Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 363/4990/15-ц
провадження № 61-41103св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Воропаївська сільська рада Вишгородського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року у складі судді Рудюка О. Д. та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Сержанюка А. С., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - Воропаївська сільська рада Вишгородського району Київської області, про визнання нікчемним заповіту.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилась спадщина на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_3 не складала заповіту, тому після її смерті спадщину мали успадкувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У встановлений законом строк позивач подав заяву про прийняття спадщини до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області.
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 дізнався, що із заявою про прийняття спадщини звернулась також ОСОБА_2 . Відповідач надала державному нотаріусу заповіт, складений ОСОБА_3 та посвідчений секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області
27 грудня 2000 року.
ОСОБА_1 вважає зазначений заповіт нікчемним, оскільки при його посвідченні секретар сільської ради повинна була внести відомості про посвідчення заповіту до спадкового реєстру, однак у спадковому реєстрі, станом на 24 липня 2015 року такі відомості відсутні. Секретарем зазначеного органу місцевого самоврядування порушено вимоги щодо посвідчення заповіту.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати нікчемним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , який посвідчений секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області 27 грудня 2000 року № 67.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено, що заповіт від імені ОСОБА_3 складений особою, яка не мала на це права, а також з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Позивач не підтвердив факт порушення секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області вимог щодо посвідчення заповіту. У матеріалах справи міститься копія з книги реєстрації нотаріальних дій, яка відповідає Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України. Відповідно до копії витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі оскаржуваний заповіт
від 27 грудня 2000 року, який складений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстровано у філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» 21 вересня 2015 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову з інших підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення по суті позовних вимог про визнання заповіту нікчемним, суд першої інстанції керувався статтями 1216 1217 1234 1247 1251 ЦК України. Однак ЦК України набув чинності 01 січня 2004 року, а заповіт було складено та посвідчено 27 грудня 2000 року у період дії ЦК Української РСР. Отже місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права.
Спірний заповіт був посвідчений секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області та записаний у журналі реєстрації нотаріальних дій. При цьому ОСОБА_1 не заявляв вимоги про визнання правочину недійсним з підстав неналежності підпису у ньому спадкодавцю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 за життя заповіту не складала. Спірний заповіт є нікчемним, оскільки при його посвідченні секретар Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області повинна була внести відомості про посвідчення заповіту до спадкового реєстру, однак у спадковому реєстрі відомості про вказаний заповіт відсутні станом на 24 липня 2015 року. Таким чином, секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області порушено вимоги щодо посвідчення заповіту.
В суді першої інстанції позивачем було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яка не була проведена у зв`язку з неналежним виконанням судом своїх процесуальних обов`язків. Місцевий суд всупереч вимогам ЦПК України не витребував з установ, визначених у клопотанні експерта, матеріалів, а саме: оригіналу першого та другого примірників заповіту, який складено від імені ОСОБА_3 , оригіналу реєстру Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області за 2000 рік; вільних зразків підпису та почерку
ОСОБА_3 .
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
01 жовтня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Встановлено, що ОСОБА_4 27 грудня 2000 року склав заповіт, яким на випадок своє смерті все своє майно, де б воно не знаходилося б і з чого б воно не складалося, і взагалі: все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право заповів ОСОБА_1
ОСОБА_3 27 грудня 2000 року склала заповіт, яким на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не знаходилося б і з чого б воно не складалося, і взагалі: все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право заповіла ОСОБА_2 .
Згідно зі свідоцтвом ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач 24 липня 2015 року звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3
ОСОБА_2 09 вересня 2015 року звернулася до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
Згідно з довідкою Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області від 02 вересня 2015 року заповіт від імені ОСОБА_3 Воропаївською сільською радою Вишгородського району Київської області посвідчувався 27 грудня 2000 року. Заповіт на день смерті заповідача не змінено і не скасовано.
Суди також встановили, що 21 вересня 2015 року до Спадкового реєстру було внесено реєстраційний запис щодо реєстрації заповіту та отримано витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно з частиною першою, другою статті 524 ЦК Української РСР
(тут і далі - в редакції, чинній на час складення заповіту) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
У статті 534 ЦК Української РСР передбачалося, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Відповідно до статті 541 ЦК Української РСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
У статті 48 ЦК Української РСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Визнання заповіту нікчемним ЦК Української РСР не передбачалось.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 1 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі - в редакції, чинній на час складення заповіту) вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
Пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат»
передбачено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, посвідчують заповіти.
За змістом пункту 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (в редакції, чинній на час складення заповіту), посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вправі посвідчувати заповіти лише в тих населених пунктах, де немає нотаріусів.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про нотаріат»
нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу чи іншій посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Позивач обрав способом захисту встановлення нікчемності заповіту, складеного від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області 27 грудня 2000 року.
Разом з тим, нормами ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час складення заповіту) не передбачалася нікчемність заповіту з підстав порушення порядку його посвідчення.
Відповідно до частини другої статті 545 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час складення заповіту), якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах. Однак таких вимог позивач не заявляв, а суд відповідно до норм процесуального закону позбавлений права вийти за межі заявлених вимог.
Безпідставними є доводи позивача щодо порушення посвідчення спірного заповіту з тих підстав, що цей правочин не було зареєстровано у Спадковому реєстрі, враховуючи наступне.
Положення про Єдиний реєстр заповітів і спадкових справ, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5 (в редакції, чинній на час посвідчення заповіту) визначало, що Єдиний реєстр це комп`ютерна база даних, що містить відомості про заповіти та спадкові справи, а також визначено, що реєстрацію посвідчення, зміни, скасування заповітів, заведення спадкових справ, видачу свідоцтв про право на спадщину здійснює Реєстратор Єдиного реєстру (державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні угоди з Адміністратором і мають доступ до Єдиного реєстру через комп`ютерну мережу Міністерства юстиції України).
Пунктом 1.4 вказаного Положення (в редакції, чинній на час посвідчення заповіту) визначено, що реєстратор Єдиного реєстру - державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні угоди з Адміністратором і мають доступ до Єдиного реєстру через комп`ютерну мережу Міністерства юстиції України.
Разом з тим, зазначеним Положенням (в редакції, чинній на час посвідчення заповіту) не передбачено обов`язку секретаря органу місцевого самоврядування, який посвідчує заповіт, вносити до Єдиного реєстру відомостей про реєстрацію заповітів.
При цьому, реєстрація заповіту в Спадковому реєстрі не залежить від волі спадкодавця, а є технічною дією, від якої не залежить зміст заповіту і дата його посвідчення. Аналіз чинних на час вчинення спірного заповіту норм дає підстави для висновку про те, що невнесення до Спадкового реєстру відомостей про заповіт не може бути підставою для визнання такого заповіту недійсним.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, спірний заповіт був записаний у журналі реєстрації нотаріальних дій та його реєстрацію було вчинено у 2015 році.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним та обґрунтованим.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на довідку Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області від 23 липня
2015 року про місце проживання ОСОБА_3 та непосвідчення цим органом місцевого самоврядування заповіту від імені останньої, оскільки ця довідка не може спростовувати факту вчинення спадкодавцем заповіту. Разом з тим, до наступної довідки вказаного органу місцевого самоврядування
від 20 січня 2016 року додано копії оспорюваного заповіту та журналу реєстрації нотаріальних дій.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні повторного клопотання про призначення експертизи, враховуючи наступне.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16 серпня 2016 року за клопотанням ОСОБА_1 призначено почеркознавчу експертизу. На вирішення експертизи поставлені наступні питання: «Чи дійсно виконано підпис від імені ОСОБА_3 у заповіті від 27 грудня
2000 року за реєстром № 67, посвідченому секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області, самою
ОСОБА_3 , чи іншою особою».
З метою виконання вказаної ухвали, відповідно до супровідного листа
від 26 серпня 2016 року судом надіслано до експертної установи матеріали справи, копію ухвали від 16 серпня 2016 року, оригінал документів, які містять зразки підпису та почерку спадкодавця.
У вересні 2016 року до суду надійшло клопотання Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання: оригіналів першого та другого примірників заповіту від 27 грудня 2000 року; оригіналу реєстру Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області за 2000 рік; вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_3 , які можуть знаходитися у різнохарактерних офіційних документах (пенсійна справа, відомості на отримання пенсій, Форма № 1, різних заявах, договорах, довіреностях, платіжних документах, листах тощо).
З метою виконання вказаного клопотання експерта, місцевим судом було надіслано до компетентних органів відповідні запити, зокрема до районного вузла зв`язку, управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області витребовувались необхідні для проведення експертизи документи.
До експертної установи разом з матеріалами справи були надані оригінал договору від 26 квітня 2010 року, оригінал акта про передачу на відповідальне збереження приладу обліку та пломб встановлених на ньому від 19 червня 2012 року; оригінал акта на відключення газу на газоспоживне обладнання; оригінал договору про надання послуг з газопостачання
від 12 серпня 2008 року; архівну копію заяви на одержання компенсації виплати за рахунок коштів Фонду.
Листом від 20 грудня 2016 року експерт повідомив про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки їх виявилося недостатньо для проведення призначеної у справі експертизи. Отже, суд першої інстанції сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, та вчиняв передбачені процесуальним законом дії з метою захисту прав сторін, виконавши всі вимоги цивільного судочинства.
При цьому, апеляційний суд погодився з встановленими місцевим судом обставинами справи, проте скасував рішення суду першої інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог
статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
Є. В. Петров
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська