Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 369/8077/19
провадження № 61-21207св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ракул Оксана Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року у складі судді Пінкевич Н. С.та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року
у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Києво- Святошинського районного нотаріального округу Київської області
Ракул О. В., про визнання договору дарування недійсним.
Позовну заяву мотивовано тим, що станом на березень 2017 року
він разом з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надали в позику ОСОБА_2 грошові кошти в рівних частках на загальну суму 4 211 109,00 грн, термін повернення яких за домовленістю визначено: до 31 грудня 2018 року у сумі не менш ніж 3 000 000,00 грн, до 30 квітня 2019 року - у сумі 121 109,00 грн.
Зазначав, що ОСОБА_2 умисно ухиляється від виконання зобов`язань.
Вказував, що 29 жовтня 2018 року він звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Надалі ОСОБА_2 15 лютого 2019 року уклав договір дарування належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , на користь своєї матері ОСОБА_3 .
Вважав, що укладення вказаного договору дарування є заходом для уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань за договором позики в рамках зазначеної судової справи, що свідчить про фіктивність цього правочину та є підставою для визнання його недійсним. Спірний договір дарування укладався без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, а отже, є фіктивним, що підтверджується тим, що фактична передача квартири не відбулася, ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у зазначеній квартирі.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування трикімнатної квартири
АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 15 лютого 2019 року за № 708, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусам Києво-Святошинського районного нотаріального округу Ракул О. В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звертаючись до суду
з позовом про визнання договору дарування недійсним, позивач не надав доказів на підтвердження порушення його прав внаслідок укладення оспорюваного правочину, тому відсутні підстави для визнання договору дарування квартири від 15 лютого 2019 року недійсним з підстав фіктивності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 08 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановивши, що передбачені договором дарування квартири від 15 лютого 2019 року правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили всі передбачені цим договором дії, виконали його, передавши майно від дарувальника обдарованому, який прийняв дарунок, суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання такого договору недійсним
з підстав фіктивності.
Крім того, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не надав доказів на підтвердження доводів щодо порушення його прав внаслідок укладення оспорюваного правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, закрити провадження у справі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що укладення ОСОБА_2 спірного договору дарування від 15 лютого 2019 року в короткі терміни після його звернення до суду з позовом про стягнення боргу у справі № 369/13872/18, що має наслідком стягнення грошових коштів, вчинено ОСОБА_2 з метою ухилитися в майбутньому від можливого виконання судового рішення, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором,
з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, а тому зазначений договір дарування підлягає визнанню недійсним відповідно до положень статті 234 ЦК України.
Зазначає, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі № 362/13872/18 стягнуто
з ОСОБА_2 на його користь 1 403 703,00 грн боргу та 8 810,00 грн судового збору, вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.
Вважає, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, що не було оцінено ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19),
від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження
№ 61-20593св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19 (провадження № 61-23057св19), від 28 квітня 2021 року у справі
№ 263/16179/18 (провадження № 61-3499св21).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У період з лютого 2014 року до березня 2017 року ОСОБА_2 отримав грошові кошти для поповнення оборотних засобів та розширення виробничої бази ТОВ «Браво», у якому відповідач є власником частки в 51 %, від ОСОБА_4 у розмірі 1 403 703,00 грн, від ОСОБА_1 у розмірі 1 403 703,00 грн та від ОСОБА_5 у розмірі 1 403 703,00 грн, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 04 липня 2017 року
№ 1724 (а.с. 10).
30 травня 2018 року ОСОБА_2 склав розписку про повернення коштів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 у розмірі 4 211 109,00 грн
до 31 грудня 2018 року (а.с. 8).
10 липня 2018 року ОСОБА_2 склав розписку про повернення коштів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 у розмірі 4 211 109,00 грн
у термін до 31 грудня 2018 року - у розмірі 3 000 000,00 грн, у термін
до 30 квітня 2019 року - у розмірі 1 211 109,00 грн (а.с. 9).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 26 листопада 2018 року відкрито провадження у справі № 369/13872/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (а.с. 11-12).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 вересня 2018 року, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1 , виданого
05 червня 2008 року (а.с. 16).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 травня 2019 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування серії та номер: 708, посвідчений 15 лютого 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області
Ракул О. В. (а.с. 17).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним
є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або
в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня
2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі
№ 359/1654/15?ц. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові
від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження
№ 14-260цс19) не відступила від цих висновків та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем
з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір дарування укладений 15 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_3 . Після відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 продовжує користуватися зазначеною квартирою. Оспорюваний договір дарування було вчинено після відкриття Києво-Святошинським районним судом Київської області від 26 листопада 2018 року провадження у справі
№ 369/13872/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики на загальну суму 4 612 948,41 грн.
Згідно з частинами першою та третьою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Відповідно до інформації на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 17 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
1 403 703,00 грн боргу та судовий збір у розмірі 8 810,00 грн; на користь ОСОБА_4 1 403 703,00 грн боргу та судовий збір у розмірі 8 810,00 грн; на користь ОСОБА_5 1 403 703 грн боргу та судовий збір у розмірі
8 810,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня
2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року у справі
№ 369/13872/18 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 17 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 05 жовтня 2021 року змінено, викладено їх мотивувальні частини
в редакції цієї постанови (провадження № 61-18269св21).
Колегія суддів доходить до висновку, що зазначений правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення,
а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_2 під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича.
Колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Під час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 .
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування, укладеного 15 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_3 , недійсним.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Врахувавши вищевикладене та положення підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України, у постанові суду касаційної інстанції, крім іншого, має бути висновок про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв`язку з цим із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції - 768,40 грн, за подання апеляційної скарги - 1 152,60 грн та касаційної скарги - 1 536,80 грн, що у сукупності складає 3 457,80 грн.
Керуючись статтями 400 402 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 08 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 10 листопада 2021 року скасувати.
Визнати недійсним договір дарування трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
15 лютого 2019 року за № 708, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусам Києво-Святошинського районного нотаріального округу Ракул Оксаною Володимирівною.
Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір
у розмірі 1 728, 90 грн з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк