Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 369/13625/19
провадження № 61-1084св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Київської області Голяченко Іван Павлович,
заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк «Львів» (стягувач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Опалюк Сергій Валерійович, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Ковальчук Л. М. від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В. від 24 листопада 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк «Львів» (далі - ПАТ АКБ «Львів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2015 року позовні вимоги ПАТ АКБ «Львів» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Львів» заборгованість за кредитним договором у розмірі 501 915,11 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 397 161,67 грн; заборгованість за процентами - 86 887,96 грн; заборгованість з комісії за адміністрування кредитом - 3 971,60 грн; нарахована пеня за період з 05 травня 2014 року до 16 квітня 2015 року - 13 893,88 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І. П.
Скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що приватний виконавець не мав правових підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки заява АТ АКБ «Львів» щодо відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 369/5170/15-ц, виданого 25 травня 2016 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, яка отримана приватним виконавцем 16 вересня 2019 року, була направлена з порушенням строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Посилаючись на викладене, а також з огляду на положення статей 12, 42, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження», статті 447 ЦПК України, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати неправомірними дії приватного виконавця Голяченка І. П. щодо винесення постанови від 17 вересня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 60081538;
- скасувати постанову від 17 вересня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 60081538, винесену приватним виконавцем Голяченком І. П.;
- скасувати постанову від 17 вересня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди, винесену в рамках виконавчого провадження № 60081538;
- скасувати постанову від 17 вересня 2019 року про арешт майна боржника, винесену в рамках виконавчого провадження № 60081538;
- скасувати постанову від 17 вересня 2019 року про арешт коштів боржника, винесену в рамках виконавчого провадження № 60081538.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із правомірності дій приватного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження.
Після повернення виконавчого листа 11 грудня 2018 року стягувач, враховуючи положення частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», мав право пред`явити виконавчий документ до виконання в строк до 11 грудня 2021 року.
16 вересня 2019 року стягувач звернувся до приватного виконавця Голяченка І. П. із заявою про відкриття виконавчого провадження для примусового виконання виконавчого листа від 25 травня 2016 року у справі № 369/5170/15-ц.
За таких обставин строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання стягувачем не було пропущено.
Приватний виконавець виніс постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про арешт майна та коштів боржника відповідно до положень статей 42, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для визнання неправомірними дій приватного виконавця та скасування вказаних постанов відповідно до статті 447 ЦПК України немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
17 січня 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Опалюк С. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення вимог скарги у повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані рішення та дії приватного виконавця суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту переривання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, зокрема постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Невиконання ухвали Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року про витребування виконавчого провадження у Києво-Святошинського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ставить під сумнів існування такого виконавчого провадження.
Усупереч вимогам частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не отримав постанови від 17 вересня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 60081538.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 інші учасники справи до суду не подавали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, а саме надання відповідної довідки суду про дату отримання судового рішення апеляційного суду або інших належних доказів в оригіналах чи належним чином завірених їх копій, на підтвердження недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України, щодо порядку видачі або направлення копії судового рішення, або наведення інших підстав з відповідними доказами, а також роз`яснено про наслідки невиконання ухвали суду.
Заявник вимоги ухвали суду касаційної інстанції виконала.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Опалюк С. В., строк на касаційне оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/13625/19.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2015 року у справі № 369/5170/15-ц, яке набрало законної сили 04 квітня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_1. на користь ПАТ «АКБ «Львів» заборгованість за кредитним договором від 05 травня 2014 року № 002.112 у загальному розмірі 501 915,11 грн та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.
25 травня 2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області видав виконавчий лист у справі № 369/5170/15-ц про стягнення з ОСОБА_1. на користь ПАТ «АКБ «Львів» заборгованості за кредитним договором від 05 травня 2014 року № 002.112 у загальному розмірі 501 915,11 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І. П. від 17 вересня 2019 року відкрито виконавче провадження № 60081538 з виконання виконавчого листа № 369/5170/15-ц, виданого 25 травня 2016 року. Згідно з супровідним листом від 17 вересня 2019 року № 429 вказану постанову було направлено сторонам виконавчого провадження.
Також 17 вересня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Київського області Голяченко І. П. виніс постанови про стягнення з боржника основної винагороди, про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.
Суди встановили, що у виконавчому листі від 25 травня 2016 року у справі № 369/5170/15-ц міститься запис: «Пов. 1/37 ЗУ «Про ВП» - 11.12.18 Ст-нь не проводилось».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року заявник зазначає порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).
Статтею 447 ЦПК України визначено право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду зі скаргою, заявник ОСОБА_1 як на підставу для задоволення вимог її скарги на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І. П. посилалася на те, що приватний виконавець не мав правових підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки заява АТ АКБ «Львів» щодо відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 369/5170/15-ц, виданого 25 травня 2016 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, яка отримана приватним виконавцем 16 вересня 2019 року, була направлена з порушенням строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відхилили зазначені доводи ОСОБА_1 , встановивши правомірність дій приватного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.
Згідно з частиною п`ятою розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тобто трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого документа поширюється на виконавчі документи, які видані як до, так і після набрання чинності Законом України від 05 жовтня 2016 року «Про виконавче провадження».
Отже, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається власне пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання строк пред`явлення його до виконання встановлюється з дня повернення та становить три роки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц зроблено правовий висновок про те, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново наступного дня після його повернення, і час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
З інформації про виконавче провадження від 15 жовтня 2019 року № 60081538 вбачається, що 16 вересня 2019 року стягувач ПАТ АКБ «Львів» звернулося до приватного виконавця Голяченка І. П. із заявою про відкриття виконавчого провадження для примусового виконання виконавчого листа від 25 травня 2016 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі № 369/5170/15-ц.
У матеріалах справи міститься копія виконавчого листа від 25 травня 2016 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі № 369/5170/15-ц, у якому зазначено таку примітку: «Пов. 1/37 ЗУ «Про ВП» - 11.12.18 Ст-нь не проводилось».
Боржник ОСОБА_1 заперечувала проти дійсності як такого запису у виконавчому листі, так і проти факту попереднього пред`явлення виконавчого листа ПАТ АКБ «Львів» до виконання, та вважала відсутніми підстави для переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що копію указаного виконавчого листа разом з іншими матеріалами виконавчого провадження, зокрема рекомендованим повідомленням про вручення боржнику поштового відправлення (копії оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 60081538 від 17 вересня 2019 року) надано саме приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Голяченком І. П. (а. с. 68-79).
З указаних матеріалів, наданих приватним виконавцем до суду, також вбачається запис про ознайомлення ОСОБА_3 з виконавчим провадженням № 60081538. Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Голяченко І. П. пояснив суду, що з матеріалами виконавчого провадження № 60081538 ознайомився саме представник боржника ОСОБА_1
ОСОБА_1 зазначених обставин не спростувала, як і не довела суду неможливість самостійно ознайомитися відповідно до статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І. П. з матеріалами виконавчого провадження ВП № 60081538 з метою встановлення розбіжності у написах копії та оригіналу виконавчого листа.
За таких обставин суди правомірно вважали примітку у виконавчому документі «Пов. 1/37 ЗУ «Про ВП» - 11.12.18 Ст-нь не проводилось» доказом того, що указаний виконавчий документ вже було пред`явлено стягувачем до виконання.
Отже, стягувачем не було пропущено строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, адже після повернення виконавчого листа 11 грудня 2018 року стягувач мав право пред`явити виконавчий документ до виконання у строк до 11 грудня 2021 року відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи касаційної скарги про те, що наведений запис на виконавчому листі є недопустимим та неналежним доказом, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ці доводи були предметом перевірки у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд зазначив про дійсність цього запису, враховуючи наявність на виконавчому листі відповідної відмітки державного виконавця про повернення виконавчого листа з печаткою відділу державної виконавчої служби.
Колегія суддів не вбачає за необхідне надавати повторну оцінку тим самим аргументам позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій приватного виконавця під час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Вимоги скарги ОСОБА_1 про скасування постанов приватного виконавця про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника є похідними від вимоги про скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, а тому суди правомірно відмовили у їх задоволенні.
Водночас колегія суддів не погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні вимог скарги в частині скасування постанови приватного виконавця від 17 вересня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної в рамках виконавчого провадження № 60081538.
Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
Постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 554/3186/16-ц (провадження № 61-10423св21).
В ухвалі Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 759/9655/13-ц (провадження № 61-7507ск22) зазначено таке.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження
№ 12-93гс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17 (провадження № 14-658цс18), від 03 квітня 2019 року у справах № 370/1034/15-ц (провадження № 14-103цс19) і № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17 (провадження № 14-223цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 381/2126/18 (провадження № 14-324цс19).
У справі, що переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на необхідність закриття провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про скасування постанови приватного виконавця від 17 вересня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної в рамках виконавчого провадження № 60081538.
Посилання заявника на приписи статті 447 ЦПК України як на підставу для розгляду скарги в цій частині у порядку цивільного судочинства зводяться до неправильного тлумачення норм права.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у наведених постановах Верховного Суду, враховуючи, що вимога про скасування постанови приватного виконавця від 17 вересня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної в рамках виконавчого провадження № 60081538, не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскаржувані судові рішення у вказаній частині підлягають скасуванню із закриттям у цій частині провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Керуючись статтями 255 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Опалюк Сергій Валерійович, задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в частині вимог ОСОБА_1 про скасування постанови від 17 вересня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної в рамках виконавчого провадження № 60081538, скасувати.
Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині вимог ОСОБА_1 про скасування постанови від 17 вересня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної в рамках виконавчого провадження № 60081538, закрити.
У іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк