище справі.

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою від 08 січня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у зазначеній справі,витребував її з Броварського міськрайонного суду Київської області.

24 січня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження, зокрема, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 649/352/18, від 20 травня 2020 року у справі № 725/3024/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 279/3970/18 та від 15 серпня 2023 року у справі № 742/2468/22, а також неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 756/12322/16-ц, який не стосується правовідносин, що є предметом дослідження у цій справі.

Заявник вказує, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував усі обставини справи та постановив справедливе рішення, яке дійсно відповідає інтересам її малолітнього сина. У матеріалах справи відсутні відповідні докази та суди не встановили обставин щодо наявності небезпеки для життя і здоров`я їх спільного із відповідачем сина поряд з матір`ю.

Відзиви на касаційну скаргу

У січні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Звертає увагу на необґрунтованість доводів касаційної скарги, відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої на підставі повно та всебічно досліджених доказів, наявних у матеріалах справи із наданням їм відповідної оцінки. Звертає увагу, що суд першої інстанції у рішенні зазначив, що під час розгляду справи у судовому засіданні ОСОБА_4 пояснив, що він хоче жити із батьком та сестрою і змінювати місце проживання не хоче. Небажання дитини повертатись до матері підтверджується також наявними у матеріалах справи доказами.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). У відзиві зазначається про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції та наголошується, що звернення до примусового виконання рішення суду про негайне відібрання дитини в одного з батьків без врахування думки дитини не відповідає принципу правосудності. Наголошується, що виконання приписів резолютивної частини виконавчого листа Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/1872/21 від 14 вересня 2023 року не залежить від поведінки боржника, обумовлюється виключно необхідністю реалізації батьківських прав стягувача та не визначає спосіб поведінки боржника у разі небажання дитини проживати із стягувачем - матір`ю ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи

07 травня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, від якого мають дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням від 24 жовтня 2017 року Броварський міськрайонний суд Київської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвав.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2019 року, серед іншого, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а малолітнього ОСОБА_4 - з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Визначено наступний графік побачень: І, III вихідні кожного місяця з 10:00 год суботи до 18:00 год неділі діти проживають з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 ; II, IV вихідні кожного місяця з 10:00 год суботи до 18:00 год неділі діти проживають з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року.

31 серпня 2020 року головний державний виконавець Броварського МРВ ДВС ЦМУМЮ прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 а також призначив виконавчі дії на 12 вересня 2020 року о 10:00 год за участю працівників служби у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації і працівників поліції для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державного виконавця і залучених осіб. 12 вересня 2020 року за результатами проведення виконавчих дій державний виконавець склав акт, у якому зафіксовано, що ОСОБА_1 відмовилася від виконання рішення суду. 28 вересня 2020 року державний виконавець за невиконання без поважних причин рішення суду наклав на ОСОБА_1 штраф на користь держави.

Згідно постанови головного державного виконавця Броварського МРВ ДВС ЦМУМЮ про призначення виконавчих дій та залучення працівників поліції, служби у справах дітей та сім`ї від 28 вересня 2020 року призначено повторні виконавчі дії на 10 жовтня 2020 року о 10:00 год за їх участю. За результатами проведення виконавчих дій, 10 жовтня 2020 року складено акт державного виконавця, де зафіксовано, що ОСОБА_1 у присутності державного виконавця та залучених осіб виконувати рішення суду відмовляється, посилаючись на те, що дитина може відчути неприємні емоції в присутності незнайомих людей. Після роз`яснення державним виконавцем наслідків повторного невиконання рішення суду, ОСОБА_1 о 10:30 год виконала рішення суду та надала дитину ОСОБА_2 . Постановою державного виконавця від 12 жовтня 2020 року виконавче провадження закінчено.

12 січня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Броварського МРВ ДВС ЦМУМЮ із заявою про відновлення виконавчого провадження.

12 січня 2021 року головний державний виконавець виніс постанову про відновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 361/6226/17, виданого 26 серпня 2020 року Броварським міськрайонним судом Київської області. Згідно постанови від 15 січня 2021 року призначено виконавчі дії на 23 січня 2021 року, складено акт державного виконавця та зафіксовано, що рішення суду не виконується. За результатами проведення виконавчих дій державний виконавець склав акт, в якому було зафіксовано, що ОСОБА_1 рішення суду не виконала. Вона надала заяву про долучення до матеріалів виконавчого провадження довідки ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» від 06 січня 2021 року про те, що дитина, ОСОБА_4 , 05 та 06 січня 2021 року знаходився на стаціонарному лікуванні у дитячого хірурга. Постановою державного виконавця Броварського МРВ ДВС ЦМУМЮ від 25 січня 2021 року за невиконання без поважних причин рішення суду на ОСОБА_1 накладено штраф на користь держави.

Також постановами державного виконавця Броварського МРВ ДВС ЦМУМЮ від 25 січня 2021 року залучено працівника служби у справах дітей та сім`ї та працівника поліції для забезпечення охорони громадського порядку та призначено виконавчі дії на 13 лютого 2021 року о 10:00 год за їх участю. 13 лютого 2021 року за результатами проведення виконавчих дій державним виконавцем складено акт про виконання ОСОБА_1 рішення суду. Постановою державного виконавця від 15 лютого 2021 року виконавче провадження закінчено.

29 червня 2022 року спеціалісти служби у справах дітей та сім`ї здійснили обстеження умов проживання ОСОБА_2 , про що склали відповідний акт № 235.

З 22 червня 2022 року по 29 червня 2022 року фахівець із соціальної роботи Броварського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді провів оцінку потреб сім`ї ОСОБА_2 , про що складено відповідний висновок, згідно з яким батько задовольняє потреби дітей у повному обсязі.

Також суди встановили, що ОСОБА_1 зверталась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо захисту від домашнього насильства. У своєму зверненні вона зазначила, що її колишній чоловік, ОСОБА_2 , вчиняє психологічне насильство стосовно їхнього спільного сина - ОСОБА_4 . За дорученням секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, комісія служби у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області 28 квітня 2021 року за місцем проживання ОСОБА_2 здійснила обстеження умов проживання дітей та оцінку рівня безпеки дитини, ОСОБА_4 . Ознак, які можуть свідчити про вчинення психологічного насилля з боку батька стосовно його малолітнього сина не виявлено, що підтверджено актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 28 квітня 2021 року № 39/04-04.8.

Також за дорученням Броварського міського голови проведено повторну перевірку щодо можливого порушення прав та інтересів дітей. За результатами повторної перевірки 13 грудня 2021 року складено акт проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_4 № 57/04-04.8, акт оцінки потреб сім`ї/особи, висновок оцінки потреб сім`ї та встановлено, що ознак, які можуть свідчити про вчинення психологічного насилля з боку батька щодо його малолітнього сина не виявлено.

Відповідно до листа відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Центру обслуговування «Прозорий офіс» виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області від 13 липня 2022 року № 4819/1.12.3/В, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 червня 2022 року спеціалісти служби у справах дітей та сім`ї здійснили обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , про що склали відповідний акт № 234.

З 22 червня 2022 року по 29 червня 2022 року фахівець із соціальної роботи Броварського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді провів оцінку потреб сім`ї ОСОБА_1 , в якій зазначено, що вона фактично доглядає, виховує та займається розвитком малолітнього сина, але її колишній чоловік перешкоджає бачитись із сином. Також, матір рідко бачиться з дітьми, при зустрічах приносить подарунки і по можливості передає.

Установлено, що 10 березня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до психолога, спеціаліста вищої категорії ОСОБА_11 . За час роботи з психологом з 10 березня 2021 року пройдено курс психотерапії та надано висновок, в якому вказано, що психоемоційний стан дитини та її розвиток відповідає віковим нормам.

Орган опіки та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області надав до суду висновок щодо розв`язання спору від 16 серпня 2022 року, в якому зазначено, що беручи до уваги той факт, що малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком та сестрою близько півтора року, враховуючи прив`язаність та тісний емоційний зв`язок між братом та сестрою, її вплив на формування думки брата, думку самої дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне змінити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначити його місце проживання разом із батьком ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом положень частин сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них

та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 СК України).

Згідно абзацу другого частини першої статті 162 СК України дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Вказана норма СК України надає дискреційне повноваження суду при вирішенні заявленої позовної вимоги про відібрання дитини на підставі повно та всебічно досліджених доказів, виходячи при цьому з конкретних обставин справи, надати оцінку цим обставинам крізь призму того, чи не порушуватиме її інтереси,

які за будь-яких умов переважають над інтересами батьків, повернення дитини за попередньо визначеним місцем її проживання.

Так, ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) зробила висновок, що судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».

У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один із батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.

Мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце її проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

У справі, що переглядається, рішення суду про визначення місця проживання дітей ухвалено у грудні 2019 року, а відповідач змінив без згоди позивача місце проживання сина у лютому 2021 року. На момент виникнення обставин, що спричинили дії відповідача щодо зміни місця проживання сина, рішення суду набрало законної сили і було виконане.

Отже, позивач правомірно порушила питання про вжиття способу захисту, передбаченого статтею 162 СК України. Разом з тим, обставини змінилися так, що повернення дитини суперечить її інтересам.

Згідно з вимогами статей 12 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

З урахуванням наведених норм, фактичних обставин справи, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційний суд мотивовано та правильно виходив з того, що зібрані у справі докази в контексті першочергового врахування інтересів дитини, її віку та сформованої емоційної прихильності до батька та сестри, у зв`язку із тривалим та безперервним проживанням разом із ними, враховуючи при цьому наданий висновок органу опіки та піклування, свідчать, що зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_4 негативно вплине на дитину, спричинить кардинальну зміну звичного йому середовища.

Таким чином, хоча суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому - не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси.

На думку колегії суддів Верховного Суду, при визначенні місця проживання сина сторін апеляційний суд правильно врахував емоційний зв`язок між обома дітьми.

На правильність висновку суду апеляційної інстанції також вказує зміст рішення ЄСПЛ у справі «Amanalachioai v. Romania», заява № 4023/04, в якому Суд визнав, що час, протягом якого остаточне рішення залишалося невиконаним (чотири роки і десять місяців до дати останнього повідомлення від заявниці), сам по собі є проблематичним, оскільки це призвело до погіршення сімейних зв`язків між заявницею та її дочкою, що значно ускладнило виконання заходів, пов`язаних з опікою.

У зв`язку з цим ЄСПЛ зосередився на з`ясуванні того, чи вживали органи влади всіх необхідних заходів для сприяння виконанню відповідного судового рішення. Проаналізувавши вжиті у цій справі заходи, зокрема за участю державного виконавця та представників органу опіки та піклування, ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади не діяли своєчасно і не зробили того, що було розумним за даних обставин, для забезпечення виконання рішень щодо опіки, таким чином, не забезпечивши справедливого балансу між конкуруючими інтересами особи та суспільства. Своїм ставленням вони також зробили неефективними деякі національні засоби правового захисту, спрямовані на підтримку заявниці в її спробах домогтися виконання рішення щодо опіки над дочкою.

Таким чином, заявниця не отримала ефективного захисту свого права на повагу до її сімейного життя. Водночас ЄСПЛ підкреслив, що його висновок не має вплинути на будь-яке потенційне подальше рішення національних судів щодо найкращих інтересів дитини, беручи до уваги час, який минув з того моменту, як вона почала жити зі своїм батьком. ЄСПЛ також зауважив, що з огляду на той факт, що дитина втратила контакт з матір`ю, коли їй було два роки, і проживала з батьком безперервно протягом майже п`яти років, це рішення жодним чином не повинно тлумачитися як таке, що пропонує органам влади вжити заходів для возз`єднання заявниці з її дочкою без вжиття належних підготовчих заходів (див. пункт 41).

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, виходячи з конкретних обставин саме цієї справи,

та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров