№ 369/16105/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 369/16105/19

провадження № 61-6145св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати виконавчий напис від 31 жовтня 2017 року № 24808 таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 30 березня 2007 року вона уклала з Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), кредитний договір, який забезпечений іпотечним договором № 04/І-15, за яким в іпотеку банку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Згодом їй стало відомо, що вказана квартира реалізується шляхом проведення електронних торгів у зв`язку з тим, що 24 жовтня 2019 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 60415152 щодо виконання виконавчого напису від 31 жовтня 2017 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. та зареєстрованого в реєстрі за №24808.

Посилаючись на те, що виконавчий напис вчинений без дотримання вимог законодавства України, зокрема за відсутності документів, що свідчать про безспірність заборгованості, неотримання від відповідача повідомлень про наявність заборгованості та письмової вимоги про сплату такого боргу, вчинення виконавчого напису після спливу 3 років із дня виникнення права вимоги, а також у зв`язку з дією мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, просила суд визнати виконавчий напис від 31 жовтня 2017 року № 24808 таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачкою обставин на спростування безспірності вимог, недотримання нотаріусом вимог чинного законодавства при вчиненні виконавчого напису.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 липня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 758/14854/20, від 06 червня 2019 року в справі № 750/1627/18, від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/1310/17 та постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року в справі № 6-1356цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Приватний нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень, що призвело до порушення процедури вчинення напису, передбаченої пунктом 2.3. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Всупереч статті 88 Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, їй не повідомлялась та з нею не узгоджувалась сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, вона не отримувала повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису й доказів безспірності заборгованості.

Суди не перевірили факт надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, не перевірили дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису вимог закону «Про нотаріат».

Окрім того, на час вчинення виконавчого напису діяв мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, проте суди вказане не врахували.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скарну не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/16105/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справу № 369/16105/19 призначено до судового розгляду.

Обставини справи

Суди встановили, що 30 березня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 112 100 доларів США зі сплатою 12,50% та терміном погашення до березня 2020 року на придбання квартири АДРЕСА_2 .

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань у цей же день (30 березня 2007 року) між банком та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, згідно з яким вказану квартиру передано в іпотеку банківській установі.

За пунктом 4.1 іпотечного договору у разі порушення основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема на підставі виконавчого напису нотаріуса.

31 жовтня 2017 року за заявою стягувача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 24808, про стягнення на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованості, що виникла за кредитним договором від 30 березня 2007 року, за період з 12 вересня 2016 року до 12 вересня 2017 року у загальному розмірі 203 753,76 доларів США, та суми плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

24 жовтня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В. В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60415152 з примусового виконання виконавчого напису № 24808, виданого 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог банку за кредитним договором в розмірі 203 753,76 дол. США, з яких: строкова заборгованість - 38 265.99 дол. США; прострочена заборгованість - 564 36,43дол. США; прострочена заборгованість за відсотками - 109 014,52 дол. США; строкова заборгованість із нарахування відсотків - 36,82 дол. США.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження у цій справі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року є посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 758/14854/20, від 06 червня 2019 року в справі № 750/1627/18, від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/1310/17 та постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року в справі № 6-1356цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, спір між сторонами виник щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

У постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20 (провадження № 61-16834св21) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка, серед іншого, посилалась на те, що виконавчий напис вчинено без попереднього направлення їй стягувачем будь-якої письмової вимоги та без надання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність суми боргу.

Суд першої інстанції, з яким погордився й апеляційний суд, дійшов висновку про дотримання нотаріусом вимог чинного законодавства при вчиненні оспореного виконавчого напису.

Проте з висновком апеляційного суду погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 4.4 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктах 3.3.2.-3.3.6, 3.3.10 - 3.3.12, 3.3.15 цього договору, порушення позичальником умов договору, визначеного підпунктом 1.3.1 цього договору, протягом більше ніж п`ять днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Апеляційний суд, пославшись на недоведеність позивачкою порушення процедури вчинення виконавчого напису нотаріуса, не встановив та не перевірив факт надіслання банком листа-повідомлення з вимогою сплатити борг і отримання/неотримання позичальником такого листа, а, відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій та пункту 4.5 договору кредиту, що має суттєве значення для вирішення спору по суті.

Вчиняючи оспорюваний виконавчий напис, нотаріус дійшов висновку, що з наданих стягувачем документів вбачається, що строк платежу за кредитним договором настав, а боржник допустив прострочення сплати платежів.

У позові ОСОБА_1 посилалась на те, що з 2011 році припинила сплачувати платежі за кредитним договором.

Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктом 3.3.7, 3.3.8 цього договору протягом більше, ніж 90 календарних днів підряд, та/або перевищення сумою простроченої заборгованості позичальника за цим договором суми кредиту за пунктом 1.1 цього договору більш як на 10 процентів, та/або несплати позичальником більше ніж однієї виплати за цим договором, яка перевищує 5 (п`ять) процентів суми кредиту за пунктом 1.1 цього договору, позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення з вимогою кредитора про повернення заборгованості за цим договором, повернути кредитору в повному обсязі свою заборгованість за цим договором (строкову та прострочену), з також погасити вимоги кредитора, що випливають з цього договору, в тому числі: кредит, проценти за кредитом, комісії, неустойку (пеню, штраф), передбачені цим договором.

Пунктом 1.1 кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту визначено до 29 березня 2020 року включно.

Пункти 4.4., 4.5 укладеного між сторонами кредитного договору свідчить, зокрема про те, що сторони погодили, що у разі порушення позичальником певних умов договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, тобто погодили зміну строку виконання основного зобов`язання.

Суд апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про наявність заборгованості позивача перед банком у визначеному відповідачем розмірі, подання банком нотаріусу всіх необхідних документів для вчинення виконавчого напису, погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, відхиливши доводи позивачки про те, що виконавчий напис був вчинений після спливу 3 років із дня виникнення права вимоги з посиланням на те, що за договором кредиту платежі здійснюються за графіком погашення від травня 2007 року до березня 2020 року, на порушення вимог процесуального права, не перевірив чи не змінився строк виконання основного зобов`язання за передбачених кредитним договором умов.

Від з`ясування обставин щодо наявності умов, за яких вважається настав термін дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, залежить висновок про дотримання нотаріусом трирічного строку з моменту виникнення права вимоги, правильність стягнення відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, оскільки право кредитора нараховувати передбачені договором відсотки за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Також позивачкою зверталася увага суду на те, що під час вчинення виконавчого напису було допущено порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Апеляційний суд, обмежившись посиланням на те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження обставин, які вказані в умовах Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не звернув увагу на те, що кредит наданий в іноземній валюті на придбання квартири АДРЕСА_2 .

При цьому, не з`ясував та не перевірив, чи перевищувала передана в іпотеку квартира 140,0 кв. м, чи використовувала позивачка її як місце постійного проживання та чи мала інше нерухоме житлове майно, не надав жодної оцінки доводам позивачки з цього приводу.

Усунути наведені вище недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун