ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 361/2150/21

провадження № 61-14443св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року у складі судді Василишина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т.О., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 15 червня 1991 року по 11 лютого 2020 року сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Умань Черкаської області, актовий запис № 351.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

У період перебування у шлюбі сторонами було придбано нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 та двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Після розірвання шлюбу сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного сумісного майна.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд поділити вказане майно між сторонами у рівних частках, визнавши за ним право власності на частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та право власності на частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року позов задоволено.

Визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позовні вимоги про визнання за позивачем у порядку поділу майна подружжя права власності на частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 відповідачкою визнані, визнання позову у цій частині вимог прийнято судом.

Разом із цим, суд зазначив, що відповідачкою не доведено, що двокімнатна квартира АДРЕСА_2 придбана нею під час шлюбу за рахунок коштів, що належали їй особисто, доказів на спростування презумпції спільності указаного майна суду не надано, а доводи в цій частині вимог грунтуються на припущеннях.

10 березня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну технічну допомогу у розмірі 21 500,00 грн.

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року заяву задоволено частково.

Стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

У задоволеннііншої частини вимог заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив з підстав доведеності понесених витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн, а також виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, співмірності їх розміру зі складністю справи, а також фінансового стану обох сторін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Незвіського Д. Я. звернулась до суду з апеляційними скаргами.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року заявницею було оскаржено лише в частині визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін та визнання за ОСОБА_1 права власності на частину цієї квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , які подано адвокатом Незвіським Д. Я., залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 рокув оскаржуваній частині та додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя та її поділ, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду в оскарженій частині при апеляційному розгляді не встановлено.

Також апеляційний суд вважав правильними висновки місцевого суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 жовтня 2023 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року.

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

28 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 15 червня 1991 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Умань Черкаської областіміж ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 351.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2020 року, що набрало законної сили 13 березня 2020 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 червня 1991 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Умань Черкаської області, актовий запис № 351, розірвано.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником квартири АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 10 серпня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борисовою С. О., зареєстрований у реєстрі № 2938.

Згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки станом на 19 листопада 2020 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 980 800,00 грн.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 ; дата та час державної реєстрації: 21 грудня 2016 року; підстава виникнення права власності: технічний паспорт на квартиру в житловому будинку від 24 жовтня 2016 року, довідка про 100% оплату за квартиру від 12 грудня 2016 року, видана ЖБК «Діамант», додаткова угода № 1 до договору № 56 від 10 серпня 2016 року про сплату пайових внесків до ЖБК «Діамант», акт приймання-передачі квартири згідно з договором купівлі-продажу паю № 56 від 10 серпня 2016 року, договір про сплату пайових внесків.

Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки станом на 19 листопада 2020 року вартість квартири АДРЕСА_2 складає 1 725 500,00 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Черповицькою І. Ю., зареєстрованого у реєстрі № 1546, ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 належну їй квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 69 660 грн, які отримані продавцем від покупця до оформлення цього договору, оскільки сторони встановили, що умови договору щодо сплати ціни договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року було предметом перегляду судом апеляційної інстанції тільки в частині вирішення позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін та визнання за ОСОБА_1 права власності на частину цієї квартири, тому, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, підлягає перегляду в суді касаційної інстанції лише в цій частині вимог.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року в оскаржуваній частині, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно із частинами першою-третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Не визнаючи позовні вимоги у частині поділу квартири АДРЕСА_2 , відповідачка посилалась на те, що вказана квартира є її особистою приватною власністю, оскільки придбана за кошти, подаровані їй матір`ю ОСОБА_5 , що отримані останньою від продажу квартири у м. Умань Черкаської області у 2016 році.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Черповицькою І. Ю., зареєстрованого у реєстрі № 1546, ОСОБА_5 продала Хазін Ізак кв. АДРЕСА_3 . Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 69 660 грн, які отримані продавцем від покупця до оформлення цього договору, оскільки сторони встановили, що умови договору щодо сплати ціни договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що у матеріалах справи міститься лише інформація про вартість продажу квартири ОСОБА_5 у м. Умань, однак відповідачкою не надано доказів на підтвердження того, що отримані від такого продажу кошти були подаровані їй матір`ю, після чого ці кошти стали б її особистою приватною власністю, а придбане за подаровані кошти нерухоме майно набуло б статусу особистої приватної власності набувача.

Таким чином, на думку судів, відповідачкоюне доведено, що спірне нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 , яка придбана у шлюбі, є її особистою власністю як така, що набута за рахунок коштів, які належали їй особисто.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про визнання квартири АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 право власності на частину цієї квартири.

З огляду на викладе, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову у вказаній частині вимог.

Щодо оскарження додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру

з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та виконаних адвокатом робіт, ціну позову, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, прийнявши заперечення сторони відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу саме у розмірі 16 000 грн.

Визначена судом сума підтверджена належними та допустимими доказами та є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року в оскаржуваній частині, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2023 року в оскаржуваній частині, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов