Постанова

Іменем України

07 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 369/2968/22

провадження № 61-2576св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), Державне підприємство «Сетам», ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернулася до суду із позовом до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул» (далі - ТОВ «ЮК «Сагрул»), у якому просила:

- визнати недійсними електронні торги з реалізації будинковолодіння: житлового будинку, площею 48, 10 кв. м, земельної ділянки, площею 0, 1900 га, кадастровий номер 3222487001:01:003:0244, та земельної ділянки, площею 0, 0068 га, кадастровий номер 3222487001:01:003:0245, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ; протокол проведення електронних торгів від 16 грудня 2019 року № 453925 щодо лоту № 390065;

- визнати недійсним акт про проведені електронні торги від 16 січня 2020 року, виданий ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 травня 2012 року у справі № 2-2262/12 11 липня 2012 року видано виконавчий лист про стягнення з неї на користь Кредитної спілки «Перший кредитний альянс»

(далі - КС «Перший кредитний альянс») заборгованості в сумі 1 341 638, 65 грн. Постановою від 23 липня 2012 року державний виконавець відкрив виконавче провадження та в подальшому тривалий час не вчиняв жодних дій.

Наприкінці листопада 2019 року позивачці стало відомо про призначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості її будинковолодіння. 18 грудня 2019 року проведено торги, їх переможцем визнано ОСОБА_2

ОСОБА_1 наголосила, що вона не надавала доступ до об`єкта оцінки, державний виконавець не направив їй звіт про оцінку майна, що позбавило її права на оскарження результатів цієї оцінки, яка є явно заниженою. Також на час проведення торгів на будинковолодіння було накладено арешти.

Позивачка звертала увагу на те, що постановою від 09 лютого 2022 року Київський апеляційний суд скасував постанову державного виконавця від 05 листопада 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, прийняту у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; визнав неправомірними його дії стосовно передання на електронні торги будинковолодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 27 липня 2022 року Києво-Святошинський районний суд Київської області задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав недійсними електронні торги з реалізації будинковолодіння: житлового будинку, площею 48, 10 кв. м, земельної ділянки, площею 0, 1900 га, кадастровий номер 3222487001:01:003:0244, та земельної ділянки, площею 0, 0068 га, кадастровий номер 3222487001:01:003:0245, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , протокол проведення електронних торгів від 16 грудня 2019 року № 453925 щодо лоту № 390065.

Визнав недійсним акт про проведені електронні торги від 16 січня 2020 року, виданий ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Здійснив розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції зазначив, що постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 2-2262/12 скасовано постанову державного виконавця від 05 листопада 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а також визнано неправомірними дії державного виконавця стосовно передання на електронні торги спірного будинковолодіння.

Врахувавши приписи частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо преюдиційності фактів, суд першої інстанції виснував, що оскільки апеляційний суд встановив порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», що не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи, тому подальші дії державного виконавця щодо реалізації майна, проведення електронних торгів, видання акта про проведенні торги, є неправомірними.

Постановою від 31 січня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2022 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Суд здійснив розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд наголосив, що вирішивши спір за відсутності ОСОБА_2 та відомостей про його належне повідомлення про дату і час судового розгляду, суд припустився порушень прав та законних інтересів учасника справи, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням дійсних обставин справи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що станом на час розгляду цієї справи судом першої інстанції в касаційному порядку переглядалося судове рішення, яким визнано незаконними дії державного виконавця, пов`язані з передачею будинковолодіння на електронні торги. Постановою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року

у справі № 2-2262/12 (провадження № 61-2758св22) скасовано постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, висновки якої на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України покладено у основу рішення суду першої інстанцій у цій справі, й залишено в силі ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 . Відтак наведені обставини спростовують твердження позивачки щодо неправомірності дій державного виконавця, пов`язаних з оцінкою вартості арештованого майна та його реалізацією на електронних торгах.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 22 лютого 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2022 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 759/7515/21

(провадження № 61-17497св21), відповідно до якого неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, щодо застосування правил статті 251 ЦПК України;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14

(адміністративне провадження № К/9901/9245/18), від 11 грудня 2019 року

у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18), щодо преюдиційності фактів;

- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, наявні у матеріалах справи, що призвело до неправильного встановлення обставин, які мають значення для вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у квітні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 06 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням від 30 травня 2012 року у справі № 2-2262/12 Голосіївський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_1 на користь КС «Перший кредитний альянс» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 338 419, 65 грн та судовий збір в розмірі 3 219, 00 грн.

На виконання цього судового рішення 11 липня 2012 року видано виконавчий лист № 2-2262/12, а 23 липня 2012 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою від 20 вересня 2019 року Голосіївський районний суд міста Києва замінив стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з КС «Перший кредитний альянс на ТОВ «ЮК «Сагрул».

01 листопада 2019 року постановою головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області

(далі - Києво-Святошинський РВ ДВС ГТУЮ в Київській області) Тарасенка В. О. здійснено опис будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності представника стягувача та двох понятих.

Постановою головного державного виконавця Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ в Київській області Тарасенка В. О. від 05 листопада 2019 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба» (далі - ТОВ «Приватна експертна служба»), якому запропоновано надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна з питань вартості майна.

08 листопада 2019 року ТОВ «Приватна експертна служба» склало звіт за результатами проведення оцінки вартості будинковолодіння, відповідно до якого вартість будинковолодіння станом на 08 листопада 2019 року складає 535 800, 00 грн.

14 листопада 2019 року Києво-Святошинський РВ ДВС ГТУЮ в Київській області подав до ДП «Сетам» заявку на реалізацію арештованого майна у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

16 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ в Київській області заяву про утримання від будь-яких дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у зв`язку з оскарженням дій державного виконавця Тарасенка В. О.

16 грудня 2019 року відбулися електронні торги з продажу лоту № 390065, яким є будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем електронних торгів з продажу лоту № 390065 визнано ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом № 453925 проведення електронних торгів та актом про проведені електронні торги від 16 січня 2020 року.

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ДП «Сетам» із заявою, у якій просила утриматися від будь-яких дій щодо продажу, оформлення прав власності тощо. У відповідь на цю заяву ДП «Сетам» пояснило, що інформаційне повідомлення про лот формується організатором торгів на підставі заявки виконавця, тому підстав для зупинення електронних торгів немає.

20 грудня 2019 року, тобто після проведення торгів, ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , накладено заборону відчуження та арешт приватним нотаріусом Кучеренко Н. П., підстава обтяження - лист КС «Перший кредитний альянс» від 03 липня 2007 року. Також арешт на спірне майно накладено на підставі постанови Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 27 квітня 2010 року, а також на підставі постанов ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 18 серпня 2011 року та ВВДС Києво-Святошинського РУЮ від 30 листопада 2012 року.

Також суд першої інстанції встановив, що постановою від 09 лютого 2022 року у справі № 2-2262/12 Київський апеляційний суд скасував постанову державного виконавця Києво-Святошинський РВ ДВС ГТУЮ в Київській області Тарасенка В. О. від 05 листопада 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, прийняту у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; визнав неправомірними його дії стосовно передання на електронні торги будинковолодіння: житлового будинку, площею 48, 10 кв. м, земельної ділянки, площею 0, 1900 га, кадастровий номер 3222487001:01:003:0244, та земельної ділянки, площею 0, 0068 га, кадастровий номер 3222487001:01:003:0245, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Втім, апеляційний суд встановив, що постановою від 10 серпня 2022 року у справі № 2-2262/12 (провадження № 61-2758св22) Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року та залишив у силі ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складення за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі приписів цивільного законодавства (статей 203 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо дотримання визначених правил про процедуру, порядок проведення торгів.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року

у справі № 3-242гс16 сформульований правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними суди повинні встановити, чи відбулося порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи порушені права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди у такій категорії спорів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення приписів закону при проведенні торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання торгів недійсними.

Для визнання судом торгів недійсними обов`язковою є наявність підстав для визнання їх недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, проведення торгів, що відбулися з порушенням вимог законодавства, є підставою для визнання таких торгів недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила визнати недійсними електронні торги, посилаючись на те, що оцінка спірного майна є вочевидь заниженою; огляд будинковолодіння експертом не здійснювався; на майно було накладено арешти, що унеможливлювало вчинення будь-яких дій відносно нього.

Отже, підставою позову про визнання електронних торгів недійсними є дії державного виконавця, що передували проведенню торгів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) зазначено, що порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Втім, підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо); приписи, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів. На момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об`єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює прилюдні торги.

У постанові від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати істотних збитків стягувачу у виді неотриманого доходу, а боржнику - у виді передачі майна на реалізацію за значно нижчою від ринкової вартості.

Отже, позивачка для визнання недійсними електронних торгів повинна була довести, що продаж спірного будинковолодіння здійснено за заниженою ціною, що призвело до порушення її прав.

У справі, що переглядається, дії державного виконавця, які вчинені ним до передачі майна на реалізацію, зокрема дії з проведення оцінки арештованого майна, позивачка оскаржила в установлений законом спосіб.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався виключно тим, що постановою від 09 лютого 2022 року Київський апеляційний суд скасував постанову державного виконавця Києво-Святошинський РВ ДВС ГТУЮ в Київській областіТарасенка В. О. від 05 листопада 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, прийняту у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; визнав неправомірними його дії стосовно передання на електронні торги спірного будинковолодіння.

Проте, суд першої інстанції, ухвалюючи 27 липня 2022 року рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , не врахував, що постанова Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 2-2262/12 була оскаржена ОСОБА_2 в касаційному порядку до Верховного Суду, який ухвалою від 23 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження

у справі № 2-2262/12 (провадження № 61-2758ск22), а ухвалою від 07 липня 2022 року призначив справу до судового розгляду.

ОСОБА_1 не повідомила суд першої інстанції про наведені обставини, проте суд міг безперешкодно отримати цю інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Постановою від 10 серпня 2022 року у справі № 2-2262/12

(провадження № 61-2758св22) Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року та залишив у силі ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1

Верховний Суд у наведеній постанові зробив такі висновки: «У справі, що переглядається:

суд першої інстанції, встановивши, що державний виконавець призначив суб`єкта оціночної діяльності щодо оцінки майна для проведення оцінки належного боржнику нерухомого майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 18, 57 Закону України «Про виконавче провадження», зробив правильний висновок про безпідставність скарги ОСОБА_1 в частині оскарження постанови державного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності від 05 листопада 2019 року;

висновок апеляційного суду про те, що державний виконавець допустив порушення частини першої статті 57 Закону, є помилковим, оскільки приписи статті 57 Закону не зобов`язують виконавця самостійно з`ясовувати, чи досягли сторони між собою згоди щодо вартості майна боржника, та керуватися для визначення вартості майна боржника лише повідомленням про намір досягнути такої згоди в майбутньому;

звіт про оцінку домоволодіння складено 08 листопада 2019 року та про результати визначення вартості (оцінки) майна повідомлено ОСОБА_1 листом від 12 листопада 2019 року за адресою, яка була зазначена у виконавчому документі, тому скаржник вважається повідомленою про результати оцінки арештованого майна 12 листопада 2019 року;

державний виконавець 14 листопада 2019 року виготовив та направив заявку до ДП «Сетам» про реалізацію арештованого майна, а тому немає підстав вважати, що дії державного виконавця в зазначеній частині суперечать вимогам частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу першого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації майна;

наявність інших обтяжень на домоволодіння ОСОБА_1 , які накладені судами пізніше, не може бути перешкодою для задоволення вимог кредитора за рахунок забезпеченого майна, враховуючи, що відповідне право у КС «Перший кредитний альянс» виникло раніше, ніж накладений судом арешт, який при цьому був накладений судом у забезпечення позову КС «Перший кредитний альянс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

За таких обставин суд апеляційної інстанції помилково скасував законну й обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у скасуванні постанови державного виконавця протиправною в частині призначення суб`єкта оціночної діяльності та визнання дій державного виконавця відносно передання домоволодіння на електронні торги неправомірними».

Отже, Верховний Суд у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 2-2262/12 (провадження № 61-2758св22) не встановив неправомірності дій державного виконавця, пов`язаних з оцінкою вартості арештованого майна та передачею його на електронні торги.

З огляду на те, що ОСОБА_1 у позовній заяві не зазначала інших підстав для визнання торгів недійсними, окрім як дій державного виконавця, що передували призначенню торгів і були предметом дослідження та оцінки в справі № 2-2262/12, за результатами розгляду якої відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на такі дії виконавця, тому Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними електронних торгів.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14

(адміністративне провадження № К/9901/9245/18), від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18), від 25 травня 2022 року у справі № 759/7515/21 (провадження № 61-17497св21).

У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року

у справі № 6-1957цс16 зазначено, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов`язаний зупинити провадження у цій справі. Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 201 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 4 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

У постанові від 25 травня 2022 року у справі № 759/7515/21

(провадження № 61-17497св21) Верховний Суд зазначив, що пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду потрібно у кожному конкретному випадку з`ясовувати як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі. Наведені обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у такій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

У справі, що переглядається, апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував припис пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо нездійснення судом першої інстанції повідомлення його про розгляд справи, порушення принципу змагальності, що полягало у неможливості повідомити суду першої інстанції про оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 2-2262/12 в касаційному порядку та клопотати про зупинення провадження у справі. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, повний текст якого виготовлено 25 серпня 2022 року, районний суд не дотримався принципу змагальності сторін та без належного повідомлення відповідача розглянув справу, чим позбавив його можливості реалізувати передбачені чинним законодавством права, в тому числі й заявити клопотання про зупинення провадження у справі (оголошення перерви).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не зробив висновків щодо обов`язковості зупинення провадження у справі судом першої інстанції, зокрема на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, а також сам не вирішував це питання, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16 та у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 759/7515/21

(провадження № 61-17497св21), щодо зупинення провадження у справі. Верховний Суд наголошує, що за приписами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14 (адміністративне провадження № К/9901/9245/18), на яку посилається заявниця в касаційній скарзі, зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17

(провадження № 61-26396св18), на яку також заявниця посилається в касаційній скарзі, Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Висновки, зроблені апеляційним судом в оскаржуваній постанові, не суперечать наведеним правовим висновкам Верховного Суду щодо преюдиційності фактів, оскільки правомірність дій державного виконавця, які у справі, що переглядається, були підставою позову про визнання торгів недійсними, встановлена ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року у справі № 2-2262/12, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року

(провадження № 61-2758св22), тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі обставини мають преюдиційне значення і додатковому доказуванню не підлягають.

Додатково Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 не оскаржувала в установленому порядку звіт про оцінку майна від 08 листопада 2019 року та результати оцінки вартості спірного будинковолодіння, викладені у зазначеному звіті, не визнані судом недійсними. Доказів іншої ринкової вартості реалізованого майна заявниця до суду не надала, клопотання про призначення судової експертизи не заявляла. Тож позивачка не довела, що продаж спірного будинковолодіння здійснено за заниженою ціною, тобто не довела існування порушення її прав, яке могло бути підставою для визнання недійсними електронних торгів.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки ця обставина, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, може бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд виключно за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Водночас у касаційній скарзі заявниця не навела передбачених законом підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду, зазначених у пунктах 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не обґрунтовувала необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а також не посилалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Така підстава як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, не підтвердилася.

Також Верховний Суд врахував, що в касаційній скарзі ОСОБА_1 посилалася лише на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду та Верховного Суду України щодо преюдиційності фактів і зупинення провадження у справі, тобто висновків щодо застосування норм процесуального права. Доводів про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах заявниця у касаційній скарзі не навела, а згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Підстав для виходу за межі доводів і вимог касаційної скарги, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак