Постанова

Іменем України

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 369/1906/18

провадження № 61-10314св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради», тимчасово виконуючий обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» Ткаченко Олег Андрійович,

треті особи: Києво-Святошинська районна державна адміністрація, Департамент охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» (далі - КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради»), тимчасово виконуючого обов`язки директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» Ткаченка О. А., треті особи: Києво-Святошинська районна державна адміністрація, Департамент охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації, про зобов`язання вчинити дії щодо належного оформлення звільнення, стягнення грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що 17 листопада 2017 року він звернувся до головного лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» Ткаченка О. А. із письмовою заявою про звільнення відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням з посади лікаря загальної практики-сімейної медицини Боярської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1. Однак КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» відмовило йому у звільненні, оскільки відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» він зобов`язаний відпрацювати у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» не менше трьох років.

ОСОБА_1 вважає, що такими своїми діями КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» порушує його трудові права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- зобов`язати КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» належним чином оформити його звільнення з роботи лікаря загальної практики-сімейної медицини відповідним наказом роботодавця, згідно з його письмовою заявою про звільнення у відповідності до вимог статті 38 КЗпП України;

- негайно видати йому трудову книжку із записом про звільнення з роботи з посади лікаря загальної практики-сімейної медицини за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 грудня 2017 року та копію наказу про звільнення;

- стягнути з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» на його користь грошову компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки за період роботи з 01 липня 2017 року до 01 грудня 2017 року, яка з урахуванням середньоденного заробітку в розмірі 225,31 грн, становить 1 802,48 грн;

- стягнути з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» на його користь грошову компенсацію в розмірі середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки та за затримку розрахунку при звільненні з роботи у період з 01 грудня 2017 року до 14 червня 2019 року (за 560 днів) у розмірі 126 173,60 грн;

- стягнути з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» на його користь грошову компенсацію в розмірі 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» належним чином оформити звільнення з роботи з посади лікаря загальної практики-сімейної медицини ОСОБА_1 відповідним наказом згідно з його письмовою заявою про звільнення за власним бажанням у відповідності до вимог статті 38 КЗпП України, негайно видати ОСОБА_1 трудову книжку із записом про звільнення з роботи з посади лікаря загальної практики-сімейної медицини за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 грудня 2017 року, видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення з роботи з посади лікаря загальної практики-сімейної медицини за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 грудня 2017 року.

Стягнуто з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки за період роботи з 01 липня 2017 року до 01 грудня 2017 року в розмірі 1 802,48 грн, грошову компенсацію за затримку видачі трудової книжки та за затримку розрахунку при звільненні з роботи, починаючи з 01 грудня 2017 року до 14 червня 2019 року, в розмірі 126 174,50 грн, на відшкодування моральної шкоди - 5 000,00 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» у супереч вимогам трудового законодавства України не розглянуло заяву позивача та не вирішило питання щодо його звільнення із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, не видало відповідний наказ про звільнення, і всупереч вимогам статей 47 48 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, не видало позивачу трудову книжку із записом про його звільнення, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

У зв`язку з порушенням відповідачем вимог трудового законодавства України з нього на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація за невикористані дні відпустки, за затримку видачі трудової книжки, за затримку розрахунку при звільненні з роботи та відшкодування моральної шкоди.

Суди, визначаючи розмір моральної шкоди, виходили із засад розумності, виваженості та справедливості, керуючись статтею 237-1 КЗпП України та роз`ясненнями, викладеними у постанові пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», конкретними обставинами справи, характером та обсягом страждань, яких зазнав позивач через неправомірні дії відповідача щодо порушення його права на свободу праці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 200/23151/14-ц (провадження № 61-1896св18), оскільки суди не звернули увагу на те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Усі кадрові питання, зокрема прийняття позивача на роботу до Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» (далі - КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради»), правонаступником якого є КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради», вирішувалися начальником відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Лявою Р. Б., тому саме він повинен вирішувати і питання щодо звільнення позивача.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року касаційну скаргу КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У серпні 2020 року заявником у визначений судом строк усунуто зазначені недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 травня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку і витребувано із Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/1906/18.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

У 2014 році ОСОБА_1 закінчив Національний медичний університет імені О. О. Богомольця і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію лікаря, що підтверджується дипломом спеціаліста від 29 червня 2016 року № 04409.

Відповідно до направлення на роботу від 12 травня 2014 року № 513, (додаток 3 до пункту 11 Порядку працевлаштування випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням), ОСОБА_1 направлено в розпорядження ДОЗ Київської ОДА Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району для роботи на посаді «лікар загальної практики-сімейний лікар» з місячним окладом згідно із штатним розписом, із датою прибуття 01 серпня 2014 року.

Згідно з наказом Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації від 28 липня 2014 року № 309-Н «Про зарахування в інтернатуру» та додатку до наказу ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року зараховано на посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря до Києво-Святошинської Центральної районної лікарні для проходження інтернатури.

Відповідно до наказу відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 01 серпня 2014 року № 91-к ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «загальна практика-сімейний лікар» за направленням Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації від 01 серпня 2014 року для проходження інтернатури на базі Києво-Святошинської Центральної районної лікарні, з посадовим окладом 1 551,00 грн.

Наказом відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 29 липня 2016 року № 436-к ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку із закінченням інтернатури на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 липня 2016 року.

Згідно з наказом відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 01 серпня 2016 року № 448-к ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря ЗПСМ Жорнівської АЗПСМ як молодого спеціаліста з 01 серпня 2016 року, з посадовим окладом 2 334,00 грн + 10 % за зав.

05 вересня 2017 року ОСОБА_1 за його заявою було переведено на посаду лікаря загальної практики-сімейної медицини Боярської амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 1 (наказ від 31 липня 2017 року № 438-к).

17 листопада 2017 року ОСОБА_1 подав на ім`я головного лікаря КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» Ткаченка О. А. заяву про звільнення за власним бажанням з 01 грудня 2017 року.

28 листопада 2017 року КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» листом № 305 повідомив ОСОБА_1 про те, що він зобов`язаний відпрацювати у замовника, тобто у КЗ «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги», не менше трьох років, а звільнення з посади може бути проведено після надання Департаментом охорони здоров`я згоди на звільнення.

30 листопада 2017 року КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» звернувся до Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації із листом № 952 з проханням надати роз`яснення порядку дій роботодавця в ситуації з ОСОБА_1 з метою запобігання порушень трудового права працівника, передбачених КЗпП України.

04 грудня 2017 року КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 04 грудня 2017 року.

05 грудня 2017 року КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» направив на ім`я ОСОБА_1 лист № 972 з проханням повідомити причини відсутності на робочому місці 04 грудня 2017 року.

06 грудня 2017 року ОСОБА_1 подав КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» заяву про надіслання йому рекомендованим листом довідки з місця роботи (період праці з 01 серпня 2016 року до 01 грудня 2017 року) та трудової книжки із записом про звільнення за власним бажанням, копії наказу про звільнення за адресою його місця проживання та розрахувати його в повному обсязі згідно з чинним законодавством України.

15 грудня 2017 року КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 05 грудня 2017 року до 15 грудня 2017 року.

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» із заявою, в якій повторно просив надіслати йому трудову книжку, копію наказу про звільнення, здійснити з ним розрахунок у повному обсязі, надіслати довідку з місця роботи, довідку про середньомісячну заробітну плату.

10 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держпраці в Київській області із скаргою щодо сприяння у вирішенні вказаних питань.

15 січня 2018 року КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» направив ОСОБА_1 лист № 7, в якому повідомив, що питання щодо звільнення буде прийняте після отримання відповіді від Міністерства охорони здоров`я України та Департаменту охорони здоров`я щодо надання роз`яснення стосовно звільнення ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Роботодавець або уповноважений ним орган зобов`язаний розірвати трудові відносини в певний строк, зазначений у заяві, і видати наказ, у якому причина й дата звільнення мають бути чітко сформульовані.

Згідно з частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що цей Порядок поширюється на осіб, які навчаються за спеціальністю медичного профілю.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком № 1.

Відповідно до угоди випускник зобов`язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою (пункт 6 Порядку).

Випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням.

У разі якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у пунктах 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (пункт 21 Порядку).

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 362/3528/17-ц (провадження № 61-40458св18) зазначено, що відповідно до пункту 6 цього Порядку випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, а також ті, що почали навчання до 1996 року за державним замовленням без укладення угоди, зобов`язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначила, що «якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах».

Розглядаючи справу за апеляційною скаргою КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради», апеляційний суд не надав оцінку листу КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» від 28 листопада 2017 року № 305, відповідно до якого ОСОБА_1 повідомлено, що він зобов`язаний відпрацювати у замовника, тобто у КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради», не менше трьох років, та аргументам КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» щодо того, що відповідно до Порядку позивач зобов`язаний відпрацювати у КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» не менше трьох років та саме з цих підстав позивачу було відмовлено у звільненні за власним бажанням.

Крім того, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо неналежного відповідача у справі, зазначив, що згідно з підпунктом 7.6.10 статуту КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» саме до компетенції директора КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» належить питання щодо прийняття рішень про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників підприємства, а також інші передбачені законодавством про працю рішення в сфері трудових відносин. Однак в матеріалах справи відсутня у повному обсязі копія статуту КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» (т. 1, а. с. 122-124).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, ще не були встановлені судами попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судом першої інстанцій, а суд апеляційної інстанції на ці порушення уваги не звернув, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк