Постанова

Іменем України

07 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 361/681/18

провадження № 61-17038 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2020 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2015 року він передав відповідачу грошові кошти у розмірі 212 000 доларів США у борг на термін до 13 березня 2015 року, про що відповідачем складено та надано письмову розписку.

Також, у цей же день він передав відповідачу грошові кошти у розмірі 208 000 доларів США у борг на термін до 01 квітня 2015 року, про що відповідачем складено та надано письмову розписку. Факт отримання коштів за вищевказаними розписками підтверджується також присутністю в день видачі розписок свідка - ОСОБА_4 .

З настанням строку виконання вказаних зобов`язань (13 березня 2015 року та 01 квітня 2015 року) відповідач не повернув йому грошові кошти у розмірі 212 000 доларів США та 208 000 доларів США, що є невиконанням взятих на себе зобов`язань за договорами позики.

У добровільному порядку відповідач борг не повертає, будь-яких причин невиконання зобов`язання не повідомляє.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 212 000 доларів США, що еквівалентно 5 910 560 грн, суму трьох процентів річних у розмірі 514 461 грн 61 коп.; та суму боргу за договором позики у розмірі 208 000 доларів США, що еквівалентно 5 799 040 грн, суму трьох процентів річних у розмірі 489 025 грн 89 коп., а всього 12 713 087 грн 50 коп.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 212 000 доларів США та суму трьох процентів річних у розмірі 18 452 долари 71 цент США; суму боргу за договором позики у розмір 208 000 доларів США та суму трьох процентів річних у розмірі 17 779 доларів 73 центи США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідач у встановлений у розписках строк борг не повернув, а тому вимоги позивача про стягнення суми боргу та 3 % річних є обґрунтованими. Належних та допустимих доказів щодо іншої правової природи розписок від 01 березня 2015 року відповідач до суду не надав та не спростував обставин, які зазначені ним в розписках власноручно. Відповідач не підтвердив також своїх аргументів про те, що грошові кошти ним не були одержані від позикодавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й передати справу на новий судовий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, від 28 вересня 2020 року у справі № 333/6253/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 361/681/18 із Броварського міськрайонного суду Київської області.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами, на думку заявника, було неповно встановлено обставини справи. Вказував, що показами свідків не підтверджено факту передачі коштів відповідачу за розписками, а сторони здійснювали спільну інвестиційну діяльність на ринку валют.

Крім того, зазначав, що розгляд справи було проведено за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про дату та час судового засідання, який подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копією розписки від 01 березня 2015 року ОСОБА_2 підтверджує, що 01 березня 2015 року отримав безпосередньо від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 212 000 доларів США, яку зобов`язується повернути ОСОБА_1 13 березня 2015 року. Розписка написана в присутності ОСОБА_4 , що підтверджує факт передачі грошей і добровільне написання без примусу та обтяжень. Підписано 01 березня 2015 року особисто ОСОБА_2 (а.с. 10, т. 1).

Відповідно до розписки від 01 березня 2015 року ОСОБА_2 підтверджує, що отримав безпосередньо від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 208 000 доларів США, яку зобов`язується повернути ОСОБА_1 01 квітня 2015 року. Розписка написана в присутності ОСОБА_4 , що підтверджує факт передачі грошей і добровільне написання без примусу та обтяжень. Підписано 01 березня 2015 року особисто ОСОБА_2 (а.с. 11, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладеним договором позики сплата процентів за користування коштами сторонами не визначено.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що відповідач у встановлений у розписках строк борг не повернув.

Посилання касаційної скарги на те, що грошові кошти були передані йому ОСОБА_1 для здійснення спільної інвестиційної діяльності на ринку валют, суперечать змісту розписок від 01 березня 2015 року, здійснення ним такої діяльності належними та допустимими доказами не підтверджено.

Доводи касаційної скарги на те, що в розписках відсутнє зобов`язання щодо повернення коштів, безпідставні, оскільки розписки містять конкретні терміни повернення коштів, а саме: до 13 березня 2015 року та до 01 квітня 2015 року (а.с. 10, 11, т. 1).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення без участі відповідача та його представника є необґрунтованими, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою суду від 26 лютого 2021 року - закінчено підготовчі дії у справі та призначено її розгляд на 08 квітня 2021 року.

В судовому засіданні, що відбулось 20 травня 2021 року відповідач ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, надавали пояснення по суті спору.

В наступні судові засідання, призначені на 22 липня 2021 року, 12 серпня 2021 року та 16 вересня 2021 року відповідач та його представник не з`явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку.

За правилами частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Неявка ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3 у судове засідання, призначене на 16 вересня 2021 року не може бути підставою для скасування правильної по суті постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вказана справа перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанцій з 05 лютого 2021 року, відповідач ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_3 надали пояснення по суті спору.

ОСОБА_2 та його представнику - ОСОБА_3 було відомо про те, що розгляд справи призначено до судового розгляду на 16 вересня 2022 року на 10:00 год, що підтверджується заявою представника ОСОБА_3 направленою на адресу Київського апеляційного суду щодо відкладення розгляду справи, датованою 15 вересня 2021 року (а.с 135, т. 2).

Крім того, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара