ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2020 року

Київ

справа №363/3520/16-а

адміністративне провадження №К/9901/18478/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 12 грудня 2016 року (суддя Чіркова Г.Є.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (колегія суддів: Межевич М.В., Земляна Г.В., Сорочко Є.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії щодо нарахування соціальних виплат

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо проведеного перерахунку і виплати пенсії з 01 грудня 2015 року без урахування збільшення пенсії згідно п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1381 - протиправними;

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо припинення виплати з 01 грудня 2015 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, протиправними;

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо утримання та неповернення за період з 01 грудня 2015 року по 01 липня 2016 року з пенсії, що перевищує три розміри мінімальної заробітної плати, 15% податку та 1,5% військового збору - протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок і виплату зайво утриманих в період з 01 грудня 2015 року по 01 липня 2016 року 15% податку з пенсії, що перевищує три розміри мінімальної заробітної плати, та 1,5% військового збору;

- зобов`язати відповідача поновити з 01 грудня 2015 року виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок і виплату з 01 грудня 2015 року пенсії із урахуванням збільшення пенсії передбаченого п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення»;

- стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління державної казначейської служби у Київській області на мою користь завдану моральну шкоду в сумі 10 тисяч гривень.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 12 грудня 2016 року позов задоволено частково:

- визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо проведеного перерахунку і виплати пенсії ОСОБА_1 з 26 листопада 2015 року без врахування збільшення пенсії згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» та дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 з 26 листопада 2015 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі потерпілій від аварії на ЧАЕС 1 категорії інваліду 2 групи - протиправними;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області провести перерахунок з 26 листопада 2015 року та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі потерпілій від аварії на ЧАЕС 1 категорії інваліду 2 групи;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області провести перерахунок з 26 листопада 2015 року та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 пенсію з урахуванням збільшення пенсії передбаченого п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».

Позовні вимоги про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо утримання та неповернення за період з 26 листопада 2015 року по 01 липня 2016 року з пенсії ОСОБА_1 15 % податку та 1,5 % військового збору та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області провести перерахунок і виплату зайво утриманих за період з 26 листопада 2015 року по 01 липня 2016 року з пенсії ОСОБА_1 15 % податку та 1,5 % військового збору - залишено без розгляду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року постанову Вишгородського районного суду Київської області від 12 грудня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про:

- визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 з 26 листопада 2015 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі потерпілій від аварії на ЧАЕС 1 категорії інваліду 2 групи протиправними;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області провести перерахунок з 26 листопада 2015 року та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі потерпілій від аварії на ЧАЕС 1 категорії інваліду 2 групи.

В решті рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що при вирішенні питання щодо припинення виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, апеляційний суд повинен був взяти до уваги норму прямої дії - ч. 1 ст. 58 Конституції України, оскільки додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю йому була призначена до внесення змін до Порядку № 1210, а тому її виплата не може бути припинена при встановленні підвищення як інваліду війни. Також вказує на безпідставну відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, яка завдана органом пенсійного фонду. Вказує на порушення норм процесуального права, оскільки апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою відповідача без сплати судового збору.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Справу передано до Верховного Суду.

У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області і отримує пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №1216 від 26 листопада 2015 року, ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, що підтверджується копією посвідчення.

26 листопада 2015 року позивачем надано відповідачеві копію посвідчення інваліда війни, разом із письмовою заявою про встановлення йому підвищеної пенсії.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області задоволено частково:

- визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не призначення ОСОБА_1 підвищення до пенсії як інваліду війни, а також утримання 15% податку з розміру його пенсії, що перевищує три розміри мінімальної заробітної плати протиправними;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи з 26 листопада 2015 року;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 26 листопада 2016 року припинити утримання 15% податку з розміру його пенсії, що перевищує три розміри мінімальної заробітної плати.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №1019/Г-01 від 14 листопада 2016 року, з 01 грудня 2015 року позивачу встановлено підвищення як інваліду війни 2 групи та цільову доплату інваліду війни з урахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів України №112 від 25 березня 2014 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення». При встановленні 01 грудня 2015 року підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи виплату додаткової пенсії як потерпілому від аварії на ЧАЕС 1 категорії припинено.

Не погоджуючись з вказаними діями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дія п. 15-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 112 в частині обмеження встановлення підвищення лише з однієї з підстав, не може розповсюджуватися на правовідносини, що виникли до набрання нею чинності і не може звужувати зміст існуючих і законно набутих прав особи. Позивач має і не втратив право на отримання цієї додаткової пенсії разом із законно набутим правом на пільги і підвищення, як інвалід війни 2 групи згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року. Суд зазначив, що до розміру пенсії позивача, як інваліда війни не враховано збільшення її розміру на 25 відсотків, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1381 від 28 грудня 2011 року «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що факт визнання дій відповідача протиправними і звернення позивача за медичною допомогою не свідчить про заподіяння йому моральної шкоди. Не дивлячись на визнання дій відповідача протиправними, підстав вважати, що ці дії призвели до заподіяння позивачеві моральних страждань судом не встановлено.

Позовні вимоги в частині утримання 15% податку з пенсії та 1,5% військового збору залишено без розгляду у зв`язку з їх відкликанням позивачем.

Скасовуючи в частині постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що припиняючи виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі, віднесеної до категорії 1, відповідно до ст. 50 Закону № 796-ХІІ, відповідач діяв правомірно, оскільки позивачем, у розумінні п. 15-1 Порядку 1210, було обрано підвищення до пенсії, яке передбачено ч. 4 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

В межах розгляду касаційної скарги спірним є питання виплати позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю та стягнення моральної шкоди.

Згідно із ст. 49 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 50 Закону №796-ХІІ, в редакції чинній з 1 січня 2015 року, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 63 наведеного Закону встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

Пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Прикінцеві та перехідні положення були доповнені зазначеним пунктом згідно з Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, на час виникнення правовідносин (2016 рік), редакція ст. 50 Закону № 796-ХІІ була зміненою, та передбачала, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відтак, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення порядку призначення додаткової пенсії, передбаченої Законом № 796-ХІІ.

Зазначені положення Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення постанови Кабінету Міністрів України № 1210 є також чинними.

Конституційний Суд України рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У Рішенні № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в п. 2, 3 ст. 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

У зазначеному аспекті, Конституційний Суд України зазначив, що положення ч. 2 ст. 96, п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 було затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (Порядку № 1210).

Пунктом 13 Порядку № 1210 визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах: 1) особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам I групи - 474,5 гривні; 2) інвалідам II групи - 379,6 гривні; 3) інвалідам III групи - 284,7 гривні; 4) для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: інвалідам I групи - 341,64 гривні; інвалідам II групи - 227,76 гривні; інвалідам III групи - 170,82 гривні.

Позивач отримував додаткову пенсію у розмірі, визначеному згідно з наведеним пунктом Порядку.

Пунктом 15-1 Порядку № 1210 встановлено, що особи, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. Закону № 3551-ХІІ інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам <…> ІI групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи наведене, та те, що позивач має право як на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю згідно Закону № 796-ХІІ так і на підвищення згідно Закону № 3551-ХІІ, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що припиняючи виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі, віднесеної до категорії 1, відповідно до ст. 50 Закону № 796-ХІІ, відповідач діяв правомірно, оскільки позивачем було обрано підвищення до пенсії, яке передбачено ч. 4 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ, а тому вимоги останнього щодо поновлення виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю є необґрунтованим.

Аналогічний підхід застосування зазначених норм права висловлений Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 363/4916/16-а. Водночас, у зазначеному судовому рішенні Верховним Судом висловлено правову позицію згідно якої, нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян. Та обставина, що додаткова пенсія була призначена позивачу до внесення змін у Порядок №1210 не впливає на правильність висновків суду, оскільки підвищення до пенсії як інваліду війни призначалась під час дії нової редакції Порядку № 1210, а тому у відповідача були правові підстави для зупинення виплати додаткової пенсії.

Стосовно доводів про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п. 57).

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 гривень позивач пов`язує з їх безспірністю, оскільки встановлені протиправні дії відповідача щодо незастосування постанови Кабінету Міністрів України № 1381 від 28 грудня 2011 року «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».

Проте колегія суддів звертає увагу, що завдання моральної шкоди не підтверджене жодними доказами, відтак погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для її стягнення.

Також колегія суддів не знаходить порушень норм процесуального права апеляційним судом при відкритті апеляційного провадження у зв`язку з несплатою судового збору, оскільки суд не обмежений на будь -якій стадії розгляду справи постановити додаткове судове рішення, яким стягнути судові витрати з відповідача. Крім того питання звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору при подання апеляційної скарги вирішується на розсуд суду.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 12 грудня 2016 року в частині, що залишена без змін та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук