Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 372/1335/16

провадження № 61-18579св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчук В. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Публічне акціонерне товариство «Фінанс Банк»,

треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник Марина Володимирівна, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Надія Романівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилова Вікторія Віталіївна, та ОСОБА_22 , в інтересах якої діє адвокат Савельєва Олена Володимирівна, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у складі судді Зінченка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Публічного акціонерного товариства «Фінанс Банк» (далі - ПАТ «Фінанс Банк»), треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В., приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р., про визнання недійсними розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 затверджено проект землеустрою і передано у власність громадянам, зокрема, ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 земельні ділянки площею по 0,12 га кожному для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. На підставі цього розпорядження зазначені особи 21 травня 2008 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

Вказував, що спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду з режимом обмеженої господарської діяльності, оскільки знаходяться у межах 25-метрової прибережної захисної смуги річки Стугна, тому не можуть за законом передаватися для потреб садівництва.

Надалі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 за договорами

купівлі-продажу від 18 лютого 2013 року продали належні їм земельні ділянки ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, уклала з Публічним акціонерним товариством «ТММ-Банк» (далі - ПАТ «ТММ-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Фінанс Банк», договір іпотеки від 18 лютого 2013 року за № 867. ОСОБА_21 за договором купівлі-продажу

від 15 жовтня 2009 року продав належну йому ділянку ОСОБА_3 ,

а 29 травня 2009 року ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та

ОСОБА_20 за договорами купівлі-продажу продали належні їм земельні ділянки ОСОБА_3 , яка об`єднала це майно й отримала

21 вересня 2009 року державний акт серії ЯЖ № 297723 на земельну ділянку загальною площею 1,08 га, яку надалі відчужила за договором

купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 . Крім цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відчужили належні їм земельні ділянки, які були об`єднані

в одну земельну ділянку, на користь ОСОБА_6 .

На підставі викладеного перший заступник прокурора Київської області просив: визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506

«Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення індивідуального садівництва

в адміністративних межах Української міської ради» в частині передачі

у власність земельних ділянок ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 ; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки площею по 0,12 га, видані 21 травня 2008 року ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_3 ; визнати недійсними рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Мельник М. В. від 18 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ; визнати недійсними рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Щур Н. Р. від 01 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за

ОСОБА_6 ; визнати недійсними рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції від 11 березня 2014 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за

ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 18 лютого

2013 року між ПАТ «ТММ-Банк» і ОСОБА_1 , у частині земельних ділянок; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 0,12 га,

з незаконного володіння ОСОБА_6 - земельну ділянку площею

0,24 га, з незаконного володіння ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 1,08 га, з незаконного володіння ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,12 га, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня

2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506

«Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради» в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_9 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 .

Визнано недійсними державні акти серії ЯЖ № 217200 від 21 травня

2008 року на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку

площею 0,12 га для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223151000:06:014:0015, серії ЯЖ № 217207 від 21 травня 2008 року

на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею

0,12 га для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013, серії ЯЛ № 065571 від 05 листопада 2010 року

на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею

0,12 га для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Визнано недійсними: рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник М. В. від 18 лютого

2015 року індексні номери 430781, 432984, 434014 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею 0,12 га

з кадастровим номером 3223151000:06:014:0006, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0016, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0009; рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Щур Н. Р. від 01 квітня 2016 року індексний номер 29068943 про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063; рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції від 11 березня 2014 року індексний номер 11509136 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 1,08 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0066, які розташовані

в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Визнано недійсним договір іпотеки від 18 лютого 2013 року № 867, укладений між ПАТ «ТММ-Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В., в частині щодо земельних ділянок

площею по 0,12 га з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009.

Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0006, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0009, площею 0,12 га

з кадастровим номером 3223151000:06:014:0016; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0015, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,24 га

з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,08 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0066, ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013, загальною вартістю 20 927 грн, які розташовані

в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні земельні

ділянки відносяться до земель водного фонду і не можуть

передаватися у власність громадян для потреб садівництва, а Обухівська районна державна адміністрація Київської області, приймаючи

оспорюване розпорядження, вийшла за межі наданих їй повноважень. Отже,

спірне розпорядження зазначеної адміністрації та видані на його

підставі державні акти на право власності на земельні ділянки

суперечать статтям 58 60 61 Земельного кодексу України (далі -

ЗК України), статтям 86 88 89 Водного кодексу України (далі -

ВК України) та підлягають визнанню недійсними. Відповідно до

статей 330 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути

у нього витребуване. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється з втратою ним цього майна.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 щодо відведення земельних ділянок для ведення садівництва у власність ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_13 та виданих їм державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 1,08 га, витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,08 га, покладення на ОСОБА_2 судових витрат, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено

у задоволенні вказаних позовних вимог.

У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом з пропуском

позовної давності. Причини пропуску позовної давності безпосередньо прокурором правового значення не мають, оскільки позов пред`явлено

в інтересах Київської обласної державної адміністрації, тому саме зазначений орган має доводити поважність причин пропуску позовної давності і саме до цього має зводитися клопотання прокурора.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Київської області від 15 червня

2017 року залишено без змін.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з того моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється

й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. ЦК України не встановлює особливостей перебігу строку позовної давності

у справах за участю прокурора. У цих категоріях справ перебіг позовної давності розпочинається за загальними правилами, встановленими частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ОСОБА_1 , ОСОБА_22 та ОСОБА_6 оскаржили до апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині: визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області в частині передачі у власність земельних ділянок

ОСОБА_21 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; визнання недійсним державного акта серії ЯЛ № 065571

від 05 листопада 2010 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер якої 3223151000:06:014:0044; визнання недійсними рішень нотаріусів від 18 лютого 2013 року (індексні номера 430781, 432984, 434014), від 01 квітня 2016 року (індексний номер 29068943); визнання недійсним договору іпотеки від 18 лютого 2013 року

в частині земельних ділянок; витребування на користь держави

в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного

володіння: ОСОБА_1 земельних ділянок площею по 0,12 га,

кадастрові номера яких 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009, ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер якої 3223151000:06:014:0044, ОСОБА_6 земельної ділянки, кадастровий номер якої 3223151000:06:014:0063.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_22 та ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня

2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання

цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних

смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, з урахуванням конкретної ситуації. Оскаржене розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області прийнято з перевищенням повноважень. Оскільки позовні вимоги про визнання протиправними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки є похідними від визнання протиправним розпорядження зазначеної вище адміністрації, яке стало підставою для вибуття земельних ділянок з державної власності, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувані державні акти підлягали також визнанню недійсними. Відведенням у приватну власність громадян спірних земельних ділянок порушено інтереси держави як власника земельних ділянок, оскільки з державної власності протиправно вибули землі водного фонду, розташовані в межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Законно набути право приватної власності на спірні земельні ділянки водного фонду загальною площею 2,04 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , тому останні набули таке право власності

у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного - юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим

у результаті прийняття органом виконавчої влади відповідного розпорядження.

Вказані вище громадяни в силу зовнішніх, об`єктивних, явних

і видимих, характерних для земель водного фонду, природних ознак (наявності річки Стугна, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння держави

з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що порушене право держави підлягало судовому захисту, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві та узгоджуються з матеріалами справи, тому позов підлягав до задоволення у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилова В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду

в частині: визнання недійсним розпорядження Обухівського районної державної адміністрації Київської області в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; визнання недійсним рішень приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В. від 18 лютого

2013 року індексні номери: 430781, 432984, 434014 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на три земельні ділянки

площею по 0,12 га; визнання недійсним договору іпотеки від 18 лютого

2013 року та витребування земельних ділянок з незаконного володіння

ОСОБА_1 вищевказаних земельних ділянок; направити справу

в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_22 , в інтересах якої діє адвокат

Савельєва О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду

в частині: визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_21 ; визнання недійсним державного

акта серії ЯЛ № 065571 від 05 листопада 2010 року на право

власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер якої 3223151000:06:014:0044, та витребування з незаконного володіння останнього зазначеної земельної ділянки; направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного

суду не оскаржуються, тому відповідно до вимог частини першої

статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є предметом касаційного перегляду.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилова В. В., посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17,

від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 14 квітня 2018 року

у справі № 200/11343/14-ц; Верховного Суду від 07 червня 2017 року у справі № 910/27025/14, від 22 березня 2017 року у справі № 5004/2115/11, Верховного Суду України від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15,

від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 29 жовтня 2014 року

у справі № 6-152цс14.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилова В. В., також посилається і на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , мотивована тим, що зібраними

у справі доказами підтверджено обставини щодо пропуску прокурором позовної давності і причини пропуску позовної давності є неповажними. ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, вона не отримувала копій позовної заяви, ухвали про відкриття провадження у справі та судових повісток. У матеріалах справи відсутні докази надіслання судових повісток ПАТ «Фінанс Банк», з яким ОСОБА_1 уклала іпотечний договір, що є предметом оскарження

у цій справі. Місцевий суд не розглянув заяву Обухівської районної державної адміністрації Київської області про застосування позовної давності. Апеляційний суд не розглянув заяву ОСОБА_1 як особи, яка не брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, про застосування позовної давності. Київська обласна державна адміністрація не зверталася до суду з клопотанням про поновлення позовної давності.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_22 , в інтересах якої діє адвокат Савельєва О. В.,

посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; Верховного Суду

від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц, від 09 квітня

2020 року у справі № 295/4116/18, від 20 листопада 2019 року у справі

№ 360/1415/15-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 367/3544/16-ц,

від 09 жовтня 2019 року у справі № 331/8375/17.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_22 , також посилається і на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_22 , в інтересах якої діє адвокат

Савельєва О. В., мотивована тим, що суд першої інстанції та апеляційний суд не розглянули заяву Обухівської районної державної адміністрації Київської області про застосування позовної давності, не дали правової оцінки цій заяві.

На час звернення прокурора з позовом у цій справі земельної ділянки

з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044 вже не існувало, оскільки

у 2011 році вона була поділена на дві земельні ділянки (кадастрові

номери 3223151000:06:014:0088 та 3223151000:06:0140089), а власником новостворених земельних ділянок є не ОСОБА_3 , а ОСОБА_22 . Проте ОСОБА_22 не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, вона не отримувала судових повісток, а ця обставина

є обов`язковою підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Зібраними у справі доказами підтверджено, що позов подано прокурором більш як через вісім років з дня видачі спірного розпорядження, тобто позивач пропустив позовну давність. Апеляційний суд не розглянув заяву ОСОБА_22 як особи, яка не брала участь

у розгляді справи в суді першої інстанції, та інших осіб за аналогічних обставин про застосування позовної давності.

ОСОБА_22 , в інтересах якої діє адвокат Савельєва О. В., вказувала, що підставою для висновку судів про накладення спірних земельних ділянок на 25-метрову прибережну смугу річки Стугна був лист Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» (далі - КДП «Київгеоінформатика») від 15 лютого 2016 року разом із доданими до нього схемами, проте ОСОБА_22 була позбавлена можливості належним чином реалізувати свої права в суді першої інстанції, зокрема, щодо спростування вказаних обставин. При цьому ОСОБА_22 подавала до апеляційного суду докази, які підтверджують, що спірні земельні ділянки знаходяться на відстані

50-60 м від урізу річки Стугна, проте вказані докази апеляційний суд не досліджував, правової оцінки їм не надав. Отже, суди порушили порядок щодо надання оцінки доказам у справі.

Доводи інших учасників справи

Київська обласна державна адміністрація подала до суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_22 , в яких просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувала, що спірні земельні ділянки є землями водного фонду, тому Обухівська районна державна адміністрація Київської області не могла передавати їх фізичним особам для ведення індивідуального садівництва, такими діями порушено інтереси держави як власника цих земельних ділянок. Зайняття земельних ділянок водного фонду з порушенням норм

ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ти громадянам загальною площею 6,72 га для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, зокрема, земельні ділянки по 0,12 га передано у власність ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 .

У подальшому на підставі вищезазначеного розпорядження були видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Так, ОСОБА_9 отримала державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217198 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0006.

ОСОБА_5 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217200 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0015.

ОСОБА_11 отримала державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217199 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0009.

ОСОБА_10 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217201 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0016.

ОСОБА_4 отримала державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217207 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013.

ОСОБА_12 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217243 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0042.

ОСОБА_14 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217244 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0033.

ОСОБА_15 отримала державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217245 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0034.

ОСОБА_16 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217246 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0035.

ОСОБА_17 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217247 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0039.

ОСОБА_19 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217241 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0040.

ОСОБА_18 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217248 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0043.

ОСОБА_20 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217240 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0045.

ОСОБА_21 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217249 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044.

ОСОБА_7 отримала державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217202 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0012.

ОСОБА_8 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217203 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0011.

ОСОБА_13 отримав державний акт від 21 травня 2008 року

серії ЯЖ № 217242 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0041.

Суди також встановили, що у подальшому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі-продажу від 18 лютого

2013 року відчужили належні їм земельні ділянки на користь

ОСОБА_23 , яка у подальшому уклала договір іпотеки від 18 лютого 2013 року за № 867 з ПАТ «ТММ-Банк», правонаступником якого

є ПАТ «Фінанс Банк», в забезпечення виконання якого до банківської установи надано вказані вище земельні ділянки.

ОСОБА_21 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2009 року відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_3

ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 на підставі договорів купівлі-продажу від 29 травня 2009 року відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_3 , яка у подальшому об`єднала земельні ділянки та отримала державний акт від 21 вересня 2009 року

серії ЯЖ № 297723 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0066, загальною площею 1,08 га, яку в подальшому відчужила на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_2

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 відчужили належні їм земельні ділянки, які

у подальшому були об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063. У наступному зазначена земельна ділянка відчужена на користь ОСОБА_6 , який відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час є її власником.

Суди встановили, що листом КДП «Київгеоінформатика»від 15 лютого

2016 року № 01-01/164 та доданими до нього схемами підтверджується накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду (річки Стугна) у межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Обухівська районна державна адміністрація Київської області 14 липня

2016 року подала до суду першої інстанції клопотання, у якому заявила про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області в частині передачі

у власність земельних ділянок ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтями 19 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами,

а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Крім того, за статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

За змістом статті 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер -

100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться

у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня

1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,

від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Установлено, що спірні земельні ділянки площею по 0,12 га,

кадастрові номера яких 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009, які на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 були надані у власність ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , відповідно,

а у подальшому відчужені останніми на підставі договорів купівлі-продажу

від 18 лютого 2013 року на користь ОСОБА_23 , знаходиться у межах законодавчо визначеної статтею 88 ВК України 25-метрової прибережної захисної смуги річки Стугна.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати

в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування

лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення

науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом не передбачена.

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності

у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

За змістом частини четвертої статі 122 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних

з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Частиною шостою статті 149 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду

від 17 листопада 2021 року, викладений у справі № 372/4156/18,

від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4153/18.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської

області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 земельних ділянок площею по 0,12 га

з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009, відповідно, прийнято всупереч вимогам ЗК України та ВК України, з огляду на те, що на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 25-метрової прибережної захисної смуги річки Стугна.

Щодо позовної вимоги про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння ОСОБА_23 .

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні

земельні ділянки, кадастрові номера яких: 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009, належать до земель водного фонду.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися

з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод

у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій

статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного

з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює

у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Такі висновки щодо належного способу захисту порушеного права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня

2020 року у справі № 469/1044/17-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення

з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду,

з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, визначившись правильно

з характером позову, встановивши факт належності спірних

земельних ділянок, кадастрові номера яких: 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009, до земель водного фонду, помилково виходив з того, що задоволення порушеного права має

бути захищено у спосіб шляхом витребування вказаних земельних

ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної

адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі

статей 387 388 ЦК України, як просив прокурор, а не статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України.

У пункті 46 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, пункті 81 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Разом з цим, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд

дійшов висновку про те, що у цій справі обраний позивачем спосіб

захисту порушеного права у вигляді витребування земельних ділянок

у ОСОБА_1 є неефективним.

Тому Верховний Суд вважає за необхідне рішення судів першої

та апеляційної інстанцій в частині вимог про витребування

у ОСОБА_1 земельних ділянок скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог

у зазначеній частині.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 травня

2022 року у справі № 372/4154/18.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними рішень нотаріуса

про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки

Спір щодо державної реєстрації права чи обтяження має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку або на інший об`єкт нерухомості особою, на користь якої державним реєстратором (нотаріусом) прийняте оспорюване рішення, або щодо державної реєстрації права якої вимагається внесення запису до Державного реєстру.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав).

З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не

є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).

Враховуючи викладене, наявні правові підстави для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог про визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В. від 18 лютого

2013 року індексні номери: 430781, 432984, 434014 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на три земельні ділянки

площею по 0,12 га кожна, кадастрові номера яких: 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки

від 18 лютого 2013 року в частині щодо земельних ділянок

Частиною першою статті 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем

є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений

у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону України «Про іпотеку» дія цього Закону не поширюється на земельні ділянки, які перебувають у державній чи комунальній власності і не підлягають приватизації.

Велика Палата Верховного Суду висловлювалася з приводу того, що вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину (постанови від 15 січня 2020 року у справі

№ 587/2326/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня

2020 року у справі № 680/214/16-ц дійшла висновку про те, що оскільки прокурор обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту майнових інтересів держави в обраний ним спосіб, а договори іпотеки порушували права власності та користування земельною ділянкою, яка належить до земель водного фонду (розташована уздовж річки Дністра),

то обґрунтованим є висновок суду першої інстанції у частині задоволення наведених вимог.

Верховний Суд у постанові від 11 червня 2020 року у справі № 363/2643/17 також вважав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що договір іпотеки, відповідно до умов якого фізична особа передала в іпотеку земельні ділянки, які частково накладаються на земельні ділянки лісогосподарського призначення, укладено із порушенням вимог

статті 6 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для визнання зазначеного правочину недійсним відповідно до статей 203 215 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

На підставі викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 18 лютого 2013 року в частині щодо земельних ділянок.

Щодо інших доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Разом з тим безпідставним є посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі, що справу розглянуто судом першої інстанції за її відсутності, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, враховуючи наступне.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що перед відкриттям провадження у справі на запит суду першої інстанції Управління Державної міграційної служби України в Київській області надало відомості про те, що ОСОБА_1 станом на 02 червня 2016 року зареєстрованою не значиться.

Згідно з частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час

і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Встановлено, що ОСОБА_1 викликалася в суд через оголошення

у пресі, розміщене в газеті «Урядовий кур`єр» № 146 (5 766) від 05 серпня

2016 року.

Зазначені норми процесуального законодавства та встановлені обставини справи спростовують доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції.

Повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи через оголошення

у пресі вчинене через відсутність у суду інформації про її дійсне місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи, що згідно

з частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) вважається належним повідомленням учасника справи про її розгляд та наділяє такого учасника як процесуальними правами, так і процесуальними обов`язками, зокрема, щодо вчасного подання до суду першої інстанції усіх необхідних заяв

і клопотань, а також доказів на їх підтвердження.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 681/1071/15-ц.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Отже, безпідставними є доводи касаційної скарги і щодо наявності правових підстав для розгляду поданої до апеляційного суду заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, оскільки в силу вимог процесуального права вона вважається належно повідомленою про розгляд справи в суді першої інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення ПАТ «Фінанс Банк» про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки останнє до касаційного суду з касаційною скаргою не зверталося та не уповноважило ОСОБА_1 на представництво його інтересів.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 , визнання недійсним договору іпотеки від 18 лютого 2013 року, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_22 як особи, яка не була залучена до участі у справі, в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області щодо відведення земельної ділянки

у власність ОСОБА_21 ; визнання недійсним державного акта серії ЯЛ

№ 065571 від 05 листопада 2010 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер якої 3223151000:06:014:0044, та витребування з незаконного володіння останнього зазначеної земельної ділянки

Встановлено, що ОСОБА_22 , керуючись статтею 352 ЦПК України, звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій вказувала, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про їх права, інтереси та обов`язки щодо належної їй на праві власності земельної ділянки, тому справу вирішено за участі неналежного складу учасників судового процесу.

Згідно з пунктами 2, 3 частини другої статті 119 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою та вирішення справи судом першої інстанції) позовна заява повинна містити, зокрема, ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.

Аналогічні вимоги викладені у пунктах 2 і 4 частини третьої

статті 175 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами апеляційної та касаційної інстанцій).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою та вирішення справи судом першої інстанції).

Аналогічна за змістом норма викладена у частині другій

статті 48 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами апеляційної та касаційної інстанцій).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста

і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Відповідачем є особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і на яку внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

Тобто відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17.

При цьому ОСОБА_22 , яка не була залучена до участі у справі, обґрунтовуючи свою безпосередню заінтересованість у вирішенні справи як суб`єкта спірного правовідношення, в апеляційній скарзі вказувала, що на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 ОСОБА_21 отримав державний акт від 21 травня 2008 року серії ЯЖ № 217249 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2009 року зазначена земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_3 , який отримав державний акт від 05 листопада 2010 року серії ЯЛ № 065571.

ОСОБА_22 в апеляційній скарзі також зазначала, що в 2011 році земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044 була поділена на дві земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери: 3223151000:06:014:0088 та 3223151000:06:014:0089. У подальшому новостворені земельні ділянки були відчужені на користь ОСОБА_25 , що підтверджується договорами купівлі-продажу від 02 грудня 2011 року. ОСОБА_25 12 грудня 2014 року подарувала ОСОБА_22 вказані земельні ділянки, кадастрові номери яких 3223151000:06:014:0088 та 3223151000:06:014:0089, що підтверджується договорами дарування.

За таких обставин ОСОБА_22 вказувала, що вона є належним відповідачем у цій справі, оскільки судами фактично вирішено питання щодо належного їй майна, а земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044 на час звернення прокурора до суду з позовом у цій справі не існувало.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при задоволенні (відмови у задоволенні) вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому апеляційний суд, прийнявши до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_22 та залишивши цю скаргу без задоволення, у мотивувальній частині оскаржуваної постанови не навів обґрунтування щодо доводів зазначеної особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, про те, що місцевим судом вирішено питання щодо її прав та інтересів, зокрема, щодо належної їй земельної ділянки.

Водночас на підтвердження вказаних вище обставин ОСОБА_22 , яка

не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, додала до

апеляційної скарги докази, зокрема, договори купівлі-продажу від 02 грудня 2011 року, державні акти про право власності на земельні ділянки, договори дарування від 12 грудня 2014 року, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, лист Управління Держземагентства в Обухівському районі від 13 травня 2016 року, технічний звіт тощо.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Проте, встановлюючи обставини та надаючи правовий аналіз заявленим

у справі вимогам, суд апеляційної інстанції у постанові не дав неналежної оцінки суб`єктному складу судового процесу, залишив поза увагою твердження ОСОБА_22 , викладені в апеляційній скарзі, про те, що саме вона має бути відповідачем у цій справі, отже, не спростував зазначені останньою доводи та не перевірив докази на підтвердження таких доводів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку

з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судове рішення апеляційного

суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівського районної державної адміністрації Київської області щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_21 , визнання недійсним державного акта серії ЯЛ № 065571 від 05 листопада 2010 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер якої 3223151000:06:014:0044, та витребування

з незаконного володіння останнього зазначеної земельної ділянки підлягає скасуванню, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, апеляційному суду необхідно перевірити твердження

ОСОБА_22 про те, що прокурор заявив вимоги щодо належного

їй майна, тому вона має бути відповідачем у цій частині вимог, а також, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, щодо якої були заявлені вимоги, була поділена на дві земельні ділянки,

яким присвоєно нові кадастрові номери: 3223151000:06:014:0088

та 3223151000:06:014:0089, ці земельні ділянки належали їй на праві

власності як на час звернення до суду з позовом у цій справі, так і на час

вирішення справи судами, тому справу в оскаржуваній частині вирішено за неналежного складу учасників судового процесу.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області в частині передачі у власність земельних ділянок

ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , визнання недійсним договору іпотеки від 18 лютого 2013 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_21 , визнання недійсним державного акта серії ЯЛ № 065571 від 05 листопада 2010 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3223151000:06:014:0044, та витребування з незаконного володіння останнього зазначеної земельної ділянки, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Частиною першою статті 412 ЦПК Українивизначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним рішень приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В. від 18 лютого

2013 року індексні номери: 430781, 432984, 434014, витребування земельних ділянок з незаконного володіння ОСОБА_1 , обставини справи

в цій частині встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в зазначеній частині підлягають скасуванню

з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Керуючись статтями 400 402 409 410 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилова Вікторія Віталіївна, задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня

2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада

2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник Марини Володимирівни від 18 лютого 2015 року індексні номера 430781, 432984, 434014 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009; витребування на

користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації

з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельних ділянок

площею 0,12 га з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0009, 3223151000:06:014:0016, які розташовані

в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник Марини Володимирівни від 18 лютого 2015 року індексні номера 430781, 432984, 434014 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею 0,12 га

з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009; витребування на користь держави в особі

Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння:

ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,12 га

з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0009, 3223151000:06:014:0016, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня

2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада

2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради» в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 ; визнання недійсним договору іпотеки

від 18 лютого 2013 року № 867, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ТММ-Банк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник Мариною Володимирівною, в частині щодо земельних ділянок площею по 0,12 га з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009, залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_22 , в інтересах якої діє адвокат Савельєва Олена Володимирівна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівського районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради» в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_21 ; визнання недійсним державного акта серії ЯЛ № 065571 від 05 листопада 2010 року на

право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку

площею 0,12 га для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044; витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук