Постанова

Іменем України

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 363/1857/17

провадження № 61-657св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 квітня 2019 року у складі судді Рудюка О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Суханової Є. М., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 . Після смерті матері відкрилась спадщина, до якої входить земельна ділянка з розташованим на ній житловим будинком та надвірними будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .

З метою прийняття спадщини, 08 квітня 2017 року вона звернулась до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

У подальшому їй стало відомо, що 12 листопада 2016 року, тобто в день своєї смерті, мати за місцем свого проживання склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_2 .

Вважала, що заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , є недійсним і таким, що не відповідає волевиявленню заповідача та вимогам законодавства щодо форми, змісту та порядку посвідчення заповіту. Крім того, на її думку, заповіт складено з порушенням чинного законодавства, оскільки він не містить власноручного підпису ОСОБА_3 і посвідчений секретарем Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області у присутності двох свідків поза межами приміщення органу місцевого самоврядування.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним і застосувати наслідки недійсності заповіту від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого 12 листопада 2016 року Лютізькою сільською радою Вишгородського району Київської області, зареєстрованого у реєстрі за № 68, а також встановити наслідки нікчемності заповіту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого 12 листопада 2016 року Лютізькою сільською радою Вишгородського району Київської області, зареєстрованого у реєстрі за № 68.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивач не довела обґрунтованість своїх позовних вимог. Заповіт, який складений 12 листопада 2016 року, відповідає вимогам статей 247 1251 ЦК України, а позивачем не доведено факту, що при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, а також, що в момент складання заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку поданим нею доказам та висловленим доводам, неправильно встановили обставини справи.

Зазначала, що в спірному заповіті вказаний різний час його складання та підписання, що, на її думку, викликає сумнів щодо його чинності в частині стану заповідача.

Вказує, що в заповіті не вказано, що його посвідчено не в приміщенні органу місцевого самоврядування, а за місцем реєстрації померлої. Також, не зазначено конкретні причини, чому заповіт не змогла підписати сама ОСОБА_3 .

Ставить під сумнів, що у заповідача були зламані руки, оскільки, зазначає, у матеріалах справи відсутні медичні докази цієї обставини.

Суди не надали жодної оцінки, що свідки, які засвідчували складання заповіту, були працівниками сільської ради.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та надуманими, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у складі судді Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1247 ЦК України встановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦПК України.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Згідно з абзацом 3 частини другої статті 1248 ЦК України, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Свідками, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України, не можуть бути члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (частина п`ята статті 1253 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, зокрема, показань численних свідків, допитаних у судовому засіданні, матеріалів спадкової справи, висновку судово-психіатричної експертизи від 08 лютого 2019 року № 85, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела необхідних обставин для задоволення її позовних вимог, що було їх процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що заповіт ОСОБА_3 , який складений 12 листопада 2016 року, відповідає вимогам статей 247 1251 ЦК України, а позивачем не доведено належними та достатніми доказами факту, що при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, а також, що в момент складання заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони всі зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є підставами для касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга фактично не містить.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк