Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 366/2985/19

провадження № 61-5463св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Іванківського районного суду Київської області від

21 жовтня 2020 року у складі судді Ткаченка Ю. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся з позовом до Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»; Банк) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Позов мотивований тим, що 22 січня 2018 року о 13 год. 30 хв. водій-інкасатор ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з банком, керуючи автомобілем Ford transit д.н.з. НОМЕР_1 , що належить AT «Державний банк України», рухався по вул. Хоменка в смт Іванків Київської області, порушив вимоги п. 16.15 Правил дорожнього руху України, не врахував снігове покриття на дорозі, ожеледицю, відсутність знаку пріоритету, здійснивши поворот ліворуч на вул. Автомобілістів, яка розташована на другорядній дорозі, скоїв зіткнення з автомобілем Volkswagen Transporter д.н.з НОМЕР_2 під керуванням позивача, в якому в якості пасажира перебував і його син ОСОБА_2 .

Внаслідок допущеного ОСОБА_3 зіткнення, позивач та його неповнолітній син отримали тілесні ушкодження, а також заподіяно механічних пошкоджень автомобілю позивача, майнова шкода становить 142 131,21 грн.

16 липня 2019 року постановою Київського апеляційного суду

ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КпАП України.

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ «Ощадбанк»:

на свою користь майнову шкоду в сумі 142 131,21 грн,

на свою користь моральну шкоду - в сумі 40 000 грн,

моральну шкоду на його користь в інтересах сина ОСОБА_2 в сумі

30 000 грн,

судовий збір у розмірі 5 467 грн та вартість судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 21 жовтня

2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 142 131,21 грн майнової шкоди та 10 000,00 грн моральної шкоди; на користь ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 ,

30 000 грн моральної шкоди; на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі

5 467 грн. та витрати на професійну допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі

№ 426/16825/16-ц, враховуючи те, що ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з АТ «Ощадбанк» на момент вчинення ДТП станом на 22 січня

2018 року, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди.

Предметом доказування для позивача у цій справі є протиправність дій відповідача та причинно-наслідковий зв`язок із такими діями і наслідками у вигляді моральних страждань. Враховуючи наведене, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у вчиненні якої винен ОСОБА_3 , та який перебував у трудових відносинах з АТ «Ощадбанк», позивачу та його неповнолітньому сину було заподіяно моральну шкоду.

Моральна шкода заподіяна позивачу ОСОБА_1 виразилася у значному нервовому стресі перенесеному на місці дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої винними діями водія ОСОБА_3 та душевних переживаннях як батька за життя і здоров`я свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , який під час ДТП отримав тілесні ушкодження.

Крім того, моральна шкода, заподіяна позивачу ОСОБА_4 , полягає в отриманих та триваючих до даного часу моральних стражданнях у зв`язку з порушеним його правом власності через вщент пошкоджений власний автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з НОМЕР_3 , відновлення якого через тотальне знищення є економічно недоцільним, у зв`язку з цим з моменту ДТП, 22 січня 2018 року і до теперішнього часу, було порушено нормальний спосіб життя позивача та життя його сім`ї, що в свою чергу суттєво вплинуло і порушило їх соціальні зв`язки. У зв`язку з неможливістю розпоряджатись своєю власністю, використовувати власний автомобіль за призначенням - було порушено власності позивача. До цього часу позивач та його сім`я вимушені витрачати кошти на замовлення таксі, користуватись громадським транспортом, а тому фактичне знищення власності позивача порушило нормальний стан його життя і таким чином змушує відчувати моральні страждання.

Моральна шкода, заподіяна позивачу неповнолітньому ОСОБА_2 , полягає у отриманому нервовому стресі на місці дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої винними діями водія ОСОБА_3 , в отриманні ним тілесних ушкоджень, в заподіяному неповнолітньому фізичного болю, а також у втраті (на перші 10-15 днів після ДТП) нормального спокійного сну через лячні жахи автомобіля, який несподівано наближається і допускає зіткнення з автомобілем де знаходився неповнолітній ОСОБА_2 . Перенесений неповнолітнім стрес не минув безслідно, в зв`язку з чим позивач був вимушений звернутись за допомогою до психолога.

Враховуючи пояснення представника позивача та встановлені факти, засади розумності та справедливості, суд зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Як було встановлено автомобіль, яким керував ОСОБА_3 належить АТ «Ощадбанк» і ОСОБА_3 перебуває з ним у трудових відносинах і під час ДТП знаходився при виконанні трудових обов`язків, тому відповідальність за завдану шкоду повинно нести АТ «Ощадбанк».

Судом встановлено, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу згідно договору про надання правової (юридичної) допомоги від 18 вересня 2019 року, укладеному між позивачем та адвокатом

Сидоренко Л. І. та витягу з угоди № 89 про надання правової допомоги від

20 листопада 2020 року (а. с. 65, 66 том 1). Зокрема, адвокатом Сидоренко Л. І. надано обсяг правової допомоги позивачу у вигляді вивчення матеріалів ДТП, дослідження місця ДТП, транспортних засобів, численні консультації, за що позивачем було сплачено адвокату 15 000,00 грн, на підтвердження чого суду надано квитанцію за № 8693 від 20 листопада 2020 року (а. с. 67).

Таким чином, суд вважав, що витрати позивача на професійну правничу допомогу на суму 15 000 грн є документально підтвердженими, вони співмірні зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому зазначені судові витрати також підлягають стягненню з відповідача на користь

ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року змінено в частині розміру стягнутого судового збору, зменшивши його до 2 958,11. В іншій оскарженій частині рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні. Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

ОСОБА_1 використав своє право на звернення до страховика, однак отримав відмову у її виплаті, а тому доводи апеляційної скарги про те, що страхова компанія має нести відповідальність і відшкодовувати шкоду є безпідставними, оскільки шкоди позивачу завдано неправомірними діями працівником відповідача, вина якого встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення завданих позивачу матеріальних збитків у визначеному ним розмірі саме з відповідача, як особи, винуватої у завданні вказаних збитків.

Не заслуговують на увагу і доводи скарги стосовно позбавлення права банку на участь в експертному дослідженні і неповідомлення їх про проведення такого дослідження. Повідомлення про проведення експертного дослідження автомобіля Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_2 було надіслано всім сторонам за власною ініціативою виконавця дослідження (експертом), а не замовником дослідження, як те передбачено п. 5.2 Методики, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 47-52 том 1). Проте банк був належними чином повідомлений про проведення експертного дослідження, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Суд першої інстанції, ураховуючи характер, обсяг та глибину завданих позивачу моральних страждань, пов`язаних із значним нервовим стресом перенесеним на місці дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої винними діями водія ОСОБА_3 та душевних переживаннях як батька за життя і здоров`я свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , який під час ДТП отримав тілесні ушкодження, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, визначив достатній розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача.

Також є правильним висновок суду першої інстанції та надано належну оцінку щодо моральної шкоди, заподіяної неповнолітньому ОСОБА_2 .

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги і стосовно неспівмірно стягнутих витрат на правову допомогу, оскільки банком не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували висновок суду про доцільність стягнення на користь позивача правової допомоги. Вказуючи на неспівмірність розміру витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн банком не наведено підстав щодо порушення судом першої інстанції норм закону при її визначенні.

Однак, знайшли своє часткове підтвердження доводи апеляційної скарги в частині визначення суми стягнутого судового збору. Позивачем заявлено майнова вимога про стягнення матеріальної шкоди, за пред`явлення якої підлягав сплаті судовий збір в розмірі 1 421,31 грн, та дві немайнові вимоги, за пред`явлення яких підлягав сплаті судовий збір в розмірі 1 536, 80 грн. А тому висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 5 467,00 грн підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення судового збору до розміру 2 958,11 грн.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року АТ «Ощадбанк»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у позові відмовити, вирішити питання розподілу судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Апеляційний суд у оскаржуваній постанові, обґрунтовуючи своє відхилення вимог апеляційної скарги Банку, наголосив, що потерпілий вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Наведене є дослівним цитуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від якого в подальшому Верховний Суд відступив.

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що цивільно-правова відповідальність АТ «Ощадбанк» була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - ПрАТ «СК «Брокбізнес») на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу № АК/7007107 від 31 травня

2017 року.

При цьому, за первинною редакцією позову ОСОБА_1 було пред`явлено позовні вимоги як до ПрАТ «СК «Брокбізнес», так і до Банку. Відповідно, розмір позовних вимог до АТ «Ощадбанк» на той час був меншим саме на розмір страхової суми 100 000 грн за шкоду, заподіяну майну, та 2 * 10 000 грн (5% від 200 000 грн) за моральну шкоду. Однак надалі позивач подав заяву про залишення в цій частині позову без розгляду, яка ухвалою суду від 03 березня 2020 року була задоволена. Також в подальшому ОСОБА_1 заявою від

10 серпня 2020 року збільшив свої позовні вимоги до АТ «Ощадбанк» на зазначені 100 000 грн та 20 000 грн.

Як вбачається з листа ПрАТ «СК «Брокбізнес» від 16 вересня 2019 року

№ 1623-05 (а. с. 100, т. 1) позивачу відмовлено у виплаті страхового відшкодування згідно пп. 37.1.4 п. 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), внаслідок неподання

ОСОБА_1 заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту дорожньо-транспортної пригоди від 22 січня 2018 року. Тобто позивач за змістом збільшених позовних вимог, які були задоволені оскаржуваним рішенням суду, фактично перекладає свою відповідальність за пропуск вказаного річного строку на Банк.

Суб`єктом, який має задовольнити вимоги позивача про стягнення майнової та моральної шкоди, є ПрАТ «СК «Брокбізнес», що є страховиком відповідача, оскільки Банк може нести відповідальність лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Тотожна правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, якою Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15. Велика Палата Верховного Суду окремо наголосила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (п. 57 постанови).

Таким чином, оскільки цивільно-правова відповідальність Банку на час настання страхового випадку 22 січня 2018 року була застрахована у ПрАТ «СК «Брокбізнес», то в даному випадку позивач мав заявляти позовні вимоги до ПрАТ «СК «Брокбізнес» про виплату йому страхового відшкодування за полісом, і тільки в разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди вимагати від АТ «Ощадбанк» оплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Судами попередніх інстанцій визначено розмір завданої позивачу матеріальної шкоди на підставі висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 11 жовтня 2019 року № 352/19, що складено з порушеннями п.п. 5.2, 7.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Наявна у висновку автотоварознавчого дослідження від 11 жовтня 2019 року

№ 352/19 копія замовлення електронного повідомлення не містить даних про його вручення Банку. Таким чином, АТ «Ощадбанк» не було повідомлено про проведення технічного огляду пошкодженого транспортного засобу позивача, чим порушено законне право АТ «Ощадбанк» на участь в експертному дослідженні та пересвідченні у реальності завданої шкоди. При цьому, відсутність представника Банку при огляді пошкодженого під час ДТП автомобіля призвела до неправомірності наведених у висновку автотоварознавчого дослідження від 11 жовтня 2019 року розрахунків щодо визначення вартості відновлювального ремонту зазначеного автомобіля.

Матеріали справи містять звіт про оцінку колісного транспортного засобу від

12 березня 2018 року № 166-2018 (а. с. 101-120, т. 1), складений на замовлення ПрАТ «СК «Брокбізнес» з урахуванням даних Бюлетеня автотоварознавця та зазначених факторів зменшення ринкової ціни. Згідно цього висновку вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля VW TRANSPORTER д.р.н. № НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження в ДТП, складає 122 058,30 грн.

Отже, за відсутності представника Банку при огляді пошкодженого автомобіля згідно висновку від 11 жовтня 2019 року № 352/19 експертного автотоварознавчого дослідження було завищено вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля на 52 949,70 грн (175 008,00 грн - 122 058,30 грн = 52 949,70 грн).

Оскаржувані судові рішення містять помилковий висновок про наявність підстав для стягнення з АТ «Ощадбанк» моральної шкоди на користь ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 в розмірі 30 000,00 грн, та на користь позивача ОСОБА_1 в розмірі 10 000,00 грн. Зі змісту рішення місцевого суду не вбачається встановлених судом фактів завдання моральної шкоди в зазначеному розмірі. При цьому безпідставно стягнуто з відповідача всю суму заподіяної моральної шкоди, що суперечить статті 26 Закону.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі. У задоволенні клопотання АТ «Ощадбанк» про зупинення виконання рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від

17 березня 2021 року відмовлено.

В ухвалі вказано, що результат аналізу змісту касаційної скарги свідчить, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Рішення судів оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 142 131,21 грн майнової шкоди та 10 000,00 грн моральної шкоди, стягнення на користь ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 30 000,00 грн моральної шкоди, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 22 січня 2018 року водій-інкасатор ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з Банком, керуючи автомобілем Ford transit д.н.з. НОМЕР_1 , що належить АТ «Ощадбанк», рухався по вул. Хоменка в смт Іванків Київської області, порушив вимоги п. 16.15 Правил дорожнього руху України, не врахував снігове покриття на дорозі, ожеледицю, відсутність знаку пріоритету, здійснивши поворот ліворуч на вул. Автомобілістів, яка розташована на другорядній дорозі, скоїв зіткнення з автомобілем Volkswagen Transporter д.н.з НОМЕР_2 під керуванням позивача, в якому в якості пасажира перебував і його неповнолітній син ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статті 124 КУпАП, і закрито провадження в справі щодо нього у зв`язку із закінченням на момент розгляду строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Автомобіль марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , належить ОСОБА_1 , який згідно страхового полісу № АК 7007107 застрахував цивільно-правову відповідальність в СК «Брокбізнес».

Позивачем ОСОБА_1 10 вересня 2019 року було подано до СК «Брокбізнес» заяву щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування. Однак 16 вересня 2019 року страховою компанією було відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі статті 37 Закону. Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і його батьками являються

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

З довідки, виданої лікарем-психологом КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» слідує, що ОСОБА_2 дійсно проходив курс психологічної допомоги в період

з 12 вересня 2018 року до 15 квітня 2019 року в поліклініці КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» у лікаря-психолога Тимошенко Ю. А. , з діагнозом: тривожно-фобічний синдром.

Згідно довідки № 55, виданої КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» слідує, що

ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в дитячому відділенні

з 22 січня 2018 року по 02 лютого 2018 року з діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку легкого ступеню, забій лівого коліна, тріщина наколінника.

18 травня 2020 року від АТ «Ощадбанк»до суду першої інстанції надійшов лист за № 100.22-07/40946/2020-26/вих. від 18 червня 2020 року, з якого слідує, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебував в трудових відносинах з АТ «Ощадбанк»станом на 22 січня 2018 року. ОСОБА_3 , виконував свої трудові обов`язки 22 січня 2018 року о 13 год. 30 хв., керуючи автомобілем FORD TRANZIT д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Хоменка в смт Іванків Київської області.

Відповідно до висновку № 352/19 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складеного 11 жовтня 2019 року судовим експертом Ковалем І. М., - вартість відновлювального ремонту автомобіля VW TRANSPORTER дер. № НОМЕР_2 , пошкодженого в результаті ДТП, яка сталася 22 січня 2018 року, станом на дату ДТП становить 362 261,72 грн. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля VW TRANSPORTER дер. № НОМЕР_2 , пошкодженого в результаті ДТП, яка сталася 22 січня 2018 року, станом на дату ДТП становить 175 008,00 грн, виходячи зі стану пошкодження та необхідний об`єм і характер відновлювального ремонту, які визначені при огляді.

За проведення вказаного експертного дослідження ОСОБА_1 сплатив судовому експерту Коваль І. М. 3 500,00 грн, згідно квитанції № 879331 від

11 жовтня 2019 року.

Згідно Висновку № 352-1/19 додаткового експертного автотоварознавчого дослідження з визначення ринкової вартості колісного транспортного засобу, складеного 27 лютого 2020 року судовим експертом Ковалем І. М., ринкова вартість автомобіля VW TRANSPORTER дер. № НОМЕР_2 в пошкодженому внаслідок ДТП, яка сталась 22 січня 2018 року, вигляді станом на дату ДТП становить 37 176,79 грн.

За проведення вказаного експертного дослідження ОСОБА_1 сплатив судовому експерту Коваль І.М. 800,00 грн., згідно квитанції № 879349 від 27.02.2020 року (а.с.183, 184, 185 том 1).

Повідомлення про проведення експертного дослідження автомобіля Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_2 було надіслано всім сторонам за власною ініціативою виконавця дослідження (експертом), а не замовником дослідження.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 03 березня

2020 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Сидоренка Л. І. про залишення без розгляду позовних вимог у частині стягнення матеріальної та моральної шкоди зі СК «Брокбізнес» (а. с. 186-187, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Щодо вимог про компенсацію майнової шкоди

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п?ята статті 1187 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, обов`язком страховика є відшкодування витрат потерпілого, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу,у межах страхового відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі

№ 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня

2016 року у справі № 6-2808цс15, та зазначила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі

№ 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що «підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності».

У постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження

№ 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від

20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)). На обґрунтування своїх рішень суди попередніх інстанцій посилались на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня

2016 року у справі № 6-2808цс15, у якому суд виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій щодо абсолютного права потерпілої особи на відшкодування шкоди помилковим з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Ураховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16). У тій постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій висновок у попередній справі, а саме № 760/15471/15-ц (провадження

№ 14-316цс18), висловила правову позицію про те, що в разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди:

зробили обґрунтований висновок щодо наявності у позивача підстав вимагати відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження його автомобіля, однак не врахували, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика;

не врахували, що пропуск встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону річного строку звернення потерпілої особи до страховика за відшкодуванням шкоди не є підставою для покладення такої шкоди в межах страхової суми на страхувальника, однак якщо потерпіла особа доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від неї причини, вона має право вимоги відшкодування шкоди за рахунок страховика в судовому порядку;

автомобіль Ford transit д.н.з. НОМЕР_1 належить АТ «Ощадбанк», цивільно-правова відповідальність якого згідно страхового полісу № АК 7007107 застрахована в СК «Брокбізнес» (а. с. 94 т. 1); позивач в первісно поданій редакції позовної заяви звертався до СК «Брокбізнес» щодо компенсації майнової шкоди в межах суми страхового відшкодування - 100 000 грн, оскільки страховою компанією було відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону; ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 03 березня

2020 року задоволено клопотання представника позивача про залишення без розгляду позовних вимог у частині стягнення шкоди зі СК «Брокбізнес» (а. с. 186-187, т. 1).

За таких обставин з відповідача слід стягнути різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування в розмірі 42 131,21 грн.

Колегія відхиляє доводи касаційної скарги, що за відсутності представника Банку при огляді пошкодженого автомобіля згідно висновку від 11 жовтня

2019 року № 352/19 експертного автотоварознавчого дослідження було завищено вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля на

52 949,70 грн, оскільки суди встановили, що повідомлення про проведення експертного дослідження автомобіля Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_2 було надіслано всім сторонам за ініціативою виконавця дослідження (експертом), а доказів іншого розміру шкоди Банк не надав, клопотань про призначення судової автотоварознавчої експертизи не заявляв, на результати розслідування страхового випадку ПрАТ «СК «Брокбізнес» в суді першої інстанції не посилався, відповідно суди ці обставини не досліджували, зокрема, додану до відзиву на позов ПрАТ «СК «Брокбізнес» оцінку колісного транспортного засобу від 12 березня 2018 року № 166-2018, складеної на замовлення страховика, позов до якого залишено судом без розгляду.

Щодо компенсації моральної шкоди

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши, що позивачам завдано моральну шкоду, суди з урахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначили розміри її грошової компенсації стосовно кожного з потерпілих та стягнули за рахунок відповідача, як відповідальної особи в силу вимог частини першої статті 1172 ЦК України.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (стаття 23 Закону).

Відповідно до статті 26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Оскільки відшкодування шкоди здоров`ю позивачів не є предметом спору у цій справі, а підстави компенсації моральної шкоди не пов`язані з ушкодження здоров`я, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо безпідставного стягнення всієї суми заподіяної моральної шкоди з відповідача без урахування судами вимог статті 26-1 Закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду та необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), від 22 лютого 2022 року у справі

№ 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), дають підстави для висновку, що рішення судів в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині розподілу судових витрат та задоволених позовних вимог про компенсацію майнової шкоди змінити, а в іншій оскарженій частині - залишити без змін.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то судові витрати сторін при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 5467 грн, а мав бути сплачений в розмірі 2471,31 грн., витрати на професійну правничу допомогу склали 15 000,00 грн. Розмір заявлених вимог - 212 131,21 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 82 131,21 грн (39 %), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 961,82 грн.та 5 850 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі

4 437,17 грн, а мав бути сплачений в оскарженій частині в розмірі 3031,96 грн. При зверненні з касаційною скаргою відповідачем сплачено 5 916,22 грн судового збору, а мав сплатити - 4 042,62 грн. Розмір вимог в оскарженій частині- 182 131,21 грн, а розмір вимог скарги, що задоволені за наслідком касаційного перегляду справи - 82 131,21 грн (55 %), тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції - 1 667,58 грн, переглядом справи у суді касаційної інстанції - 2 223,44 грн.

Різниця судових витрат, що підлягає сплаті сторонами, становить 2 920,80 грн (6 811,82-3 891,02) на користь позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається, зокрема в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.Тому АТ «Ощадбанк» належить повернути частину сплаченого при зверненні з касаційною скаргою судового збору в розмірі 1 873,60 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 рокув частині стягнення з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 142 131,21 грн майнової шкоди змінити, зменшивши суму стягнення до 42 131,21 грн.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 рокув частині задоволених позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 та як законного представника ОСОБА_2 моральної шкоди залишити без змін.

Розподіл судових витрат в рішенні Іванківського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року та постанові Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 рокузмінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 різницю понесених сторонами судових витрат у розмірі 2 920,80 грн.

Повернути Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» з Державного бюджету України частину судового збору в розмірі 1 873,60 грн, сплаченого за меморіальним ордером № 4974442401 від 23 березня 2021 року на рахунок: UA288999980313151207000026007, отримувач - ГУК у Печерському районі м. Києва, код отримувача - 37993783.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 рокув зміненій частині втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук