№ 366/2047/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 366/2047/18

провадження № 61-4346св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року у складі судді Тетервак Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Музичко С. Г., Білич І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 році ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментівта встановлення опіки.

Позов обґрунтований тим, що відповідач є колишнім чоловіком дочки позивачки ОСОБА_3 та від шлюбу вони мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживав разом з матір`ю та позивачкою.

Дочка позивачки, ОСОБА_3 , трагічно загинула.

ОСОБА_2 не займається вихованням сина, не цікавиться його долею, не забезпечує матеріально, не проявляє до сина батьківської уваги та не створює належних умов для розвитку його здібностей. Відповідач ухиляється від виконання обов`язків батька щодо виховання сина. На сьогодні дитина проживає з позивачкою, яка є рідною бабусею та опікується ОСОБА_4 , виховує його, він перебуває на повному її матеріальному утриманні. Тому ОСОБА_1 вважає, що відповідача необхідно позбавлений батьківських прав, а вона має право бути опікуном онука - ОСОБА_5 .

З урахуванням уточнених позовних вимог просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити опіку та стягнути з відповідача аліменти на користь дитини ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту подання позовної заяви та досягненню дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року, позов задоволено частково. ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнено з ОСОБА_2 на користь та утримання ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 06 серпня 2018 року шляхом перерахування сум аліментів на особистий рахунок ОСОБА_5 у відділенні Державного ощадного банку України. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач ухилився від виховання дитини, свідомо нехтує своїм обов`язком, не бажає виконувати його, що є підставою для позбавляння батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Задовольнивши позовні вимогив частині позбавлення батьківських прав, суди не надали належну правову оцінку доказам відповідача щодо виконання відповідачем батьківських обов`язків.

За час розгляду справи судом відповідач неодноразово намагався поспілкуватись із сином, проте позивач була проти та заборонила бачитись з дитиною, а також він брав участь у матеріальному утриманні сина.

Суди дійшли висновків, які суперечать та не відповідають обставинам справи.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки відповідач останні роки проживає у смт Гостомелі, яке територіально відсноситься до юрисдикції Ірпінського міського суду Київської області.

Суд першої інстанції прийняв уточнюючу позовну заяву з порушенням пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, оскільки вона подана 03 вересня 2019 року після закриття підготовчого провадження, на стадії розгляду справи по суті.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, провадження № 61-36905св18, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-12023св18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач після смерті дружини перестав спілкуватися з сином, дбати про його духовний та матеріальний світ. Дитина не знає батька, який ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що суперечить інтересам дитини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року справупризначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Рішення ухвалені судами з порушенням правил територіальної юрисдикції, суди дійшли висновків, які суперечать та не відповідають обставинам справи.

Верховний Суд перглядає оскаржувані судові рішення лише в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 06 серпня 2005 року до 30 липня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 (а. с. 3 - 5).

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 їх син ОСОБА_5 залишився проживати разом з матір`ю та бабусею.

Згідно з довідкою Іванківської селищної ради від 30 липня 2018 року № 2224 ОСОБА_5 перебував на повному утриманні його матері до дня її смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_3 мати дитини ОСОБА_6 померла.

Позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_6 та бубусею ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_6 дитина проживає разом із бабусею ОСОБА_1 .

Позивач перебуває на обліку у Вишгородському Об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України (Іванківське відділення) і отримує пенсію з інвалідності внаслідок загального захворювання як людина з інвалідністю IIгрупи, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС за списком № 1 і її розмір доходу за період лютий-липень 2018 року становить 53 331,12 грн, що підтверджується довідкою від 30 липня 2018 року № 538/06.

Відповідно до висновку орган опіки і піклування - Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області вважає за необхідне позбавити батьківських прав відповідача з метою соціального захисту малолітнього, забезпечення державних гарантій на виховання та розвиток, відповідно до європейських стандартів, ратифікованих Україною.

Згідно з актами обстеження матеріально-побутових умов проживання від 30 липня 2018 року та 03 вересня 2018 року підтверджується факт проживання дитини з позивачем та той факт, що відповідач не бере участі у вихованні сина.

Належна увага дитині щодо його виховання бабусею, та його мамою підтверджується характеристиками зі школи, де навчається ОСОБА_4 та довідкою з дитячого садочка, який він відвідував.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).

Щодо позбавлення батьківських прав

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи спір, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги встановлені обставини справи, поведінку батька - відповідача до і після подання позову у справі, після подання ним апеляційної скарги на рішення суду про позбавлення його батьківських справ.

Суди встановили, що ОСОБА_2 участі у вихованні сина не брав і його життям не цікавився.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень випливає, що позбавивши ОСОБА_2 батьківських прав, суди взяли до уваги арґументи, надані бабусею дитини, врахували те, що контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки.

У суді апеляційної інстанції відповідач вказував, що він дійсно за період після розірвання шлюбу з ОСОБА_7 не надавав матеріальної допомоги на утримання сина, оскільки йому не дозволяли з ним бачитись, у вказаний період з сином бачився в школі до восьми разів, до органів опіки та піклування з письмовою заявою про усунення перешкод у спілкуванні з сином до звернення позивача із цим позовом до суду не звертався. Після смерті ОСОБА_7 коштів на утримання сина або іншої матеріальної допомоги не надавав, оскільки не знав на що позивач витратить ці кошти. Вказував, що йому буде легше налагодити відносини з сином, якщо він буде поміщений у спеціальний дитячий заклад. Також, зауважив, що він любить ОСОБА_4 як рідного сина.

Суд апеляційної інстанції критично поставився до таких пояснень відповідача, оскільки він ставить власні інтереси вище, ніж інтереси дитини.

Позивачка у суді апеляційної інстанції вказувала, що відповідач познайомився із сином лише не похоронах мами хлопчика, ОСОБА_5 не знає батька та боїться його. Вказувала, що ОСОБА_5 став боятися відповідача після того, як останній з`явився до школи та зірвав шкільний урок, після чого директор школи викликав поліцію. Також позивачка звертала увагу суду на те, що відповідач здав до державного закладу свого батька та може помістити до інтернату сина.

У суді апеляційної інстанції представник третьої особи вказувала, що ОСОБА_5 проживає разом із бабусею, перебуває на її утриманні. Відповідач добровільно ухиляється від виконання батьківського обов`язку, а саме не проводив часу та не проявляв інтерес до дитини, матеріально не забезпечує. Також, вказувала, що 16 січня 2020 року відповідач разом зі своєю дружиною відвідали орган опіки та піклування та запитували на якій підставі дитина проживає разом із бабусею, та повідомили, що на підставі постанови № 766 дитина має знаходитись в закладі, тобто просили не додому до батька, а в заклад.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що суд першої інтанції не надав належної оцінки наявним в справах доказам щодо виконання своїх батьківських обов`язків. Також вказував, що за час розгляду справи судом, відповідач неодноразово намагався поспілкуватись із сином, проте позивач була проти та заборонила бачитись з дитиною, а також зазначав, що брав участь у матеріальному утриманні сина.Проте не зазначив докази, які спростовують висновки судів.

Ухваливши рішення про задоволення позову, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, суди дійшли висновку, що ОСОБА_2 дитиною не цікавиться.

ОСОБА_2 , заперечуючи щодо позбавлення його батьківських прав, з моменту подання ним апеляційної скарги не надав доказів, що він вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини. Відповідач не спростував висновків судів щодо позбавлення його батьківських прав стосовно сина. За таких обставин лише зазначення ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину, не спростовує його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Верховний Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

Суди надали оцінку висновку висновку органу опіки і піклування - Служби у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області, у якому зазначено, що необхідно позбавити батьківських прав відповідача з метою соціального захисту малолітнього, забезпечення державних гарантій на виховання та розвиток, відповідно до європейських стандартів, ратифікованих Україною.

Аргументи апеляційної та касаційної скарг не містять спростування висновку органу опіки і піклування - Служби у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області. Крім того, матеріали справи не містять належного обгрунтування ОСОБА_2 того, що інтереси дитини превалюють над його приватними інтересами.

ОСОБА_2 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина.

Верховний Суд зазначає, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином, матеріально не забезпечує.

Відповідач не надав суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що йому чинились або чиняться перешкоди у спілкуванні з сином.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суди належним чином дослідили й оцінили надані сторонами докази, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дитини.

Щодо стягнення аліментів

Відповідно до частини другої статті 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо її утримання.

Згідно з частиною третьою статті 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суди встановили, що дитина проживає разом із бабусею ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає.

Зважаючи на те, що відповідач добровільно не надає кошти на утримання сина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь та утримання ОСОБА_5 аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 06 серпня 2018 року шляхом перерахування сум аліментів на особистий рахунок ОСОБА_5 у відділенні Державного ощадного банку України.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дитини.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, провадження № 61-36905св18, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-12023св18, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц зазначено, що, ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_8 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно малолітньої дочки, позивач не надала. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-12023св18, Верховний Суд скасував судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове рішення про відмову в позові, оскільки суди не зазначили належні і допустимі докази, на підставі яких встановили, що мати дитини неблагонадійна і спілкування з нею суперечить інтересам неповнолітньої дитини. З травня 2017 року неповнолітня ОСОБА_9 постійно проживає з батьком, спілкуватися з матір`ю категорично не бажає, уникає зустрічей і негативно проти неї налаштована. Встановивши ці обставини, суди неправильно розтлумачили поняття ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшли помилкового висновку, що про їх невиконання ОСОБА_10 свідчить та обставина, що вона з травня 2017 року не бачилася і не спілкувалася з дочкою. Зазначаючи про те, що відповідач не займається вихованням дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток і не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, суди не врахували, що такі обставини настали поза волею і без винної поведінки ОСОБА_10 , яка не має можливості спілкуватися з дочкою через категоричне заперечення останньою щодо цього. Суди не встановили обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_10 не бажає спілкуватися з дочкою ОСОБА_9 та брати участь у її вихованні, натомість встановлено, що між сторонами існує конфлікт у зв`язку з ініціюванням відповідачем процедури розірвання шлюбу з позивачем, що негативно вплинуло на її взаємовідносини з дочкою, яка залишилася проживати з батьком.

Доводи заявника щодо неврахування судами наведених ним висновків Верховного Суду, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вказані постанови постановлені у подібних правовідносинах, але за різних обставин, які встановлені судами.

Доводи касаційної скарги, що позивач подала уточнену позовну заяву, яку суд першої інстанції прийняв до розгляду з порушеннями норм процесуального права, є обґрунтованими, проте не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.

Згідно з первісною позовною заявою ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав та встановити опіку.

03 вересня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, згідно з якою просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав, встановити опіку та стягнути аліменти.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України (в редакції на час уточнення позовних вимог) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Згідно з матеріалами справи ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 11 лютого 2019 року закрито підготовче провадження у справі.

Отже, у справі, що переглядається, після закриття підготовчого судового засідання, суд першої інстанції прийняв уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням суду першої інстанції, в якому суд розглянув позовну вимогу про стягнення аліментів, яка була заявлена в уточненій позовній заяві.

Проте згідно з частиною третьою статті 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, тому вирішення судом першої інстанції у цій справі вимоги про стягнення аліментів не є порушенням норм процесуального права, оскільки суд одночасно з позбавленням батьківських прав може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Верховний Суд не може погодитись з доводами касаційної інстанції щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав порушення територіальної підсудності справи з оглядуна таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;

Згідно з частиною другою статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Аналіз змісту частини другої статті 411 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що справа підлягає направленню за встановленою законом підсудністю за одночасного існування таких умов:

- порушення правил підсудності, якщо таке є доводом касаційної скарги;

- звернення учасника справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції із заявою про непідсудність справи, або наявність поважних причин, що позбавили учасника справи, який подав касаційну скаргу, повідомити про порушення правил підсудності суду першої інстанції.

Таке правило спрямоване на забезпечення добросовісного користування учасниками справи своїми правами та унеможливлення зловживання правом у разі незгоди з рішенням суду.

Залежність наслідків розгляду справи від обставин процесуальної поведінки учасника справи, який подає скаргу, зобов`язує суд касаційної інстанції перевірити такі обставини та навести відповідне обґрунтування.

Згідно з матеріалами, що ОСОБА_2 як особа, яка подала касаційну скаргу, був присутній у судових засіданнях, у суді першої інстанції не заявляв клопотань про непідсудність цієї справи Іванківському районному суду Київської області, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко