Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 363/4879/17

провадження № 61-6180св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Садівниче товариство «Десна-3», Хотянівська сільська рада, Служба у справах дітей і сім`ї Вишгородської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 , який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Садівниче товариство «Десна-3» (далі - СТ «Десна-3»), Хотянівська сільська рада, Служба у справах дітей і сім`ї Вишгородської районної державної адміністрації, про визнання незаконними та скасування рішень щодо державної реєстрації земельної ділянки і затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність.

На обґрунтування позову посилався на таке. Його малолітня дочка ОСОБА_2 , 2007 року народження, є власником 1/2 частини садового будинку та 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,040 га, кадастровий номер 3221888800:38:123:0157, що розташована на АДРЕСА_1 (далі - АДРЕСА_2 частини земельної ділянки належить ОСОБА_4 , 2002 року народження, законним представником якої є ОСОБА_3 30 травня 2017 року Вишгородською міською радою Київської області за № 20773074 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 18 травня 2017 року № 10-8392/15-17-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» та витягу з Державного земельного кадастру НВ-3209066942017, виданого 29 травня 2017 року Управлінням Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області, було зареєстровано речове право ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0085 га, для колективного садівництва, кадастровий номер 3221888800:386123:0158. Виділення ОСОБА_3 цієї земельної ділянки порушує майнові права та інтереси малолітньої ОСОБА_2 і є перешкодою в користуванні її майном, оскільки повністю перекриває вхід до земельної ділянки площею 0,040 га та садового будинку. Інша можливість потрапити до цього майна відсутня. Земельна ділянка площею 0,040 га та земельна ділянка площею 0,0085 га об`єднані спільною огорожею у 2006 році. Земельна ділянка площею 0,040 га належала ОСОБА_5 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії І-КВ № 114126, виданого йому на підставі рішення Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 29 грудня 1997 року № 114. Зайнятою із земель загального користування земельною ділянкою площею 0,0085 га користувався ОСОБА_5 та через неї можна було потрапити на земельну ділянку площею 0,040 га і до садового будинку. 15 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до ГУ Держгеокадастру із клопотанням про отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки площею 0,0085 га для колективного садівництва. До клопотання ОСОБА_3 додала довідку голови правління СТ «Десна-3» від 15 травня 2015 року № 1/05 про виділення їй у приватну власність земельної ділянки, яка розташована у СТ «Десна-3». Зазначені у цій довідці відомості про те, що ОСОБА_3 є членом СТ «Десна-3», не відповідають дійсності, оскільки у неї відсутнє майно у цьому товаристві, а вона є тільки законним представником неповнолітньої ОСОБА_4 , в інтересах якої сплачує членські внески. Законних підстав для користування землею загального користування площею 0,0085 га ОСОБА_3 не мала, оскільки вона створила перешкоди малолітній ОСОБА_2 у користуванні її власністю та порушила вимоги рішення Апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року, яким встановлено наявність перешкод з боку ОСОБА_3 і її чоловіка ОСОБА_6 . Під час прийняття ГУ Держгеокадастру рішення від 04 грудня 2015 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0085 га для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 не було враховано схематичного плану СТ «Десна-3», відповідно до якого дорога на вул. Прирічній належить до земель загального користування та слугує єдиним проходом до земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2 . Також ГУ Держгеокадастру при відведенні земельної ділянки площею 0,0085 га у власність ОСОБА_3 було порушено норми земельного законодавства, не виготовлено документації із землеустрою та не враховано рішення Апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року, а тому відновити існуюче становище можливо лише шляхом визнання незаконними та скасування державної реєстрації земельної ділянки та наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 18 травня 2017 року № 10-8392/15-17-сг.

У зв`язку з викладеним, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив:визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0085 га, кадастровий номер 3221888800:38:123:0158, що розташована на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , на підтвердження якої державний кадастровий реєстратор видав витяг з ДЗК НВ-3209066942017 з недостовірними відомостями; визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 18 травня 2017 року № 10-8392/15-17-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» щодо земельної ділянки площею 0,0085 га, кадастровий номер 3221888800:38:123:0158, що розташована на АДРЕСА_1 , яким у власність ОСОБА_3 передано спірну земельну ділянку.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено порушення відповідачами при зверненні із заявою про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території СТ «Десна-3» на АДРЕСА_3 , та виданням наказу ГУ Держгеокадастру від 18 травня 2017 року

№ 10-8392/15-17-сг «Про затвердження документації землеустрою та надання земельної ділянки у власність» прав чи інтересів малолітньої ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2020 року ОСОБА_1 , який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просиврішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка площею 0,0085 га знаходиться у визначеній містобудівною документацією зоні, що не передбачає надання громадянам земельних ділянок, з цільовим призначенням - для колективного садівництва, оскільки знаходиться на території загального користування, а саме на дорозі, яка зайнята спорудами загального користування. Суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення земельно-технічної експертизи на підтвердження порушення земельного законодавства при розробленні і затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0085 га у власність ОСОБА_3 .При затвердженні ГУ Держгеокадастру документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,0085 га проєкт землеустрою був відсутній. Позивача як суміжного власника земельної ділянки площею 0,040 га не було повідомлено про погодження меж земельної ділянки площею 0,0085 га. Суди не дослідили схематичний план СТ «Десна-3», генеральний план СТ «Десна-3», публічну кадастрову карту України, план-схему земельних ділянок, що межують між собою, а саме: земельні ділянки площею 0,040 га та площею 0,0085 га, не врахували, що прохід до земельної ділянки малолітньої ОСОБА_2 можливий лише через спірну земельну ділянку.

У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 листопада 2010 року визнано за ОСОБА_7 та малолітньою ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині садового будинку АДРЕСА_3 та земельну ділянку площею 0,040 га у СТ «Десна-3» в с. Осещина. 24 травня 2013 року ОСОБА_7 подарувала належну їй частину садового будинку та земельної ділянки малолітній ОСОБА_2 . Право власності на зазначене майно зареєстровано за ОСОБА_2 у встановленому законом порядку.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2014 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 як законного представника малолітньої ОСОБА_2 . Встановлено порядок користування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 садовим будинком АДРЕСА_3 , надавши у користування ОСОБА_2 кімнату 3, площею 15,6 кв. м, а ОСОБА_4 - кімнату 4 (мансарда), площею 17,4 кв. м. Решту приміщень у садовому будинку, зокрема, приміщення 2 площею 14,6 кв. м, коридор 1 площею 5,1 кв. м, а також надвірні споруди: навіс «Б», вбиральню «В», господарський блок «Г», огорожу та земельну ділянку площею 0,040 га під цим будинком - залишено у спільному користуванні.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2014 року скасовано рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2015 року в частині відмови ОСОБА_1 , який діяв в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Усунуто ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , перешкоди у користуванні 1/2 частини будинку та 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 шляхом передачі ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником неповнолітньої ОСОБА_4 , та ОСОБА_6 ключів від садового будинку АДРЕСА_1 та зобов`язано їх не чинити перешкод у користуванні зазначеним майном. У решті рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2015 року залишено без змін.

15 жовтня 2015 року до ГУ Держгеокадастру надійшло клопотання ОСОБА_3 про отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0085 га із земель державної власності для колективного садівництва, що розташована в СТ «Десна-3» на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, що підтверджується листом ГУ Держгеокадастру від 18 листопада 2016 року.

До цього клопотання додано довідку від 15 травня 2015 року № 1/05

СТ «Десна-3» про те, що ОСОБА_3 є членом СТ «Десна-3» з 2013 року в с. Осещина, створення якого затверджено рішенням Вишгородської районної ради від 20 липня 1981 року № 307. У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 з 2009 року користується та обробляє 0,01 га загальних земель товариства на АДРЕСА_3 , тому СТ «Десна-3» не заперечувало проти виділення ОСОБА_3 вищевказаних земель у приватну власність. Також зазначено, що садові внески сплачено у повному обсязі, заборгованість відсутня (т. 1, а. с. 16).

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 04 грудня 2015 року

№ 10-8469/36-15-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території СТ «Десна-3» на АДРЕСА_3 .

Відповідно до змісту акта прийому-передачі межових знаків на зберігання від 22 грудня 2015 року, який складений виконавцем Київської обласної філії Центру ДЗК Вишгородського районного відділу Луценко Ю. С. у присутності власника земельної ділянки ОСОБА_3 та власників (користувачів) суміжних земельних ділянок ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 межі земельної ділянки площею 0,0085 га, кадастровий номер 3221888800:38:123:0158, яка знаходиться в СТ «Десна-3» на АДРЕСА_3 на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, наданої власнику земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення колективного садівництва, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 4 штук, які передані на зберігання ОСОБА_3 . В акті вказано, що власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 не з`явилася (т. 1, а. с. 22).

Згідно з висновком від 11 січня 2016 року № 32 заступника начальника Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0085 га у власність ОСОБА_3 для колективного садівництва в СТ «Десна-3» на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області» Управління погодило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0085 га у власність ОСОБА_3 для колективного садівництва в СТ «Десна-3» земельна ділянка № 18 на АДРЕСА_3 на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, який розроблений на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 04 грудня 2015 року № 10-8469/36-15-СГ (т. 2, а. с. 68).

Наказом ГУ Держгеокадастру від 18 травня 2017 року № 10-8392/15-17-сг «Про затвердження документації землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0850 га, кадастровий номер 3221888800:38:123:0158, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для колективного садівництва, розташовану на території АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13).

На підставі цього наказу державним реєстратором Вишгородської міської ради Київської області Найдьонишевою-Буренко Ю. П. зареєстроване право приватної власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0085 га, кадастровий номер 3221888800:38:123:0158, яка розташована на території АДРЕСА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

14 вересня 2017 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Загвоздіною А. М. на підставі договору дарування від 14 вересня 2017 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0085 га, кадастровий номер 3221888800:38:123:0158, яка розташована на території АДРЕСА_6 , за ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а. с. 61).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 листопада 2017 року № НВ-3210424312017 випливає, що на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 18 травня 2015 року ВРВ Київської обласної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» земельна ділянка площею 0,0085 га з цільовим призначенням для колективного садівництва, кадастровий номер 3221888800:38:123:0158, яка розташована на території АДРЕСА_6 , категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, право власності зареєстровано за ОСОБА_4 .

Відповідно до положень статей 55 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з положень статті 152 ЗК України, статті 16 ЦК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

Системний аналіз зазначених положень ЦК України та ЗК України свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу виконавчої влади та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав - користування земельною ділянкою.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено порушеного права чи інтересу позивача відповідачами при зверненні із заявою про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території СТ «Десна-3» на АДРЕСА_3 , та виданням наказу ГУ Держгеокадастру від 18 травня 2017 року № 10-8392/15-17-сг «Про затвердження документації землеустрою та надання земельної ділянки у власність».

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення права на справедливий суд, а саме необґрунтоване відхилення судами клопотань щодо призначення земельно-технічної експертизи, що має значення для правильного вирішення справи.

Такі доводи Верховний Суд оцінює в контексті процесуальних дій судів першої та апеляційної інстанцій, а саме, чи забезпечено учасникам процесу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини(далі - ЄСПЛ), згідно з якою відповідно до Конвенції право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства («Airey v. Ireland» (Ейрі проти Ірландії), § 24; «Stanev v. Bulgaria» (Станєв проти Болгарії), § 231, «Pretto and Others v. Italy» (Претто та інші проти Італії), § 21), Верховний Суд зазначає, що ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У справі «Delcourt v. Belgium» (Делькур проти Бельгії) ЄСПЛ зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав («Beles and others v. the Czech Republic» (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У справі «Bellet v. France» (Беллет проти Франції) ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1 Конвеції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою («Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany» (Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини)).

Вимога справедливості застосовується до проваджень загалом і не обмежується слуханнями («Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece» (Стрен Грік Рифайнеріз і Стратіс Андреадіс проти Греції), § 49).

Верховний Суд зауважує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і має дотримуватися порядок ведення провадження, а також особі не можуть чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Ефективність розгляду справи досягається тоді, коли сторони мають право надати суду ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом, що знаходить своє відображення у рішенні суду, яке й буде свідчити про справедливість здійсненої судової процедури.

Посилаючись у касаційній скарзі на порушення права на справедливий суд, заявник зазначає, що суди відмовили йому у задоволенні клопотання про проведення експертизи, не дослідили наявних у справі доказів, отже, обмежили позивача у використанні переліку засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Верховний Суд зазначає, що ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження, незалежно від предмета спору.

Право на змагальні провадження фактично означає можливість сторін бути обізнаними щодо усіх коментарів з приводу представлених доказів та спостережень, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду («Ruiz-Mateos v. Spain» (Руїз Матеос проти Іспанії), § 63; «McMichael v. the United Kingdom» (МакМайкл проти Сполученого Королівства), § 80; «Vermeulen v. Belgium» (Вермюлен проти Бельгії), § 33; «Lobo Machado v. Portugal» (Лобу Машаду проти Португалії), § 31; «Kress v. France» (Кресс проти Франції), § 74).

Право на змагальні провадження повинно надаватись у задовільних умовах: сторона у справі повинна мати можливість ознайомитись із доказами у суді, і коментувати їх існування, зміст та достовірність у належній формі у встановлений час («Krcmar and Others v. the Czech Republic» (Kрцмар та інші проти Чеської республіки), § 42; «Immeubles Groupe Kosser v. France» (Іммебль Груп Коссер проти Франції), § 26), за необхідності, отримати відкладення справи («Yvon v. France» (Івон проти Франції), § 39); сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги («Clinique des Acacias and Others v. France» (Клінік дез Акація та інші проти Франції), § 37).

Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження («Niderost-Huber v. Switzerland» (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).

Стосовно доводів касаційної скарги про відхилення судами клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, то з огляду на право на справедливий суд Верховний Суд зазначає таке.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , про призначення земельно-технічної експертизи відмовлено.

Суд виходив з того, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять саме до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Оскільки у своєму клопотанні ні позивач, ні представники позивача не наводили обставини та обґрунтування необхідності призначення експертизи, тому заявлене клопотання, на думку суду, є необґрунтованим, а питання, які поставленні в клопотанні, не входять до предмета доказування, у зв`язку з чим підстав для призначення експертизи суд не вбачав. При цьому суд звернув увагу позивача та представників позивача, що питання, які просить поставити на вирішення експертів, не потребують спеціальних знань та за своєю природою носять правовий характер.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі земельно-технічної експертизи повернуто заявнику, оскільки це клопотання не відповідало вимогам частини третьої статті 117 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що під час апеляційного розгляду справи представник позивача не заявляв клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи, хоча таке право було роз`яснено апеляційним судом усім учасниками справи.

Оцінюючи доводи касаційної скарги в частині порушення права на справедливий суд, як одну з підстав оскарження судових рішень (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), Верховний Суд на виконання завдання цивільного судочинства має визначити, чи були докази представлені сторонами, враховуючи порядок їх прийняття судом, таким чином, що не суперечить гарантії справедливого судового розгляду.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Верховний Суд зауважує, що обов`язкове призначення судом експертизи визначено статтею 105 ЦПК України. У справах про визнання незаконними та скасування рішень щодо державної реєстрації земельної ділянки і затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність процесуальний закон не передбачає обов`язкового призначення судом експертизи, проте і не містить заборони на її призначення.

ЦПК України, Закон України «Про судову експертизу», Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/59 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 № 1950/5)регулюють питання призначення судових експертиз.

Положення цих законів та підзаконних нормативно-правових актів є доступними, чіткими і передбачуваними для особи, яка бажає заявити клопотання про призначення судової експертизи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно з частиною першою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статті 103, частини першої статті 106 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу, якщо без проведення експертизи неможливо з`ясувати обставини, які мають значення у справі, і сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Ненадання стороною відповідних висновків експертів із питань, щодо яких вона просить призначити експертизу і які потребують спеціальних знань, не може бути підставою відмови у призначенні експертизи. Крім того, відповідно до частини першої статті 106 ЦПК України надання учасником справи суду висновку експерта є його правом, а не обов`язком.

Заявивши клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, заявник мав право розраховувати на те, що правила ЦПК України та інших нормативно-правових актів будуть застосовані у цій справі.

Суд першої інстанції неправильно витлумачив положення статті 103, частини першої статті 106 ЦПК України в їх системному зв`язку, тому обґрунтування суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 02 серпня 2018 року, про відмову в призначенні експертизи є такими, що не відповідають нормам цивільного процесуального права, чого не виправив суд апеляційної інстанції, не взяв до уваги, що позивач має довести факт порушення його прав на земельну ділянку.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме, додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Вказавши, що питання, які пропонувалися позивачем поставити експерту, не входять до предмета доказування, не потребують спеціальних знань та за своєю природою носять правовий характер, суд першої інстанції не виклав мотиви конкретно щодо кожної групи питань, запропонованих експерту, з урахуванням підстав та змісту позову, які він виокремив в ухвалі про відмову в призначенні судової експертизи від 02 серпня 2018 року.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги. При визначенні наявності або відсутності підстав для призначення судової експертизи суди не повинні ігнорувати позицію осіб, які беруть участь у справі. Для забезпечення реалізації вказаного положення суди повинні мотивовано відповідати на клопотання сторін як про призначення експертизи, так і про відмову в її призначенні. Крім того, вирішуючи питання про доцільність призначення експертизи в цивільній справі, необхідно враховувати, чи має значення для справи факт, який експерт має встановити, чи не доведений той чи інший факт іншими доказами, зібраними у справі, які реальні можливості тієї чи іншої судової експертизи.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Ухваливши рішення про відмову в позові, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а для повного та всебічного розгляду справи необхідно дати оцінку всім доводам та запереченням сторін. Суд апеляційної інстанції такі вимоги також не виконав, оскільки не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

ЄСПЛ у справі «Дія-97» проти України» від 21 жовтня 2011 року зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, й до національних судів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Kanye de Honji v. Spain» (Каньєте де Хоньї проти Іспанії), заява № 55782/00, п. 36, ECHR 2002-VIII; «Gorou v. Greece (no. 3)» (Гору проти Греції» (№ 3)), заява № 21845/03, п. 27, від 22 червня 2006 року; «Miholapa v. Latvia» (Михолапа проти Латвії), зава № 61655/00, п. 24, від 31 травня 2007 року, та «Andrejeva v. Latvia» (Андрєєва проти Латвії), заява № 55707/00, пункт 99).

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що відмова судів у призначенні експертизи належним чином не мотивована, що не відповідає нормам ЦПК України, отже, суди не забезпечили справедливу процедуру розгляду справи.

Верховний Суд зауважує, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Дотримання цивільного процесуального закону є гарантією прав особи у цивільному судочинстві та виконання судом його завдання.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 760/13253/19 (провадження № 61-5972св20).

З урахуванням наведеного необхідно дійти висновку, щосуди допустили порушення норм процесуального права, які мають значення для застосування норм матеріального права, доводи касаційної скарги про порушення права на справедливий суд є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

В аспекті зазначеної підстави касаційного оскарження заявник посилається на недослідження наявних у справі доказів:схематичного плану СТ «Десна-3», генерального плану СТ «Десна-3», публічної кадастрової карти України, план-схеми земельних ділянок та неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-25486) щодо необхідності погодження меж земельної ділянки із сумісними власниками (землекористувачами).

Водночас висновок про дотримання процедури надання у власність та погодження меж спірної земельної ділянки, порушення цими діями прав співвласника суміжної земельної ділянки можливе за умови належного дослідження наявних у справі доказів, чого суд першої інстанції не здійснив, а апеляційний суд не виправив цього недоліку.

Так, досліджуючи докази у справі, апеляційний суд зробив загальний висновок, що схематичний план СТ «Десна-3», генеральний план СТ «Десна-3», публічна кадастрова карта України, план-схема земельних ділянок не є беззаперечними та достатніми доказами на підтвердження обставин, на які посилався позивач.

З таким висновком погодитись не можна, оскільки він є загальним, суд його дійшов без належного дослідження кожного доказу з наданням відповідної оцінки.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлено, що суди попередніх інстанцій не дослідили кожен доказ окремо, не перевірили їх належність, допустимість, достовірність

Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Указане також є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Отже, судові рішення підлягають скасуванню на підставі пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи судам належить урахувати викладене, дослідити наявні у справі докази, дати їм відповідну оцінку, вирішити клопотання про призначення земельно-технічної експертизи та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, відповідачка ОСОБА_3 посилається на безпідставність заявленого позову й з огляду на те, що вона не заперечує можливості встановлення сервітуту для позивача за рахунок спірної земельної ділянки.

Щодо таких тверджень судам при новому розгляді справи необхідно врахувати, що встановлення земельного сервітуту не є способом захисту права особи. Особа, права якої порушено, не має бути зобов`язана вживати активних дій з метою усунення негативних наслідків вчинення такого правопорушення стосовно неї, а має право вимагати надання їй відповідного і ефективного судового захисту. Висновок про можливість встановлення сервітуту перекладає обов`язок з вчинення активних дій з усунення порушень інтересів позивача з порушників (у цій справі - відповідачів) (які у своїй поведінці не виконали обов`язок не порушувати прав та інтересів інших осіб) на самого позивача, що є неприйнятним, виходячи з розуміння права та ідеї забезпечення справедливості (див. постанову Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 509/1679/18 (провадження № 61-13307св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 чинної редакції ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з грудня 2017 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко