№ 369/6884/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 369/6884/18

провадження № 61-5760св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Київській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Басараб Наталією Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Київській області, про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована позивачем тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько позивача. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , яке було видано 07 липня 1984 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, спадкоємцями в рівних частках були: батько спадкодавця - ОСОБА_1 , матір спадкодавця - ОСОБА_5 та неповнолітній син спадкодавця - ОСОБА_1 . Спадковим майном було незавершене будівництво жилого будинку АДРЕСА_1 , будинок побудовано на 20 %, всі права та обов`язки приймають на себе спадкоємці.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер дід позивача ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається з 1/3 частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , та Ѕ частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , збудованого в шлюбі з ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба позивача ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина, яка складається з 5/12 частин житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , та 5/8 частин житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті чоловіка - ОСОБА_6 , але не оформила своїх спадкових прав.

24 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, у якій зазначив, що спадкове майно він прийняв після смерті діда - ОСОБА_6 відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року, та не заявляв про відмову від неї. Просив видати свідоцтва про право на спадщину за законом на ј частину спадкового майна.

24 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, у якій зазначив, що спадкове майно він прийняв після смерті бабусі - ОСОБА_5 відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року, та не заявляв про відмову від неї. Просив видати свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину спадкового майна.

За заявами ОСОБА_1 були відкриті спадкові справи № 269/2017 до майна померлого діда - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та № 270/2017 до майна померлої баби, ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте 24 листопада 2017 року державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори було винесено постанови № 1078/02-14/02-31 та № 1079/02-14/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальних дій, якими ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину.

Підставою для відмови нотаріусом було вказано відсутність правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1 , довідки з останнього місця проживання померлого, неможливість встановлення факту прийняття або неприйняття спадщини спадкоємцями померлого, їх родинних відносин, складу спадкового майна.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним в порядку спадкування право власності на 5/9 часток жилого будинку АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 частини жилого будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/9 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 658,73 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 658,73 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незважаючи на відсутність державної реєстрації жилих будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , ці будинки були збудовані до 1992 року на земельних ділянках, які перебували у користуванні спадкодавців, відтак на них може бути визнано право власності, яке переходить у порядку спадкування. У зв`язку з цим наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на таке майно у відповідних частинах.

Не погодившись з такими рішеннями місцевого суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач в установлений законом шестимісячний строк після смерті діда та баби із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини не звертався.

У встановленому законом порядку факт прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном позивачем не встановлено та не доведено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд також виходив з того, що сам по собі факт прийняття спадщини позивачем після смерті батька - ОСОБА_4 на 1/3 частину в побудованому на 20% будинку АДРЕСА_1 та отримання відповідного свідоцтва не створюють для нього наслідків у вигляді прийняття спадщини після смерті діда та баби, враховуючи те, що ОСОБА_1 з останніми не проживав, в управління або володіння спадковим майном фактично не вступив, заяв про прийняття спадщини не подавав, а інші спадкоємці на визначення йому додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини згоди не надавали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Басараб Н. В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, уточнивши вимоги, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 діда - ОСОБА_6 та смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 баби - ОСОБА_5 спадщину фактично відповідно до статті 549 ЦК України 1963 року прийняли 4 спадкоємця, зокрема онук - позивач ОСОБА_1 , який фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

19 серпня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько позивача. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , яке було видано 07 липня 1984 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, спадкоємцями в рівних частках були: батько спадкодавця - ОСОБА_1 , матір спадкодавця - ОСОБА_5 та неповнолітній син спадкодавця - ОСОБА_1 . Спадковим майном було незавершене будівництво жилого будинку АДРЕСА_1 , будинок побудовано на 20 %.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 - дід позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 - бабуся позивача.

На замовлення ОСОБА_1 КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 01 березня 2017 року було виготовлено технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 , відповідно до якого вказаний будинок має загальну площу 47,2 кв. м, жилу - 25,2 кв. м. В листі від 28 вересня 2017 року від КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» повідомлено, що вперше технічна інвентаризація жилого будинку проведена 20 травня 1989 року, будівництво завершено в 1988 році.

На замовлення ОСОБА_1 10 квітня 2018 року КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» було виготовлено технічний паспорт, відповідно до якого жилий будинок АДРЕСА_3 має загальну площу 137 кв. м, жилу - 62 кв. м. В листі від 18 квітня 2018 року від КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» повідомлено, що за даними станом на 20 травня 1989 року будинок мав таку ж загальну та жилу площу.

24 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, у якій зазначив, що спадкове майно він прийняв після смерті бабусі - ОСОБА_5 відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року, та не заявляв про відмову від неї. Просив видати свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину спадкового майна.

Постановою державного нотаріуса Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець О. П. від 24 листопада 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій - видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на 1/4 частку спадщини в 1/3 частині жилого будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 . Підставою для відмови нотаріусом було вказано відсутність правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_3 , довідки з останнього місця проживання померлого, неможливість встановлення факту прийняття або неприйняття спадщини спадкоємцями померлого, їх родинних відносин, складу спадкового майна.

Також постановою того ж державного нотаріуса від 24 листопада 2017 року було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій - видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/3 частину спадщини в 5/12 частині жилого будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та 1/4 частину жилого будинку АДРЕСА_3 . Підставою для відмови нотаріусом було вказано відсутність правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_3 , довідки з останнього місця проживання померлої, неможливість встановлення факту прийняття або неприйняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 , факт прийняття або неприйняття спадщини спадкоємцями померлої, їх родинних відносин, складу спадкового майна.

Установлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований з 25 червня 1996 року за адресою: АДРЕСА_4 , з 18 жовтня 2002 року по 18 липня 2007 року за адресою: АДРЕСА_5 , з 18 липня 2007 року по 22 липня 2014 року за адресою: АДРЕСА_4 , а з 22 липня 2014 року за адресою: АДРЕСА_6 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01 січня 2004 року (далі - ЦК України), у книзі шостій «Спадкове право» містить норми, які врегульовують правовідносини, що виникають у зв`язку із спадкуванням.

У пункті 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 - діда позивача та ОСОБА_5 - бабусі позивача, спадкові відносини були врегульовані відповідними норми Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР).

За правилами статті 529 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Статтею 561 ЦК УРСР було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Разом із цим, на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Аналіз змісту статті 549 ЦК Української РСР дає підстави для висновку, що діями, які свідчать про прийняття спадщини є: фактичний вступ спадкоємця в управління або володіння спадковим майном; подання заяви про прийняття спадщини в установлений законом шестимісячний строку для прийняття спадщини.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований з 25 червня 1996 року за адресою: АДРЕСА_4 , з 18 жовтня 2002 року по 18 липня 2007 року за адресою: АДРЕСА_5 , з 18 липня 2007 року по 22 липня 2014 року за адресою: АДРЕСА_4 , а з 22 липня 2014 року за адресою: АДРЕСА_6 , тобто за адресами, відмінними від місця проживання спадкоємців.

При цьому позивач належних та допустимих доказів того, що він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, суду не надав. Тобто спадщина ним фактично не прийнята.

При цьому, апеляційний суд правильно виходив з того, що сам по собі факт прийняття спадщини позивачем після смерті батька - ОСОБА_4 на 1/3 частину в побудованому на 20 % будинку та отримання відповідного свідоцтва не створюють для нього наслідків у вигляді прийняття спадщини після смерті діда та баби, враховуючи те, що він з ними не проживав і заяв про прийняття спадщини не подавав.

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновок суду апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не було здійснено дій щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР, відтак позивач спадщину не прийняв та пропустив строк для прийняття спадщини, питання про продовження йому строку для прийняття спадщини не ставив, належних та допустимих доказів того, що він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, не надав.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Басараб Наталією Володимирівною, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов