Постанова
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа №363/2497/18
провадження №61-6607св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи:
- Вишгородський районній відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,
- Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» ,
-
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2018 року у складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог скарги
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив: визнати дії неправомірними і скасувати постанову державного виконавця Вишгородського районного відділу Державної виконавчої служби Київської області Гафарової Л. Б. ВП № 51363202 від 06 липня 2016 року, на підставі якої 19 липня 2016 року внесено запис про обтяження № 15470515 (спеціальний розділ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 19 липня 2016 року за № 15470515 про арешт нерухомого майна та заборону на його відчуження; визнати дії неправомірними і скасувати постанови державного виконавця Вишгородського районного відділу Державної виконавчої служби Київської області ВП № 54573040 від 30 серпня 2017 року; ВП № 54752561 від 21 вересня 2017 року, ВП № 54752615 від 21 вересня 2017 року та ВП № 54752705 від 21 вересня 2017 року.
Скаргу мотивовано тим, що заявник випадково дізнався, що Вишгородським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київської області накладено арешт на належне йому майно та оголошено заборону на його відчуження.
11 червня 2018 року заявник направив запит до Вишгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київської області щодо підстав виникнення арешту на належне йому майно. Відповідь на запит не отримав.
З автоматизованої системи виконавчих проваджень стало відомо, що у відношенні нього Вишгородським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київської області винесено постанови: ВП № 54573040 від 30 серпня 2017 року, ВП № 54752561, ВП 54752615, 54752705 від 21 вересня 2017 року, стягувачем по яких є Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа».
З інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна заявнику стало відомо, що за номером запису про обтяження № 15470515 (спеціальний розділ) 19 липня 2016 року на підставі постанови державного виконавця Гафарової Л. Б. ВП № 51363202 від 06 липня 2016 року на все нерухоме майно накладено арешт та оголошено заборону його відчуження.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 25 серпня 2017 року такого обтяження не було.
Заявник посилається на те, що про відкриття виконавчого провадження, а також про арешт майна та заборону на його відчуження він не повідомлявся, у зв`язку із чим вважає такі дії державного виконавця та винесені ним постанови неправомірними.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що державні виконавці діяли в межах повноважень та відповідно до вимог закону, а тому підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 відсутні.
Державним виконавцем Вишгородського РВДВС ГТУЮ у Київській області відкрито виконавчі провадження на підставі заяви стягувача - ВРКП «Вишгородтепломережа» на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
При винесені постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження від 06 липня 2016 року державним виконавцем було виконано всі вимоги Закону України «Про виконавче провадження».
Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання дій неправомірними і скасування постанов ВП № 54573040 від 30 серпня 2017 року; ВП № 54752561 від 21 вересня 2017 року, ВП № 54752615 від 21 вересня 2017 року та ВП № 54752705 від 21 вересня 2017 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявником не надано суду жодних доказів на обґрунтування вказаних вимог, а отже ці вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що постанови державних виконавців Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесено на підставі виконавчих листів, які видано на підставі заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року у справі № 363/4810/15-ц щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВРКП «Вишгородтепломережа» заборгованості за опалення в сумі 5280,79 грн, судових витрат у сумі 1218,0 грн, витрат пов`язаних з викликом у пресі у сумі 420 грн.
Заочне рішення заявником отримано 12 липня 2018 року та 19 липня 2018 року подано до Вишгородського районного суду Київської області заяву про перегляд цього рішення. Про оскарження заочного рішення заявник повідомляв суди попередніх інстанцій під час розгляду скарги, проте суди цих обставин не перевірили.
Судами не враховано, що відповідно до статті 289 ЦПК України, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Тобто, постанови державних виконавців Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесено на підставі заочного рішення, яке не набрало законної сили. В деяких постановах державних виконавців Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (постановах про відкриття виконавчого провадження) зазначено, що рішення набрало законної сили 22 лютого 2016 року, а в деяких постановах державних виконавців (про арешт майна боржника, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника, про арешт майна боржника) відсутня інформація щодо дати набрання рішенням законної сили.
Суди попередніх інстанцій не з`ясували обставини, на підставі якого рішення було видано виконавчі листи, не врахували, що це рішення є заочним і є таким, що не набрало законної сили, і оскаржується боржником.
Крім того, в обґрунтування доводів касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права, заявник посилався на те, що апеляційним судом було прийнято до уваги відзив КП «Вишгородтепломережа», разом з тим, вказаний відзив заявнику не надсилався та ним не отримувався.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, КП «Вишгородтепломережа», просило залишити оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
У відзиві на касаційну скаргу, КП «Вишгородтепломережа» посилається на те, що доводи заявника про оскарження ним заочного рішення є необґрунтованими, оскільки на виконанні в органі державної виконавчої служби знаходився виконавчий лист, виданий на підставі цього судового рішення, яке набрало законної сили. Крім того, вказане заочне рішення змінено постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року лише в частині солідарного стягнення з відповідачів судового збору та стягнуто з кожного окремо. В іншій частині, зокрема щодо стягнення заборгованості, заочне рішення залишено без змін.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України, стаття 14 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
За змістом статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі по тексту в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваних виконавчих дій), державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.
Підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження є, зокрема, заява стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частина перша статті 19 цього Закону).
За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Підставою для повернення виконавчого документу згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Отже, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду та може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження»).
За умови, коли виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження».
У справі, яка переглядається, встановлено, що державним виконавцем вчинялися дії з виконання судового рішення про стягнення заборгованості за опалення, зокрема, на користь КП «Вишгородтепломережа», та виконавче провадження було відкрито на підставі заяви стягувача, який подав виконавчі документи, що відповідали вимогам закону, у зв`язку з чим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильних висновків, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії) і таких порушень державним виконавцем не допущено, оскільки останній в силу покладених на нього вказаним законом обов`язків - зобов`язаний вжити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи щодо примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, в тому числі відкриття виконавчого провадження, розшуку майна боржника і шляхом накладення арешту на майно останнього.
При винесені постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження від 06 липня 2016 року державним виконавцем виконано вимоги Закону України «Про виконавче провадження».
Накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження проводилося у відповідності до порядку звернення стягнення на майно боржника, встановленого главою 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який діяв на дату накладання арешту на майно боржника.
Доводи касаційної скарги про незаконність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та вчинення дій з виконання заочного рішення, є необґрунтованими, оскільки державним виконавцем Вишгородського РВДВС ГТУЮ у Київській області відкрито виконавчі провадження на підставі заяви стягувача - ВРКП «Вишгородтепломережа» на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, та не існувало умов для відмови у відкритті виконавчого провадження лише з тих підстав, що виконавчі документи видані на виконання заочного рішення. Підставою для відкриття виконавчого провадження є саме виконавчий лист, виданий судом та заява стягувача, і вказані вимоги закону у даному випадку у повній мірі дотримано.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, що, на думку заявника свідчить про неправомірність дій державного виконавця з виконання виданих судом виконавчих документів на підставі заочного рішення.
Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Нова оцінка доказів у справі виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених наведеною статтею процесуального закону.
Аналогічні доводи були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій, висновки щодо якої містяться у мотивувальних частинах ухвалених ними рішень, і додаткового правового аналізу не потребують.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська