№ 371/1416/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 371/1416/19

провадження № 61-5943св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Миронівська районна державна адміністрація Київської області, головне управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Потік», Потіцька сільська рада Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області,

за зустрічним позовом:

позивач - Потіцька сільська рада Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Миронівська районна державна адміністрація Київської області, головне управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Потік»,

третя особа - Миронівська районна державна нотаріальна контора Київської області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Миронівської міської ради Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в складі колегії суддів Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік», Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області, про визнання права власності на земельні частки (паї) в порядку спадкування.

Позов мотивувала тим, що вона в установлені законом строки прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) як спадкоємиця за заповітом. Зазначала, що ОСОБА_2 в свою чергу є рідною сестрою та спадкоємицею за законом померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , яка на момент смерті мала право на земельну частку (пай) в КСП імені Карла Маркса села Потік Миронівського району Київської області, оскільки була включена до списку-додатку до Державного акта на право колективної власності на землю КСП імені Карла Маркса села Потік під №674, але їй не було видано сертифікат на право на земельну частку (пай). Позивач уважала, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 увійшло право ОСОБА_3 на земельну частку(пай).

ОСОБА_1 зазначала також, що є спадкоємицею за законом після смерті свого двоюрідного брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказувала, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року в справі № 371/1497/16-ц їй продовжено строк для прийняття спадщини після брата, до складу якої увійшло належне спадкодавцю право на земельну частку (пай) в КСП імені Карла Маркса села Потік Миронівського району Київської області. Зазначала, що ОСОБА_4 був включений до списку-додатку до Державного акта на право колективної власності на землю КСП імені Карла Маркса села Потік під № 121, проте сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримав.

Вказувала, що в зв`язку з відсутністю в спадкодавців правовстановлюючих документів на земельні частки (паї) нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтв про право на спадщину. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:

визнати за нею право на земельну частку (пай) середнім розміром 4,41 в умовних кадастрових гектарах при паюванні сільськогосподарських земель, переданих у колективну власність згідно Державного акта на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Потіцькою сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області 27 квітня 1995 року КСП імені Карла Маркса, в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на який мала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

визнати за нею право на земельну частку (пай) середнім розміром 4,41 в умовних кадастрових гектарах при паюванні сільськогосподарських земель, переданих у колективну власність згідно Державного акта на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Потіцькою сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області 27 квітня 1995 року КСП імені Карла Маркса, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У січні 2020 року Потіцька сільська рада Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області, звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік» про визнання спадщини відумерлою.

Зустрічний позов мотивувала тим, що мати позивачки за первісним позовом ОСОБА_2 була спадкоємцем ОСОБА_3 другої черги, в той час як спадкоємцем першої черги був син спадкодавиці ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийнявши, але не оформивши спадщину. Зазначали також, що ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 з порушенням шестимісячного строку та не просила його поновити, як того вимагала стаття 550 ЦК УРСР. За таких обставин уважала, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим ОСОБА_1 також не могла успадкувати право ОСОБА_4 на земельну частку (пай).

Просила суд ухвалити рішення, яким визнати відумерлою спадщину, а саме право ОСОБА_3 на земельну частку середнім розміром 4,41 в умовних кадастрових гектарах при розпаюванні сільськогосподарських земель, переданих у колективну власність КСП імені Карла Маркса державним актом на право колективної власності на землю серії КВ, виданим 27 квітня 1995 року Потіцькою сільською радою відумерлою, та передати його територіальній громаді Потіцької сільської ради.

Ухвалою суду від 27 січня 2020 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 26 квітня 2021 року в складі судді Поліщука А. С.:

у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено;

зустрічний позов Потіцької сільської ради, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області, задоволено;

визнано спадщину, а саме право ОСОБА_3 на земельну частку (пай) середнім розміром 4,41 в умовних кадастрових гектарах при розпаюванні сільськогосподарських земель, переданих у колективну власність КСП імені Карла Маркса державним актом на право колективної власності на землю серії КВ, виданим 27 квітня 1995 року Потіцькою сільською радою, відумерлою та передано це право територіальній громаді Миронівської міської ради Київської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 звернулася до Миронівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 лише 28 листопада 2003 року, тобто майже через сім років після відкриття спадщини, що свідчить про пропуск нею встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини. Суд прийняв до уваги, що матеріали справи не містять як доказів поновлення ОСОБА_2 указаного строку, як цього вимагала стаття 550 ЦК УРСР, так і доказів вступу спадкоємця в управління або володіння спадковим майном. Суд зазначив, що згідно з довідкою виконавчого комітету Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області 2003 року №1044 ОСОБА_3 була зареєстрована та постійно проживала в селі Потік Миронівського району Київської області до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , в той час як ОСОБА_2 проживала в іншому населеному пункті, а саме в селі Світлому.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 та, відповідно, факт переходу до неї в порядку спадкування права ОСОБА_3 на земельну частку (пай), що є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на вказану земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Оскільки жоден зі спадкоємців спадщину після смерті ОСОБА_3 не прийняв, суд уважав наявними підстави для визнання її відумерлою в силу положень статті 1277 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , суд першої інстанції прийняв до уваги, що таке право рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 року в цивільній справі №2о-36/2010 за заявою прокурора Миронівського району в інтересах держави в особі Потіцької сільської ради визнано відумерлою спадщиною та передано цій територіальній громаді.

Суд зазначив, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили та ОСОБА_1 не оскаржувалось, про визнання спадщини після смерті ОСОБА_4 відумерлою є перешкодою для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права на це ж майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу СТОВ «Потік» задоволено частково, рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким:

позов ОСОБА_1 задоволено;

визнано за ОСОБА_1 1) право на земельну частку (пай) середнім розміром 4,41 в умовних кадастрових гектарах при паюванні сільськогосподарських земель, переданих у колективну власність згідно Державного акта на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Потіцькою сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області 27 квітня 1995 року КСП імені Карла Маркса, у порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на який мала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та 2) право на земельну частку (пай) середнім розміром 4,41 в умовних кадастрових гектарах при паюванні сільськогосподарських земель, переданих у колективну власність згідно Державного акта на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Потіцькою сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області 27 квітня 1995 року КСП імені Карла Маркса, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про недоведення позивачкою факту прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 . Колегія суддів зазначила, що в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 листопада 2003 року, видане державним нотаріусом Миронівської державної нотаріальної контори Шепітко В. В., в якому зазначено, що спадкоємцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її сестра ОСОБА_2 ; спадковим майном є грошовий вклад в Ощадбанку. Апеляційний суд указав, що це свідоцтво, яке ніким не оспорювалось та недійсним не визнавалось, підтверджує факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 її сестрою ОСОБА_2 . Оскільки на момент смерті ОСОБА_3 мала право на земельну частку (пай) в КСП імені Карла Маркса і це право ніким не оспорено, то воно в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_2 , а в подальшому - до ОСОБА_1 .

Колегія суддів прийняла до уваги положення статті 548 ЦК УРСР про те, що не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями, та зазначила, що, будучи спадкоємцем ОСОБА_3 за законом у частині грошових вкладів в Ощадбанку, ОСОБА_2 не могла не бути спадкоємцем іншого спадкового майна, зокрема, права на земельну частку (пай).

Суд апеляційної інстанції врахував, що положення ЦК УРСР, які були чинними на момент смерті ОСОБА_3 , не містять норм, що передбачають визнання спадщини відумерлою, а тому в суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , то колегія суддів зазначила, що дійсно, рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 року в цивільній справі № 2о-36/2010 за заявою прокурора Миронівського району в інтересах держави в особі Потіцької сільської ради спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , визнано відумерлою та передано її цій територіальній громаді.

Проте, апеляційний суд зазначив, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року в справі № 371/1497/16, яке набрало законної сили, продовжено ОСОБА_1 строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 на два місяці з моменту ухвалення рішення, а 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 вже звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

З урахуванням частини другої статті 1280 ЦК України (якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі; у разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію) колегія суддів зазначила, що особа, яка має право на спадщину, не може бути позбавлена цього права навіть за умови визнання спадщини відумерлою, у зв`язку з чим задовольнила первісний позов у частині вимог, що стосуються права на земельну частку (пай), яке належало ОСОБА_4 .

Доводи апеляційної скарги СТОВ «Потік» про те, що спір між сторонами підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства через факт перебування СТОВ «Потік» у процедурі банкрутства, апеляційний суд відхилив з посиланням на ухвалу Господарського суду Київської області від 03 березня 2020 року в справі № Б8/003-11, якою припинено процедуру банкрутства СТОВ «Потік» та введено процедуру санації.

Аргументи учасників справи

29 червня 2022 року Миронівська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні первісного позову, задовольнивши зустрічний позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ОСОБА_3 мала не право на земельну частку/пай (адже за життя не отримала відповідний сертифікат), а лише право на отримання такої земельної частки;

після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_2 не могла прийняти спадщину, оскільки була спадкоємцем за законом другої черги. У той же час спадкоємцем першої черги був син спадкодавиці ОСОБА_4 , який фактично вступив у володіння та управління спадковим майном, оскільки проживав разом із ОСОБА_3 ;

прийнявши спадщину після смерті матері, ОСОБА_4 також помер і не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину, в зв`язку з чим все належне йому майно, зокрема, права на отримання земельних часток (паїв), належні йому як члену цього КСП та як спадкоємцю ОСОБА_3 , підлягають розподілу між його спадкоємцями;

оскільки на момент смерті ОСОБА_4 положення ЦК УРСР передбачали лише дві черги спадкоємців, до яких ні ОСОБА_2 як тітка, ні ОСОБА_1 як двоюрідна сестра не входили, то наявні підстави для висновку, що все майно, належне ОСОБА_4 , в силу положень статті 555 ЦК УРСР перейшло до держави;

при цьому держава в період чинності положень ЦК УРСР права на спірні земельні частки (паї) не реалізувала, в зв`язку з чим наявні підстави для визнання спадщини відумерлою за правилами статті 1277 ЦК України;

апеляційний суд надав перевагу свідоцтву про право на спадщину, виданому нотаріусом в 2003 році, та судовому рішенню про продовження строку на прийняття спадщини, а не положенням ЦК УРСР, які були чинними на момент смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому судовим рішенням продовжено ОСОБА_1 строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 на 2 місяці, а не встановлено новий строк, у зв`язку з чим нотаріус безпідставно завів спадкову справу щодо спадкового майна ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_1 через 20 років після смерті спадкодавця.

У жовтні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивувала тим, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди відповідача з виданим нотаріусом Зленко Г. Д. свідоцтвом про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 та судовим рішенням про продовження ОСОБА_1 строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , які відповідачем у встановленому законом порядку не оспорювалися та не є предметом судового розгляду в цій справі. Вказує також, що апеляційний суд зробив правильний висновок, що положення ЦК УРСР не передбачали можливість визнання спадщини відумерлою, в зв`язку з чим зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху, оскільки посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, Миронівська міська рада Київської області не зазначає норму права, щодо якої відсутній висновок про її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Крім цього судовий збір сплачений не в повному обсязі.

На виконання вимог указаної ухвали Миронівська міська рада Київської області подала належні докази на підтвердження доплати судового збору та уточнену касаційну скаргу, в якій як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 530 550 ЦК Української РСР та статті 1277 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У вересні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

03 жовтня 2022 року Миронівська міська рада подала клопотання про відмову від касаційної скарги, скріплене підписом міського голови з використанням факсиміле, в зв`язку з чим листом Верховного Суду запропоновано заявникові подати таке клопотання з дотриманням вимог статті 183 ЦПК України.

27 жовтня 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання Миронівської міської ради про відкликання клопотання про відмову від касаційної скарги з тих підстав, що воно міським головою не підписувалось, у зв`язку з чим відповідач просив таке клопотання не враховувати при розгляді справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року в задоволенні клопотання Миронівської міської ради Київської області про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 530 550 ЦК Української РСР та статті 1277 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_2 зробила таке заповідальне розпорядження: «Все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати мені на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю ОСОБА_1 . А належне мені право на земельну частку (пай), що підтверджується сертифікатом серії РН 366691, виданим Миронівською райдержадміністрацією 28 грудня 2000 року, заповідаю ОСОБА_5 ».

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина, а спадкоємцями є її дочки: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (у визначених заповітом частинах), які в квітні та травні 2011 року відповідно звернулися з заявами про прийняття спадщини.

Оскільки спадкоємці звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини з дотриманням установленого законом шестимісячного строку, до ОСОБА_1 перейшло все належне ОСОБА_2 майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, крім права на земельну частку (пай), підтвердженого сертифікатом серії РН № 366691, виданим Миронівською райдержадміністрацією 28 грудня 2000 року, яке перейшло до іншого спадкоємця ( ОСОБА_5 ).

Досліджуючи склад спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , суди встановили, що ОСОБА_2 є рідною сестрою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та, відповідно, її спадкоємцем другої черги за законом.

ОСОБА_3 на момент смерті належав грошовий вклад в Ощадбанку та право на земельну частку (пай) в КСП імені Карла Маркса села Потік Миронівського району Київської області, оскільки вона була включена до списку-додатку до Державного акта на право колективної власності на землю КСП імені Карла Маркса села Потік під №674. Сертифікат на право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 за життя не отримала.

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 листопада 2003 року, видане державним нотаріусом Миронівської державної нотаріальної контори Шепітко В. В., в якому зазначено, що спадкоємцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її сестра ОСОБА_2 , а спадковим майном є грошовий вклад в Ощадбанку.

Право ОСОБА_3 на земельну частку (пай), а також свідоцтво про право на спадщину від 28 листопада 2003 року, видане ОСОБА_2 , на момент розгляду цієї справи ніким не оспорено.

ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 , який у свою чергу є сином ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер. На момент смерті йому належало право на земельну частку (пай) в КСП імені Карла Маркса села Потік Миронівського району Київської області, оскільки він був включений до списку-додатку до Державного акта на право колективної власності на землю КСП імені Карла Маркса села Потік під № 121.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 року в цивільній справі № 2-о-36/2010 за заявою прокурора Миронівського району в інтересах держави в особі Потіцької сільської ради, заінтересовані особи: Миронівська районна державна нотаріальна контора, ФГ «Панчук», визнано спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та складається із земельної частки (паю) розміром 4,41 га, вартістю 69 406 грн, розташованої на території Потіцької сільської ради, відумерлою та передано її цій територіальній громаді.

Рішенням Миронівсьвкого районного суду Київської області від 11 січня 2017 року в справі № 371/1497/16, яке набрало законної сили, продовжено ОСОБА_1 строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 терміном у 2 місяці, що достатньо для подачі нею заяви про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

На виконання вказаного судового рішення 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Миронівської районної державної нотаріальної контори Київської області з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим заведено спадкову справу.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 права на земельну частку (пай), яке первісно належало ОСОБА_3 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року, оприлюдненій 04 липня 2022 року, в справі № 175/772/16-ц, провадження № 61-3581св21зроблено висновок, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені заповітом або законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання за нею в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 права на земельну частку (пай).

Суди встановили, що спадкоємцями ОСОБА_2 , які прийняли спадщину, є її дочки: позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

За таких обставин саме ОСОБА_5 є належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про визнання права на пай у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , а Потіцька сільська рада, правонаступником якої є Миронівська міська рада, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, головне управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Потік» є неналежними відповідачами за цими позовними вимогами ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_5 до участі в справі не залучена, а з клопотаннями про заміну неналежного відповідача чи про залучення співвідповідача ОСОБА_1 до суду першої інстанції не зверталася, в задоволенні позовних вимог про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 слід було відмовити внаслідок їх пред`явлення до неналежних відповідачів.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині, проте, помилився щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо зустрічного позову про визнання права на земельну частку (пай), яке належало ОСОБА_3 , відумерлою спадщиною

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є розуміння відкриття спадщини як настання певних юридичних фактів, які зумовлюють виникнення спадкових правовідносин. При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: (1) часом відкриття; (2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року (абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення статті 5 та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності, абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих положень передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина перша та друга статті 1277 ЦК України).

Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави (частини перша-третя статті 555 ЦК УРСР).

Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що:

в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися;

оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою;

з урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися лише якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19, провадження № 61-9511сво19).

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв`язку з чим апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що до спірних відносин підлягають застосуванню норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР, яким не передбачалась можливість визнання спадщини відумерлою, а тому в задоволенні зустрічного позову Миронівської міської ради до ОСОБА_1 слід відмовити.

При цьому підстави для висновку про те, що право на земельну частку (пай), яке належало ОСОБА_3 , автоматично перейшло до держави в порядку статті 555 ЦК УРСР, також відсутні, оскільки апеляційний суд установив, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла її сестра ОСОБА_2 .

Разом із тим, у задоволенні вимог зустрічного позову, пред`явлених до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариство з обмеженою відповідальністю «Потік» слід було відмовити саме внаслідок їх пред`явлення до неналежних відповідачів, оскільки зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать, що спір у цій частині виник між ОСОБА_1 як особою, яка пред`явила позов про визнання за нею в порядку спадкування права на пай, та Миронівською міською радою як представником територіальної громади, в межах якої цей пай знаходиться.

Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову Миронівської міської ради до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариство з обмеженою відповідальністю «Потік», проте, помилився щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим постанова апеляційного суду підлягає зміні в цій частині шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 права на земельну частку (пай)

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позовну вимогу про визнання за нею в порядку спадкування права на земельну частку (пай), яке належало ОСОБА_4 та яке рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 року в цивільній справі № 2о-36/2010 визнано відумерлою спадщиною.

Суди встановили, що після визнання спадщини ОСОБА_4 відумерлою ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про продовження строку на прийняття спадщини, який рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року в справі № 371/1497/16 задоволено та надано ОСОБА_1 термін 2 місяці для подання заяви про прийняття спадщини. Суди також установили відсутність інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 .

У частині другій статті 1280 ЦК України вказано, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Аналіз зазначених норм свідчить, що спадкоємець вправі вимагати передання в натурі майно, яке перейшло як відумерле до територіальної громади на підставі рішення суду і збереглося, за умови, що такому спадкоємцю надано додатковий строк на прийняття спадщини та він подав заяву про прийняття спадщини.

Тобто, належною вимогою про захист прав спадкоємця, якому встановлено додатковий строк на прийняття спадщини, яка визнана відумерлою, є вимога про передання майна в натурі, а не про визнання права власності на таке майно в порядку спадкування (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року в справі № 550/1128/18, провадження № 61-14947св19 та від 21 вересня 2020 року в справі № 550/1128/18, провадження № 61-14947св19).

Натомість у справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання за собою права на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , що з урахуванням установлених судами обставин визнання такого права відумерлою спадщиною та передання його територіальній громаді не відповідає критерію ефективності обраного позивачкою способу захисту порушеного права та є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік» слід було відмовити саме внаслідок їх пред`явлення до неналежних відповідачів, оскільки зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать, що спір у цій частині виник між ОСОБА_1 як особою, яка пред`явила позов про визнання за нею в порядку спадкування права на пай, та Миронівською міською радою як правонаступником особи, якій цей пай передано як відумерла спадщина.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею права на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , проте помилився щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині вказаної позовної вимоги підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

До відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 додала клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Клопотання мотивовано тим, що, обґрунтовуючи підстави звернення до суду касаційної інстанції, відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у тих правовідносинах, які не є предметом спору в справі, що переглядається. При цьому посилання відповідача на відсутність висновку щодо застосування статті 1277 ЦК України за умови, що права на спадкове майно в порядку статті 555 ЦК УРСР державою не набувались та не реалізовувались, не заслуговує на увагу, оскільки питання застосування вказаних норм права вже було предметом розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в справі № 671/22/19.

Колегія суддів не приймає доводи, викладені в клопотанні про закриття касаційного провадження, як такі, що зводяться до довільного тлумачення аргументів касаційної скарги та викладених у ній підстав касаційного оскарження.

У касаційній скарзі Миронівська міська рада як на підставу відкриття касаційного провадження посилалась на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування:

статті 530 ЦК УРСР при наявності спадкоємців, визначених у статті 529 цього кодексу;

статті 530 ЦК УРСР щодо двоюрідних братів і сестер померлого (з наданням чіткого визначення понять брата і сестри у цій нормі);

частини першої статті 550 ЦК УРСР стосовно початку відліку продовженого судом строку на прийняття спадщини (з дня закінчення шестимісячного строку на прийняття спадщини чи з дня набрання законної сили рішенням суду про його продовження);

cтатті 1277 ЦК України, якщо права на спадкове майно в період дії ЦК УРСР державою не набувались та не реалізовувались згідно пункту 2 частини першої статті 555 ЦК УРСР.

У пункті 4 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Тобто для закриття касаційного провадження згідно вказаного пункту необхідна одночасна наявність двох підстав: 1) Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі та 2) суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Оскільки в клопотанні ОСОБА_1 не обґрунтовано наявність сукупності вказаних підстав для закриття касаційного провадження, то клопотання позивачки слід залишити без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку з необхідністю врахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року в справі № 175/772/16-ц, провадження № 61-3581св21, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню:

постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на земельні частки (паї) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - скасуванню;

рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на земельні частки (паї) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови;

постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову Миронівської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою - залишенню без змін;

постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову Миронівської міської ради до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік» - зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь Миронівської міської ради підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги пропорційно її задоволеним вимогам у розмірі 3 073,60 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Миронівської міської ради Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік» про визнання права на земельні частки (паї) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_4 скасувати.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік» про визнання права на земельні частки (паї) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_4 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області, до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік» про визнання спадщини відумерлою змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миронівської міської ради Київської області судовий збір за подання касаційної скарги пропорційно її задоволеним вимогам у розмірі 3 073,60 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в скасованих частинах втрачає законну силу й подальшому виконанню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук