ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року

м. Київ

справа № 369/4561/19

провадження № 61-3688св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Романюк Ірини Іванівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року у складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області XVIII сесії XXV скликання від 16 вересня 2008 року № 3/73 «Про надання земельної ділянки у власність для обслуговування 47/100 частин житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_2 у зв`язку із переходом права власності на житловий будинок»; визнати недійсним та скасувати державний акт від 21 березня 2012 року серії ЯМ № 328923 № 32224000100192 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346 площею 0,1091 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення (02.01) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), виданий на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати в Державному земельному кадастрі, поземельній книзі в електронній формі, поземельній книзі в паперовій формі, в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі всі рішення, відомості та записи в електронній та паперовій формах про державну реєстрацію прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346, переданої у приватну власність ОСОБА_2 на підставі державного акта від 21 березня 2012 року серії ЯМ № 328923 № 32224000100192; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку; припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що їй належить 53/100 частин домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , іншою частиною домоволодіння АДРЕСА_2 володіє ОСОБА_2 .

Власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346, площею 0,1091 га, на АДРЕСА_1 в Державному земельному кадастрі значиться ОСОБА_2 , який земельна ділянка площею 0,1118 га була передана в приватну власність безкоштовно на підставі рішення Гореницької сільської ради від 16 вересня 2008 року № 3/73.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом від 20 березня 2019 року повідомило, що в архіві відділу Києво-Святошинського районі ГУ Держгеокадастру у Київській області обліковується другий примірник державного акта на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346 від 21 березня 2012 року серії ЯМ № 328923 на ім`я ОСОБА_2 , виданий на підставі рішення 18-ї сесії 25-го скликання Гореницької сільської ради від 16 вересня 2008 року № 3/73.

Позивачка не може повною мірою вільно користуватися земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будинку та надвірних будівель, розміщених за адресою: АДРЕСА_1 , який перебуває на праві спільної часткової власності, оскільки відповідачка встановила огорожу на межі земельної ділянки, що перешкоджає позивачці в безперешкодному доступі до гаражу, який також належить позивачці та відповідачці на праві спільної часткової власності та розташованийна незаконно приватизованій ОСОБА_2 земельній ділянці, а також до лічильника електроенергії, який розташований на стіні будинку.

Поділ домоволодіння згідно зі статтею 367 ЦК України між позивачкою і ОСОБА_2 та виділ частки з домоволодіння за ініціативою одного з його співвласників згідно зі статтею 364 ЦК України не здійснювалися.

Реалізація безоплатного передання у власність земельної ділянки для обслуговування будинку, який належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, можливо тільки на підставі спільного звернення співвласників до Гореницької сільської ради. Тому рішення Гореницької сільської ради прийняте з порушенням норм ЗК України, які регулюють процедуру відведення земельних ділянок у порядку безоплатної приватизації, а саме норм статей 116, 118 та 121 ЗК України та з порушенням частини першої статті 358 ЦК України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Гореницька сільська рада порушила процедуру відведення земельної ділянки у власність, а саме: не було прийняте рішення про затвердження землевпорядної документації, межі земельної ділянки не відповідають схемі розподілу ділянки, погодженої суміжними землекористувачами. Крім того, враховуючи норми статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України, до позивачки як набувача частини домоволодіння на підставі укладеного 08 квітня 2008 року договору дарування перейшло право користування відповідною земельною ділянкою.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 29 травня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки у зв`язку з набуттям спільної часткової власності на житловий будинок за договорами дарування у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виникло право спільного користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщений цей будинок. Оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули право власності на частку в домоволодінні, то на таких самих умовах до них перейшло й право користування земельною ділянкою, виділеною для обслуговування цього будинку; у разі здійснення співвласником земельної ділянки будь-яких розпорядчих дій стосовно цього нерухомого майна, наприклад, у разі приватизації частини земельної ділянки, необхідна згода на вчинення таких дій іншого співвласника земельної ділянки.

ОСОБА_1 як співвласник домоволодіння, а відповідно і співвласник земельної ділянки, виділеної для обслуговування будинку, надавала згоду на розподіл земельної ділянки, про що свідчить її підпис на схемі розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_3 , яка була складена у межах процедури приватизації ділянки ОСОБА_2 .

За таких обставин суд дійшов висновку, що орган місцевого самоврядування, ухвалюючи рішення про надання земельної ділянки безоплатно у приватну власність, врахував згоду співвласника ОСОБА_1 з приводу розподілу цієї земельної ділянки, а отже, не порушив права позивачки на спільну часткову власність на земельну ділянку.

Водночас суд зазначив, що позбавлення позивачки доступу до зовнішніх стін домоволодіння для їх обслуговування внаслідок встановлення на приватизованій земельній ділянці паркану не є підставою для втручання у право відповідачки на здійснення приватизації належної їй земельної ділянки.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 06 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк І. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц та постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 370/1083/16-а, від 21 жовтня 2020 року у справі № 360/329/19-ц, від 06 лютого 2023 року у справі № 686/2229/22;

відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 356 358 364 367 ЦК України, статей 86, 88, частини першої статті 118, статті 120 Земельного кодексу України, пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» у правовідносинах, подібних до відносин, що склалися у цій справі;

суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що підпис від імені ОСОБА_1 у схемі розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_3 виконаний не ОСОБА_1 , і їй невідомо, хто виконав вказаний підпис від її імені. Цим спростовуються висновки судів в оскаржуваних рішеннях про те, що позивач нібито не оспорювала справжність підпису, зазначеного від її імені у схемі розподілу земельної ділянки. З огляду на це суди не мали підстав брати до уваги схему розподілу земельної ділянки як допустимий та достовірний доказ, за наявності заперечення однієї зі сторін справи щодо його достовірності. Водночас позивачка вжила всіх належних та можливих заходів щодо пошуку та долучення до матеріалів справи технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346, у складі якої, за висновком суду першої інстанції, повинна була міститися схема розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_3 . Однак у результаті усіх вчинених позивачкою і судом дій встановлено, що немає не тільки оригіналу, а навіть і копії вказаної технічної документації. Враховуючи відсутність оригіналу схеми розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_3 , проведення почеркознавчої експертизи для встановлення справжності підпису ОСОБА_1 у цьому документі є об`єктивно неможливим.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що рішення Гореницької сільської ради від 16 вересня 2008 року було прийняте на підставі нечинного нормативного акта та передбачало передання земельної ділянки у власність за не чинною на час прийняття рішення процедурою. Оскільки ОСОБА_2 з порушенням визначеної законодавством процедури одноосібно приватизувала земельну ділянку під свою не виділену в натурі частку будинку, більшість належних ОСОБА_1 житлових приміщень у спільному будинку знаходяться тепер на чужій земельній ділянці ОСОБА_2 , і за наявності такого накладення ОСОБА_1 позбавлена можливості в інший спосіб отримати можливість реалізувати власне право на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк І. І. подала до Верховного Суду додаткові пояснення по суті вимог касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 02 квітня 1999 року державний нотаріус Київської обласної нотаріальної контори Коцюрба Г. Г. видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності, згідно з яким ОСОБА_3 , яка була дружиною ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить 1/2 частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 19 березня 1998 року виконавчим комітетом Гореницької сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області згідно з рішенням цього ж виконавчого комітету від 18 жовтня 1996 року № 2-/22, зареєстрованого в Києво-Святошинському БТІ 28 березня 1998 року за № 316.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Рішенням виконавчого комітету Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31 січня 2006 року № 2/33 встановлено належність житлового будинку АДРЕСА_3 за громадянкою ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на це домоволодіння. Києво-Святошинському БТІ доручено оформити свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_3 та зареєструвати свідоцтво у встановленому законодавством порядку.

06 березня 2007 року державний нотаріус Київської обласної нотаріальної контори Коцюрба Г. Г. видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким ОСОБА_5 є спадкоємицею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свідоцтво видане на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_3 .

Згідно з витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25 квітня 2007 року № 12267187 ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар 47/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що за адресою: АДРЕСА_3 .

У користування та володіння ОСОБА_2 відійшли: кухня 2-1 площею 9,4 кв. м, житлова кімната 2-2 площею 10,8 кв. м, житлова кімната 2-3 площею 25,9 кв. м, веранда «I» площею 5,3 кв. м, ганок, гараж «Е», сарай-прибудова «К», 1/2 частина огорожі № 1-3, житлова площа 36,7 кв. м.

24 липня 2007 року прийнято рішення про реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 на 47/100 частини домоволодіння.

Згідно з договором дарування від 08 квітня 2008 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар 53/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що за адресою: АДРЕСА_3 .

09 липня 2008 року прийнято рішення про реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 на 53/100 частини домоволодіння. Відповідно до домової книги та технічного паспорта від 16 лютого 2008 року ОСОБА_1 належать такі приміщення: передпокій площею 9,1 кв. м, житлова кімната - 14,2 кв. м, житлова кімната - 15,3 кв. м, передпокій - 10,5 кв. м, котельня - 9,4 кв. м.

28 липня 2008 року ОСОБА_2 подала до Горецької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області заяву про надання їй земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Рішенням Гореницької сільської ради від 16 вересня 2008 року № 3/73 вилучено у ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,1118 га для будівництва та обслуговування 47/100 частин житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 . Переведено земельну ділянку для обслуговування 47/100 частин житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1118 га, в землі запасу Гореницької сільської ради. Надано ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування 47/100 частин житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1118 га, на АДРЕСА_3 .

Рішенням Гореницької сільської ради від 29 липня 2010 року № 3/102 припинено право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_3 , площею 0,165 га ОСОБА_5 на підставі договору дарування 53/100 частин житлового будинку. Надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування 53/100 частин житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,165 га, на АДРЕСА_3 .

Рішенням Гореницької сільської ради від 25 грудня 2015 року № 7/28 внесено зміни до рішення Гореницької сільської ради від 29 липня 2010 року № 3/102 шляхом уточнень щодо площі земельної ділянки, на яку ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,110 га, а також щодо порядку вчинення дій для розроблення проекту землеустрою. Рішення Гореницької сільської ради від 29 липня 2010 року № 3/102 визнано нечинним.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 11 лютого 2019 року право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346 зареєстроване за ОСОБА_2 21 березня 2012 року.

Відповідно до схеми розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_3 між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 погоджено межі земельних ділянок і цей факт засвідчений сільським головою Гуленком А. А., що підтверджується підписами вказаних трьох осіб на схемі. Площа земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , за цією схемою становить 0,1091 га.

21 грудня 2012 року ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 328923 про те, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1091 га за адресою: АДРЕСА_3 . Акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 32224000100192.

У висновку експерта від 01 жовтня 2021 року № 32043/20-41 зазначено, що приміщення житлового будинку АДРЕСА_3 , зокрема належні ОСОБА_1 житлове приміщення площею 15,3 кв. м, житлове приміщення площею 14,2 кв. м, та передпокій площею 9,1 кв. м. накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. На межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, є огорожа у вигляді паркану. У висновку експерта зафіксовано, що у ОСОБА_1 відсутній доступ (прохід) до зовнішніх стін будинку, в тому числі до електролічильника на АДРЕСА_1 , через встановлений паркан. На земельній ділянці з кадастровим номером 3222482001:01:008:0346, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, частково розташований гараж, фактична площа якого становить 20 кв. м, літера «Е», до якого ОСОБА_1 також немає доступу через встановлений паркан.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до статті 377 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 120 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Норми статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку та споруд). Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває у власність особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила про порушення її прав унаслідок передання відповідачці земельної ділянки площею 0,1091 га на АДРЕСА_1 . Вказувала на те, що рішення Гореницької сільської ради прийняте з порушенням норм ЗК України, які регулюють процедуру відведення земельних ділянок у порядку безоплатної приватизації, а саме норм статей 116, 118 та 121 ЗК України та першої статті 358 ЦК України. При цьому позивачка посилалася на те, що вона не може повною мірою вільно користуватися земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будинку та надвірних будівель, оскільки відповідачка встановила огорожу, що перешкоджає позивачці в безперешкодному доступі до гаража, а також до лічильника електроенергії, який розташований на стіні будинку на території земельної ділянки.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування прав ОСОБА_1 як співвласника житлового будинку та користувача земельної ділянки, необхідної для обслуговування цього будинку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що приватизація земельної ділянки ОСОБА_2 була проведене з дотриманням г закону, а саме для проведення процедури приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 подала, зокрема, схему розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_3 , на якій в розділі «погоджено» міститься підпис, в тому числі, і ОСОБА_1 , про надання згоди на розподіл земельної ділянки. Посилання позивачки на те, що вона не надавала згоди на приватизацію ОСОБА_2 земельної ділянки, а підпис від її імені в схемі розподілу земельної ділянки їй не належить, апеляційний суд вважав безпідставним, оскільки позивачка не підтвердила такі обставини жодними належними і допустимими доказами.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду про необґрунтованість доводів позивачки про відсутність її волевиявлення на приватизацію спірної земельної ділянки з огляду на відсутність належних та достатніх доказів на спростування справжності підпису ОСОБА_1 у документах, поданих до органу місцевого самоврядування для приватизації земельної ділянки, а також недоведеність порушення сільською радою чинного на час прийняття оскаржуваного рішення законодавства при розгляді заяви ОСОБА_2 про передання їй у власність такої земельної ділянки.

Більше того, Верховний Суд звертає увагу і на те, щоу правових висновках, викладених Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), зазначено, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

При цьому доводи касаційної скарги про те, що позивачка не має доступу до лічильника електроенергії, який розташований на стіні будинку, не є достатньою підставою щодо правомірного втручання у право власності на земельну ділянку відповідачки, а може бути предметом іншого позову щодо надання доступу до використання (обслуговування) цього майна.

У зв`язку з цим доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачкою норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романюк Ірини Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов