Постанова

Іменем України

16 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 361/5478/16-ц

провадження № 61-20406св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будівельні матеріали,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року у складі судді Петришиної Н. М.та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила визнати за нею право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва веранди розміром 13,2 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2009 року задоволено її позов та проведено розподіл будинку АДРЕСА_1 згідно з другим варіантом експертизи, який відповідає фактичному користуванню будинком за вказаною вище адресою. Після цього, вона разом зі своїм чоловіком, згідно з рішенням суду від 19 грудня 2009 року та на підставі рішення виконавчого комітету Руднянської сільської ради Броварського району Київської області від 16 листопада 2009 року № 64 «Про надання дозволу на переобладнання житлового будинку», було проведено перепланування будинку та здійснено капітальний ремонт виділеної судом в натурі частини будинку, а саме: замінено стелю, виконано підвісну стелю, замінена підлога, покладений утеплювач підлоги, залита цементна стяжка та покрито лінолеумом, встановлені пластикові вікна, замість старих дерев`яних, встановлено нові дверні блоки та двері, влаштовано перегородку у веранді, замуровано дверний прохід в кімнаті 1-1, крім того, було добудовано частину веранди, внаслідок чого збільшилися її розміри. Також по всій виділеній їй частині прокладена нова електромережа та переобладнана система газопостачання, для чого було розроблено проекти та заключено відповідні договори на надання послуг. Крім того, в коридорі стаціонарно вмонтовано шафу-купе довжиною близько 3-ох метрів. Однак рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2010 року вищевказане рішення від 16 листопада 2009 року скасовано та ухвалено нове, яким здійснено поділ будинку згідно з першим варіантом експертизи. ОСОБА_2 не визнає того, що будівельні матеріали, які були використані для будівництва спірної веранди, належать їй, тому вона змушена була звернутись до суду з цим позовом.

ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, посилалася на їх необґрунтованість та безпідставність. Крім того, просила застосувати наслідки спливу строку на звернення до суду з цим позовом та відмовити у задоволенні позовних вимог також у зв`язку з пропуском позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 06 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що власником веранди 1-7 площею 14,6 кв. м, на місці якої здійснена самочинна перебудова, є ОСОБА_2 , а будь-які підстави для позбавлення її права власності на цю веранду відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2019 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права задоволенню не підлягає, оскільки в даному випадку позивачка має право на звернення до суду за захистом свого порушеного права з вимогами про відшкодування витрат на будівництво, яке здійснене нею.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанцій безпідставно відмовлено в задоволенні її клопотання про призначення експертизи, що в подальшому було підтверджено ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року, який призначив судову будівельно- технічну експертизу в цій справі та у зв`язку з цим відмовлено в задоволенні позовних вимог через недоведеність та безпідставність. Апеляційний суд всупереч статті 109 ЦПК України не врахував, що відповідачка ухилялася від надання експерту доступу до об`єкта експертизи, а без цього провести експертизу було неможливо, однак суд не визнав встановленими факти, для з`ясування яких була призначена експертиза. Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, адже відповідно до статі 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на майно навпаки може бути визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. У її власності перебувала земельна ділянка на якій збудована спірна веранда, що підтверджується рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2016 року та витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що вона обрала не правильний спосіб захисту свого права не ґрунтується на нормах закону та обставинах справи, адже відсутня правова норма на підставі якої ОСОБА_2 повинна буде відшкодовувати вартість привласненого майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 січня 2020 року справа № 361/5478/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності належить по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 , який вони успадкували після смерті матері ОСОБА_4 .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2009 року задоволено позов ОСОБА_1 про виділ в натурі 1/2 частини домоволодіння, що є у спільній частковій власності та визначення порядку користування земельною ділянкою. Проведено розподіл будинку АДРЕСА_1 згідно з другим варіантом, запропонованим експертом за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Вказане рішення було звернуто до примусового виконання та відкрито виконавче провадження № 18896831.

Постановою головного державного виконавця Пінчук Д. С. органу державної виконавчої служби Броварського міського управління юстиції від 09 грудня 2010 року закінчено виконавче провадження № 18896831 у зв`язку з його виконанням. В указаній постанові вказано, що актом державного виконавця від 22 листопада 2010 року встановлено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2009 року, будинок переобладнано згідно з рішенням суду.

Однак, рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2010 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 грудня 2010 року про виправлення описки, розділено в натурі вказаний будинок по АДРЕСА_1 за першим варіантом будівельно-технічної експертизи. ОСОБА_2 виділено у власність 1/2 частину будинку з виділенням наступних приміщень: коридор 1-1 площею 5,5 кв. м; житлову кімнату 1-2 площею 9,3 кв. м; кухню 1-5 площею 2,7 кв. м; веранду 1-7 площею 14,6 кв. м; котельню площею 5,6 кв. м та ганок. ОСОБА_1 виділено в натурі 1/2 частину будинку з виділенням наступних приміщень: житлову кімнату 1-3 площею 22,6 кв. м та житлову кімнату 1-4 площею 16,1 кв. м. Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині господарських споруд: сарай «Б», погріб «В», вбиральню «Г», сарай «Д», колодязь «К», огорожу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2011 року рішення Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2010 року залишено без змін.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ від 13 червня 2016 року в справі № 361/4292/15-ц частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про примусове виселення й усунення перешкод в користуванні нерухомим майном. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні верандою та ґанком у будинку АДРЕСА_1 , які їй виділені на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2010 року. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Під час розгляду зазначених вище вимог, апеляційний суд зазначав, що із судового рішення про розподіл будинку в натурі, а також з висновку будівельно-технічної експертизи і технічного паспорта на будинок встановлено, що розподіл будинку в натурі проведений судом навпіл по прямій несучій стіні. При цьому виділені ОСОБА_2 приміщення веранди і ґанку, через які передбачено вхід до її частини будинку, знаходиться з одного боку будинку і взагалі ніяким чином не сполучаються і не можуть з частиною будинку, яка виділена ОСОБА_1 , вхід до якої розташований з протилежної сторони будинку. Апеляційний суд також виходив з того, що посилання ОСОБА_1 про те, що вона перебудувала приміщення веранди 1-7 і ганок та є власником цих приміщень, безпідставні, оскільки така перебудова здійснена ОСОБА_1 і вона не набула на неї права власності, так як відповідно до частини другої стаття 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Крім того, судом зауважено, що дані обставини щодо перебудови веранди були відомі суду на час ухвалення рішення про розподіл будинку, проте з огляду на самочинність перебудови експерт та суд виходили із приміщення веранди 1-7 площею 14,6 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частини перша, друга статті 376 ЦК України).

Згідно статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що самочинна реконструкція веранди зі збільшенням її площі на 6,5 кв. м здійснена позивачем ще в 2008 році, тобто до ухвалення рішення Апеляційним судом Київської області 14 грудня 2010 року. Отже, обставини щодо перебудови веранди були відомі суду на час ухвалення рішення про розподіл будинку, проте, з огляду на самочинність перебудови, експерт та суд враховували приміщення веранди 1-7, площею 14,6 кв. м. Тобто, власником веранди 1-7, площею 14,6 кв. м, на місці якої здійснена самочинна перебудова, є ОСОБА_2 , а тому відсутні будь-які підстави для позбавлення її права власності на цю веранду.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним, оскільки встановивши, що ОСОБА_1 самочинно перебудувавши приміщення веранди 1-7 і ґанок не набула права власності на ці об`єкти нерухомого майна, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 376 ЦК України є безпідставними, оскільки в спірному випадку позивачкою заявлено вимоги про визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва, під час якого ОСОБА_1 самочинно (без згоди на те власника майна) здійснено перебудову домоволодіння, що згідно зі статями 331 357 ЦК України не дає підстав для визнання права власності на таке майно. Тобто, вказані доводи скарги є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення правових норм, які регулюють спірні правовідносини.

Аргументи скарги про безпідставність висновку судів в частині обрання позивачкою неправильного способу захисту свого права не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Встановивши факт самочинності позивачкою перебудови частини домоволодіння, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що заявлений у цій справі спосіб захисту є неефективним, оскільки ОСОБА_1 в процесі будівництва не набула права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для скасування рішення судів, оскільки ці порушення не призвели до ухвалення незаконних рішень.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко