Постанова

Іменем України

08 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 363/3458/18

провадження № 61-17712св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Дарницький районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив: визнати його батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_3 ; внести зміни до актового запису № 4158, складеного Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві 05 листопада 2014 року про народження ОСОБА_4 , виключивши в графі «Батько» запис « ОСОБА_2 » і записавши в цій графі « ОСОБА_5 », вказавши громадянство батька «Громадянин Республіки Туреччина», а також змінити прізвище дитини, записавши « ОСОБА_6 » замість « ОСОБА_7 » та виключити « ОСОБА_8 » із графи «по батькові».

На обґрунтування позову зазначав, що у грудні 2012 року він познайомився з ОСОБА_3 , в подальшому вони підтримували стосунки, разом подорожували та вжовтні 2013 року ОСОБА_3 переїхала в місто Стамбул для спільного проживання. З часом їх стосунки погіршилися і в березні 2014 року ОСОБА_3 повернулася в Україну.

19 вересня 2014 року ОСОБА_3 одружилася з ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 в шлюбі народився син ОСОБА_11 . Батьком дитини в свідоцтві про народження записано відповідача ОСОБА_2 . На той момент йому не було достеменно відомо, чи є він батьком цієї дитини, оскільки він постійно проживав у Туреччині, а ОСОБА_3 з дитиною - в Україні.

В серпні 2017 він запропонував ОСОБА_3 переїхати до нього в місто Стамбул разом з дитиною, на що остання погодилася. В той же час з метою підтвердження свого батьківства він замовив відповідне дослідження в Центрі генетичного діагностування «Меdgеп» в місті Стамбул, результати якого підтвердили біологічну спорідненість між ним та ОСОБА_11 .

27 вересня 2017 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

У період з січня по травень 2018 року він проживав разом з ОСОБА_3 та дитиною.

Позивач вважає дитину ОСОБА_3 своїм рідним сином, має намір продовжити спілкування з ним та хоче брати участь у його вихованні.

На підставі викладеного в позові, просив суд визнати громадянина Республіки

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив позовну давність. Він був обізнаний про вагітність ОСОБА_3 , після народження дитини неодноразово відвідував Україну і бачився з сином. Протягом 2015 року він надавав матеріальну допомогу матері дитини, приїздив зі своєю матір`ю в Україну, вона вважала ОСОБА_11 своїм онуком. Незважаючи на вказані обставини, з позовом до суду він звернувся лише у серпні 2018 року, тобто після спливу річної позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що для правильного застосування частини другої статті 129 СК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про своє батьківство, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про своє батьківство. На сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини.

06 вересня 2017 року позивачем був проведений аналіз ДНК на батьківство, в результаті дослідження зразків виявлено, що усі ділянки отриманої ДНК співпадають, відтак між зразками існує батьківський зв`язок, що свідчить про об`єктивну обізнаність ОСОБА_1 про своє батьківство.

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку аргументам заявника щодо об`єктивної можливості бути обізнаним про своє батьківство, а лише обмежився констатацією факт спливу строку на визнання батьківства, передбаченого частиною другою статті 129 СК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_3 .

Внесено зміни до актового запису № 4158, складеного Дарницьким районним у місті Києві Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 05 листопада 2014 року, про народження ОСОБА_4 , виключивши в графі «Батько» запис « ОСОБА_2 », зазначивши в цій графі « ОСОБА_5 », вказавши громадянство батька «Громадянин Республіки Туреччина» та виключивши із графи «По батькові» запис « ОСОБА_8 ».

Апеляційний суд виходив з того, що позивачем не пропущена позовна давність, оскільки про те, що він є батьком дитини ОСОБА_1 дізнався саме з тесту ДНК, який було проведено 06 вересня 2017 року.

З урахуванням того, що за наслідками вирішення спору будуть вноситись зміни в актовий запис про народження ОСОБА_4 , колегія суддів дійшла висновку, що інтересам як батька, так і дитини буде відповідати внесення змін в актовий запис лише в частині виключення відомостей про батька ОСОБА_2 із зазначенням відомостей про батька ОСОБА_1 , залишення дитині прізвища матері ОСОБА_7 і виключення з власного імені дитини «по-батькові» ОСОБА_8 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2020 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 липня 2019 року в справі № 753/10895/15-ц (провадження № 14- 233звц19) та від 06 листопада 2019 року в справі № 761/10732/16-ц (провадження № 61-3743св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказував, що під час розгляду справи апеляційним судом не була отримана згода матері на залишення прізвища дитини « ОСОБА_7 », окрім того дитину безпідставно було позбавлено по батькові.

Апеляційний суд при відмові у застосуванні позовної давності не з`ясував, чи забезпечуються найкращі інтереси дитини в такому випадку, не проаналізував докази на підтвердження взаємовідносин позивача з дитиною.

Після набрання постановою апеляційного суду законної сили позивач жодного разу не бачився з сином, не приймає участь в його вихованні, натомість дитина досі вважає батьком ОСОБА_2 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вишгородського районного суду Київської області.

17 лютого 2022 року справа № 363/3458/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 22 грудня 2017 року.

19 вересня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 2332, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.

06 вересня 2017 року ОСОБА_1 провів аналіз ДНК на його батьківство щодо ОСОБА_4 в Центрі генетичного діагностування «Medgen» в місті Стамбул Республіки Туреччина та в результаті дослідження зразків виявлено, що усі ділянки отриманої ДНК співпадають, відтак між зразками існує батьківський зв`язок.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

За правилом статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Статтею 133 СК України передбачено, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Згідно зі статтею 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п`ята статті 267 ЦК України).

Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною.

Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (рішення від 7 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації», заява № 3451/05, § 34).

Встановивши, що ОСОБА_1 достеменно дізнався про те, що є батьком ОСОБА_4 у вересні 2017 року після отримання результатів проведення ДНК- тесту, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ним не пропущена позовна давність. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції з урахуванням найкращих інтересів дитини вирішив спір, забезпечивши баланс між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко