Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 369/12917/17
провадження № 61-7486св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кононець Олена Миколаївна, на постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., від 03 лютого 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що протягом останніх десяти років вони із ОСОБА_3 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільно господарство, мали спільний бюджет, разом відпочивали.
За час спільного проживання, в 2016 році придбали квартиру
АДРЕСА_1 , яка була проінвестована ними за спільні кошти, накопичені протягом спільного проживання, а з 2017 року за спільні кошти почали проводити ремонтні роботи в цій квартирі.
Також за спільні кошти разом із ОСОБА_3 придбали автомобіль марки Suzuki SX4, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
При цьому квартира та автомобіль хоча і були оформлені на ОСОБА_3 , проте є їхньою спільною сумісною власністю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після чого між ним та матір`ю ОСОБА_3 - ОСОБА_2 виник спір з приводу вказаного майна.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 заперечує його право на частину квартири та автомобіля, в добровільному порядку відмовляється визнавати його частку у спільному майні, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати встановленим факт його спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства в період з листопада 2007 року по 19 липня 2017 року;
- визнати квартиру
АДРЕСА_1 та автомобіль марки Suzuki SX4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю його та ОСОБА_3 ;
- визнати за ним право власності на 1/2 частини вказаної квартири та автомобіля.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 16 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не надав беззаперечних та переконливих доказів, які б підтверджували факт його спільного проживання із ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності між взаємних подружніх прав та обов`язків.
При цьому суд не взяв до уваги показання допитаних в судовому засіданні свідків, оскільки вважав їх суперечливими, а надані позивачем на підтвердження позовних вимог фотознімки вважав такими, що не підтверджують факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали відносини, притаманні подружжю.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з листопада 2007 року по 19 липня 2017 року.
Визнано квартиру
АДРЕСА_1 та автомобіль марки Suzuki SX4, д.н.з. НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та
ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 та на 1/2 частини автомобіля марки Suzuki SX4,
д.н.з. НОМЕР_1 .
Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності, встановивши, що ОСОБА_3 тривалий час, більше дев`яти років, спільно проживала однією сім`єю з ОСОБА_1 як подружжя в квартирі АДРЕСА_2 , вели спільне господарство, мали спільний побут і бюджет, взаємні права та обов`язки, спільно розпоряджалися коштами, в тому числі, в інтересах сім`ї придбали спірну квартиру та автомобіль, разом проводили свята, їздили на відпочинок та позивач здійснив поховання ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову з огляду на його доведеність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кононець О. М., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
05 серпня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кононець О. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Крім того, наявність близьких стосунків не є тотожними подружнім відносинам чи сім`ї.
Факт спільного відпочинку не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог.
Вказує, що наявність лише документів, пов`язаних зі смертю та похованням ОСОБА_3 , не є доказом перебування у фактичних шлюбних відносинах.
Також зазначає про невідповідність апеляційної скарги вимогам
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат
Дивак В. В. посилається на безпідставність доводів касаційної скарги та звертає увагу, що позовні вимоги доведені комплексом фактів та сукупністю доказів, які підтверджують і взаємодоповнюють один одного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , 1970 року народження, зареєстрований з 20 червня 1991 року за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_3 , 1978 року народження, була зареєстрована з 19 травня
1994 року по день смерті за адресою: АДРЕСА_4 .
22 березня 2012 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу придбала автомобіль марки Suzuki SX4, д.н.з. НОМЕР_1 .
16 листопада 2016 року ОСОБА_3 укладений договір № П-3-1 на пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1 . Розмір пайового внеску становить 304 300 грн.
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суди встановили факт реєстрації 23 лютого 2017 року за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою ТОВ «ЖК Молодіжне містечко» від 10 жовтня 2017 року комунальні платежі за квартиру АДРЕСА_1 за період з 01 січня
2017 року по 10 жовтня 2017 року сплачували власник квартири ОСОБА_3 та її мати ОСОБА_2 .
Відомості паспортів для виїзду за кордон свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали спільні поїздки за кордон, що також підтверджено фотознімками спільного відпочинку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
ОСОБА_1 був замовником за договором на організацію та проведення поховання ОСОБА_3 від 22 липня 2017 року № 4.83726К
Свідок ОСОБА_4 (мати відповідача) повідомила, що її онука ОСОБА_3 багато років жила з позивачем у його трикімнатній квартирі. Перший раз вона була в квартирі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 2008 році. Позивач з онукою ( ОСОБА_3 ) часто навідували її в селі. ОСОБА_6 розповідала, що за спільні кошти вони із позивачем придбали автомобіль та квартиру.
Свідок ОСОБА_5 (тітка відповідача) вказувала, що ОСОБА_3 разом із позивачем прожили 10 років в його квартирі. Зі слів ОСОБА_6 , з матір`ю вона бачилася не частіше двох разів на тиждень, а спірну квартиру разом із ОСОБА_1 придбали за спільні кошти.
Свідок ОСОБА_7 вказав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 познайомилися у 2007 році, він багато разів був у них в гостях, стосунки у них були як у сімейної пари, всі покупки робили разом, позивач купив їй машину, вони планували переїхати у придбану нову квартиру і зареєструвати шлюб. ОСОБА_6 з часу знайомства із позивачем ніколи постійно не проживала зі своєю матір`ю.
Свідок ОСОБА_8 (подруга ОСОБА_3 ) та її чоловік ОСОБА_9 пояснили, що разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 їздили на відпочинок, ходили один до одного в гості. ОСОБА_6 з Геннадієм все робили і планували разом, а в 2017 році запрошували їх на новосілля. При цьому ОСОБА_3 скаржилась, що її мати незадоволена, що вона проживає з позивачем.
Аналогічні пояснення щодо факту спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із 2007 року і до дня смерті ОСОБА_3 однією сім`єю та ведення ними спільного господарства надали в суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зроблений висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести факти, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них.
Таким чином, доказування є юридичними обов`язками сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, а також інші докази які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вважав помилковим неврахуванням місцевим судом показів свідків, які підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , починаючи з 2007 року, та по день смерті останньої, проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали відносини, притаманні подружжю.
Дослідивши наявні у матеріалах справи фотознімки та копії закордонних паспортів, апеляційний суд встановив спільне неодноразове проведення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відпочинку.
Також судом враховано, що після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 займався організацією її поховання.
За обставин, встановлених у розглядуваній справі, з огляду на докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що позивач тривалий час (понад дев`ять років) спільно проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю як подружжя, вів з нею спільне господарство, мав спільний побут і бюджет, взаємні права та обов`язки.
Врахувавши наявність обставин, притаманних подружнім відносинам, зокрема проживання в одному житлі, спільний бюджет, придбання майна в інтересах сім`ї, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з листопада 2007 року по 19 липня 2017 року.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Встановивши, що спірне майно набуте під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та відсутність підстав для відступу від рівності часток жінки та чоловіка у праві спільної сумісної власності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо поділу спільного майна.
При цьому суд правильно виходив з того, що наявні у справі докази, свідчать про відсутність підстав вважати спірне майно особистою власністю
ОСОБА_3 . Доказів на спростування цих висновків суду не надано.
Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду
від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц, на які посилалась заявник у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кононець Олена Миколаївна,залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович