ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20грудня 2023 року

м. Київ

Справа № 372/2620/22

провадження № 61-5508св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Тиханського О. Б., та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, прийняту у складі суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В, Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву банк мотивував тим, що 21 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір. Відповідач порушив умови договору, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2010 року, яке набрало законної сили, з позичальника стягнуто заборгованість за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Указував, що ухвалення рішення не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. За рішенням суду стягнуто заборгованість з дати укладення кредитного договору до дати поточної заборгованості, а саме до 17 лютого 2010 року, тому за період після ухвалення рішення, а саме з 21 квітня 2010 року по 15 березня 2020 року відповідач має сплатити 3 % річних відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України.

АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути на свою користь 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у сумі 28 130,56 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2022 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів реалізації банком предмету іпотеки, тому неможливо визначити, чи є заборгованість за кредитним договором, за вирахуванням коштів, які б мали бути зараховані після реалізації предмета іпотеки, та у разі наявності залишку заборгованості, визначити її розмір.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, вказав, що банк, звертаючись до суду з позовом у 2010 році про стягнення заборгованості за кредитним договором, сам обрав спосіб захисту порушеного права та заявив вимоги про дострокове стягнення з позичальника всієї суми заборгованості, а також визначив спосіб реалізації предмета іпотеки, як продаж предмета іпотеки з укладанням банком договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Відтак відповідач не міг внести будь-які грошові кошти на погашення заборгованості, отримані від продажу належної йому квартири, яка була предметом іпотеки, оскільки право продажу цієї квартири надано банку. У разі реалізації предмета іпотеки банком, позивач мав зарахувати отримані від продажу квартири кошти у рахунок погашення заборгованості, визначеної у рішенні суду, та вимагати від боржника сплати залишку заборгованості, якщо отриманих від продажу коштів недостатньо для погашення всієї суми боргу. У разі ж відмови боржника від добровільного виконання, передати виконавчий лист для примусового виконання у межах строків, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Саме за вказаних умов грошове зобов`язання вважалося б простроченим.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» на власний розсуд не вчинив будь-яких дій щодо реалізації предмета іпотеки самостійно та не передавав виконавчий лист до виконавчої служби для примусового виконання.

Спростовуючи доводи позивача про те, що банк не зміг продати предмет іпотеки, оскільки було введено мораторій на продаж іпотечного майна, суд апеляційної інстанції вказав, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», прийнято 03 червня 2014 року, тобто через чотири роки після ухвалення рішення про стягнення боргу.

У цьому спорі банк залишив за собою право продажу квартири, яка належить відповідачу, та не реалізуючи таке своє право, вважав можливим нараховувати до безкінечності 3 % річних на усю суму боргу, що суперечить приписам статті 625 ЦК України. Відтак позивач не довів розмір грошового зобов`язання, яке є дійсним, а відтак і не довів право на отримання 3 % річних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

09 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Обухівського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

07 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18 (провадження № 61-19542св19).

Заявник вважає, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Вказує, що закон не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення, а наявність судового рішення про стягнення заборгованості або про звернення стягнення у рахунок погашення існуючої заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Подав клопотання про закриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 квітня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № К2М0G40000007039. Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 430 000 грн, зі сплатою 15,00 % річних та порядком погашення суми основної заборгованості до 21-го числа кожного місяця. Кредит надавався строком погашення не пізніше 21 жовтня 2018 року на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

01 серпня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно умов якої кредитний договір викладено в новій редакції, а саме: банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у вигляді строкового кредиту 92422,33 доларів США на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1, 17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

23 березня 2010 року рішенням Обухівського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 112 333,98 доларів США, що складає 898 671,84 грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 21 квітня 2008 року № К2М0G40000007039) АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру права власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Вказане рішення суду набрало законної сили, до примусового виконання за Законом України «Про виконавче провадження» не звернуто та не виконано.

ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застування строків позовної давності (а.с. 43).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Схожий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.

Вирішуючи цей спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом за період з 21 квітня 2010 року по 15 березня 2020 року у розмірі 28 130,56 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2010 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу цього предмету іпотеки банком, однак АТ КБ «ПриватБанк» не надав доказів реалізації цього іпотечного майна, тому суд не може визначити чи є заборгованість за кредитним договором, за вирахуванням коштів, які б мали бути зараховані після реалізації предмета іпотеки та, у разі наявності залишку заборгованості, визначити її розмір.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов`язання має похідний характер, а не альтернативний основному. Звернення стягнення на предмет іпотеки не приводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

У постанові від 09 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14 Верховний Суд України зазначив таке: «Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Суд апеляційної інстанції встановив, що на час розгляду справи № 922/3658/13 рішення Господарського суду Харківської області від 16 грудня 2009 року у справі № 27/362-09 не було виконано, а предмет іпотеки не реалізовано, і, відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося. Отже, зобов`язання позичальника за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишалося дійсним і підлягає судовому захисту».

Такий висновок підтримав Верховний Суд, зокрема у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 234/15695/17 (провадження № 61-5261св20).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторони не заперечували тих обставин, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2010 року у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано, предмет іпотеки не реалізовано, і, відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося.

За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У ОСОБА_1 наявне зобов`язання за порушення умов кредитного договору перед АТ КБ «ПриватБанк» на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2010 року. Водночас така трансформація зобов`язання сама по собі не спростовує обставин його виникнення з умов кредитного договору, у тому числі і щодо суми основного зобов`язання ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції не перевірив доводів позивача про те, що наданий суду розрахунок заборгованості виконано банком відповідно до умов кредитного договору з урахуванням сум заборгованості, у рахунок яких рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів зазначає, що з точки зору правової природи сума основної заборгованості, яка входить до загального розміру заборгованості, стягнутої указаним судовим рішенням, та сума, на яку позивач просить нарахувати три проценти річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом за період з 21 квітня 2010 року по 15 березня 2020 року у розмірі 28 130,56 доларів США, стосуються одних і тих самих умов кредитного договору щодо повернення основної заборгованості.

У наданому АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості у справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження, банк визначив суму 3 % річних, виходячи з суми основної заборгованості у розмірі 90 847,08 доларів США, тобто у межах встановленої вказаним судовим рішенням суми основної заборгованості (а.с. 11).

Суд першої інстанції не перевірив належним чином розрахунок позивача щодо нарахування трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом за період з 21 квітня 2010 року по 15 березня 2020 року. Суд першої інстанції не роз`яснив позивачу право надати суду уточнений розрахунок заборгованості, який би містив посилання на визначену рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2010 року суму основної заборгованості за кредитом. Суд апеляційної інстанції не вказане уваги не звернув.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи щодо вирішення позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом судами проведено неповно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 372/2620/22.

Клопотання мотивоване тим, що судові рішення, на які посилається заявник у касаційній скарзі, прийняті у справах, які не є подібними справі, яка переглядається.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Вивчивши клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі № 372/2620/22, перевіривши зміст правовідносин у справах, наведених заявником у касаційній скарзі, з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», а відтак клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки суд першої інстанції порушив норми процесуального права та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором у сукупності та взаємозв`язку з умовами вказаного договору, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції ці порушення не усунув, то ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанції слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з`ясованих обставин справи.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець