ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 369/13971/19

провадження № 61-11997св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - виконавчий комітет Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, про визнання батьківства,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гаро Ганна Олександрівна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року в складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2024 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, про визнання батьківства.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що з травня 2016 року він та відповідач почали спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У грудні 2016 року вони дізналися про те, що відповідач вагітна, строк вагітності становив один місяць. У кінці січня 2017 року між ним та ОСОБА_2 виникла сварка, внаслідок чого вони припинили спільне проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила дочку ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 05 вересня 2017 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 130. Відомості про батька зазначені відповідно до частини першої статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері.

Після народження дочки вони знову почали спільно проживати та 03 листопада 2017 року зареєстрували шлюб. Водночас він неодноразово наголошував на тому, щоб сторони подали спільну заяву та записали його батьком доньки, на що отримував позитивну відповідь, але поїздка до органу реєстрації постійно відкладалася. На початку серпня 2018 року стосунки між ним та відповідачем погіршились, вони почали проживати окремо. Судовим рішенням від 11 грудня 2018 року шлюб між ними було розірвано, після чого він декілька разів на тиждень приїжджав до дочки, а іноді залишався ночувати у відповідача, надавав всіляку допомогу, необхідну для повноцінного та гармонійного зростання малолітньої ОСОБА_3 . Після того як до відповідача у вересні 2019 року на постійне проживання приїхали її батьки, вона повністю обмежила його у можливості спілкування з дочкою, категорично відмовляла йому в поданні спільної заяви про визначення походження дитини.

З огляду на вищенаведене позивач просив суд визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; внести зміни до актового запису № 130 від 05 вересня 2017 року, складеного виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, вказавши його батьком дитини.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 липня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зобов`язано внести зміни до актового запису від 05 вересня 2017 року № 130 складеного виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та вказати батьком дитини громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Запоріжжя, Україна.

Урахувавши, що відповідач ухилилась від явки до експертної установи, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення відбору необхідних зразків, зважаючи на те, яке доказове значення має проведення судової генетичної експертизи по даній справі, та беручи до уваги, що іншим способом неможливо встановити біологічне походження дитини від батька, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із чим задовольнив позовні вимоги про визнання батьківства, а також похідні від них вимоги про внесення змін до актового запису про народження дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

24 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» адвокат Гаро Г. О., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 185/6280/18, від 31 січня 2024 року у справі № 752/13549/22, від 19 червня 2024 року у справі № 686/4185/22, від 31 липня 2024 року у справі № 293/956/22, від 31 січня 2024 року у справі № 686/3582/16-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що суди попередніх інстанцій неналежно повідомляли її про проведення експертизи, не врахували поважні причини неявки для відбору біологічних зразків (пандемія та ракетний обстріл України), помилково застосували наслідки ухилення від участі у проведенні експертизи, порушили норми щодо дослідження і оцінки доказів та щодо змісту судового рішення.

Оскільки матеріали справи не містять доказів участі позивача у вихованні дитини, подання цього позову носить характер фіктивності. Жодні надані позивачем докази не дають змогу достовірно встановити факт походження дитини саме від нього.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У вересні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що системна (4 рази) неявка відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судової генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство стосовно дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 , виданого 05 вересня 2017 року виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, про що складено відповідний запис № 130 від 05 вересня 2017 року. Зі змісту вказаного свідоцтва про народження вбачається, що в графі батько зазначено ОСОБА_4 , у графі мати - ОСОБА_2 . Відомості про батька зазначені відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

03 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що зроблено відповідний актовий запис № 1332, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 03 листопада 2017 року.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року в справі № 756/10626/18 шлюб між сторонами було розірвано.

Ухвалами Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2020 року, 14 квітня 2021 року, 25 січня 2022 року, 07 листопада 2022 року по справі призначено судову генетичну експертизу для встановлення батьківства, проведення якої не відбулося у зв`язку з неявкою (4 рази) відповідача та дитини для відбору порівняльних зразків.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно із статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Визнання батьківства - це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подання до органів реєстрації актів цивільного стану спільної заяви матері дитини та чоловіка, який вважає себе батьком цієї дитини.

Визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів реєстрації актів цивільного стану, метою якого є підтвердження вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, який визнає себе батьком, та дитиною.

Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою одним із батьків.

Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі статтею 135 СК України.

Відповідно до статей 213 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти російської федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною четвертою, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи протягом більше ніж два роки свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про те, що саме він є батьком малолітньої ОСОБА_3 .

При цьому судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судової генетичної експертизи та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що суди попередніх інстанцій неналежно повідомляли її про проведення експертизи, колегія суддів зазначає про таке.

У справі, що переглядається, встановлено , що ухвалами Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2020 року, 14 квітня 2021 року, 25 січня 2022 року, 07 листопада 2022 року по справі призначено судову генетичну експертизу для встановлення батьківства, проведення якої не відбулося у зв`язку з неявкою (4 рази) відповідача та дитини для відбору порівняльних зразків.

Згідно із супровідним листом від 10 березня 2020 року суд направив ОСОБА_2 копію ухвали про призначення експертизи.

Не погоджуючись із цією ухвалою, 25 березня 2020 року ОСОБА_2 подала на неї апеляційну скаргу.

Згідно із протоколом судового засідання від 14 квітня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 була присутня в судовому засіданні під час проголошення ухвали про призначення експертизи та відповідно до розписки від 14 квітня 2021 року отримала копію вказаного судового рішення (а. с. 134, 139, т. 1).

Не погоджуючись із цією ухвалою, у квітні 2021 року ОСОБА_2 також оскаржила її у апеляційному порядку.

Згідно із розпискою від 25 січня 2022 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 отримала копію ухвали від 25 січня 2022 року, якою суд втретє призначив експертизу по справі.

Отже, вказані обставини свідчать про те, що судом першої інстанції вживалися усі можливі та необхідні процесуальні заходи щодо повідомлення відповідача ОСОБА_2 про неодноразове призначення експертизи по справі, а тому аргументи останньої щодо невиконання судом обов`язку із повідомлення відповідача про призначення експертизи не знайшли свого підтвердження та є безпідставними.

Відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача (стаття 109 ЦПК України).

Крім того, колегія суддів враховує суперечливу позицію відповідача, яка вказуючи, зокрема і у касаційній скарзі, про поважність причин її неявки до експертної установи для забору біологічних зразків та неналежне повідомлення її про проведення експертизи, водночас у апеляційному порядку оскаржувала ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2020 року про призначення експертизи, зазначаючи про своє небажання та неможливість проходження вказаного дослідження у зв`язку із втручанням позивача у її сімейне життя. При цьому на переконання ОСОБА_2 призначення у справі судової експертизи є «понуканням амбіцій позивача» (а. с. 57, т.1).

Визнання позивача, який перебував у зареєстрованому шлюбі з матір`ю дитини, батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 відповідає інтересам малолітньої дитини, дані про батька якої наразі зазначені зі слів матері. Негативних наслідків для дитини судами не встановлено.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження№ 61-18333св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц, (провадження № 61-48029св18), від 08 березня 2023 року в справі № 205/5698/21 (провадження № 61-564св23), на які підставно посилався місцевий суд. Ця правова позиція є незмінною.

Урахувавши, що відповідач ухилилась від явки до експертної установи, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення відбору необхідних зразків, зважаючи на те, яке доказове значення має проведення судової генетичної експертизи по даній справі, та беручи до уваги, що іншим способом неможливо встановити біологічне походження дитини від батька, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із чим підставно задовольнив позовні вимоги про визнання батьківства, а також похідні від них вимоги про внесення змін до актового запису про народження дитини.

Колегія суддів погоджується із цим висновком як таким, що ґрунтується на вимогах закону, обставинах та матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували поважні причини неявки відповідача для відбору біологічних зразків, помилково застосували наслідки ухилення від участі у проведенні експертизи, порушили норми щодо дослідження і оцінки доказів та щодо змісту судового рішення, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара