Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 369/9435/18
провадження № 61-5955св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідач - державний нотаріус Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Київської області Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства юстиції України Панікар Валентина Миколаївна,
треті особи: ОСОБА_3 , виконавчий комітет Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2019 рокув складі судді: Пінкевич Н. С., та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася з позовом до державного нотаріуса Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Київської області ГТУЮ у Київській області Міністерства юстиції України Панікар В. М., треті особи: ОСОБА_3 , виконавчий комітет Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, про визнання дій державного нотаріуса неправомірними та встановлення права на спадщину за заповітом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та має двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вони з 2003 року проживали у АДРЕСА_1 , в якому з 1997 року проживали лише ОСОБА_5 та його мати ОСОБА_6 . У цьому будинку був також зареєстрований ОСОБА_7 , брат ОСОБА_5 та син ОСОБА_6 , але він там ніколи не проживав і за своєю матір`ю не доглядав.
Після смерті ОСОБА_6 у 2005 році відкрилася спадщина на 13/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , яку прийняв син померлої ОСОБА_5 шляхом постійного проживання разом з матір`ю за однією адресою на час відкриття спадщини. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_5 державним нотаріусом було відмовлено в зв`язку із тим, що спадщину також прийняв і його брат ОСОБА_7 шляхом постійного проживання та реєстрації з матір`ю за однією адресою на час відкриття спадщини.
Така відмова нотаріуса, на думку позивача, є неправомірною, оскільки ОСОБА_7 ніколи не проживав разом з ОСОБА_6 , заяви про прийняття спадщини після її смерті нотаріусу не подавав, не поніс витрати на утримання спадкового майна, тому не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Всі вжиті позивачем та нотаріусом заходи по встановленню місця проживання чи перебування ОСОБА_7 позитивних результатів не дали і місце його перебування наразі невідоме.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 13/25 частин житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , яку він успадкував після смерті матері. За життя ОСОБА_5 склав заповіт, яким все майно заповів доньці ОСОБА_2 .
Оскільки за життя ОСОБА_5 не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину на майно після смерті матері, ОСОБА_1 не може оформити спадкові права їхньої дочки в нотаріальній конторі.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати дії державного нотаріуса неправомірними щодо посвідчення прийняття спадщини ОСОБА_7 шляхом постійного проживання з ОСОБА_6 ;
визнати неправомірними дії державного нотаріуса щодо відмови ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 13/25 частин житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на 13/25 частин житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до державного нотаріуса Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Київської області Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства юстиції України Панікар В.М., треті особи: ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Боярської міської Ради Києво-Святошинського району, Київської області, задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 10/25 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 , право власності на 3/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є її діти. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, судом не встановлено. Згідно матеріалів спадкової справи ОСОБА_6 № 611/2015 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері звернувся ОСОБА_5 . Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини або відмови від прийняття спадщини не звертались. Постановою державного нотаріуса Києво-Святошинської районної нотаріальної контори Київської області від 08 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_2 . Нотаріус вказав, що спадщину прийняли два сини - ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ОСОБА_6 з 11 лютого 1997 року до дня смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею були зареєстровані на день її смерті: ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , що підтверджено довідкою відділу реєстрації місця проживання громадян та формування і ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 1158 від 27 вересня 2018 року. Факт спільного проживання на час смерті ОСОБА_6 та її сина ОСОБА_5 підтверджений і копією паспорту з відміткою про місце реєстрації проживання особи, місцем проживання його дружини, малолітньої дитини, довідкою № 1696 від 26 березня 2008 року, № 2038 від 04 червня 2013 року, актом про фактичне місце проживання депутата виконавчого комітету міської ради. Матеріали справи не містять доказів того, що вказані особи проживали не за зареєстрованим місцем проживання. Тому єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину і за законом, і за заповітом є син померлої - ОСОБА_5 ;
суд першої інстанції відхилив посилання нотаріуса щодо прийняття спадщини ОСОБА_7 . За адресою проживання спадкодавця постійно проживали ОСОБА_5 разом з дружиною ОСОБА_1 та малолітньою дитиною ОСОБА_2 , 2007 року народження, що підтверджено поясненнями позивача, актами депутата Боярської міської ради. Тому обґрунтовані позовні вимоги в частині визнання неправомірною відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 на 13/25 частин житлового будинку та встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_7 ;
після смерті ОСОБА_5 у встановлений строк до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини будь-які інші особи, крім позивача, не звертались. Це стосується як спадкоємців за заповітом, так і спадкоємців за законом. Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, судом не встановлено. У разі наявності заповіту -спадкоємець, який має право на обов`язкову частку у спадщині, мав у встановлені терміни подати заяву про прийняття спадщини, або рішення суду про надання додаткового строку для прийняття спадщини, або подати документи, які підтверджували спільне проживання з померлим та прийняття спадщини, а рішення суду про визнання особи недієздатною прийнято після шестимісячного строку та на поданій суду копії рішення відсутня відмітка про набрання ним законної сили. За таких обставин нотаріус зробив висновок про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), оскільки є заповіт, тому позовні вимоги в частині визнання права власності за ОСОБА_2 слід задовольнити частково. При цьому суд враховав обов`язкову частку у спадковому майні, яка належить малолітньому ОСОБА_3 , 2018 року народження (обов`язкова частка становить 1/10 частина);
ОСОБА_2 , 2007 року народження, прийняла спадщину за заповітом, а ОСОБА_3 , 2018 року народження, маючи право на обов`язкову частку після смерті батька, прийняв спадщину згідно частини четвертої статті 1268 ЦК України. Тому за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на 10/25 частин спірного домоволодіння, за ОСОБА_3 - право власності на 3/25 частини домоволодіння;
доводи апеляційної скарги про необхідність зменшення розміру часток ОСОБА_2 , 2007 року народження, та ОСОБА_3 , 2018 року народження, з урахуванням інтересів ОСОБА_3 , 1995 року народження, який прийняв спадщину після смерті батька, колегія суддів відхилила. ОСОБА_3 , 1995 року народження, є інвалідом дитинства за психічним захворюванням, тобто, на момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 був повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця, і, відповідно до статті 1241 ЦК України мав право на обов`язкову частку у спадщині. Проте заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 у визначений законом шестимісячний строк ОСОБА_3 , 1995 року народження, не подав, що не заперечувалося в судовому засіданні та підтверджується наявними у справі доказами. Таким чином ОСОБА_3 , 1995 року народження, спадщину після смерті батька, маючи право на обов`язкову частку у ній, не прийняв;
посилання в апеляційній скарзі на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року, яким ОСОБА_3 , 1995 року народження, було визнано недієздатним з шестимісячного віку, і яке свідчить про те, що на момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 останній був недієздатним, колегія суддів відхилила. Відповідно до частини першої статті 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року набрало законної сили 14 серпня 2018 року, тобто, на час відкриття спадщини після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 був дієздатним, згідно частини першої статті 40 ЦК України, незалежно від змісту вказаного судового рішення, у зв`язку із чим положення частини четвертої статті 1268 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про недієздатність ОСОБА_3 на час відкриття спадщини висновків суду не спростовують.
Аргументи учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_4 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення скасувати повністю та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди неправильно застосовали частину другу статті 40 та частину четверту статті 1268 ЦК України; не повністю з`ясували усі фактичні обставини справи, не дослідили та не надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема рішенню Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року;
малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу, зокрема крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку (частина четверта статті 1268 ЦК України). День набрання законної сили рішення суду про визнання особи недієздатною не завжди збігається з днем (часом), з якого особа визнана недієздатною, а відтак з якого дня (часу) на таку особу поширюються всі правові наслідки визнання особи недієздатною, у тому числі й щодо порядку прийняття недієздатною особою спадщини згідно частини четвертої статті 1268 ЦК України. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року у справі № 357/1933/18, яке набрало законної сили 14 серпня 2019 року, ОСОБА_3 , 1995 року народження було визнано недієздатним з шестимісячного віку, встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_3 та призначено ОСОБА_4 опікуном ОСОБА_3 . У рішенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року встановлено, що ОСОБА_4 звернулась із заявою про визнання ОСОБА_3 , 1995 року народження недієздатним в лютому місяці 2018 року (тобто через місяць з моменту смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в обґрунтування якої, у тому числі вказала, що її син ОСОБА_3 , 1995 року народження відповідно до статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте, внаслідок розумової відсталості не може власноручно написати заяву про прийняття спадщини, тому з метою захисту майнових прав сина ОСОБА_4 і звернулась із заявою про визнання сина недієздатним;
суди неправильно визначили частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не врахувавши обов`язкову частку у спадщині, яка належить недієздатному ОСОБА_3 ;
суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права не зупинив провадження у цій справі до вирішення справи № 461/3122/19 за позовом ОСОБА_4 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , 1995 року народження, до ОСОБА_1 , третя особа: Києво-Святошинеький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Київській області, про оспорення батьківства та виключення відомостей про померлу особу, як батька, з актового запису про народження дитини.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 право власності на 10/25 частин житлового будинку та визнання ОСОБА_3 права власності на 3/25 частини житлового будинку. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не переглядаються в касаційному порядку.
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Зазначає, що ОСОБА_4 не була учасником справи і суди не вирішували питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. ОСОБА_4 , ставши опікуном недієздатного ОСОБА_3 , 09 серпня 2018 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом тільки 12 лютого 2019 року. Необґрунтованими є доводи про необхідність зменшення часток спадщини неповнолітніх спадкоємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року: в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 червня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що на підставі договору міни квартири на будинок від 06 листопада 1996 року ОСОБА_6 набула у власність будинок АДРЕСА_1 .
13 грудня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір дарування 12/25 частин вказаного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
ОСОБА_6 була матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які є спадкоємцями першої черги за законом після її смерті.
Згідно матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_6 № 611/2015 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері звернувся ОСОБА_5 . Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини або відмову від прийняття спадщини не зверталися.
Постановою державного нотаріуса Києво-Святошинської районної нотаріальної контори Київської області від 08 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_2 . У постанові нотаріус зазначив, що спадщину прийняли два сини померлої - ОСОБА_5 та ОСОБА_7
ОСОБА_6 з 11 лютого 1997 року до дня смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею були зареєстровані на день її смерті: ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою відділу реєстрації місця проживання громадян та формування і ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 1158 від 27 вересня 2018 року.
Факт спільного проживання на час смерті ОСОБА_6 та її сина ОСОБА_5 підтверджується також копією паспорту з відміткою про місце реєстрації проживання особи, місцем проживання його дружини, малолітньої дитини, довідкою № 1696 від 26 березня 2008 року, № 2038 від 04 червня 2013 року, актом про фактичне місце проживання, складеним депутатом виконавчого комітету міської ради.
Суди встановили, що жодних доказів спільного проживання ОСОБА_7 разом з матір`ю за однією адресою на час відкриття спадщини матеріали справи не містять. Тому єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, є її син ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
За життя ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений 08 грудня 2015 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Панікар В. М., яким все своє майно заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12 жовтня 2017 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у виконавчому комітеті Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 мають спільних дітей: дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_5 має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від першого шлюбу, якого рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2018 року було визнано недієздатним з шестимісячного віку зі встановленням опіки та призначенням опікуном ОСОБА_4 .
Згідно спадкової справи № 24/2018168 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулась ОСОБА_1 в інтересах доньки ОСОБА_2 , 2007 року народження. Інших заяв про прийняття спадщини матеріали спадкової справи не містять.
Постановою державного нотаріуса Києво-Святошинської районної нотаріальної контори Київської області від 12 лютого 2019 року відмовлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року в справі № 227/5540/18 (провадження № 61-3521св20) вказано, що «нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення».
У справі, що переглядається, встановлено, що спір виник стосовно спадкування після смерті ОСОБА_5 . Тому належним відповідачем у спорі про визнання права власності у порядку спадкування є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку його (їх) відсутності, усунення його (їх) від права на спадкування, неприйняття спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Натомість у справі, що переглядається позов пред`явлено до державного нотаріуса, який є неналежним відповідачем. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності внаслідок пред`явлення позову до неналежного відповідача.
Аналіз змісту уточнених позовних вимог (Т. 2, а. с. 70-74) свідчить, що ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просила визнати за ОСОБА_2 право власності на 13/25 частин житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 . Вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на 3/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у справі, що переглядається, не заявлено.
Згідно частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За таких обставин суди помилково визнали за ОСОБА_3 права власності на 3/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині не відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року в справі № 227/5540/18 (провадження № 61-3521св20). З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року в справі № 227/5540/18 (провадження № 61-3521св20), колегія суддів вважає, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 право власності на 10/25 частин житлового будинку та визнання ОСОБА_3 права власності на 3/25 частини житлового будинку.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до державного нотаріуса Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Київської області Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства юстиції України Панікар Валентини Миколаївни, треті особи: ОСОБА_3 , виконавчий комітет Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, про визнання за ОСОБА_2 право власності на 10/25 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та про визнання за ОСОБА_3 права власності на 3/25 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до державного нотаріуса Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Київської області Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства юстиції України Панікар Валентини Миколаївни, треті особи: ОСОБА_3 , виконавчий комітет Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, про визнання за ОСОБА_2 право власності на 10/25 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та про визнання за ОСОБА_3 права власності на 3/25 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відмовити.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук