Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 361/2328/17

провадження № 61-12633св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фортіс Фінанс», Публічне акціонерне товариство «Банк Траст»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочарова Світлана Володимирівна,

особа, яка подавала заяву про приєднання до апеляційної скарги, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області (далі - Броварська місцева прокуратура) в інтересах держави в особі Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області (далі - Великодимерська селищна рада) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фортіс Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Фортіс Фінанс»), Публічного акціонерного товариства «Банк Траст» (далі - ПАТ «Банк Траст»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочарова Світлана Володимирівна (далі - приватний нотаріус), про визнання недійсним договору іпотеки

На обґрунтування позову посилався на таке. 11 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «РНС» (далі - ВАТ «Банк «РНС») укладений іпотечний договір № 157-М-01, відповідно до умов якого ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою від 11 квітня 2008 року № 157 передала в іпотеку ВАТ «Банк «РНС» табір праці та відпочинку, розташований на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 3221281201:04:001:0001, площею 9,0999 га, розташовану у смт Велика Димерка Броварського району Київської області, з цільовим призначенням - розміщення спортивно-розважального комплексу з готелем та аквапарком.

07 вересня 2009 року між ВАТ Банк «РНС» та Відкритим акціонерним товариством Банк «Траст» (далі - ВАТ Банк «Траст») укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 11 квітня 2008 року № 157-М-01, а останній 07 червня 2014 року відступив право вимоги за зазначеним іпотечним договором ТОВ «ФК «Фортіс Фінанс».

07 липня 2011 року Апеляційний суд Київської області скасував рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2007 року, на підставі якого за ОСОБА_1 визнано право власності на спірну земельну ділянку, та ухвалив нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Великодимерської селищної ради про визнання права власності на земельні ділянки.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2014 року у справі № 1007/13117/12 визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 009565 на право власності на земельну ділянку площею 9,0999 га для розміщення спортивно-розважального комплексу у смт Велика Димерка.

Отже, іпотечний договір від 11 квітня 2008 року № 157-М-01 укладений всупереч частині першій статті 5 Закону України «Про іпотеку», статтям 317 328 575 576 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). На момент укладення іпотечного договору ОСОБА_1 не була наділена необхідним обсягом цивільної дієздатності відповідно до частини другої статті 203 ЦК України, оскільки у неї було відсутнє право власності на спірну земельну ділянку.

Згідно з рішенням Великодимерської селищної ради від 15 січня 2015 року № 603 «Про прийняття земельної ділянки до земель запасу та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальної громади в смт Велика Димерка» земельна ділянка площею 9,0999 га, кадастровий номер 3221281201:04:001:0001, належить до земель запасу Великодимерської селищної ради.

Проте у зв`язку з тим, що земельна ділянка є предметом іпотеки, Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області позбавлена законної можливості зареєструвати право комунальної власності щодо вказаної земельної ділянки.

З урахуванням наведеного позивач просив визнати недійсним договір іпотеки від 11 квітня 2008 року № 157-М-01, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «РНС», посвідчений приватним нотаріусом Бочаровою С. В., у частині передачі в іпотеку земельної ділянки з кадастровим номером 3221281201:04:001:0001, площею 9,0999 га, розташовану у смт Велика Димерка Броварського району Київської області, з цільовим призначенням - розміщення спортивно-розважального комплексу з готелем та аквапарком.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року позов Броварської місцевої прокуратури залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Броварська місцева прокуратура звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року.

29 квітня 2020 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, подав до суду апеляційної інстанції заяву про приєднання до апеляційної скарги Броварської місцевої прокуратури на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та закрити провадження у справі. Зазначав, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 липня 2019 року у справі № 922/1775/19 відкрито провадження у справі про банкрутство щодо фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 . Тому відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) зазначена справа має розглядатися господарським судом.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що представник прокуратури брав участь практично у всіх судових засіданнях, а від представника Великодимерської селищної ради у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за її відсутності. Суд першої інстанції зазначеного не врахував та безпідставно залишив позов без розгляду.

Відхиляючи доводи заяви ОСОБА_2 про необхідність закриття провадження у справі і направлення справи до господарського суду, апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов`язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідачки, а отже, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі; постановити окрему ухвалу щодо судді Київського апеляційного суду Мережко М. В.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 липня 2019 року у справі № 922/1775/19 щодо неї відкрито провадження у справі про банкрутство. Відмовляючи у передачі справи до господарського суду, апеляційний суд помилково послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 289/2227/17, оскільки зазначений висновок сформований на підставі аналізу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». На час ухвалення постанови зазначений Закон втратив чинність у зв`язку з набранням чинності з 21 жовтня 2019 року КУзПБ, відповідно до частини першої статті 7 якого спори, стороною в яких є боржник, розглядаються судом, за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Отже КУзПБ встановив, що лише господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, і спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Апеляційний суд порушив норму статті 7 КУзПБ та розглянув справу з порушенням предметної та суб`єктної юрисдикції.

Крім того, заявниця просила постановити окрему ухвалу щодо дій судді Київського апеляційного суду Мережко М. В. за недотримання нею норм ЦПК України, оскільки подані заявницею заяви (клопотання) щодо передачі справи за належною юрисдикцією не були розглянуті.

У листопаді 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому приватний нотаріус Бочарова С. В., від імені якої діє адвокат Олексієнко З. О., просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі, оскільки справа підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, а саме порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають.

Встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 липня 2019 року відкрито провадження у справі про банкрутство щодо ФОП ОСОБА_1 і на час розгляду цієї справи ліквідаційна процедура триває.

У зв`язку із зазначеним заявниця просила направити справу до господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя, який згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини необхідно розуміти як здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Крім названих у наведених нормативних приписах спорів, пов`язаних із майновими вимогами до боржника, до них також відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов`язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Зазначені майнові спори підлягали розгляду та вирішенню за правилами цивільного судочинства або ж відносились до повноважень суду господарської юрисдикції та мали розглядатися останнім в окремому позовному провадженні (не у межах провадження у справі про банкрутство) залежно від суб`єктного складу, а саме з огляду на те, хто є позивачем у такому спорі.

Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на момент порушення справи про банкрутство) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Апеляційний суд, переглядаючи процесуальну ухвалу суду першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про закриття провадження та направленні справи до господарського суду, зазначив, що позивач звернувся до суду з вимогами немайнового характеру (визнання недійсним договору іпотеки), а тому справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

З таким висновком погодитися не можна.

21 жовтня 2019 року набрав чинності КУзПБ, пунктами 2, 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визначено, що з дня введення його в дію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втрачає чинність і подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.

У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Тому, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

Вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

Положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.

Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20), провадження

№ 12-14гс21.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про визнання недійсним договору іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою від 11 квітня 2008 року № 157 передала в іпотеку ВАТ «Банк «РНС» табір праці та відпочинку, розташований на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 3221281201:04:001:0001, площею 9,0999 га, розташовану у смт Велика Димерка Броварського району Київської області, з цільовим призначенням - розміщення спортивно-розважального комплексу з готелем та аквапарком.

Отже, цей позов стосується майнових прав банкрута.

З урахуванням наведеного вимоги позивача, заявлені у цій справі до банкрута, мають розглядатися у межах справи про його банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ.

За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю КУзПБ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням викладеного помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду в межах справи про банкрутство позовних вимог Броварської місцевої прокуратури.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню у касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (стаття 414 ЦПК України).

Верховний Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такий висновок сформульований у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Верховний Суд бере до уваги, що в разі скасування судових рішень із закриттям провадження у цій справі позивач буде змушений знову звернутися до суду. Тому виходячи з принципу процесуальної економії Верховний Суд вважає можливим визначити юрисдикцію у цій справі, з огляду на процесуальне законодавство, чинне на час апеляційного та касаційного розгляду, тобто застосувати норми КУзПБ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року у справі № 922/1775/19 відкладено розгляд судового засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі, та клопотання керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Шуби В. І. про виплату основної грошової винагороди з урахуванням уточнень, на 12 жовтня 2021 року о 12:00 год.

Таким чином, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Подібних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 520/11727/18 (провадження № 61-8241св20).

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Верховний Суд не встановив порушень, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі, оскільки питання щодо передачі справи до господарського суду апеляційний суд вирішив при розгляді заяви ОСОБА_2 , виклавши відповідні аргументи в оскарженій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Отже, спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин справу необхідно передати до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 922/1775/19 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року скасувати.

Матеріали справи № 361/2328/17 за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фортіс Фінанс», Публічного акціонерного товариства «Банк Траст», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочарова Світлана Володимирівна, про визнання недійсним договору іпотеки передати до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 922/1775/19 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко