№ 372/2214/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

10 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 372/2214/21

провадження № 61-4472св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «УКРЖИТЛОІНВЕСТ»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2022 року, постановлене суддею Зінченком О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складіГолуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 (далі - позивач, довіритель) у червні 2021 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» (далі - ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ», забудовник), у якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» щодо відмови в усуненні недоліків у квартирах, передачі квартир та оформленні права власності на квартири;

- зобов`язати ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» передати квартири позивачу, оформити право власності на квартири;

- стягнути з ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» на користь позивача суму у розмірі 388 737, 44 грн на відшкодування майнової шкоди та

650 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди;

- визнати ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» утримувачем майна (двох квартир), яке зобов`язане платити за комунальні послуги до дати оформлення права власності на дві квартири за позивачем.

ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що у 2008 та 2010 роках він та Акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «АРКАДА»

(далі - АТ «АКБ «АРКАДА», банк) як управитель Фонду фінансування будівництва (далі - ФФБ) уклали два договори про участь у ФФБ щодо квартири АДРЕСА_1 , проєктною площею 47, 05 кв. м (далі - квартира № 277 ), та щодо квартири АДРЕСА_5, проєктна площа 42 , 20 кв. м (далі - квартира № 18 ).

Позивач переконаний, що виконав умови зазначених договорів та оплатив вартість проєктних площ квартир. Забудовник замовив в бюро технічної інвентаризації

(далі - БТІ) первинну технічну інвентаризацію квартир, проте її виконано з помилками, неправильно зазначено площу квартир, у зв`язку з чим позивач повідомив банк про свою незгоду з цим. Надалі, забудовник двічі звертався до БТІ з метою здійснення повторних обмірів квартир. Позивач зауважував, що він не міг у належний спосіб оформити право власності на квартири, оскільки відповідач пропонував видати документи, на підставі яких реєструється право власності, за технічними даними, які не відповідали дійсності.

Рішенням від 09 вересня 2020 року у іншій справі № 757/61477/18-ц Обухівський районний суд Київської області зобов`язав АТ «АКБ «АРКАДА» видати ОСОБА_1 довідки «Про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування» на квартиру № 277 , площею 46, 10 кв. м, та на квартиру № 18 , площею 42, 00 кв. м. Також суд визнав незаконною бездіяльність ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» щодо відмови у виправленні недоліків у зазначенні технічних характеристик на квартири, відмови від звернення до органів БТІ для виготовлення технічних паспортів на квартири із дійсними технічними характеристиками, відмови від повідомлення та передання дійсних технічних характеристик та паспортів на квартири до банку.

ОСОБА_1 зазначав, що 10 грудня 2020 року отримав від банку як управителя ФФБ дві довідки про право на набуття у власність квартир та 16 грудня 2020 року надіслав ці довідки разом із технічними паспортами до забудовника для організації оформлення права власності на спірні квартири.

11 березня та 12 квітня 2021 року він надіслав відповідачу два акти приймання-передання квартир, в яких зазначив будівельні недоліки. Проте, відповідей від відповідача не отримав, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 25 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, Обухівський районний суд Київської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що забудовник вжив достатніх та належних заходів з метою виконання вимог статті 19 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) щодо надання управителю відомостей про фактичну загальну площу спірного об`єкта інвестування. Суд врахував, що позивач відмовився отримувати від банку довідки про право на набуття у власність квартир, на які він мав майнові права з підстав незгоди із визначеними БТІ площами квартир. Відмова довірителя від отримання цих довідок унеможливила подальше прийняття ним квартир та оформлення забудовником правовстановлюючих документів. Додатково суд зауважив, що забудовник не наділений повноваженнями втручатися у роботу БТІ. До того ж законодавство та договори про участь у ФФБ не передбачають права довірителя відмовитися від отримання довідки про право на набуття у власність об`єкта інвестування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що перерахунки між довірителем і банком (управителем) здійснюються у випадку, якщо площа квартири за відомостями БТІ є більша або менша на 0, 50 кв. м від проєктної площі. А тому, стосовно квартири № 18 , де різниця площ становить 0, 20 кв. м, не виникло обов`язку здійснювати взаєморозрахунки, на відміну від квартири № 277 , де різниця згаданих площ становить 0, 95 кв. м. Втім, обов`язок повернення довірителю надміру сплачених ним коштів покладено на управителя ФФБ, а не на забудовника.

Також суд першої інстанції виснував, що позивач не довів існування всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для відмови у відшкодуванні майнової та моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції додатково дійшов переконання, що вимога про визнання незаконною бездіяльності ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» щодо усунення будівельних недоліків у квартирах, передання квартир довірителю та оформлення права власності довірителя на квартири, тобто бездіяльності юридичної особи у договірних відносинах, є неналежним способом захисту, оскільки такий спосіб захисту не передбачений законом та не є ефективним.

Апеляційний суд врахував те, що довіритель і забудовник не завершили всі етапи процедури оформлення права власності на квартири. Оригінал довідки та технічні паспорти довіритель забудовнику не надав, в офіс відповідача для врегулювання спірних питань і підписання акта приймання-передання позивач не з`явився, пред`явивши до забудовника в судовому порядку вимоги про відшкодування шкоди, хоча позивач міг отримати право власності на квартири ще у 2009 та 2011 роках і користуватися своїм майном. Питання різниці у площах квартир позивач міг вирішити після отримання їх у власність, обравши ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом замовлення нової технічної документації на квартири, пред`явлення позову про визнання права власності на квартири з певними технічними характеристиками або про відшкодування шкоди. Проте, позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав шляхом відмови від отримання довідок про право на набуття у власність квартир, що суперечило законодавству та договорам про участь у ФФБ і зупиняло всю процедуру оформлення за ним права власності на спірні квартири. Навіть після отримання довідок із технічними характеристиками квартир, які позивач вважав правильними, він не передає ці довідки відповідачу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 29 березня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 759/16734/15-ц

(провадження № 61-22252св18), від 28 липня 2021 року у справі № 175/4345/14-ц (провадження № 61-2427св20), про те, що факт неналежного виконання забудовником покладених на нього обов`язків не може бути підставою для майнової відповідальності управителя коштів за договором про участь у ФФБ, оскільки управитель вжив всіх можливих заходів щодо захисту інтересів позивача;

(провадження № 14-31цс20), відповідно до яких відповідач як забудовник зобов`язаний забезпечити права інвесторів незалежно від того, чи він є стороною договору з пайової участі в будівництві, оскільки він превентивно підтвердив належність умов договорів, укладених щодо об`єкта нерухомості, та вважав себе зобов`язаним їх належно виконувати;

(провадження № 61-22252св18), від 15 січня 2020 року у справі № 607/20776/14-ц (провадження № 61-25322св18), від 30 червня 2020 року у справі № 501/3038/16-ц (провадження № 61-264св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 755/17909/19 (провадження № 61-10431св21), щодо застосування приписів Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) до правовідносин при будівництві житла;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19), відповідно до яких державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14, від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, щодо визначення поняття «збитків» та підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення відшкодування збитків;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) та у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19), щодо зобов`язання з відшкодування майнової чи моральної шкоди;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17

(провадження № 61-19719св19), від 23 лютого 2022 року у справі № 757/26027/18-ц (провадження № 61-10169св21), щодо преюдиційності обставин, встановлених судовим рішенням;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 761/5598/15-ц (провадження № 61-28304св18), щодо вибору та застосування ефективного і правомірного способу захисту порушених прав та інтересів;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від15 вересня 2021 року у справі № 310/1772/19 (провадження № 61-1648св21), відповідно до яких при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки тощо) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19), згідно з яким про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийняття, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі за результатами обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин другої, п`ятої, шостої, восьмої-десятої статті 19 Закону № 978-IVу подібних правовідносинах;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази, зібрані у справі;

- суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» у квітні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 05 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо квартири № 277

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 29 липня 2005 року АТ «АКБ «АРКАДА» та ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» (як забудовник) уклали генеральний договір, за умовами якого останній зобов`язався організувати спорудження об`єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, ввести об`єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності довірителів на закріплені за ними об`єкти інвестування, а банк зобов`язався своєчасно здійснювати фінансування будівництва.

На виконання пункту 1.3 генерального договору банк та забудовник уклали угоду від 13 липня 2007 року № 1-Ф, відповідно до пункту 1 якої банк замовив забудовнику організувати спорудження об`єкта будівництва - житлового будинку на АДРЕСА_5 ; оснащення будинку та оздоблення квартир згідно з технічними характеристиками.

Рішенням Правління АТ «АКБ «АРКАДА» від 13 липня 2007 року, оформленим протоколом № 33, затверджено Правила ФФБ виду А за програмою ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» (далі - Правила ФФБ).

06 червня 2008 року позивач (довіритель) та АТ «АКБ «АРКАДА» (управитель) уклали договір № 58624 про участь у ФФБ за програмою ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ», за умовами якого довіритель надав згоду на участь у ФФБ на підставі повного визнання ним правил ФФБ та взяв на себе зобов`язання виконувати ці правила.

24 вересня 2009 року АТ «АКБ «АРКАДА» та позивач уклали договір № 586624 про уступку майнових прав, відповідно до якого довіритель набув майнові права на квартиру № 277, проєктна площа якої 47 , 05 кв. м.

24 вересня 2009 року банк видав довірителю свідоцтво про участь у ФФБ щодо квартири № 277 з проєктною площею 47, 05 кв. м.

Забудовник виконав зобов`язання за генеральним договором від 29 липня 2005 року та угодою до нього від 13 липня 2007 року № 1-Ф щодо спорудження житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про відповідність збудованого об`єкта проєктній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил від 30 жовтня 2009 року № 10000493, про що управитель листом від 09 листопада 2009 року повідомив довірителя.

Листом від 10 вересня 2010 року, із посиланням на лист забудовника від 03 вересня 2010 року вх. № 1/2381, банк повідомив позивача про усунення будівельних недоліків, викладених у його заяві та запросив довірителя завітати до банку для отримання довідки про право на набуття у власність квартири, необхідної для подальшого прийняття квартири та оформлення правовстановлюючих документів.

Також суди встановили, що забудовник листом від 14 травня 2009 року звертався до Обухівського БТІ для проведення інвентаризації житлового будинку та листом від 09 вересня 2009 року передав управителю дані технічної інвентаризації, зокрема технічний паспорт на квартиру № 277 , в якому зазначено, що площа цієї квартири становить 47, 60 кв. м.

Згідно з листом управителя від 19 листопада 2009 року № 4271/7 довіритель звернувся до нього з листом від 27 жовтня 2009 року, в якому висловив незгоду із проведеними замірами площі квартири № 277 , на що банк рекомендував йому звернутися до забудовника.

З метою реагування на незгоду довірителя із даними інвентаризації його квартири та усунення можливих помилок, допущених БТІ, забудовник замовив повторну інвентаризацію квартири та листами від 18 і 19 березня 2010 року № 705 та № 707 передав управителю новий технічний паспорт на квартиру, в якому зазначено, що площа цієї квартири є 47, 00 кв. м.

Позивач не погодився із новими даними щодо площі квартири № 277 .

Забудовник замовив третю інвентаризацію, за результатами якої БТІ склало новий технічний паспорт від 07 квітня 2010 року, в якому зазначено, що площа квартири № 277 становить 47, 10 кв. м. Цей технічний паспорт забудовник 20 квітня 2010 року надіслав до банку.

Щодо квартири № 18

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 січня 2010 року АТ «АКБ «АРКАДА» та ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» уклали генеральний договір № 2, відповідно до якого банк створив ФФБ «Чисті сосни», а забудовник зобов`язався організувати спорудження об`єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, ввести об`єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності довірителів на закріплені за ними об`єкти інвестування, а банк зобов`язався своєчасно здійснювати фінансування будівництва.

Рішенням Правління АТ «АКБ «АРКАДА» від 19 січня 2010 року, оформленим протоколом № 3, затверджено Правила ФФБ виду А «Чисті сосни» за програмою ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» (далі - Правила ФФБ), які є обов`язковими до виконання всіма суб`єктами системи фінансово-кредитних механізмів будівництва житла та іншої нерухомості, спорудження якої здійснюється за рахунок ФФБ.

На виконання пункту 1.3 генерального договору № 2 банк та забудовник уклали угоду від 18 січня 2010 року № 1-Ф, відповідно якої забудовник зобов`язався організувати спорудження об`єкта будівництва - односекційного

16-ти поверхового житлового будинку на АДРЕСА_5 ; оснащення будинку та оздоблення квартир згідно з технічними характеристиками.

16 лютого 2010 року позивач (довіритель) та АТ «АКБ «АРКАДА» (управитель) уклали договір № 61076 про участь у ФФБ за програмою ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ», за умовами якого довіритель надав згоду на участь у ФФБ на підставі повного визнання ним правил ФФБ та взяв на себе зобов`язання виконувати ці правила.

24 червня 2011 року АТ «АКБ «АРКАДА» та позивач уклали договір № 61076 про уступку майнових прав, відповідно до якого довіритель набув майнові права на квартиру № 18 , загальною площею 42, 20 кв. м.

24 червня 2011 року банк видав довірителю свідоцтво про участь у ФФБ щодо квартири

№ 18, проєктна площа якої є 42, 20 кв. м. Забудовник виконав зобов`язання за генеральним договором № 2 від 18 січня 2010 року та угодою до нього від 18 січня 2010 року № 1-Ф щодо спорудження житлового будинку АДРЕСА_5 , що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою ДАБІ України 26 липня 2011 року за № КС 14311021140. № 10000493, про що банк листом від 30 серпня 2011 року № 2289/7 повідомив довірителя.

Довіритель відмовився отримувати від банку довідку про право на набуття у власність квартири № 18 з підстав незгоди із обмірами її площі.

Обставини, встановлені судами щодо обох об`єктів інвестування

Позивач відмовився отримувати від управителя ФФБ довідки про право на набуття у власність квартири № 277 та квартири № 18 з підстав незгоди із визначеними БТІ площами спірних квартир. Так, стосовно квартири № 277 різниця між даними довірителя та даними БТІ складала 1, 00 кв. м, а стосовно квартири № 18 різниця складала 0, 50 кв. м.

Рішенням від 09 вересня 2020 року у справі № 757/61477/18-ц Обухівський районний суд Київської області визнав недійсною довідку від 29 червня 2017 року № 50798 «Про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування», видану на квартиру № 277 , у якій зазначено площу квартири 47, 10 кв. м ; зобов`язав АТ «АКБ «АРКАДА» видати ОСОБА_1 довідки «Про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування» на квартиру № 277 , площею 46, 10 кв. м, та на квартиру № 18 , площею 42, 00 кв. м; визнав незаконною бездіяльність ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» щодо відмови у виправленні недоліків у технічних характеристиках на квартири, відмови від звернення до органів БТІ для виготовлення технічних паспортів на квартири із дійсними технічними характеристиками, відмови від повідомлення та передання дійсних технічних характеристик і паспортів на квартири АТ «АКБ «АРКАДА».

Позивач листом від 16 грудня 2020 року надіслав забудовнику копії довідок про право довірителя на набуття у власність об`єктів інвестування та технічних паспортів.

Забудовник листом від 17 лютого 2021 року № 7 надав письмову відповідь на лист від 16 грудня 2020 року (з копією для банку), в якому роз`яснив довірителеві щодо проведення взаєморозрахунків із банком та запросив на підписання актів прийняття-передання квартир.

Право, застосоване судом

Спеціальним законом, який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою кредитування будівництва житла та особливості управління цими коштами є Закон № 978-IV.

Стаття 19 наведеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовує порядок взаємодії управителя ФФБ, забудовника та довірителя після введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

Частина перша згаданої статті передбачає, що після введення об`єкта будівництва в експлуатацію забудовник письмово повідомляє про це управителя та надає дані щодо фактичної загальної площі об`єктів інвестування, отримані від органів, що здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Управитель ФФБ надає забудовнику перелік довірителів, які мають право отримати у власність закріплені за ними об`єкти інвестування, відповідно до отриманих довірителями від управителя майнових прав на ці об`єкти інвестування, і повідомляє кожного довірителя про введення об`єкта будівництва в експлуатацію, а на письмову вимогу довірителя надає йому копію відповідного акта (частина друга).

На підставі даних щодо фактичної загальної площі об`єктів інвестування довіритель за поточною ціною вимірної одиниці об`єкта інвестування здійснює остаточні розрахунки з управителем ФФБ та отримує в управителя ФФБ в обмін на свідоцтво про участь у ФФБ довідку за встановленою формою. Ця довідка є документом, що підтверджує право довірителя на набуття у власність закріпленого за ним об`єкта інвестування (частина третя).

У довідці про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування обов`язково мають бути зазначені, зокрема, номер об`єкта інвестування та його характеристики (поверх, кількість кімнат, загальна площа тощо) (частина четверта).

Отриману від управителя ФФБ довідку про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування довіритель надає забудовнику для подальшого оформлення права власності на закріплений за ним об`єкт інвестування. Для довірителів ФФБ, які складають спільного інвестора ФОН, від імені та в інтересах якого діє управитель ФОН, уповноважені органи, що здійснюють реєстрацію прав власності на нерухомість, зобов`язані зареєструвати збудований об`єкт інвестування на ім`я управителя ФОН або управителя системи ФОН-ФФБ, із відповідною позначкою, для подальшого здійснення управителем ФОН або управителем системи ФОН-ФФБ операцій з цією нерухомістю відповідно до цього Закону, Правил ФОН та інвестиційної декларації ФОН (частина п`ята).

У частинах шостій, сьомій статті 19 Закону № 978-IV зазначено, що для оформлення правовстановлюючих документів забудовник та довіритель підписують складений забудовником акт прийняття-передання об`єкта інвестування, в якому зазначаються перелік робіт, які забудовник провів на об`єкті інвестування; перелік обладнання, яке було встановлено на об`єкті інвестування для наступної його передачі довірителеві; стислий перелік робіт, які забудовник провів на об`єкті будівництва та прибудинковій території; перелік обладнання, яке було встановлено на об`єкті будівництва для наступної його передачі експлуатуючим організаціям чи об`єднанню співвласників житлового будинку. Забудовник передає довірителеві паспорти, сертифікати, гарантійні документи на обладнання, встановлене на об`єкті інвестування, яке переходить у власність довірителя.

Відповідно до частини восьмої статті 19 Закону № 978-IV довіритель має право у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання акта прийняття-передання об`єкта інвестування або підписати підготовлений забудовником акт прийняття-передання об`єкта інвестування із зазначенням інформації про відсутність претензій довірителя до забудовника щодо об`єкта інвестування, або подати у письмовій формі свої обґрунтовані зауваження щодо невиконання забудовником своїх зобов`язань по об`єкту будівництва і об`єкту інвестування та щодо виявлених будівельних недоліків.

У разі наявності у довірителя зауважень щодо невиконання забудовником своїх зобов`язань по об`єкту будівництва та об`єкту інвестування забудовник зобов`язаний забезпечити безоплатне усунення недоліків у п`ятнадцятиденний строк з дня подання зауважень або забезпечити безоплатне повторне виконання неналежно виконаної роботи чи виготовлення непоставленої чи пошкодженої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості. Перебіг строків виконання зобов`язань довірителя зупиняється на час усунення недоліків, що виникли з вини забудовника на об`єкті будівництва та/або об`єкті інвестування (частини дев`ята, десята статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною одинадцятою статті 19 Закону № 978-IV оформлення права власності на житло здійснюється забудовником своїми силами та за свій рахунок. Органи місцевого самоврядування оформлюють право власності довірителя на об`єкт інвестування на підставі довідки про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування, при цьому органи місцевого самоврядування не мають права вимагати будь-яких інших документів щодо участі довірителя у ФФБ.

Наведений припис в чинній редакції Закону визначає, що державна реєстрація права власності на житло, що є складовою частиною об`єкта, право на виконання будівельних робіт щодо якого виникло до набрання чинності Законом України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», здійснюється забудовником самостійно та за власний рахунок після підписання складеного забудовником акта приймання-передання об`єкта інвестування. Органи, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводять державну реєстрацію права власності довірителя на об`єкт інвестування на підставі довідки про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування, при цьому такі органи не мають права вимагати будь-яких інших документів щодо участі довірителя у ФФБ.

Отже, спеціальним законом визначена та врегульована чітка послідовність дій всіх учасників фінансово-кредитних механізмів на етапі після введення об`єкта будівництва в експлуатацію та до оформлення права власності на об`єкт інвестування. Такі приписи закону є імперативними.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 позов про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування майнової та моральної шкоди обґрунтовував тим, що бездіяльність відповідача позбавляє його можливості зареєструвати право власності на спірні квартири протягом понад 10 років, володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, з чим Верховний Суд погоджується з таких підстав.

Щодо вимоги про визнання незаконною бездіяльності забудовника

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

У частині другій статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Водночас законодавець передбачив, що такий перелік не є вичерпним та надав право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Правомірний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми права у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19) зауважено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту у виді визнання незаконною бездіяльності ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» щодо відмови в усуненні недоліків у квартирах, передачі квартир та оформленні права власності на квартири, тобто визнання незаконною бездіяльності юридичної особи у договірних правовідносинах, не є ефективним, оскільки не захищає та не відновлює в остаточному результаті його право та не дозволяє досягти кінцевої мети позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17

(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) та у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 761/5598/15-ц (провадження № 61-28304св18), відповідно до яких застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З урахуванням обставин справи, що переглядається, висновок суду апеляційної інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту у виді визнання незаконною бездіяльності забудовника узгоджуються з правовими висновками, викладеними у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо вимоги про зобов`язання забудовника передати квартири позивачу та оформити право власності на них, а також вимоги про визнання забудовника утримувачем спірних квартир, який зобов`язаний платити за комунальні послуги до дати оформлення за позивачем права власності

У справі, що переглядається, спір між сторонами виник у зв`язку з незгодою позивача з фактичними площами спірних квартир, визначеними БТІ та поданими забудовником до управителя.

За обставинами справи, що переглядається, позивач відмовився від отримання довідок про право на набуття у власність об`єктів інвестування з підстав незгоди із даними щодо площ квартир, зазначених у технічних паспортах органом БТІ, хоча законодавство, Правила ФФБ та договори про участь у ФФБ не передбачають права довірителя відмовитися від отримання цих довідок.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2020 року у справі № 757/61477/18-ц встановлено, що загальна площа квартири № 277 становить 46, 10 кв. м, а квартири № 18 - 42, 00 кв. м.

Отже, різниця в площі квартири № 18 (проєктної та фактичної) становить 0, 20 кв. м,

а квартири № 277 - 0, 95 кв. м.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували, що відповідно до частини першої статті 19 Закону № 978-IVпісля введення об`єкта будівництва в експлуатацію забудовник письмово повідомляє про це управителя та надає дані щодо фактичної загальної площі об`єктів інвестування, отримані від органів, що здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На момент виникнення спірних правовідносин виключно до компетенції БТІ належало проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомості та здійснення державної реєстрації права власності на них.

Забудовник не наділений повноваженнями втручатися у роботу цього уповноваженого органу з проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомості.

На виконання судового рішення у справі № 757/61477/18-ц АТ «АКБ «АРКАДА» 10 грудня 2020 року видало позивачу довідки про право довірителя на набуття у власність спірних квартир, які згідно з частинами третьою, п`ятою статті 19 Закону № 978-IV є документами, що підтверджують право довірителя на набуття у власність об`єктів інвестування та надаються забудовнику для подальшого оформлення права власності за довірителем.

Також за змістом частини сьомої статті 19 Закону № 978-IV для оформлення правовстановлюючих документів забудовник та довіритель підписують складений забудовником акт приймання-передання об`єкта інвестування.

За обставинами, встановленими судами, позивач 16 грудня 2020 року звернувся до ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» із заявою, до якої долучив копії довідок про право довірителя на набуття у власність спірних квартир, технічних паспортів на квартири, договорів про уступку майнових прав на об`єкти інвестування. В заяві зазначив, що він не може оформити в банку довіреність для оформлення забудовником права власності на квартири, оскільки банк перебуває в стадії ліквідації, а тому пропонував забудовнику надати до Державної адміністрації м. Українка свідоцтво про готовність будинку № 11 до експлуатації та декларацію готовності будинку № 12 до експлуатації, сплатити послуги за реєстрацію права власності, після чого повідомити довірителя. Надалі він надасть оригінали цих документів в органи реєстрації та особисто отримає реєстраційні документи на квартири.

ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» листом від 17 лютого 2021 року запросило ОСОБА_1 для підписання актів приймання-передання квартир, а 01 березня 2021 року надіслало на його електронну адресу проєкти таких актів.

11 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслав ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» заяву та два акти приймання-передання квартир, складені ним, в яких зазначив зауваження щодо якості виконаних робіт.

В подальшому, в заявах від 17 та 26 березня 2021 року, довіритель просив забудовника відшкодувати завдану йому шкоду, а в червні 2021 року звернувся до суду з цим позовом.

Проте, частина восьма статті 19 Закону № 978-IV визначає, що довіритель має право у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання акта прийняття-передання об`єкта інвестування або підписати підготовлений забудовником акт прийняття-передання об`єкта інвестування із зазначенням інформації про відсутність претензій довірителя до забудовника щодо об`єкта інвестування, або подати у письмовій формі свої обґрунтовані зауваження щодо невиконання забудовником своїх зобов`язань по об`єкту будівництва і об`єкту інвестування та щодо виявлених будівельних недоліків.

Тобто ця норма права передбачає, що акт приймання-передання об`єкта інвестування готується саме забудовником, та не надає такого права довірителю. Довіритель має право обрати один з двох альтернативних варіантів поведінки при отриманні ним акта приймання-передання, складеного забудовником. Перший варіант дій передбачає підписання довірителем цього акта із зазначенням інформації про відсутність у нього претензій до забудовника щодо об`єкта інвестування. Другий варіант дій є можливим в разі існування претензій у довірителя, який у такому випадку акт приймання-передання не підписує, а подає у письмовій формі свої обґрунтовані зауваження щодо невиконання забудовником своїх зобов`язань щодо об`єкта будівництва та щодо виявлених будівельних недоліків. Після усунення забудовником недоліків сторони підписують акт прийняття-передання об`єкта інвестування, без якого є неможливим наступний етап з оформлення права власності на об`єкт будівництва. Такі висновки не суперечать висновкам, зробленим Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 757/24436/18 (провадження № 61-12989св22), відповідно до фактичних обставин якої довіритель підписав акт приймання-передання об`єкта інвестування без жодних зауважень, а в подальшому пред`явив забудовнику претензії. За результатами касаційного перегляду судових рішень Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої внаслідок неусунення недоліків в об`єкті інвестування, про зобов`язання забудовника усунути недоліки, врахувавши, що довіритель підписав акт приймання-передання.

У справі, що переглядається, довіритель та забудовник не завершили всі етапи процедури оформлення права власності на квартири, оскільки оригінали довідок про право довірителя на набуття у власність спірних квартир довіритель забудовнику не надав, акти приймання-передання, підготовлені забудовником, не підписав, зауваження щодо будівельних недоліків в належній формі забудовнику не надав.

Верховний Суд вважає, що зауваження позивача, зазначені в актах приймання-передання квартир, не можуть вважатися зауваженнями у розумінні частини восьмої статті 19 Закону № 978-IV, оскільки, по-перше, ці акти підготовлено неповноважною особою: довірителем замість забудовника, по-друге, акт за своїм змістом не може містити будь-яких претензій, оскільки у разі існування у довірителя зауважень, такі належно обґрунтовані зауваження мають бути викладені у письмовій формі окремим документом, і лише після усунення недоліків сторони підписують акт приймання-передання об`єкта інвестування, складений забудовником.

З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що немає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання забудовника передати квартири позивачу та оформити право власності на них, оскільки такий обов`язок може виникнути у забудовника лише після надання довірителем довідок про право довірителя на набуття у власність спірних квартир та після підписання актів приймання-передання і на підставі нотаріально посвідченої довіреності на право отримання забудовником у відповідних службах правовстановлюючих документів на квартири, яку позивач також не надав ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ». Апеляційний суд слушно зауважив, що неможливість позивача отримати довіреність у приміщенні банку не дає підстав для зміни порядку оформлення права власності з урахуванням того, що довіреність посвідчується будь-яким нотаріусом і може бути безперешкодно видана позивачем на ім`я забудовника та надана останньому для здійснення ним своїх договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 7.2 Правил ФФБ на вимогу забудовника довіритель за власний рахунок оформляє нотаріально посвідчену довіреність на замовлення та отримання документів про право власності на квартиру у відповідних службах міста. В разі відмови довірителя виконати цю вимогу забудовника документи про право власності довіритель замовляє і отримує у відповідних службах міста власними силами та за власний рахунок.

Тож, якщо позивач після підписання акта приймання-передання спірних квартир все ж не оформить довіреність на забудовника, то зможе виключно власними силами та за власний рахунок отримати документи про право власності.

Оскільки суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання забудовника передати квартири позивачу та оформити право власності на квартири, оскільки не встановив, що саме дії відповідача унеможливили завершення процедури з оформлення права власності на об`єкти інвестування, тому немає підстав для задоволення похідної вимоги про визнання ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» утримувачем спірних квартир та покладення на нього обов`язку платити за комунальні послуги до дати оформлення права власності на квартири за позивачем.

Резюмуючи, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач міг отримати право власності на квартири ще у 2009 та 2011 роках і розпочати користування цими квартирами. Питання щодо різниці фактичних площ квартир з їх проєктними площами позивач мав можливість вирішити після отримання квартир у власність, обравши ефективний спосіб захисту порушеного права, зокрема, шляхом замовлення нової технічної документації на квартири, пред`явлення позову до управителя про відшкодування збитків. Втім, позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав шляхом відмови від отримання довідок про право довірителя на набуття у власність спірних квартир, що не передбачено законом та договорами і зупинило усю процедуру оформлення за ним права власності на квартири. Навіть після отримання зазначених довідок із технічними характеристиками квартир, які позивач вважав правильними, останній не передав ці довідки відповідачу.

Загальною засадою цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У справі, що переглядається, позивач добровільно обрав варіант невиправданої поведінку, чим порушив засадничі принципи цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, зокрема у стандартах поведінки дбайливого господаря, у зв`язку із чим несе ризики отримання збитків від такої своєї поведінки.

Одним із доводів касаційної скарги є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частин другої, п`ятої, шостої, восьмої-десятої статті 19 Закону № 978-IV у подібних правовідносинах.

Зазначений довід скарги підтвердився, у зв`язку з чим Верховний Суд викладає у цій постанові такі висновки щодо застосування згаданих приписів статті 19 Закону № 978-IV. Так, після введення об`єкта будівництва в експлуатацію забудовник повідомляє управителя та надає дані щодо фактичної загальної площі об`єктів інвестування, отримані від органів, що здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно. Оскільки забудовник самостійно не здійснює обміри площ об`єктів інвестування, тому він не несе відповідальність за правильність проведення таких обмірів уповноваженими на те органами. Розрахунки за різницю між фактичною та проєктною площею об`єкта інвестування здійснюються між довірителем та управителем ФФБ. Останній видає довірителю довідку, яка підтверджує право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування. Законом не передбачено право довірителя відмовитися від отримання зазначеної довідки, проте передбачено, що отриману від управителя ФФБ довідку, тобто йдеться саме про оригінал виданої довідки, довіритель надає забудовнику для подальшого оформлення права власності. Після передання оригіналу цієї довідки забудовнику, довіритель та забудовник підписують складений останнім акт прийняття-передання об`єкта інвестування. Тобто такий акт складається виключно забудовником та є необхідним для оформлення правовстановлюючих документів. Після отримання довірителем акта прийняття-передання останній має право або підписати цей акт, якщо в нього немає претензій щодо об`єкта інвестування, або ж подати у письмовій формі свої обґрунтовані зауваження щодо невиконання забудовником своїх зобов`язань щодо об`єкта будівництва і об`єкту інвестування та щодо виявлених будівельних недоліків. В останньому випадку, протягом п`ятнадцяти днів після отримання належно оформлених зауважень довірителя, забудовник забезпечує безоплатне усунення недоліків або безоплатне повторне виконання неналежно виконаної роботи чи виготовлення непоставленої чи пошкодженої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості. Виключно в разі дотримання управителем ФФБ, забудовником та довірителем процедури, передбаченої статтею 19 Закону № 978-IV, можливим є перехід до останнього етапу реалізації інтересів сторін у таких правовідносинах - оформлення права власності на об`єкт інвестування.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 759/16734/15-ц (провадження № 61-22252св18), від 15 січня 2020 року у справі № 607/20776/14-ц (провадження № 61-25322св18), від 30 червня 2020 року у справі № 501/3038/16-ц

(провадження № 61-264св19), від 28 липня 2021 року у справі № 175/4345/14-ц (провадження № 61-2427св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 755/17909/19 (провадження № 61-10431св21), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц

(провадження № 14-31цс20).

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 759/16734/15-ц (провадження № 61-22252св18) зроблено висновки про те, що приписи Закону № 1023-ХІІ застосовуються до фінансово-кредитних правовідносин при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом. Втім, можливість застосування до спірних правовідносин приписів Закону № 1023-ХІІ залежить від доведеності обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачем взятих на себе зобов`язань, передбачених умовами договору про участь у ФФБ. Верховний Суд врахував, що позивач в позові посилався на порушення його прав як довірителя та учасника ФФБ, внаслідок прострочення строку виконання будівельних робіт та введення об`єкта будівництва в експлуатацію. Проте, відповідач (управитель ФФБ) не здійснює введення в експлуатацію об`єкта інвестування, оскільки такі функції покладено безпосередньо на забудовника. Позивач не довів, що збільшення строків будівництва об`єкта інвестування та непередання його у власність позивачу сталися внаслідок дій чи бездіяльності саме управителя ФФБ.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/20776/14-ц (провадження № 61-25322св18) за позовом до забудовника про стягнення, зокрема, пені за невиконання договірних зобов`язань, нарахованої на підставі

Закону № 1023-ХІІ, погодився із застосуванням судами приписів частини п`ятої статті 10 наведеного Закону, проте не погодився з обрахунком розміру пені. Верховний Суд звернув увагу на те, що вартість робіт не є тотожною авансовій вартості невикупленої на момент укладення договору площі. Суди при обрахунку пені не встановили вартість невиконаної роботи, внаслідок чого зробили передчасні висновки про обрахування пені із авансової вартості невикупленої на момент укладення договору площі.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 501/3038/16-ц

(провадження № 61-264св19) за позовом до управителя та забудовника про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ Верховний Суд врахував, що оскільки позивач мав на меті задовольнити власні потреби у житлі, ці відносини безпосередньо не пов`язані з підприємницькою діяльністю, тому позивач є споживачем фінансової послуги, а до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон № 1023-ХІІ.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 175/4345/14-ц (провадження № 61-2427св20) зазначено, що позивач обґрунтовував позов порушенням його прав як довірителя та учасника ФФБ внаслідок незабезпечення належного оздоблення квартири та на підставі Закону № 1023-ХІІ просив відшкодувати з управителя ФФБ майнову та моральну шкоду. Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що відповідач не здійснює оздоблення квартири, оскільки такі функції покладено безпосередньо на забудовника, отже, немає підстав для задоволення позову. Факт неналежного виконання забудовником покладених на нього обов`язків не може бути підставою для майнової відповідальності управителя ФФБ, оскільки той вжив усіх можливих заходів щодо захисту інтересів позивача.Позивач не довів, що невиконання внутрішнього оздоблення квартири сталися внаслідок дій чи бездіяльності зі сторони відповідача, тому не довів заподіяння йому шкоди саме управителем ФФБ.

Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 755/17909/19 (провадження № 61-10431св21) також керувався тим, що приписи

Закону № 1023-ХІІ застосовуються до правовідносин при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) зазначено, що відповідач як забудовник, який хоч і не визнає майнових прав позивача на спірну квартиру, проте зобов`язаний забезпечити права інвесторів незалежно від того, чи він є стороною договору з пайової участі в будівництві, оскільки він превентивно підтвердив належність умов договорів, укладених інвестором щодо об`єкта нерухомості, та вважав себе зобов`язаним їх належно виконувати.

З урахуванням обставин справи, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 не надав належних і достатніх доказів на підтвердження невиконання саме ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» як забудовником приписів Закону № 978-IV та Закону № 1023-ХІІ, Правил ФФБ та договорів про участь у ФФБ, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, тому оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові в частині вимог, зазначених у цьому розділі постанови, є законними й обґрунтованими.

Щодо позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди

ОСОБА_1 зазначав, що діями відповідача щодо неправильного визначення площ квартир, неусунення будівельних недоліків йому завдано майнову шкоду, яка складається з вартості послуг з обміру квартир у розмірі 509, 00 грн та з виготовлення технічних паспортів у розмірі 1 513, 40 грн, з вартості усунення будівельних недоліків у розмірі 52 865, 00 грн, з вартості зменшеної площі квартир на 1, 15 кв. м у розмірі 21 850, 00 грн, з упущеної вигоди, яка полягає у неможливості здати квартири в оренду, в розмірі 312 000, 00 грн.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними правилами, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вимога про стягнення з відповідача вартості зменшення площ квартир не є вимогою про відшкодування шкоди в розумінні статті 1166 ЦК України, оскільки це питання врегульоване договорами про участь у ФФБ.

У пунктах 9.5 цих договорів передбачено здійснення перерахунків між довірителем і банком (управителем) у випадку, якщо площа споруджених квартир, надана БТІ, є більша або менша 0, 50 кв. м від проєктних площ.

Отже, стосовно квартири № 18 , де різниця становить 0, 20 кв. м, то немає підстав для таких взаєморозрахунків, відповідно права позивача не були порушені в результаті виявлення такої різниці.

Обов`язок проведення остаточних розрахунків стосовно квартири № 277 , щодо якої різниця площі становить 0, 95 кв. м, покладено на управителя, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 08 квітня 2015 року у справі №6-45цс15. Проте, відповідного позову до банку ОСОБА_1 не пред`являв.

Підпунктом 5 пункту 9.5 договорів про участь у ФФБ визначено єдиний випадок покладення обов`язку остаточного розрахунку на забудовника: у разі, якщо забудовник не надав банку дані БТІ щодо фактичної загальної площі об`єктів інвестування. Виключно у такому випадку остаточні розрахунки за даними БТІ довіритель здійснює із забудовником.

Проте, у справі, що переглядається, забудовник надав банку дані БТІ щодо фактичної загальної площі спірних квартир, а незгода позивача з обмірами, здійсненими органами БТІ, не спростовує факту виконання відповідачем цього обов`язку, який не вправі втручатися у роботу цих організацій.

Також суди попередніх інстанцій не встановили підстав для стягнення з відповідача вартості послуг з обміру квартир та з виготовлення технічних паспортів, оскільки ці витрати позивач зазнав задля доведення неправильності площ квартир, встановлених БТІ, вимог до якого не заявляв.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що обміри квартир здійснює не відповідач, тому він не має відповідати за те, як ці обміри провів спеціально уповноважений орган. Крім того, відповідач тричі замовляв обміри у БТІ на вимогу позивача, тому він не має нести майнову відповідальність за те, що ці обміри були проведені БТІ неякісно, і оплачувати понесені позивачем витрати на доведення цих обставин.

Вимоги про відшкодування вартості усунення будівельних недоліків також обґрунтовано не задоволені судами, оскільки позивач зобов`язаний довести суду не тільки наявність певних недоліків в облаштуванні квартир, але і надати до суду докази вартості робіт з усунення таких недоліків. Проте, позивач на свій розсуд визначив як недоліки в облаштуванні квартир, так і вартість цих робіт, посилаючись на те, що він є інженером-будівельником з багаторічним стажем. Клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи на доведення цієї вимоги не заявляв.

Зазначена вимога є передчасною, оскільки позивач не дотримався порядку, визначеного у частині восьмій статті 19 Закону № 978-IV, не надав забудовнику у належній письмовій формі свої обґрунтовані зауваження щодо невиконання забудовником своїх зобов`язань за об`єктами інвестування та щодо виявлених будівельних недоліків, не дотримався позасудового порядку вирішення цього питання між довірителем та забудовником й не надав останньому можливість виправити недоліки, які мали бути обґрунтовані позивачем в претензії. Тож спір в цій частині є передчасним.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яку позивач доводив існуванням можливості отримати таку суму від здавання своїх квартир в оренду, оскільки саме дії позивача завадили йому набути спірні квартири у власність відразу після прийняття будинків в експлуатацію. Позивач не довів належними та достатніми доказами розмір упущеної вигоди та її реальність.

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (абзац перший частини третьої статті 23 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий зазначеної частини).

Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У справі, що переглядається, позивач не довів обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, зокрема те, що йому було завдано таку шкоду, не обґрунтував її розмір й причинний зв`язок між шкодою й діями відповідача. В справі, що переглядається, суди не встановили винних дій відповідача.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що лише наявність рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2020 року у справі № 757/61477/18-ц не може бути єдиною й безумовною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки доведенню підлягають не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди. Втім, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача в частині обставин, що були предметом розгляду судом у справі №757/61477/18-ц, не надав, зокрема не довів причинно-наслідкового зв`язку між лікуванням і операціями, які він переніс, встановленням йому інвалідності та діями забудовника.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19), від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) та в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18

(провадження № 61-17721св19) зроблено висновки про те, що, за загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин). Виходячи з приписів статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних приписів цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону № 1023-ХІІ прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону № 1023-ХІІ навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17 звернув увагу на те, що підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає такі фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

У постанові від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 Верховний Суд наголосив, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у виді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20 зроблено висновки про те, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною за змістом правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме протиправної поведінки боржника, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків. Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зроблені у справі, що переглядається, не суперечать правовим висновкам, викладеними у наведених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, оскільки з урахуванням фактичних обставин цієї справи позивач не довів існування всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідним для відшкодування майнової та моральної шкоди, тож доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Оцінка інших доводів касаційної скарги

ОСОБА_1 в касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19), відповідно до яких державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновок, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі, що переглядається, питання державної реєстрації права власності на спірні квартири не є предметом спору. Також позивач не вчинив всіх дій, передбачених статтею 19 Закону № 978-IV, які потрібні для подальшого виконання забудовником обов`язку з оформлення права власності довірителя на об`єкти інвестування. Тож наведені висновки Великої Палати Верховного Суду зроблені за неподібних правовідносин, не мають правового значення при вирішенні спору, тому не підлягали врахуванню судами при вирішенні цієї справи.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від15 вересня 2021 року у справі № 310/1772/19 (провадження № 61-1648св21), відповідно до яких у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору («da mihi factum, dabo tibi jus»). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки тощо) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».

Наведений довід касаційної скарги є безпідставним, оскільки оскаржувані судові рішення у справі, що переглядаються, не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17

(провадження № 61-19719св19) та від 23 лютого 2022 року у справі № 757/26027/18-ц (провадження № 61-10169св21), щодо преюдиційності обставин, встановлених судовим рішенням з таких підстав.

Так у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Отже, законодавець прагне забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

В постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 757/26027/18-ц

(провадження № 61-10169св21) Верховний Суд не зробив висновків щодо застосування частини четвертої статті 82 ЦПК України. За наслідками касаційного перегляду дійшов переконання, що судовими рішеннями в іншій справі встановлена безпідставність нарахування позивачу заборгованості за телекомунікаційні послуги, що стало підставою для неправомірного припинення надання позивачу телекомунікаційних послуг. Відтак, Верховний Суд виснував, що відповідач внаслідок неправомірного припинення надання телекомунікаційних послуг завдав позивачу моральної шкоди.

Водночас Верховний Суд у справі, що переглядається, врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), про те, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. Від встановлення судом обставин справи потрібно відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2020 року у справі № 757/61477/18-ц встановлені преюдиційні обставини щодо фактичних площ спірних квартир після здачі будинку в експлуатацію. Натомість судження про незаконну незаконною бездіяльність ТОВ «УІБК «УКРЖИТЛОІНВЕСТ» щодо відмови від виправлення недоліків у технічних характеристиках на квартири, відмови від звернення до органів БТІ для виготовлення технічних паспортів на квартири із дійсними технічними характеристиками, відмови від повідомлення та передання дійсних технічних характеристик та паспортів на квартири АТ «АКБ «АРКАДА» не є обставиною справи, а є висновком, зробленим судом на підставі встановлених ним обставин справи, тому немає преюдиційного значення у цій справі.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19), а також про необґрунтоване відхилення клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Так, у постанові від13 січня 2021 року у справі № 264/949/19

(провадження № 61-16692св19) Верховний Суд звернув увагу на те, що у пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням приписів про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявив клопотання про долучення доказів, зокрема, доказів на підтвердження отримання оскаржуваного рішення суду першої інстанції та понесення судових витрат; копії листа банку від 02 квітня 2019 року № 1167/12; копії рішення Правління АТ «АКБ «АРКАДА» від 10 липня 2009 року, оформленого протоколом № 32, яким затверджено Зміни та доповнення до Правил ФФБ, затверджених рішенням Правління АТ «АКБ «АРКАДА» від 13 липня 2007 року, оформленим протоколом № 33; копії технічної характеристики на житловий будинок АДРЕСА_5 ; копії листа відповідача від 20 серпня 2010 року № 788. Подання доказів, які стосуються вирішення спору по суті, саме до апеляційного суду заявник обґрунтовував тим, що до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення не було необхідності в їх поданні до суду. Зазначені докази, на переконання позивача, доводять незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не враховував зазначені докази, що стосуються спору по суті, хоч і не мотивував свій висновок. Втім, Верховний Суд дійшов переконання, що подання доказів, які існували в позивача на момент розгляду справи судом першої інстанції, проте подані лише до апеляційного суду після ухвалення оскаржуваного рішення з метою спростування обставин, встановлених у цьому рішенні, не відповідає приписам частини першої статті 44 ЦПК України, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Тож наведені ОСОБА_1 підстави неподання доказів до суду першої інстанції не є поважними причинами, оскільки зумовлені суб`єктивними діями позивача, а не об`єктивними причинами, що не залежали від нього. Також позивач належно не аргументував, яке виключне значення мають ці докази для правильного вирішення справи. Відтак дії суду апеляційної інстанції в цілому не суперечать висновкам, викладеним у постанові від13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19), оскільки такі дії апеляційного суду не унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є основним для врахування судом касаційної інстанції під час вирішення питання про наявність підстав для скасування судового рішення згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

За приписами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак