Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 362/15/16-ц

провадження № 61-5805св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Державне казначейство України, Київська обласна прокуратура, Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до Державного казначейства України, Прокуратури Київської області, Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції Київської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства.

Позов мотивовано тим, що під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42013100140000012 від 22 січня 2013 року по факту зникнення в 2007 року доньки позивачів ОСОБА_6 , яке триває і на сьогоднішній день зі значними порушеннями строків, неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства їм завдано моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням характеру, обсягу заподіяних страждань, часу їх тривалості (121 місяців), розумності та інших обставин визначають в сумі 350 000 грн кожному.

Позивачі просили захистити їх конституційне право на компенсацію моральної шкоди, спричинену винесенням незаконних рішень, діями та неправомірною бездіяльністю відповідача під час досудового розслідування кримінального провадження №42013100140000012 від 22 січня 2013 року, застосувавши при розгляді позову практику Європейського суду з прав людини і національного суду України; визнати наявність порушення обов`язку держави-відповідача в особі її правоохоронних органів по захисту особи, суспільства та держави визначеного статей 2 8 9 КПК України та статті2 Конвенції, в зв`язку з не проведенням ефективного та незалежного розслідування факту зникнення (вбивства) ОСОБА_6 в «розумні» строки та у зв`язку з відсутністю проведення ефективного та незалежного розслідування знищення доказів у цій кримінальній справі під час досудового розслідування кримінального провадження №42013100140000012 від 22 січня 2013 року.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили:

стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди на користь: ОСОБА_4 в сумі 350 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 , в сумі 350 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року позовОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по 350 000 грн кожному.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час проведення огляду фотографування вилучених 04 жовтня 2007 року електронних носіїв інформації, в тому числі і ноутбука до протоколу огляду та вилучення не вносилися відомості індивідуальних ознак вилучених об`єктів. Вилучені електронні носії в присутності свідків не перевірялися на їх працездатність, не перевірялися на наявність на них інформації. Всі вилучені електронні носії не опечатувалися і при зберіганні у Васильківському міськвідділі МВС до них мали доступ сторонні особи. В подальшому, в порушення вимог для проведення огляду, не вирішувалося питання зберігання вилучених предметів, які були речовими доказами по справі, що привело до повного знищення інформації, яка знаходилася у вилучених електронних засобах і яка, можливо, могла бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних. Факт того, що вилучений ноутбук перебував без належного опечатування та без перевірки наявності в ньому інформації також підтверджується поясненнями заступника начальника СВ Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_12. Факт знищення інформації доведений висновком експерта № 1184 від 16 квітня 2008 року, зі змісту якого встановлено, що на носії ноутбука «Асеr» виявлено інформація, що була знищена, але відновити її у вигляді, придатному для читання, не виявилось можливим; на носії ноутбука «Асеr» інформація, в якій міститься текстові документи з перепискою ОСОБА_6 , в тому числі знищена, не виявлена. В межах даного кримінального провадження неодноразово виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, зокрема оперуповноваженими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які в подальшому були скасовані, а матеріали направлені до Васильківської міжрайпрокуратури Київської області для організації додаткової перевірки, хід якої взято на контроль, що підтверджується листом прокуратури Київської області. За результатами перевірки за заявою ОСОБА_9 постановою старшого прокурора відділу за додержанням законів органів внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності прокуратури Київської області від 24 січня 2008 року було постановлено порушити кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України. Таким чином, кримінальна справа за фактом умисного вбивства ОСОБА_9 була порушена лише через чотири місяці після її зникнення, що свідчить про зайву тяганину в проведенні досудового слідства. В свою чергу, питання неналежної службової діяльності у веденні розшукової справи у розкритті злочину у кримінальній справі, порушеній за фактом умисного вбивства ОСОБА_6 оперуповноваженими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були предметом розгляду скарги позивача, поданої на ім`я Міністра внутрішніх справ України. Так, проведеною перевіркою було встановлено, що вищевказані оперуповноважені за безвідповідальне ставлення до службових обов`язків підлягають притягненню до адміністративної відповідальності. Але враховуючи, що ОСОБА_8 наказом начальника Васильківського МВ від 12 березня 2008 року суворо попереджений, а ОСОБА_7 01 березня 2008 року звернулась до керівництва ГУМВС України в Київській області з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ, прийнято рішення обмежитись цим. Обставини звільнення ОСОБА_7 підтверджуються висновком за матеріалами службової перевірки. Судом встановлено невиконання прокурорами Васильківської та обласної прокуратури вимог постанови апеляційного суду Київської області від 15 грудня 2011 року, постанови Васильківського міжрайонного прокурора Київської області від 04 травня 2012 року, постанови Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2014 року, якими скасовувалися як незаконні, постанови про закриття кримінального провадження та надавалися вказівки щодо усунення виявлених недоліків і які ігнорувалися слідчими прокуратури при винесенні чергової постанови про закриття кримінального провадження. перевірки скарги громадянки ОСОБА_10 від 15 січня 2008 року.

Суд першої інстанції вказав, що досудове розслідування по справі вже триває більше 10 років без будь-якого передбачуваного результату, слідством обставин злочину не встановлені, підозру нікому не вручено, жодних вказівок та порушень не усунуто і не виконано, не вчинено реальних спроб для розслідування справи. По даному кримінальному провадженню тривалість досудового розслідування є надмірною та не відповідає вимозі «розумного строку», а отже було порушено статтю 6 Конвенції. за довготривалий час (більше 10 років) досудового розслідування, тяганини, скарг та письмових звернень до різних інстанцій позивачі, будучи потерпілими, знаходяться в стані стресу та страху за подальшу долю кримінального провадження, які, на їх думку, є не меншими, ніж переживання осіб, які незаконно притягуються до кримінальної відповідальності. Зокрема, позивачі внаслідок дій та тривалої бездіяльності з боку відповідачів зазнали душевних страждань, а неспроможність передбачених законом процедур забезпечити їм захист законних прав за десять років досудового розслідування кримінального провадження породжує недовіру до Держави в цілому та призводить до відчуття безсилля, приниження гідності людини у боротьбі з процедурами, що наповнені лише формальним змістом, необхідністю витрачати додаткові зусилля на подолання таких штучно створених перешкод шляхом судового захисту їх прав. Таким чином, суд вважав, що обставини, на які посилаються позивачі в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження сукупністю доказів, які достовірні та достатні для висновку про те, що потерпілим спричинено значної моральної шкоди, яка безпосередньо пов`язана з рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства та про наявність причинного зв`язку між моральною шкодою позивачів та рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. Враховуючи обставини справи, характер багаторічних душевних страждань позивачів, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок багаторічної бездіяльності правоохоронців, час їх тривалості, виходячи з засад розумності, та справедливості та меж заявлених позовних вимог, суд погоджується з розрахунком та розміром заявленої позивачами моральної шкоди, оскільки вважає його достатнім та належним для компенсації моральної шкоди останніх та дійшов висновку про повне задоволення вимог позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та Прокуратури Київської області задоволено.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі, як на підставу своїх позовних вимог, посилалися на ту обставину, що відповідачами не вживаюся всі належні дії щодо розслідування злочину, не встановлено коло підозрюваних осіб та не вчиняються жодні розшукові заходи, що призвело до тривалого досудового розслідування. Отже такими діями відповідачів позивачам була заподіяна моральна шкода, яка, на їх думку, мала бути відшкодована за правилами статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відшкодування шкоди у результаті скоєння кримінального правопорушення за рахунок коштів Державного бюджету передбачено лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівником правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою. Водночас, незважаючи на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не є суб`єктами, на яких поширюється дія даного закону, суд дійшов помилкового висновку про можливість його застосування у даних правовідносинах.

Апеляційний суд вказав, що вимогами чинного законодавства України не передбачено порядку для відшкодування потерпілим особам моральної шкоди у зв`язку з тривалим досудовим розслідуванням кримінальних проваджень, а тому вимоги позивачів про стягнення з відповідачів моральної шкоди повинні обґрунтовуватися загальними нормами, якими врегульовано порядок відшкодування моральної шкоди. Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди. Позивачами не надано доказів заподіяння моральної шкоди та наявності вини працівників органів досудового розслідування чи протиправності дій прокуратури Київської області , причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового розслідування, прокуратури, суду і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідачів. Сам факт звернення позивачів з заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення їхніх прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, вони у повному обсязі реалізують своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведеності спричинення моральної шкоди, недоведеності наявності причинного зв`язку між довготриваючим досудовим розслідуванням і шкодою, апеляційний суд фактично поклав на позивачів обов`язок довести наявність у них душевних страждань з приводу порушення особистого немайнового права на забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України та Кримінально-процесуальним кодексом України. Жодних посилань на докази відповідачів про відсутність порушень КПК України під час здійснення процесуальних (слідчих) дій постанова не містить.

У квітні 2020 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом зроблено невірний висновок, що вимогами чинного законодавства України не передбачено порядку для відшкодування потерпілим особам моральної шкоди у зв`язку з тривалим досудовим розслідуванням кримінальних проваджень. Законом, що регулює подібні за змістом відносини є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». За цим законом підлягає відшкодуванню шкода, завдана внаслідок, не тільки незаконного засудження, повідомлення про підозру, арешту, обшуку, виїмки, а й інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У червні 2020 року Головне управління Національної поліції в Київській області подало відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , підписаний представником ОСОБА_11 , в якому просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що позивачами не надано доказів наявності факту заподіяння їм моральної шкоди протиправними рішеннями, прокуратури, позивачами не надано доказів заподіяння моральної шкоди з вини працівників органів досудового розслідування, незаконності дій прокуратури Київської області, причинного зв`язку між діями або бездіяльністю органу досудового розслідуванні суду і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами заподіяння шкоди такими діями відповідачів.

У липні 2020 року Київська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що на даний час відсутній закон, що регулює відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб`єкта, а порядок відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням за рахунок коштів Державного бюджету на час розгляду справи в суді визначено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Тобто, відшкодування шкоди у результаті вчинення кримінального правопорушення за рахунок коштів Державного бюджету передбачено лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівником правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою. Доводи ОСОБА_2 , викладені в касаційній скарзі його представника, щодо застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є безпідставними.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року справу призначено досудового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалах Верховного Суду від 05 червня 2020 року зазначено, що наведені у касаційних скаргах доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що органами досудового розслідування здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42013100140000012 від 22 січня 2013 року по факту зникнення в 2007 році доньки позивачів ОСОБА_6 , яке не завершене і триває.

Позивачами неодноразово оскаржувалась бездіяльність слідчих органів, постанови про закриття кримінального провадження та відмову в порушенні кримінальної справи, які були скасовані.

За результатами перевірки за заявою ОСОБА_9 , постановою старшого прокурора відділу за додержанням законів органів внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності прокуратури Київської області від 24 січня 2008 року було постановлено порушити кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України

04 жовтня 2007 року працівниками Васильківської міліції було проведено повторний огляд кімнати № 4 гуртожитку, в якій проживала зникла ОСОБА_6 з вилученням документів та електронних засобів інформації, про що було складено протокол огляду місця події.

Під час проведення огляду фотографування вилучених 04 жовтня 2007 року електронних носіїв інформації, в тому числі і ноутбука до протоколу огляду та вилучення не вносилися відомості індивідуальних ознак вилучених об`єктів. Вилучені електронні носії в присутності свідків не перевірялися на їх працездатність, не перевірялися на наявність на них інформації. Всі вилучені електронні носії не опечатувалися і при зберіганні у Васильківському міськвідділі МВС до них мали доступ сторонні особи.

В подальшому, в порушення вимог для проведення огляду, не вирішувалося питання зберігання вилучених предметів, які були речовими доказами по справі, що привело до повного знищення інформації, яка знаходилася у вилучених електронних засобах і яка можливо могла бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних.

Згідно з поясненнями заступника начальника СВ Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_12. від 17 серпня 2012 року вилучений ноутбук перебував без належного опечатування та без перевірки наявності в ньому інформації також підтверджується поясненнями заступника начальника СВ Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_12. від 17 серпня 2012 року.

Васильківською міжрайонною прокуратурою 22 січня 2013 року Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за № 42013100140000012 за фактом знищення інформації на комп`ютері ОСОБА_6 , яка є зниклою безвісти.

Факт знищення інформації доведений висновком експерта №1184 від 16 квітня 2008 року (т. 1, а. с.177-180,), зі змісту якого встановлено, що на носії ноутбука «Асеr» виявлено інформацію, яка була знищена, але відновити її у вигляді, придатному для читання, не можливо; на носії ноутбука «Асеr» інформація, в якій міститься текстові документи з перепискою гр. ОСОБА_6 , в тому числі знищена, не виявлена (т. 1, а. с.177-180).

По факту знищення інформації з комп`ютера ОСОБА_6 , 21 січня 2013 року слідчим Васильківської міжрайонної прокуратури до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_3 щодо незаконних дій працівників Васильківського МВ.

В ході судового розгляду скарг встановлено невиконання прокурорами Васильківської та обласної прокуратури вимог постанови Апеляційного суду Київської області від 15 грудня 2011 року, постанови Васильківського міжрайонного прокурора Київської області від 04 травня 2012 року, постанови Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2014 року, якими скасовувалися як незаконні, постанови про закриття кримінального провадження та надавалися вказівки щодо усунення виявлених недоліків і які ігнорувалися слідчими прокуратури при винесенні чергової постанови про закриття кримінального провадження.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року в справі № 201/7621/17 (провадження № 61-13725св19) зазначено, що «згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови. Суди попередніх інстанцій встановили певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, дев`ять разів ухвалами слідчих суддів була констатована бездіяльність органу досудового розслідування. У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження № 12013040680003308 від 19 липня 2013 року, наданої суду Дніпровським відділом поліції ГУ НП в Дніпропетровській області 21 вересня 2017 року зазначено, що 22 червня 2017 року постанова слідчого про закриття кримінального провадження скасована слідчим суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, у цьому кримінальному провадженні на теперішній час ведеться слідство. Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося в квартирі). Розслідування тривало з 19 липня 2013 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2017 році становило більше 4 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19), вказано, що: «встановивши, що позивач довела належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, причинний зв`язок між тривалим розслідуванням кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 та настанням тих негативних наслідків, про які вона вказує, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу моральної шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості».

Апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції: відмовив в задоволенні позову з двох взаємовиключних підстав (не перебачено права на компенсацію моральної шкоди за надмірну тривалість слідства та відсутні умови для компенсації моральної шкоди); не звернув увагу, що позивачі як на підставу позовних вимог посилався на надмірну тривалість досудового розслідування кримінальної справизі значними порушеннями строків і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року в справі № 201/7621/17 (провадження № 61-13725св19) колегія суддів вважає, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати.

Передати справу № 362/15/16-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук