№ 369/5331/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 369/5331/18

провадження № 61-16845св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «БГ Банк»,

правонаступник позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Адлібітум»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду, у складі судді Соколової В. В., від 04 вересня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року публічне акціонерне товариство «БГ Банк» (далі - ПАТ «БГ Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Адлібітум» (далі - ТОВ «Адлібітум»), про стягнення заборгованості.

Позовна заява ПАТ «БГ Банк» мотивована тим, що01 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсальний банк розвитку та Партнерства» (далі - ВАТ «Універсальний банк розвитку та Партнерства»), правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 17, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у розмірі 324 000,00 дол. США для поточних потреб, зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами та строком повернення кредиту - 31 січня 2018 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язання за кредитним договором, станом на 01 квітня 2018 року виникла кредитна заборгованість на загальну суму 175 641,90 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 120 567,55 дол. США, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами - 55 074,30 дол. США.

01 лютого 2008 року з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, було укладено окремі договори поруки між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до яких поручителі зобов`язались відповідати солідарно з боржником перед банком за належне виконання кредитного договору.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «БГ Банк» просило суд стягнути у солідарному порядку на користь банку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року у розмірі 171 527,54 дол. США та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Ковальчук Л. М., від 12 червня 2019 року задоволено позовні вимоги ПАТ «БГ Банк». Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «БГ Банк» заборгованість за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року у розмірі 171 527,54 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом - 118 510,37 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 53 017,17 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, останній має нести цивільно-правову відповідальність, а поручителі повинні нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником взятих на себе зобов`язань.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року залишено без руху у зв`язку із неповною сплатою суми судового збору, із наданням строку для усунення недоліків, а саме: надання доказів оплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 90 592,50 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору, передбаченого для оплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, а апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 90 592,50 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, апеляційним судом не надано належної оцінки її доводам про те, що вона, у зв`язку з незадовільним майновим станом, не має можливості сплатити судовий збір у розмірі 90 592,50 грн. Не враховано, що вона безробітна, розлучена та має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Під час подачі апеляційної скарги нею було сплачено 14 407,50 грн. Такі дії апеляційного суду позбавили її на доступ до правосуддя.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

17 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Залучено правонаступника ПАТ «БГ Банк» - товариство з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу» (далі - ТОВ «Мані Флоу») до участі у справі.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року задоволено позовні вимоги ПАТ «БГ Банк». Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «БГ Банк» заборгованість за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року у розмірі 171 527,54 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом - 118 510,37 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 53 017,17 дол. США.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «БГ Банк» судовий збір у розмірі 23 333,33 грн.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ «БГ Банк» судовий збір у розмірі 23 333,33 грн.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «БГ Банк» судовий збір у розмірі 23 333,33 грн.

06 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року (а.с. 206-213).

До апеляційної скарги додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 14 407,50 грн (а.с. 205).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року залишено без руху у зв`язку із неповною сплатою суми судового збору, із наданням строку для усунення недоліків, а саме надання доказів оплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 90 592,50 грн.

Апеляційний суд вказав про те, що розмір судового збору за подання позовної заяви до суду у цій справі становить 70 000,00 грн, а тому за таких обставин розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 105 000, 00 грн (150% від суми, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 30 серпня 2019 року подала до суду апеляційної інстанції заяву про зменшення розміру судового збору, яка мотивована тим, що її майновий стан не позволяє сплатити різницю у розмірі 90 592,50 грн. На даний час вона розлучена, безробітна, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Також заявниця посилалась на положення Закону України «Про захист прав споживачів».

На обґрунтування визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення апеляційний суд вказав, що наведені відповідачем у заяві про зменшення судового збору не є достатньою підставою для зменшення судового збору, оскільки положення статті 8 Закону України «Про судовий збір» поширюються лише на позивачів, у той час як процесуальний статус заявниці у вказаній справі - відповідач.Посилання заявниці на те, що у неї на утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей не є підставою для зменшення суми судового збору. Доказів того, що вона є безробітною та її майновий стан не дозволяє їй сплатити судовий збір у розмірі 90 592,50 грн до суду не надано. ОСОБА_1 є відповідачем у вказаній цивільній справі, а тому до неї положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

За правилами частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Колегія суддів зазначає, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.

За практикою ЄСПЛ несплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду.

Апеляційний суд, розглядаючи питання про можливість зменшення розміру судового збору та вважаючи наведені заявницею підстави та надані докази на їх підтвердження недостатніми для висновку про її майновий стан, не навів достатніх мотивів такої відмови у клопотанні з урахуванням того, що заявницею частково було сплачено судовий збір.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, який підлягає до сплати за подання апеляційної скарги на рішення суду, апеляційний суд обмежився загальними формулюваннями щодо відсутності підстав для такого звільнення, не надавши будь-якої оцінки доводам на підтвердження обставин незадовільного майнового стану.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд не зазначив, які саме документи необхідно надати заявнику для того, щоб скористатися правом на зменшення розміру судового збору, і зробив передчасний висновок про невиконання ним вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

За загальним правилом суд може продовжити строк, встановлений судом, для вчинення процесуальних дій.

Відмовляючи у задоволенні заяви про зменшення розміру судового збору та одночасно визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд не надав можливості особі, яка з нею звернулась, відреагувати на позицію суду щодо вирішення заявленого клопотання.

Таким чином, повертаючи скаргу і вирішуючи питання про зменшення розміру судового збору, апеляційний суд неправильно застосував положення ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» та статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

У той же час, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.

При вирішенні питання щодо сплати судового збору майновий стан сторони має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою, зокрема, для зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

Враховуючи, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, і приймаючи до уваги те, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, суд апеляційної інстанції, за вищевикладених обставин, повинен був розглянути питання щодо можливості відстрочення або розстрочення сплату судового збору чи зменшення його розміру (така сума судового збору у розмірі 90 592,50 грнє досить суттєвою), надавши оцінку письмовим доказам, поданим заявницею на підтвердження неможливості сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а за недостатності доказів - вказати заявниці що саме необхідно додати і надати час заявнику на їх подання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами третьою і четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіА. І. Грушицький А. А. Калараш В. В. Сердюк І. М. Фаловська