ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада2022 року

м. Київ

справа № 363/1572/18

провадження № 51-1545 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_6.,

суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9.,

прокурора ОСОБА_10.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника ОСОБА_11.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110000000860, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Амвросіївка Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено цивільні позови, питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 27 листопада 2017 року, приблизно о 17:15 год, керуючи автомобілем «ВАЗ 21063» д.р.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Визволителів в районі будинку № 89 в смт Лютіж Вишгородського району Київської області, зі сторони м. Києва в бік м. Овруч, в порушення вимог пунктів 2.3 б), 2.3 д), 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року, не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, маючи можливість заздалегідь виявити небезпеку для руху, яку йому становили пішоходи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які перетинали проїзну частину вул. Визволителів по пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив на них наїзд. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пішоходи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинули на місці, а пішохід ОСОБА_4 отримала середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Як на підставу для прийняття такого рішення вказує, що судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо нього порушені норми процесуального права, оскільки не надано належної оцінки законності отримання речового доказу - автомобіля. Стверджує про неправильну надану оцінку доказів у кримінальному провадженні. Зазначає, що апеляційним судом допущено порушення положення ч. 3 ст. 404 КПК України, оскільки він був позбавлений права на збирання доказів. Стверджує про призначення надто суворого покарання попри позитивну досудову доповідь. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_1 підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_11., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , підтримав подану касаційну скаргу та вважав, що є підстави для її задоволення.

Під час касаційного розгляду прокурор вважав за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У поданій касаційній скарзі засуджений порушує питання щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Таким чином, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

За нормами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

Порушень процесуального порядку збирання, наведених у вироку, доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом в цілому правильно вирішено питання про їхню належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85 86 94 КПК України.

Досліджені в судовому засіданні докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та об`єктивно підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено.

Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався; при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглянувши вирок за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , надавши доводам належну оцінку, зокрема, безпосередньо заслухавши засудженого та захисника під час апеляційного розгляду з приводу доводів апеляційної скарги, а також потерпілу ОСОБА_5 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду в допустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів та доведеності винуватості ОСОБА_1 , у вчиненні саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги засудженого ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Зокрема, апеляційним судом правильно проаналізовано показання потерпілої ОСОБА_4 щодо здійснення наїзду 27 листопада 2017 року на них саме автомобілем білого кольору, який рухався на великій швидкості, а не будь-яким іншим автомобілем, як про це зазначає засуджений ОСОБА_1 . Також, були взяті до уваги дані висновків судово-медичних експертиз про тілесні ушкодженні потерпілих, а також дані з висновку інженерно-технічної експертизи від 23 лютого 2018 року № 12-1/2768 про механічні пошкодження автомобіля «ВАЗ-21063» характерні для контакту з пішоходами та з висновку судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи від 06 березня 2018 року №24/К/12-1/455 про утворення тілесних ушкоджень потерпілих саме від наїзду та ударом передньою частиною автомобіля «ВАЗ-21063».

Що стосується доводів засудженого про незаконність ухвали суду апеляційної інстанції в частині визнання допустимим доказом протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з схемою місця ДТП та фототаблицею до нього від 27 листопада 2017 року, яким було вилучено автомобіль, то вони є необґрунтованими.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим обвинувальним вироком місцевого суду засуджений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, стверджуючи про невідповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Проте, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_1 , апеляційний суд належним чином перевірив ці доводи і визнав їх необґрунтованими.

Зокрема, апеляційний суд пересвідчився в тому, що місцевий суд дотримався вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження, здійснив оцінку допустимості, достовірності й достатності як кожного доказу окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, що було необхідним для формування повного та об`єктивного уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

При цьому апеляційний суд, виходячи з доводів апеляційної скарги, переконався в допустимості як доказу протоколу огляду місця події, яким було вилучено автомобіль.

У касаційній скарзі не наведено тверджень, які б ставили під сумнів ці висновки суду, які належним чином аргументовані.

Крім того, суд апеляційної інстанції, дотримуючись статей 370 419 КПК України, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи засудженого ОСОБА_1 щодо безпідставності його засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, і наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Одночасно касаційна скарга не містить посилань на такі докази, які б не були предметом дослідження, оцінки суду першої інстанції і перевірки апеляційної інстанції, та які б ставили під сумнів зроблений висновок. До того ж, посилаючись на недопустимість доказів, засуджений у касаційній скарзі не вказує, як це вплинуло на законність та обґрунтованість рішення суду про доведеність винуватості його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість, як про це вказує засуджений в касаційній скарзі, немає. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведений висновок місцевого суду і доводили би необхідність зміни судового рішення в цій частині, в касаційній скарзі засудженого відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог засудженого немає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8