Постанова
Іменем України
11 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 369/6446/18
провадження № 61-4961св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборони на відчуження земельних ділянок.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 13 грудня 2016 року між нею і відповідачем укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого вона передала в іпотеку таке майно: земельну ділянку площею 3,0444 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:001:0158, та земельну ділянку площею 3,0569 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:002:0019. Цільове призначення вказаних земельних ділянок - для ведення особистого селянського господарства; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення.
Вказувала, що у цьому ж договорі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. зроблено запис про накладення заборони відчуження вищезазначених земельних ділянок.
Наголошувала, що згідно з частиною четвертою статті 133 ЗК України заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) може бути лише банк.
Крім того, на переконання позивачки, спірні земельні ділянки не могли взагалі бути об`єктом оспорюваного договору іпотеки, оскільки їх цільове призначення - землі для ведення особистого селянського господарства, що відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.
У зв`язку з наведеним, з урахуванням уточнень, позивачка просила:
- визнати недійсним договір іпотеки від 13 грудня 2016 року, укладений між нею та ОСОБА_2 ;
- скасувати заборону на відчуження на:
1) земельну ділянку площею 3,0444 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:001:0158;
2) земельну ділянку площею 3,0569 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:002:0019.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2019 року, з урахуванням ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір іпотеки від 13 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., реєстровий № 2096.
Скасовано заборону відчуження на земельну ділянку площею 3,0444 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:001:0158, яка Належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №188339, виданого 26 липня 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів (номер запису про іпотеку - 18017633, номер запису про обтяження - 18018123).
Скасовано заборону відчуження на земельну ділянку площею 3,0569 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:002:0019, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯД №706211, виданого 25 грудня 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів (номер запису про іпотеку - 18018467, номер запису про обтяження - 18018684).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду від 17 травня 2019 року задоволено. Поновлено строк звернення ОСОБА_2 із заявою про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду від 17 травня 2019 року. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду від 17 травня 2019 року скасовано і призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір іпотеки від 13 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., реєстровий № 2096.
Скасовано заборону відчуження на земельну ділянку площею 3,0444 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:001:0158, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 188339, виданого 26 липня 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів (номер запису про іпотеку - 18017633, номер запису про обтяження - 18018123).
Скасовано заборону відчуження на земельну ділянку площею 3,0569 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:002:0019, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 706211, виданий 25 грудня 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів (номер запису про іпотеку - 18018467, номер запису про обтяження - 18018684).
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний іпотечний договір було укладено між фізичними особами (сторонами у справі), іпотекодавець не є банком, а цільове призначення переданих в іпотеку земельних ділянок визначено - для ведення особистого селянського господарства, тобто ці землі відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, зміст цього правочину суперечить актам цивільного законодавства, зокрема статті 133 ЗК України.
При цьому суд першої інстанції застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-2973цс16.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Предметом іпотеки є земельні ділянки сільськогосподарського призначення, на які поширюються обмеження, встановлені частиною четвертою статті 133 ЗК України про те, що заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки, а відтак укладений 13 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., реєстровий № 2096, є недійсним, оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений з порушенням вимог закону, а саме з порушенням прямої, законодавчо встановленої заборони (частина четверта статті 133 ЗК України, стаття 15 Закону України «Про іпотеку»), згідно з якою спірні земельні ділянки, які віднесені до земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не могли бути передані в іпотеку фізичній особі.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про недійсність договору іпотеки від 13 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., реєстровий № 2096, є обґрунтованим.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 14 червня 2017 року у справі № 6-2973цс16 та у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 361/4886/19 (касаційне провадження
№ 61-18655св20).
Колегія суддів вважає також правильним висновок суду першої інстанції про скасування заборон на відчуження земельних ділянок, переданих в іпотеку, оскільки судом першої інстанції визнано недійсним договір іпотеки, а умовами Договору, зокрема, відповідно до п. 34 Договору Іпотеки сторони домовились, що одночасно з нотаріальним посвідченням даного договору нотаріус, що посвідчує цей договір, накладає заборону на відчуження нерухомого майна, що є предметом іпотеки. Аргументи заявника про те, що вимога про скасування заборони відчуження спрямована до нотаріуса, яка до участі у справі залучена в якості третьої особи, а не відповідача є безпідставними з огляду на таке. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 570/6008/18 (провадження № 61-6642св20) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. Таким чином, у даній справі належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно».
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У червні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що у порушення норм процесуального права апеляційний суд у своїй постанові не навів мотивів відхилення аргумента його апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі боржника за основним договором позики ОСОБА_3 . Суди не врахували, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання. Рішення про визнання недійсним договору іпотеки однозначно впливає на права та обов`язки ОСОБА_3 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 111633497 від 24 січня 2018 року позивачу на праві власності належать:
- земельна ділянка площею 3,0444 га, розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:001:0158, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 188339, виданого 25 грудня 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 902213532224, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу) за індексним номером 29256295 від 14 квітня 2016 року. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства;
- земельна ділянка площею 3,0569 га, розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Забірська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222483200:04:002:0019, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 706211, виданого 26 липня 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 902179432224, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу) за індексним номером 29255652 від 14 квітня 2016 року. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.
13 грудня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., реєстровий номер 2096, за умовами якого ОСОБА_2 передано в іпотеку належні ОСОБА_1 вищезазначені земельні ділянки.
Вказане майно передано в іпотеку з метою забезпечення своєчасного виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики від 13 грудня 2016 року щодо повного повернення кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування та граничним розміром заборгованості у розмірі 207 700,00 доларів США у термін до 13 червня 2017 року.
Відповідно до пункту 16.7 оспорюваного договору іпотеки з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель (відповідач у справі) має право звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, та задовольнити майнові вимоги іпотекодержателя в повному обсязі за рахунок предмета іпотеки, визначені на момент фактичного задоволення, враховуючи суму заборгованості за позикою, суму відсотків, комісій, збитків, неустойки, штрафів, пені, іншої заборгованості та витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги та зверненням стягнення на Предмет іпотеки, із вчиненням виконавчого напису, тощо.
Разом з укладенням договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. було накладено заборони відчуження на зазначені земельні ділянки.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
У частині першій, третій статті 575 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки) передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки) іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці.
У частинах першій, другій статті 22 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки) передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до частини першої статті 133 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки) у заставу можуть передаватися земельні ділянки державної, комунальної та приватної власності, якщо інше не встановлено законом, а також права на них - право оренди земельної ділянки, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), якщо інше не передбачено законом. Земельна ділянка або право на неї може бути передано у заставу лише за умови присвоєння земельній ділянці кадастрового номера в порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною четвертою статті 133 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки) заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 361/4886/19 (провадження № 61-18655св20) зазначено, що «згідно зі статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, вирішуючи спір, суди, з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили, що оспорюваний договір іпотеки укладено між фізичними особами, а предметом іпотеки є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, на яку поширюється обмеження, встановлені частиною четвертою статті 133 ЗК України про те, що заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки, й дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1. Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 14 червня 2017 року у справі № 6-2973цс16».
Предметом договору іпотеки, укладеного 13 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є земельні ділянки сільськогосподарського призначення, на які поширюється обмеження, встановлені частиною четвертою статті 133 ЗК України, про те, що заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.
Установивши, що оспорюваний договір іпотеки укладений з порушенням законодавчо встановленої заборони (частина четверта статті 133 ЗК України, стаття 15 Закону України «Про іпотеку»), згідно з якою земельні ділянки, які віднесені до земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не могли бути передані в іпотеку фізичній особі, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що рішення про визнання недійсним договору іпотеки впливає на права та обов`язки ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі як третя особа.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
ОСОБА_3 судові рішення не оскаржував, тобто не ініціював ні апеляційний, ні касаційний перегляд рішення суду першої інстанції з підстав того, що ним вирішено питання про його права та обов`язки.
ОСОБА_2 не має процесуального статусу представника ОСОБА_3 .
Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позовних вимог до ОСОБА_3 не пред`явлено.
Тому означені посилання відповідача у справі є необґрунтованими.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар