ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 369/7253/23

провадження № 61-3808 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського районну Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Фодчук Оксани Василівни,

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона та відповідач у шлюбі не знаходились, фактичних сімейних відносин не мали, вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2016 року народження, відповідач записаний батьком дитини. Син після народження постійно проживав з нею та перебував на її утриманні. Вона займалася вихованням та розвитком сина.

Вказувала, що вона має житло, працевлаштована та отримує постійний стабільний дохід, а отже, може забезпечити потреби дитини. Зокрема, для дитини створені належні умови для проживання та навчання. Дитина відвідує спортивну секцію з футболу, гурток зі спортивного плавання, дошкільні підготовчі заняття, а також займається англійською мовою. ОСОБА_3 зарахований до першого класу Приватного християнського ліцею «Ріка життя». Всі витрати на утримання та розвиток дитини несла лише вона. У квітні 2023 року з її згоди він взяв сина на кілька днів, до

11 квітня 2023 року, проте дитину їй не повернув, самовільно змінивши його місце проживання, позову про місце проживання дитини не подавав.

Натомість відповідач ніколи не мав та не має постійного заробітку, офіційно не працював, має проблеми з банківськими установами. Матеріально не допомагає їй утримувати за дитину. До грудня 2023 року він майже не цікавився життям свого сина, вживав алкогольні напої, висловлювався в її бік нецензурними словами, проявляв фізичне та психологічне насильство, зокрема й у присутності дитини.

Посилаючись на те, що між нею та відповідачем виник спір щодо визначення місця проживання дитини, який у досудовому порядку вони вирішити не можуть, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею, за місцем її проживання, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 11 лютого 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з мамою - ОСОБА_1 .

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 з народження єдиної дитини - сина ОСОБА_3 турбувалася про нього та приділяла йому належну увагу, займалася його освітою та розвитком, піклувалася про стан здоров`я. Вона має можливість робити це й надалі.

Після виникнення конфлікту між позивачкою та відповідачем, ОСОБА_1 не чинила ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дитиною.

Натомість відповідач у примусовому порядку, у спосіб, який був стресовим для дитини, без погодження з позивачкою змінив місце проживання сина. Протягом тривалого часу не повідомляв її про їх місце перебування, не повідомляв навчальні заклади про причини неявки дитини до школи.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність між позивачкою та відповідачем глибокого особистісного конфлікту та неприязних стосунків. Створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином призвели до руйнування його зв`язку зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і матір, що, вочевидь, вплинуло на формування негативної думки дитини про матір та бажання проживати з батьком.

Урахувавши психофізіологічні особливості дитини, її думку щодо місця проживання, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дитини з матір`ю буде відповідати найкращим інтересам дитини, спрямоване на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги щодо порушення органом опіки та піклування процедури надання висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки, з урахуванням обставин справи, місцевий суд надав оцінку висновку органу опіки та піклування саме з урахуванням інших наявних у матеріалах справи доказів в сукупності. При цьому, показання свідків, довідки зі школи, спортивних секцій, висновки психологів не можуть бути ключовим доказом у справах щодо захисту прав неповнолітніх дітей (щодо умов проживання відповідача, рівня здійснення догляду за дитиною), адже саме орган опіки та піклування, на якого законом покладено обов`язок провадити свою діяльність, пов`язану із захистом прав дитини, з дотриманням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, з урахуванням сукупності обставин життя та характеристик батьків (після виходу за місцем їх проживання, особистого спілкування), затверджує висновок про доцільність/недоцільність визначення місця проживання дитини з одним із батьків.

Суд зазначив, що відповідач мав можливість особисто звернутися до органу опіки та піклування із заявою про складення відповідного висновку, однак вказане право не реалізував, а тому встановити, чи дійсно відповідачем створено належні умови для проживання сина неможливо.

Відповідачем не ініціювалося у суді першої інстанції питання визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з ним або встановлення спільної фізичної опіки сторін над сином.

У той же час, як попередньо встановлено судом і не заперечується сторонами, усталеним місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 було місце проживання матері, яке батько самовільно змінив і на час апеляційного перегляду проживають

у м. Чернівці. Тому відмова у задоволенні позову матиме наслідком залишення дитини не у звичному для неї середовищі від самого народження.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що батько не позбавлений права спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, а у разі виникнення підстав у подальшому вирішити питання про зміну місця проживання сина у встановленому Законом порядку.

Також суди послалися на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо застосування судами принципу якнайкращих інтересів дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Фодчук О. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Фодчук О. В., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 369/7253/23 із Києво-Святошинського районного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Фодчук О. В., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що судами належним чином не з`ясовано та не надано оцінку обставинам щодо причин та передумов проживання сина з батьком.

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Верховного Суду щодо вирішенні спорів щодо місця проживання дитини з батьками.

Крім того, судами порушено принцип найкращих інтересів дитини та відповідні міжнародно-правові акти.

Вказує, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини судами підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту, стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини; бажання дитини.

Також вказує, що судами порушено норми процесуального права, а саме суди не дослідили зібрані у справі докази, відхилено клопотання про дослідження доказів в суді апеляційної інстанції: не враховано ряд обставин, на підтвердження яких надано докази, а деякі обставини встановлено неправильно, а саме: щодо бажання дитини проживати із батьком, недовірливе ставлення дитини до матері, що і стало причиною виявлення дитиною бажання проживати саме з батьком, дитина сама вирішила проживати із батьком, відчуваючи саме до нього довіру та захист; не враховано, що батьком змінено місце проживання дитини на м. Чернівці, з огляду на небезпечну ситуації через щоденні обстріли та кількагодинні тривоги у м. Києві та Київській обл., що не сприяють психологічному здоров`ю дитини та її безпеці; не враховано, що оскільки на момент переїзду у м. Чернівці не було рішення про визначення місця проживання дитини, то і немає підстав вважати, що місце проживання дитини було змінено незаконно; не врахували сталий зв`язок дитини з батьком, його емоційний комфорт, думку дитини, яка чітко висловлювала бажання проживати саме з батьком; в основу рішення покладено висновок служби у справах дітей, який суперечить іншим доказам у справі, складений на підставі сумнівних процедур.

Зазначає, що допитані під час розгляду справи свідки підтвердили, що з 2022 року позивачка почала зустрічатися з адвокатом Лісіцьким А. В. Саме ОСОБА_3 розповідав про факт стосунків матері та ОСОБА_5 , неприязнь між дитиною та вказаним чоловіком, який проявляв агресивну поведінку до нього, кричить та проявляє фізичну силу, недовірливе ставлення до матері зі сторони дитини. Свідчення свідків у справі відповідає їхнім заявам, що нотаріально завірені.

Із квітня 2023 року ОСОБА_3 проживає із батьком за власним бажанням, а з 1 вересня 2024 року - у м. Чернівцях, куди вони виїхали через постійні обстріли м. Києва та Київської області, до матері дитина проявляє недовірливе ставлення.

Суди не надали вказаному жодної правової оцінки в контексті психоемоційних передумов, які передували проживанню дитини із батьком, а саме: попередня поведінки матері, яка викликала в дитини тривогу, та недовірливе ставлення, дитина не відчувала захисту зі сторони матері.

Натоміть саме в батькові дитина бачить захист і почувається із ним у безпеці, відтак психоемоційний стан дитини, її стан безпеки асоціюється у неї самої саме із батьком.

Суди не врахували Протокол індивідуального консультування практичного психолога ОСОБА_6 від 06 лютого 2024 року, де вказано, що « ОСОБА_3 постійно повторює, що боїться, що його забере мама від батька, якого він дуже любить», «причина негативного емоційного стану хлопчика - несприятлива сімейна ситуація», «рекомендації: мамі змінити стиль спілкування, прислухатися до думки та бажання сина... ».

З вказаного консультування психолога вбачається, що ОСОБА_3 бажає та прагне жити зі своїм батьком, а розлука з батьком викликає страх та паніку.

Суди не звернули на ту обставину, що жодних доказів неналежного піклування зі сторони батька про дитину за увесь час проживання дитини із батьком у матеріалах справи немає і ні позивач, ні служба у справах дітей не вказували на факти неналежного виконання батьком батьківських обов`язків.

Також суди необґрунтовано послалися на висновок служби у справах дітей Дмитрівської сільської ради від 02 лютого 2023 року, так як у висновку вказано, що під час візиту у с. Лісне, громадянин ОСОБА_2 не погодився надати можливість обстежити умови проживання дитини та відмовився підписувати акт оцінки умов проживання дитини, відмовився надати довідку про доходи, з місця реєстрації, щодо наявності житла, документи, що підтверджують участь в житті дитини, що не відображає дійсних обставин та умов, за яких працівники служби у справах дітей прийшли з візитом до ОСОБА_2 .

Працівниками служби у справах дітей не визначено дати візиту у с. Лісне та не долучено жодних доказів того, що ОСОБА_2 повідомлявся про дату та час візиту, а також роз`яснення йому підстав такого візиту та визначення переліку документів, які необхідно надати, тому висновки служби у справах дітей щодо ненадання ОСОБА_7 можливості обстежити умови проживання дитини не могли братися судом.

Висновок органу опіки та піклування викликає обґрунтовані сумніви у його правильності та об`єктивності. Жодних інших належних, допустимих та достовірних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог позивачка не надала.

Натомість відповідачем забезпечено явку до суду свідків, які підтвердили, що син ОСОБА_3 має хороші умови проживання, батько не зловживає спиртними напоями, є матеріально стабільним та психічно врівноваженим, має друзів та велику родину, він вже понад рік практично самостійно утримує сина у м. Чернівці, де відвозить його на гуртки та до школи, здійснює належний догляд за дитиною, між сином та батьком чудові стосунки.

При опитуванні дитини в судовому засіданні 25 квітня 2024 року ОСОБА_8 висловив своє бажання проживати із батьком, багато розповідав про час, проведений із батьком, розповів, що батько відвозить його до школи, гуртки, з ним їздить до родичів у м. Чернівці, і м. Чернівці це його улюблене місто, хоче жити там із батьком. Також дитина розповідала, що за час проживання із матір`ю та батьком ОСОБА_9 мати поверталася завжди дуже пізно і саме батько готував вечерю, займався з дитиною і вкладав його спати. Навіть на Різдво мати не прийшла святкувати зі сім`єю, а повернулася, коли дитина вже спала, а він був на Різдво лише з батьком.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У травні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив представника Служби у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району, в якому зазначається, що касаційна скарга ОСОБА_2 є безпідставною, а судові рішення ухвалені відповідно до вимог закону. При наданні висновку про те, що дитина має проживати з матір`ю служба у справах дітей керувалася якнайкращими інтересами дитини, ураховувала рівні права та обов`язки батьків дитини, встановила, що дитина має прив`язаність до матері, сумує за нею. Під час бесіди з відповідачем він вів себе агресивно, чинив тиск на дитину та працівників служби. При виїзді до місця проживання батька з дитиною у с. Лісне Бучанського району, відповідач не надав можливості перевірити умови проживання і поспілкуватися з дитиною.

У травні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника

ОСОБА_1 , в якому зазначається, що касаційна скарга є безпідставною,

а судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначається, що позивачка жодного разу не чинила перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною. Син з народження і до 6 років проживав з матір`ю, нарікань на емоційний стан не було. Доводи скарги щодо відносин дитини з ОСОБА_5 не відповідають дійсності, при опитуванні дитини в судовому засіданні вона цього не говорила і пояснила, що однаково любить і тата і маму, хоче, щоб вони проживали разом. Відповідач створював їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, відносини малолітньої дитини з матір`ю мають відновитися. У 2025 році відповідач, який є військовозобов`язаним, двічі з дитиною перетинав кордон. Є дані, що, не інформуючи позивачку, мати дитини, дитина має намір залишити територію України. Заперечується висновок, указаний у протоколі індивідуального консультування практичного психолога, оскільки психолог жодного разу з матір`ю дитини не спілкувалася, а тому в силу Етичного кодексу психолога не мала права робити такі висновки.

Посилається на міжнародно-правові акти про те, що дитини усупереч її бажанню, не повинна розлучатися з батьками, тому її найкращі інтереси є пріоритетом. При цьому відповідач посилається на практику Верховного Суду, у судових рішеннях якого наявні інші фактичні обставини справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували,

є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З пояснень сторін судом встановлено, що ОСОБА_3 з народження у 2016 році проживав з матір`ю, спір щодо місця проживання дитини був відсутній. У квітні

2023 року батько забрав дитину за місцем свого проживання, проти чого мати заперечувала. З того часу мати бачила сина декілька разів. На час розгляду справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались напружені та неприязні відносини, тривають судові спори щодо встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна. Між сторонами також виник спір щодо місця проживання ОСОБА_3 , 2016 року народження.

На підтвердження доводів позову щодо організації навчання дитини, її розвитку ОСОБА_1 надала суду: довідку футбольного клубу «Енергія Київ» від 26 квітня 2023 року ( ОСОБА_3 відвідує спортивну секцію з футболу); довідку позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацький спортивний клуб з водних видів спорту «Бригантина» від 27 квітня 2023 року ( ОСОБА_3 є вихованцем клубу та займається у гуртку спортивного плавання); повідомлення про відвідування ОСОБА_3 занять з дошкільної підготовки та заняття з англійської мови; довідка Приватного християнського ліцею «Ріка життя» від 11 травня 2023 року про зарахування ОСОБА_3 до 1-го класу.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з грудня 2019 року, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 348789142258

від 01 листопада 2022 року та на час розгляду справи працює в ТОВ «Посольство краси» на посаді косметолога, що підтверджено характеристикою товариства

від 09 січня 2024 року.

З поданих договорів купівлі-продажу вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , де проживає на час розгляду справи, з фотографій квартири вбачається, що квартира з ремонтом, меблями, для дитини влаштована окрема кімната, є місце для гри, відпочинку й навчання.

На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_2 надав суду довідку про доходи

у ФОП ОСОБА_11 , за якою його середньомісячний заробіток становить 22 000,00 грн, у лікаря-психіатра на обліку не перебуває.

На час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 проживав разом з батьком ОСОБА_2 в садовому будинку АДРЕСА_3 .

З характеристики ОСОБА_12 , 2016 року народження, виданої ПХЛ «Ріка життя» від 03 листопада 2023 року вбачається, що хлопець виховується батьками, які відповідально ставляться до виховання та навчання сина. Батько привозить в ліцей і забирає його з початку навчального року; батьки підтримують постійний зв`язок з ліцеєм та класним керівником, відвідують батьківські збори і беруть активну участь у житті класу та ліцею.

Відповідно до поданих квитанцій за навчання дитини в школі з вересня 2023 року

по лютий 2024 року в розмірі 5 700,00 грн щомісячно здійснює оплату

ОСОБА_1 .

Судами встановлено, що сторони люблять та опікуються своїм сином ОСОБА_3 , працюють, мають дохід, готові нести витрати на утримання дитини, не перебувають на обліку у психіатра чи нарколога, шкідливих звичок не мають. Позитивні характеристики також суду надали й допитані у судовому засіданні свідки

ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Жодного випадку застосування фізичного, психологічного, економічного насильства до дитини ОСОБА_3 з боку батьків не встановлено.

У судовому засіданні судом першої інстанції заслухано думку ОСОБА_3 . Хлопчик суду пояснив, що живе з татом, бажає надалі проживати з татом. Любить і маму, і тата.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 02 лютого 2024 року № 185 вважається за доцільне та таким, що відповідає інтересам дитини, визначити місце проживання ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 147-150).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Фодчук О. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у» касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі

«М. С. проти України», заява № 2091/13, Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти:

по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України»

від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22.

У постанові від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

За обставин цієї справи сторони є батьками малолітнього ОСОБА_12 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 . У ході розгляду справи сторони не заперечували, що дитина з народження проживала у м. Києві з обома батьками за адресою: АДРЕСА_1 . Садочок хлопчик не відвідував, однак займався у спортивних секціях та більшість часу проводив з батьком, оскільки мати довго працювала, тобто усталеним та звичним для дитини є місце проживання позивача.

Разом з тим, з 2023 року відповідач фактично без погодження з позивачкою змінив місце проживання сина, а саме ОСОБА_3 відвідує школу та гуртки у м. Чернівці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України

27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Верховний Суд у своїй практиці наголошує, що для зміни усталеного місця проживання дітей мають бути вагомі аргументи, яких суд першої інстанції у цій справі не встановив. Не було встановлено таких обставин і апеляційним судом під час перегляду справи.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Отже, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша

статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши подані сторонами докази, суди, прийнявши до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, їх поведінку щодо дитини, вік дитини, умови проживання та інші обставини, що мають істотне значення, надавши оцінку висновку органу опіки та піклування, дійшли обґрунтованого висновку, що проживання малолітнього ОСОБА_3 саме з матір`ю, у звичному для нього середовищі буде відповідати найкращим інтересам дитини та забезпечить розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Верховний Суд критично оцінює посилання касаційної скарги на неврахування судом думки дитини та наданих нею пояснень з наступних підстав.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 зауважено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця її проживання, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, наприклад таких, як тривалий час проживання дитини з одним із батьків без можливості повноцінного спілкування з тим із батьків, з ким дитина не проживає.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 523/13088/17 зауважено, що одне лише бажання дитини проживати з батьком не може бути безумовною підставою для зміни її місця проживання.

Опитування судом малолітнього ОСОБА_3 відбулося фактично через рік його проживання з батьком (у квітні 2024 року). Хлопчик повідомив суду, що наразі з матір`ю спілкується мало, переважно телефоном. Оскільки зв`язок часто буває поганим, маму бачить рідко. У ході опитування хлопчик неодноразово повідомляв, що обох батьків любить однаково. Фактично, з огляду на те, що останній рік хлопчик проживав з батьком, він виявив бажання жити у тата, однак з обома батьками. ОСОБА_3 не повідомляв суду про своє небажання жити з мамою, навпаки, називав її «мамочкою»; говорив про бажання бачитися з мамою.

Колегія суддів погоджується з висновком судів, які критично оцінили протокол індивідуального консультування КЗ «Чернівецька спеціальна загальноосвітня школа № 3» щодо негативного ставлення дитини до матері (т. 1, а. с. 240г). Так, консультація проведена у лютому 2024 року, тобто майже рік дитина проживала з батьком та майже не бачилась з матір`ю. Психолог вказала, що причиною негативного емоційного стану хлопчика є несприятлива сімейна ситуація.

При цьому не вказано, що лише мати винна в такому стані дитини. Дитина проживала до квітня 2023 року з матір`ю постійно та\або з матір`ю та батьком. Після виникнення конфлікту між батьками, спочатку дитина залишилась проживати з матір`ю, а потім батько самостійно змінив його місце проживання. Тобто як мати, так і батько винні у негативному емоційному стані дитини. При цьому, психолог не спілкувався з позивачкою, не перевіряв її доводи, не з`ясовував які ж насправді відносини склались між батьками дитини на час складення висновку. Крім того, висновок складався для визначення необхідності дитини вчитись в спеціальній школі, а не для визначення місця проживання дитини.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Пункт 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 24 вересня 2008 року № 866, визначає, що для розв`язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9,

а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини. Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров`ю та розвитку дитини. Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Висновок органу опіки та піклування відповідає вказаним вимогам, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Посилання касаційної скарги про те, що суд не врахував правові висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ не є подібними. При цьому суд у кожній справі виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Фодчук Оксани Василівни, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець