Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 361/5198/15-ц

провадження № 61-10823св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач ?акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П., у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 20 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 053-2008-834 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у сумі 105 000,00 доларів США строком користування до 10 березня 2034 року зі сплатою 12,45 % річних. Цільове призначення кредиту - на придбання майна, а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

20 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 053-2008-834-Р (далі - договір поруки), відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

10 вересня та 07 жовтня 2009 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди до кредитного договору, якими сторони змінили розмір плати за користування кредитом: із 10 вересня 2009 року по 09 березня 2010 року встановлювалася ставка за користування кредитом на рівні 8,78 % річних, із 10 березня 2010 року по 09 березня 2015 року - 13,92 % річних, а починаючи із 10 березня 2015 року - 13,45 % річних.

Банк виконав свої зобов`язання у повному обсязі, а саме: у порядку, передбаченому кредитним договором, видав позичальнику кредитні кошти шляхом банківського переказу коштів на його рахунок. У порушення умов кредитного договору та чинного законодавства України, ОСОБА_1 не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом, повернення кредиту у визначені договором терміни.

25 грудня 2014 року банком на адресу ОСОБА_1 направлена вимога про погашення суми заборгованості, але позичальник не вчинила жодних дій щодо добровільної сплати заборгованості.

Крім того, 25 грудня 2014 року на адресу ОСОБА_2 направлено лист-вимогу, але у порушення вимог пункт 2.3 договору поруки поручитель не виконав умов договору, суму заборгованості не повернув.

Сума заборгованості за кредитним договором станом на 07 травня 2015 року складала 106 615,56 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 95 764,01 доларів США, за відсотками - 10 787,03 доларів США, за підвищеними відсотками - 64,52 доларів США.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути солідарно із відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 106 615,56 доларів США (а. с. 3, т. 1).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року позов АТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 053-2008-834 у розмірі 106 615,56 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 22 жовтня 2020 року становить 3 014 021,88 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не виконували належним чином умов укладених договорів, тому існують правові підстави для солідарного стягнення із відповідачів заборгованості за кредитним договором у розмірі 106 615,56 доларів США.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 053-2008-834 у розмірі 101 863,20 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 95 764,01 доларів США, заборгованість за відсотками - 6 072,99 доларів США, заборгованість за підвищеними відсотками - 26,20 доларів США.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності належним чином повідомленого відповідача, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що направивши 25 грудня 2014 року на адресу відповідачів вимоги про погашення заборгованості протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вказаного повідомлення, банк змінив строк виконання зобов`язання з 10 березня 2034 року на 26 січня 2015 року. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню у солідарному порядку заборгованість станом 26 січня 2015 року у розмірі 101 863,20 доларів США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що існування судового рішення, яке набрало законної сили та яким первісний позов вирішено по суті, виключає можливість задоволення зустрічних позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при продовженні їх розгляду по суті незалежно від їх обґрунтованості. Судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16, постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 310/80/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У серпні 2021 року справу № 361/5198/15-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 серпня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Універсал Банк» зазначає, що доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. Зустрічний позов розглядається за тими ж правилами, що і первісний. За результатами розгляду зустрічного позову суд першої інстанції наділений повноваженнями ухвалювати рішення, які ухвалюються і при розгляді первісної позовної заяви.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 053-2008-834, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 105 000,00 доларів США зі сплатою 12,45 % річних та кінцевим терміном повернення до 10 березня 2034 року (а. с. 4-9, т. 1).

ОСОБА_1 отримала 105 000,00 доларів США, що підтверджується випискою від 20 березня 2008 року та меморіальним ордером від 20 березня 2008 року (а. с. 39, т. 1, а. с. 98, т. 3).

20 березня 2008 року з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 053-2008-834 між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 053-2008-834-Р (а. с. 31-33, т. 1).

10 вересня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 20 березня 2008 року № 053-2008-834, згідно з якою сторони внесли зміни до кредитного договору, виклавши пункти 1.1, 1.1.1, 1.1.2 кредитного договору в новій редакції, а саме: з 10 вересня 2009 року до 06 жовтня 2009 року включно процентна ставка становить - 8,78 %, підвищена процентна ставка - 40,35 %, з 07 жовтня 2009 року до 09 березня 2010 року процентна ставка становить - 13,45 %, підвищена процентна ставка - 40,35 % (а. с. 16-17, т. 1).

07 жовтня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 20 березня 2008 року № 053-2008-834, згідно з якою сторони внесли зміни до кредитного договору, виклавши пункти 1.1, 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 кредитного договору в новій редакції, а саме: з07 жовтня 2009 року до 09 березня 2010 року включно базова процентна ставка становить 8,78 % річних, підвищена процентна ставка - 16,78 % річних; з 10 березня 2010 року до 09 березня 2015 року включно базова процентна ставка становить - 13,92 % річних, підвищена процентна ставка - 21,92 % річних; починаючи з 10 березня 2015 року базова процентна ставка становить - 13,45 % річних, підвищена процентна ставка - 21,45 % річних. У разі виникнення у позичальника простроченої заборгованості за цим договором протягом періоду з 07 жовтня 2009 року по 09 березня 2010 року включно та відсутності її погашення протягом перших трьох календарних днів з дати виникнення такого прострочення, позичальник зобов`язується починаючи з першого календарного дня виникнення прострочення сплачувати кредитору за користування кредитом проценти в розмірі 13,45 % річних (базова процентна ставка), а за користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 21,45 % річних (підвищена процентна ставка) (а. с. 18-27, т. 1).

07 жовтня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору поруки від 20 березня 2008 року № 053-2008-834-Р, відповідно до якої останній надав свою згоду на зміну основного зобов`язання у зв`язку з внесенням змін до кредитного договору, укладеного між кредитором та боржником

У пункті 1.2.3 додаткової угоди до договору поруки від 07 жовтня 2009 року № 053-2008-834-Р банк та поручитель погодили, що:

- у період з 07 жовтня 2009 року по 09 березня 2010 року включно боржник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом в наступному розмірі: 8,78 % річних - розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів, 16,78 % річних - розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені строки/терміни сплати платежів;

- у період з 10 березня 2010 року до 09 березня 2015 року включно боржник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом в наступному розмірі: 13,92 % річних - розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів, 21,92 % - річних розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені строки/терміни сплати платежів;

- починаючи з 10 березня 2015 року боржник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом в наступному розмірі: 13,45 % річних -розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів, 21,45 % річних - розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені строки/терміни сплати платежів (а. с. 34, 35, т. 1).

25 грудня 2014 року АТ «Універсал Банк» направило відповідачам вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, згідно з якою розмір заборгованості позичальника зі сплати кредиту та нарахованих процентів становить 101 210,69 доларів США, з яких: прострочена заборгованість - 400,11 доларів США, строкова сума заборгованості за кредитом - 95 363,90 доларів США, відсотки/комісія, нараховані за користування кредитними коштами - 5 446,68 доларів США. Банк вимагав сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором та проценти, нараховані за користування кредитними коштами (а. с. 47-54, т. 1)

Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 07 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 053-2008-834 становить 106 615,56 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 95 764,01 доларів США; відсотки - 10 787,03 доларів США; підвищені відсотки - 64,52 доларів США (а. с. 36-38, т. 1).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 24 січня 2020 року № 12366-71 наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості ОСОБА_1 (зі сплати процентів за кредитом та погашення основної суми боргу) перед АТ «Універсал Банк» відповідає умовам кредитного договору від 20 березня 2008 року № 053-2008-834 та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту. При цьому у розрахунку заборгованості на користь ОСОБА_1 зараховано кошти на 1 302,17 доларів США більше, ніж значиться у банківській виписці, за рахунок нарахування з 10 жовтня 2011 року базової процентної ставки за користування кредитом у розмірі 13,45 % (а. с. 16-24, т. 4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором із позичальника

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Момент та порядок настання строку виконання основного зобов`язання визначається сторонами за правилами, викладеними у кредитному договорі, а також кредитором у вимозі у разі невизначення такого моменту у кредитному договорі.

Визначаючи момент настання строку виконання основного зобов`язання, суди мають враховувати зміст умов кредитного договору, що регулюють спірні правовідносини, а також зміст вимоги, направленої кредитором позичальнику (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 522/908/16-ц).

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що 25 грудня 2014 року АТ «Універсал Банк» направило позичальнику вимогу про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, дійшов правильного висновку про те, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, а тому право нараховувати проценти та інші нараховані за договором платежі припинилося 26 січня 2015 року, тобто на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, що відповідає умов кредитного договору (пункт 5.2.5).

Встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із наявності правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості станом 26 січня 2015 року у розмірі 101 863,20 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 95 764,01 доларів США, заборгованість за відсотками - 6 072,99 доларів США, заборгованість за підвищеними відсотками - 26,20 доларів США.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено висновок, викладений у зазначеній постанові. Так, у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок про те, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором. Проте у цій справі судами не встановлено таких обставин. Посилання заявника на те, що внаслідок подачі банком боржнику та поручителю досудової вимоги про дострокове припинення кредитного договору порука припиняється, по своїй суті зводяться до неправильного розуміння заявником норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16 та постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 310/80/16-ц, є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах та у цій справі встановлені обставини не є подібними. Так, у справах № 6-2315цс16, № 310/80/16-ц судами встановлено, що збільшення відсоткової ставки відбулося із порушенням передбаченої кредитним договором процедури, тоді як у цій справі збільшення (зміна) відсоткової ставки за користування кредитом відбулося із дотриманням передбаченої кредитним договором процедури.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не розглянули по суті зустрічні позови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , оскільки суд першої інстанції не позбавлений можливості розглянути зустрічні позови у загальному порядку, за результатами чого ухвалити рішення по суті заявлених зустрічних позовних вимог.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя

Встановивши, що ОСОБА_2 , уклавши 07 жовтня 2009 року із банком додаткову угоду до договору поруки від 20 березня 2008 року № 053-2008-834-Р, надав згоду на зміну відсоткової ставки за кредитним договором, у тому числі за період із 15 липня 2008 року до 07 жовтня 2009 року у розмірі 13,45 %, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що поручитель надав свою згоду на зміну відсоткової ставки за кредитним договором, а тому відсутні підстави вважати, що порука припинилася на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку зі зміною зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника.

Проте колегія суддів у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не може у повній мірі погодитися із таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 553 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договорів поруки) встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Тлумачення частини першої статті 559 ЦК України дозволяє стверджувати, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Тому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки такі дії відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності).

Збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховним Судом України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

У пункті 2.1 договору поруки від 20 березня 2008 року № 053-2008-834-Р сторони погодили, що кредитор не вправі без годи поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого здійснюється обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільним повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

За встановленими у справі обставинами, поручитель письмової згоди на збільшення 15 липня 2008 року відсоткової ставки за кредитним договором, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надав і про такі зміни повідомлений не був.

Враховуючи те, що 15 липня 2008 року банком було підвищено розмір процентної ставки за користування кредитом, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, проте у зазначену дату із поручителем не погоджено такого збільшення його відповідальності, колегія суддів дійшла висновку про припинення поруки ОСОБА_2 в силу вимог частини першої статті 559 ЦК України.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що згода поручителем на зміну відсоткової ставки була надана пізніше, шляхом підписання 07 жовтня 2009 року додаткової угоди до договору поруки, є помилковим, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за спірним договором поруки від 20 березня 2008 року на час підписання 07 жовтня 2009 року додаткової угоди до договору поруки вже була припинена з 15 липня 2008 року в силу закону.

Тобто зміна умов основного зобов`язання чи підписання змін до договору поруки після цієї дати не впливає на чинність поруки, оскільки такі дії відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності), яким поруку припинено в силу вимог частини першої статті 559 ЦК України у відповідній редакції, що правильно враховано судами попередніх інстанцій

Аналогічний висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 438/565/15-ц (провадження № 61-24423св18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителя є необґрунтованими та ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягають скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителя - скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 за подання апеляційної та касаційної скарг сплачено судовий збір у розмірі 12 843,00 грн (5 481,00 грн + 7 362,00 грн), що підтверджується відповідними квитанціями.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 6 421,50 грн (12 843,00 грн / 2)підлягає стягненню на її користь із АТ «Універсал Банк».

Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у частині позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Стягнути із акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 6 421,50 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук