Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 367/2272/17

провадження № 61-25819св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський», про витребування земельної ділянки з незаконного володіння

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Діброви Артема Івановича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Саранюк Л. П. та постанову Апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом, в якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0098 вартістю 77 214,38 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області (далі - Коцюбинська селищна рада) від 25 грудня 2008 року затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будинку на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0098). У подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2009 року спірну земельну ділянку відчужила ОСОБА_1 , у зв`язку з чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182 зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_1 . Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2013 року, яке набрало законної сили, задоволено позов прокурора і визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, визнано недійсним виданий їй державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182. Вказаним судовим рішенням встановлено, що, передаючи у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, селищна рада перевищила свої повноваження, оскільки на той час межі смт Коцюбинське не були визначені, а отже, рішення не відповідає вимогам земельного законодавства. Також посилався на те, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року розширено територію Національного природного парку «Голосіївський» на 6 462,62 га. Згідно з пояснювальною запискою та проєктними матеріалами до цього Указу Президента розширення зазначеного парку відбулось за рахунок лісових земель Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», в тому числі його кварталів №№ 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів №№ 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва. Водночас, за інформацією управління Держземагентства у місті Ірпені Київської області щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та згідно з актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24 вересня 2016 року спірна земельна ділянка входить до № 111 кварталу і розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський». Крім того, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка виділена із земель лісогосподарського призначення, які перебували у користуванні Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, і з користування не вилучалась та не змінювалося її цільове призначення. Тобто спірна земельна ділянка належить до лісових земель державної форми власності і розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду, розпорядником якої є Кабінет Міністрів України. Оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, то існують правові підстави для її витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 11 грудня 2017 року позов задовольнив. Витребував із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0098, вартістю 77 214, 38 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки спірна ділянка придбана ОСОБА_1 за відплатним договором у ОСОБА_2 , яка не мала права її відчужувати, оскільки набула право власності на земельну ділянку всуперечвимогам закону, що підтверджено рішенням суду. При цьому суд виходив з того, що наявні підстави для витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірної земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Київської області постановою від 01 березня 2018 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2017 року залишив без змін.

Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що суд першої інстанції правильно не застосував позовну давність до спірних правовідносин, оскільки положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не застосовуються.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Діброва А. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки рішенню Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2013 року, яким встановлено, що спірна ділянка не належить до земель державної власності та не є землями лісогосподарського призначення. При цьому зазначив, що належність земель, за рахунок яких відчужувалася спірна земельна ділянка, має встановлюватися станом на 01 січня 2013 року, а не на момент її відведення. Суди дійшли помилкових висновків, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське і належить до складу земель Національного природного парку«Голосіївський», оскільки земельна ділянка була виділена у власність ОСОБА_2 у грудні 2008 року, тоді як межі парку «Голосіївський» було розширено у травні 2014 року, отже, посилання на виділення ділянки за рахунок території парку «Голосіївський» є не обґрунтованим. Суди зробили неправильний висновок про належність спірної земельної ділянки Кабінету Міністрів України і порушення його прав внаслідок приватизації землі. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги докази про офіційне встановлення меж селища Коцюбинське у 1968 році. Крім того, апеляційний суд не застосував до спірних відносин позовну давність, хоча відповідач подав заяву про її застосування.

У липні 2018 року перший заступник прокурора Київської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими. Доводи, наведені в касаційній скарзі, не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведені обставини і не обґрунтовують порушення судами норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень. Також зазначив, що позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 липня 2018 року справа № 367/2272/17 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1097/0/226-20, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено колегію суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування будинку земельну ділянку площею 0,1500 га, розташовану на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення ОСОБА_2 29 січня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0098).

У подальшому ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 квітня 2009 року, у зв`язку з чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182 зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2013 року визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, визнано недійсним виданий їй державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182 та скасовано його державну реєстрацію.

Цим рішенням встановлено, що на час передачі Коцюбинською селищною радою у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки межі селища Коцюбинське Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проєкт встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державного акту, який би визначав межі селища, та генерального плану населеного пункту немає, а тому селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт Коцюбинське Київської області, з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Згідно з інформацією управління Держземагентства у місті Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 одо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24 вересня 2016 року № А205/180 земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0098 згідно з картосхемою знаходиться у кварталі 111.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, Національного природного парку Голосіївський».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою з огляду на таке.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати ОСОБА_1 за відплатним договором у земельну ділянку, оскільки набула право власності на неї всупереч вимогам закону, що підтверджено рішенням суду.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску прокурором позовної давності, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно не застосував позовну давність до спірних правовідносин, оскільки положення про позовну давність до заявлених у цій справі вимог про витребування майна не застосовуються.

Разом з цим, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували такого.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно з частиною другою статті 3 ЦПК України 2004 рокуу випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, яка діяла на час пред`явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 56 ЦПК України суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, а саме Кабінету Міністрів України, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18); від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18); від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18); від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18); від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, (провадження № 14-460цс18).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Враховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати, коли зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для поновлення строку на звернення за захистом прав. Держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти; їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Представник ОСОБА_1 в суді першої інстанції подав заяву про застосування позовної давності (аркуш справи 74), однак місцевий суд не надав цій заяві правової оцінки та не перевірив, чи дотримав прокурор строк, передбачений статтею 257 ЦК України.

Апеляційний суд на зазначені положення закону достатньої уваги також не звернув, а, вирішуючи спір, виходив лише з правильності висновку місцевого суду про те, що позовна давність до спірних правовідносин не застосовуються, хоча такого висновку у рішенні місцевого суду немає.

При цьому апеляційний суд посилався на правовий висновок Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, згідно з яким право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки, вирішуючи виключну правову проблему, сформульовану Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18 квітня 2018 року, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють позовну давність, є обґрунтованими.

Результати аналізу наведених норм права щодо «інституту позовної давності» в сукупності з нормами ЦПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для визначення обставин дати початку перебігу позовної давності.

Визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку правильності застосування судами правових норм глави 19 ЦК України щодо встановлених обставин.

З огляду на положення статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має процесуальних можливостей з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були дослідження судами попередніх інстанцій, що перешкоджає касаційному суду ухвалити нове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Діброви Артема Івановича задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун