№ 369/7635/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

10 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 369/7635/19

провадження № 61-12327св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Вишнева міська державна нотаріальна контора Київської області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Вишнева міська державна нотаріальна контора Київської області, про розірвання договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Вишнева міська державна нотаріальна контора Київської області, про розірвання договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності.

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 просив розірвати договір дарування житлового будинку, укладений 23 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі № 1-2997, посвідчений державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області

Черняк О. В.; договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481601:01:002:0017, укладений 23 жовтня 2006 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі № 1-3000, посвідчений державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області

Черняк О. В.; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вказане майно; допустити двосторонню реституцію та визнати право власності на спірне майно за ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що дарунки мають велику немайнову цінність для дарувальника, не відбулося фактичної передачі дарунків, а також на те, що обдаровувані (сини) не виконують обов`язку піклування про батька. Крім того, обдаровувані створили реальну загрозу безповоротної втрати дарунків, а тому відповідно до частини другої статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договорів дарування.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 29 липня 2019 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 22 грудня 2020 року прийнято до розгляду цивільну справу та призначено підготовче судове засідання.

12 травня 2021 року до суду в порядку надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про зміну предмета позову в справі.

У вказаній заяві ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договір дарування житлового будинку, укладений 23 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі № 1-2997, посвідчений державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області

Черняк О. В.; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вказане майно та визнати право власності на спірне майно за ОСОБА_1 .

При цьому позивач посилався на те, що укладаючи спірні договори дарування, він помилився щодо правової природи таких правочинів, оскільки його воля була спрямована на укладання договору довічного утримання у зв`язку зі складними життєвими обставинами. Також вказував на відсутність домовленості про істотні умови договору між сторонами.

З урахуванням положень частини першої статті 229 ЦК України, у зв`язку з помилкою щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, просив визнати спірні договори недійсними.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 13 травня 2021 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну предмета позову та повернуто її позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що одночасна зміна предмета і підстав позову відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України не допускається. Доповнення позовних вимог новими вимогами та новими обставинами по своїй суті є новим позовом.

У цьому випадку подачею заяви про зміну предмета позову не змінюється, а додається новий предмет позову до раніше заявленого. Заявлення додаткових вимог після відкриття провадження ЦПК України не передбачено. Позивач має право лише або змінити предмет позову, або змінити його підставу. Тобто не можна змінити предмет позову шляхом додавання інших позовних вимог, оскільки предмет позову при цьому фактично не змінюється.

Своєю заявою представник позивача фактично подає новий позов зі своїм предметом, підставою, змістом. Тобто додаються як додатковий предмет, так і додаткова підстава та додатковий зміст.

З огляду на зазначене, з урахуванням положень статей 49 353 ЦПК України, суд першої інстанції відмовив у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну предмета позову та повернув її позивачу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , повернуто апелянту.

Вирішуючи питання про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2021 року про відмову у прийнятті заяви про зміну предмету позову не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки не міститься в переліку статті 353 ЦПК України.

Вказане не перешкоджає позивачу подати апеляційну скаргу на рішення суду (після його ухвалення), в якій зазначити заперечення на вказану ухвалу або у встановленому законом порядку пред`явити новий позов.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 липня 2021 року представник ОСОБА_4 , діючий в інтересах

ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 липня

2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на розгляд до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року справу № 369/7635/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції постановив оскаржувану ухвалу без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема, статей 185 186 353 ЦПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року у справі № 902/919/17 та Верховного Суду

від 16 червня 2021 року у справі № 393/686/19.

На думку ОСОБА_1 , сам факт відкриття касаційного провадження у зазначених справах та перегляду такого самого виду судового рішення (про відмову у прийнятті заяви про зміну предмета позову) свідчить про належність ухвали суду першої інстанції про повернення позивачу заяви про зміну предмета позову до судових рішень, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

т. 1).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 29 липня 2019 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду в підготовчому судовому засіданні (а. с. 111-112, т. 1).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 22 грудня 2020 року прийнято до розгляду цивільну справу та призначено підготовче судове засідання (а. с. 65-66, т. 2).

12 травня 2021 року до суду в порядку надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про зміну предмета позову в справі (а. с. 80-90, т. 2).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 13 травня 2021 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну предмета позову та повернуто її позивачу (а. с. 116-119, т. 2).

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 оскаржив її в апеляційному порядку (а. с. 129-145, т. 2).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , повернуто апелянту (а. с. 154-155, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Частиною першою статті 353 ЦПК України встановлено вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.

У справі, що переглядається, предметом апеляційного оскарження була ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну предмета позову та повернення її позивачу. Разом із тим, у переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, який визначено положеннями статті 353 ЦПК України, вказана ухвала відсутня.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що ухвала суду про відмову у прийнятті заяви про зміну предмета позову не входить до переліку, передбаченого статтею 353 ЦПК України, а тому не підлягає оскарженню у апеляційному порядку.

Аналогічний правовий висновок щодо вказаного процесуального питання викладено в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі

№ 370/1528/17, в ухвалі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі

№ 522/21540/17, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що відмова у прийнятті заяви про зміну предмету позову є формою повернення заяви заявнику, а тому підлягає апеляційному оскарженню на підставі пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, є необґрунтованими і по своїй суті зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм законодавства України та не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема, статей 185 186 353 ЦПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 902/919/17 та Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 393/686/19, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається, з огляду на наступне.

Предметом касаційного оскарження у справі № 902/919/17, що перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, була ухвала суду першої інстанції про повернення без розгляду заяви у зв`язку з невиконанням особою вимог ухвали про усунення недоліків, та постанова апеляційного суду за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції по суті. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі вирішувала питання юрисдикційності спору та зробила висновок про те, що недоліки заяви, яка не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, не носять суб`єктивний характер, не залежать від волі заявника та не можуть бути ним усунуті, що унеможливлює повторне звернення з нею до господарського суду. У такому випадку суду першої інстанції слід було застосувати положення пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України та відмовити у відкритті провадження за згаданою заявою. Таким чином, вказане свідчить про неподібність правовідносин та, як наслідок, різне процесуально-правове регулювання.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 393/686/19 в полі правового аналізу перебувало питання застосування положень статей 185 186 ЦПК України, а предметом касаційного перегляду була постанова суду апеляційної інстанції, а не ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, як у цій справі.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах Верховного Суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують та не свідчить про неправильне застосування судом норм процесуального права, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо клопотання ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_4 , про розгляд справи за його участю

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 просить про розгляд справи за його участю.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представником ОСОБА_4 , про розгляд справи за участюОСОБА_1 відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук