№ 363/702/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 363/702/17

провадження № 61-3220св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Землевпорядна компанія «Приват»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2020 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Землевпорядна компанія «Приват», про знесення самочинної забудови.

На обґрунтування позову посилався на таке. 30 вересня 2015 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України винесено припис

№ С-3009/4 про усунення виявлених порушень вимог містобудівного законодавства із будівництва житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу.

02 липня 2016 року за результатом проведення Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства щодо будівництва житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці відповідача, складено акт, протокол № 1-Л-А-0207/1, припис № С-0207/1 та винесено постанову від 13 липня 2016 року № А-1307/4.

Вимоги зазначених приписів від 30 вересня 2015 року, від 02 липня 2016 року та постанови від 13 липня 2016 року ОСОБА_2 не виконує, що є порушенням прав та інтересів ОСОБА_1 як власника квартири АДРЕСА_2 . На її земельній ділянці знаходяться господарські споруди - об`єкти самочинного будівництва, створені відповідачем, а саме: прибудова до житлового будинку літ. «а2», гараж літ. «К» та сарай літ. «И».

09 серпня 2016 року головним інспектором будівельного нагляду ОСОБА_3 проведено перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства із будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою позивачки. За результатами перевірки складено протокол від 29 вересня 2016 року

№ 1-ЛА-2909/1 та винесено припис № 2909/1 про усунення виявлених порушень.

Невиконання відповідачем постанови і приписів головного інспектора будівельного нагляду має наслідком знаходження на земельній ділянці відповідача самочинно збудованих будівель, зведених без дотримання протипожежних норм.

Відповідач відмовляється зносити частину свого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, чим порушує її право володіння, користування та розпорядження її майном.

Спірні будівлі розміщені без додержання відстані в 1 м до межі сусідньої земельної ділянки для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, чим порушено пункт 3,25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Позивачка просила зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно збудовану прибудову до житлового будинку літ. «а2» загальною площею 14,1 кв. м, гараж літ. «К», сарай літ. «И», що розміщені на АДРЕСА_1 .

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на час розгляду справи не було встановлено порушення відповідачем будівельних норм, спірні об`єкти будівництва є його власністю, що також підтверджується дослідженими письмовими доказами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснили неповно, необ`єктивно, не дослідили усіх доказів, не надали оцінки суперечливим документам, які подав відповідач, необґрунтовано відмовили позивачці у задоволенні клопотань, хоча вони стосувалися безпосередньо предмета спору. Суди не надали оцінки встановленим інспектором Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції Українипорушенням, зокрема, розташуванню самочинних будівель відповідача без дотримання відстані до межі сусідньої земельної ділянки в 1 м для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, що є порушенням пункту 3.25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Станом на 04 вересня 2015 року, коли встановлювались межі її земельної ділянки, відповідач ОСОБА_2 вже шість років був власником земельної ділянки згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 квітня 2009 року, проте суд першої інстанції констатував, що станом на момент винесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки з кадастровим номером 3221886401:35:022:0103, яке відбулось 04 вересня 2015 року, ОСОБА_2 не набув права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886401:35:022:0104 і не мав законних підстав узгоджувати межі суміжних земельних ділянок.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяв про збільшення розміру позовних вимог; залучення третьої особи як відповідача; зупинення провадження у справі. 07 жовтня 2019 року суд першої інстанції прийняв від відповідача документи: технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений 12 лютого 2019 року суб`єктом господарювання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ); витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 березня 2019 року, виданий державним реєстратором Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Підіпригорою Т. В.; рішення Виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 26 лютого 2019 року № 2, проте кожний із вказаних документів не відповідає вимогам закону, про що позивачка зазначала у заяві про збільшення позовних вимог.

Жоден із цих документів не був досліджений у судовому засіданні та їм не була надана правова оцінка.

Також на цей час відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Судові рішення оскаржуються з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; недослідження судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень зібраних у справі доказів; необґрунтоване відхилення клопотання про збільшення позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,245 га, яка розташована на АДРЕСА_3 , з кадастровим номером 3221886401:35:022:0103 на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 256104132218, номер запису про право власності: 4121117 від 28 грудня 2013 року, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2436 га, яка розташована на АДРЕСА_3 , з кадастровим номером 3221886401:35:022:0104, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року в справі № 363/5120/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 до Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області, про скасування рішення Виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року змінено, виключено із мотивувальної частини рішення посилання суду на пропущення позивачем позовної давності як на підставу відмови у задоволенні позову. В решті рішення суду залишено без змін.

Судами у вказаній справі встановлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого 13 січня 2000 року на підставі рішення Виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24 вересня 1999 року № 61, ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,245 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована на АДРЕСА_3 . Власницею зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_1 згідно з договором дарування від 28 грудня 2013 року.

Згідно з актом про встановлення на місцевості та погодженні зовнішньої межі земельної ділянки від 08 жовтня 1998 року, площа ділянки, наданої ОСОБА_5 , згідно із земельно-кадастровою документацією становить 0,24 га. Акт складено в присутності землевласника ОСОБА_5 , представника виконкому ОСОБА_6 та суміжних землевласників в тому числі батька ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , а також ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Претензій при встановленні зовнішньої межі не заявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань про, що всі присутні поставили підписи. Зазначені обставини підтверджуються копією технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на землі громадянам с. Новосілки Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Рішенням Виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 12 жовтня 1993 року № 31 ОСОБА_7 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,29 га на АДРЕСА_3 , в тому числі, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,25 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,04 га.

Рішенням Виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24 січня 2000 року № 5 затверджено матеріали технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам с. Новосілки, внесено зміни у відповідні рішення виконкому сільської ради «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам» згідно з додатками, видано державні акти громадянам відповідно до додатку та зареєстровано їх у книзі записів. Згідно з додатком до цього рішення ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,244 га.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.

Встановлено, що 30 вересня 2015 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України винесено припис № С-3009/4 про усунення виявлених порушень вимог містобудівного законодавства із будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2

02 липня 2016 року головним інспектором будівельного нагляду Інспекційного відділу № 1 Управління контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Шомою А. Г. проведено перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства із будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .

За результатами перевірки Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України було складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів від 02 липня 2016 року, протокол від 02 липня 2016 року № 1-Л-0207/1, припис № С-0207/1 та винесено постанову від 13 липня 2016 року № А-1307/4.

09 серпня 2016 року головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Управління контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Шомою А. Г. проведено перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства із будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_4 .

За результатами зазначеної перевірки складено протокол від 29 вересня 2016 року № 1-Л-А-2909/1 та цього ж дня було винесено припис № 2909/1 про усунення виявлених порушень.

На підставі звернення ОСОБА_2 від 05 липня 2016 року

вх. № 10/26-В-3007/110/10-0507/3 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил об`єкта будівництва: реконструкція житлового будинку, будівництво господарських будівель за адресою: АДРЕСА_4 .

За результатами перевірки складено акт від 29 вересня 2016 року, яким установлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , з кадастровим номером 3221886401:35:022:0103 належить ОСОБА_1 на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 256104132218, номер запису про право власності 4121117 від 28 грудня 2013 року, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа 0,245 га. Житловий будинок належить позивачу на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 255289932218, номер запису про право власності 4120387 від 28 грудня 2013 року. Декларація про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області від 06 грудня 2013 року КС182133400854.

На час перевірки, станом на 09 серпня 2016 року, встановлено, що на земельній ділянці за вищевказаною адресою розташований житловий будинок літ. «А» розмірами 10,3 х 6,55 м, рік побудови - 1961, сарай літ. «М» розмірами 2,8 х 2,4 м, рік побудови - 2000, літня кухня літ «І» розмірами 5,2 х 4,43 м, рік побудови - 2000, сарай літ. «Б» розмірами 6,2 х 10,7 м, рік побудови - 2000, сарай літ. «В» розмірами 1,68 х 5,57 м, рік побудови - 1998, сарай літ. «Ї» розмірами 1,6 х 1,8 м, рік побудови - 1998, убиральня літ. «Ж» з розмірами 1,0 х 1,6 м, рік побудови - 1975, згідно з технічним паспортом Бюро технічної інвентаризації виготовленим Товариством з обмеженою відповідальністю «Контакт КМП», інвентаризаційна справа від 28 жовтня 2013 року № 027-1113/Ц, виконавець Бобровська Л. В., сертифікат АЕ002728.

Проведеною перевіркою встановлено, що будівля сараю літ. «М» розміщена на межі земельної ділянки без забезпечення відстані в 1 м для обслуговування будівлі, чим порушено вимоги пункту 3,25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Відстань між літньою кухнею літ. «І» і будівлею гаража, що знаходиться на сусідній земельній ділянці (літ. «К» розміром 4,15х8,8 м, згідно з технічним паспортом Бюро технічної інвентаризації, виготовленим Вишгородським бюро технічної інвентаризації, інвентаризаційний номер 2900096 від 20 грудня 2008 року), складає 5,5 м, відстань між сараєм літ. «Б» і будівлею гаража, що знаходиться на сусідній земельній ділянці (літ. «К» розміром 4,15 х 8,8 м, згідно з технічним паспортом Бюро технічної інвентаризації, виготовленим Вишгородським бюро технічної інвентаризації, інвентаризаційний номер 2900096 від 20 грудня 2008 року), становить 5,5 м, (будівлі, відносяться до V ступеню вогнестійкості, побудовані без дотримання протипожежних розривів), чим порушено вимоги пункту 3,25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

На підставі встановлених порушень Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України 29 вересня 2016 року винесено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким зобов`язано ОСОБА_1 до 29 грудня 2016 року усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у встановленому законодавством порядку та у термін до 29 жовтня 2016 року повідомити департамент про виконання припису.

29 вересня 2016 року складено протокол № 1-Л-А-2909/1 про адміністративне правопорушення, яким повідомлено ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення.

12 жовтня 2016 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України винесено постанову № А-1210/1 у справі про адміністративне правопорушення, якою за порушення ОСОБА_1 норм частини першої статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано припис від 29 вересня 2016 року № 2909/1 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області та визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12 жовтня 2016 року № А-1210/1 у справі про адміністративне правопорушення. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.

02 липня 2018 року Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Київській області складено акт обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,2436 га, в якому зазначено, що під час встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 3221886401:35:022:0103 порушено пункти 3.4, 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18 травня 2010 року № 376, при цьому винесені межі земельної ділянки не відповідають фактичним даним Державного земельного кадастру.

Листом від 14 лютого 2019 року вих. № Р-067/0-302/6-19 Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Київській області повідомило ОСОБА_1 про те, що державним інспектором Березовим А. О. було здійснено виїзд до місця розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886401:35:022:0103 та 3221886401:35:022:0104 у с. Новосілки Вишгородського району Київської області, за результатами якого складений акт обстеження земельної ділянки від 02 липня 2018 року

№ 10-0.411-367/90-18. Інформація, наведена в цьому акті обстеження, базувалась на пред`явлених ОСОБА_2 документах і матеріалах, в тому числі планово-картографічних матеріалах, складених за результатами зйомки.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_2 19 жовтня 2015 року здійснив державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886401:35:022:0104 на АДРЕСА_3 .

Рішенням Виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 26 лютого 2019 року присвоєно частині житлового будинку, що належить ОСОБА_2 на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 березня 1993 року у справі № 2/599, поштову адресу: АДРЕСА_4 та зобов`язано ОСОБА_2 виготовити табличку з назвою вулиці та номером будинку.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 15 березня 2019 року, випливає, що 13 березня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував право приватної власності на житловий будинок, загальною площею 48,5 кв. м, житловою площею 24,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

12 лютого 2019 року на замовлення ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_4 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

04 березня 2019 року зареєстровано за № КС181190630780 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - реконструкція садибного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , початок будівництва - 1995 рік, закінчення будівництва - 2013 рік, який розташований на земельній ділянці площею 0,2436 га, кадастровий номер 3221886401:35:022:0104.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні за змістом положення закріплено у статті 319 ЦК України, відповідно до яких власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до частини четвертої статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» Земельного кодексу України (далі - ЗК України)), такі режими характеризуються високим рівнем імперативності стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Згідно з частиною третьою статті 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частини четвертої статті 375 ЦК України правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Пунктами «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до частин першої, другої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно збудовані прибудову до житлового будинку літ. «а2» загальною площею 14,1 кв. м, гараж літ. «К», сарай літ. «И», що розміщені за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на час ухвалення оскаржуваних рішень відповідач оформив право власності на об`єкти нерухомого майна, про знесення яких, як об`єктів самочинного будівництва, просила позивачка.

Згідно з частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Разом з тим, згідно з вимогами цивільного процесуального законодавства, суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування..

Згідно зі статтями 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що претензій при встановленні зовнішньої межі між земельними ділянками не заявлено, межі погоджені і не викликають спірних питань. Припис від 29 вересня 2016 року № 2909/1, у якому зазначено, що будівля сараю літ. «М» розміщена на межі земельної ділянки без забезпечення відстані в 1 м для обслуговування будівлі, чим порушено вимоги пункту 3,25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» визнано протиправним та скасовано. Отже, на час розгляду справи відповідачем ОСОБА_2 не було порушено будівельних норм.

Крім того, станом на момент винесення в натурі (на місцевість) меж земельної ділянки з кадастровим номером 3221886401:35:022:0103, яке відбулось 04 вересня 2015 року, ОСОБА_2 не набув права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886401:35:022:0104 і не мав законних підстав узгоджувати межі суміжних земельних ділянок, а спірні об`єкти будівництва станом на час ухвалення рішення є його власністю.

З такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

Встановлено, що головним інспектором будівельного нагляду Шомою А. В. проведено перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства із будівництва житлового будинку та господарських споруд та видано ОСОБА_2 припис від 02 липня 2016 року № С-0207/1 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Зазначеним приписом встановлено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_3 згідно з технічним паспортом Бюро технічної інвентаризації, виданим Вишгородським бюро технічної інвентаризації, розташовані такі будівлі та споруди, які належать ОСОБА_2 : квартира АДРЕСА_5 житлового будинку літ. «А», загальною площею 49,5 кв. м, 1961 рік побудови, літня кухня літ. «Г», 1961 рік побудови, літня кухня літ. «Д», 1974 рік побудови, погріб літ. «Е», 1959 рік побудови, убиральня літ. «З», 1991 рік побудови, навіс літ. «Є, Л».

За результатами перевірки встановлено, що відповідно до зазначеного технічного паспорта прибудова до житлового будинку літ. «а2», загальною площею 14,1 кв. м, 2008 року побудови, гараж літ. «К», 1995 року побудови, сарай літ. «И», 1998 року побудови, є самочинним будівництвом, оскільки збудовані без наявності документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та без документа, що надає право на виконання будівельних робіт.

Крім того, зазначені будівлі розміщені без дотримання відстані до межі сусідньої земельної ділянки в 1 м для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, чим порушено вимоги пункту 3,25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (т. 1, а. с. 19).

Отже, Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції не дослідив припис від 02 липня 2016 року № С-0207/1, яким встановлено, що відповідач розташував самочинні будівлі без дотримання відстані до межі сусідньої земельної ділянки в 1 м для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, що є порушенням пункту 3.25* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Зазначений припис не скасовано, тому суд апеляційної інстанції, не дослідивши цей та інші наявні у справі докази, не давши їм, як і доводам позивача про розташування самочинно збудованих будівель без дотримання відстані до межі сусідньої земельної ділянки в 1 м для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту оцінки, дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову без змін.

Як на підставу відмови у позові суди попередніх інстанцій послалися на те, що спірні об`єкти будівництва на час розгляду справи є власністю відповідача, що унеможливлює задоволення позову про знесення самочинного будівництва.

Такого висновку суди дійшли внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Отже, державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не виключає можливість знесення такого об`єкта нерухомості в порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.

Указане свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Водночас знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16 та постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18).

Отже, Верховний Суд зауважує, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria) (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Вирішуючи заявлений у справі спір та переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи є можливість проведення перебудови спірного об`єкта та чи відмовляється відповідач від її проведення. Вказані обставини не були предметом дослідження судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, встановлення обставини щодо можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва має значення для правильного вирішення справи.

Отже, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог частин першої та другої статті 367 ЦПК України, не переглянув справу за наявними у справі доказами, не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не дослідив докази, що стосуються фактів, на які посилалися учасники справи.

Водночас суд апеляційної інстанції також не з`ясував, чи буде належним способом захисту порушеного права позивача знесення належного відповідачу нерухомого майна, чи є технічна можливість виконати перебудову нерухомого майна відповідно до будівельних норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості відповідно до статті 263 ЦПК України.

Разом з тим Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Посилаючись на вказану підставу, заявниця не зазначила, який саме висновок має бути сформовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно Верховний Суд не встановив підстав, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена шляхом формулювання нової правової позиції.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяв про збільшення розміру позовних вимог; залучення третьої особи як відповідача; зупинення провадження у справі, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про збільшення розміру позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка має право подати заяву про збільшення або зменшення розміру позовних вимог виключно під час підготовчого засідання. Цей висновком відповідає положенню пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про залучення третьої особи як відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що не має підстав вважати, що рішення у справі може вплинути на права або обов`язки Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, яку ОСОБА_1 просила залучити як відповідача, та державного реєстратора Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Підіпригори Т. В., яку позивачка просила залучити як третю особу.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд, оскільки спір у цій справі виник саме між сторонами у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання положень пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України позивачка не довела об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи - № 361/9054/19 (провадження № 2/361/1533/20) за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, Державної архітектурно-будівельна інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельна інспекція у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_4 , про скасування реєстрації декларації та запису про державну реєстрацію права власності, яка перебуває на розгляді у Броварському міськрайонному суді Київської області, тому зупинення провадження призведе до затягування строків розгляду справи і є процесуально недоцільним, оскільки обставин, які унеможливлюють розгляд цієї справи, не встановлено.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порядку та результатів розгляду зазначених клопотань, підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права немає.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що 07 жовтня 2019 року суд першої інстанції прийняв документи, зокрема, технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений 12 лютого 2019 року суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_4 ; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 березня 2019 року, виданий державним реєстратором Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Підіпригорою Т. В.; рішення Виконавчого комітету Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області від 26 лютого 2019 року № 2, які не відповідають вимогам закону, не були досліджені в судовому засіданні та їм не була надана правова оцінка, то вони є необґрунтованими.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд не бере до уваги послання заявника у касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції правил прийняття доказів, зокрема про те, що вказані документи не відповідають вимогам закону, не були досліджені в судовому засіданні та їм не була надана правова оцінка, оскільки ці докази надавались під час розгляду справи та досліджувались судом першої інстанції. Апеляційний суд не встановив порушень процесуального права при прийнятті доказів.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції відповідно до зазначених норм дослідив вказані документи та надав відповідну правову оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не встановив обставин справи, не надав належної правової оцінки доказам у справі, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції має врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко