Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 372/2788/17

провадження № 61-43516св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - прокурор Київської області в інтересах держави Україна в особі Української міської ради Обухівського району Київської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову апеляційного суду Київської області від 01 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П.,

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

15 вересня 2017 року прокурор Київської області в інтересах держави Україна в особі Української міської ради Обухівського району Київської області (далі - Українська міська рада) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2014 року у справі № 1018/2717/2012 скасовано рішення Української міської ради від 10 червня 2010 року, яким ОСОБА_2 та іншим громадянами надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу; скасовано рішення Української міської ради від 12 серпня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 9 громадянам для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 »; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, виданий ОСОБА_2 від 08 жовтня 2010 року серії ЯЛ № 427274.

Під час виконання судового рішення встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,1 га є не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 2011 року.

Посилаючись на те, що вищевказана земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, прокурор просив витребувати її на користь держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 01 серпня 2018 року, позов прокурора Київської області в інтересах держави Україна в особі Української міської ради задоволено.

Витребувано на користь держави Україна в особі Української міської ради з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована в місті Українка Обухівського району Київської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

При задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна земельна ділянка, віднесена рішенням Української міської ради від 10 червня 2010 року до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належить до водного фонду, у зв`язку з чим не може перебувати у власності фізичних осіб. Оскільки земельна ділянка вибула з володіння Української міської ради поза її волею, відповідно до статті 388 ЦК України вона підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .

Суди вказали, що про порушення інтересів держави та територіальної громади саме відповідачем ОСОБА_1 прокурору стало відомо лише у 2017 році. Крім того, Українська міська рада могла дізнатися про порушення її прав відповідачем лише у 2015 році після закінчення розгляду справи № 1018/2717/2012 і звернення до виконання судового рішення, залишеного без змін судом касаційної інстанції 13 травня 2015 року. Наведені обставини свідчать про те, що пред`явивши позов 15 вересня 2017 року, прокурор в інтересах Української міської ради, не пропустив позовну давність.

Короткий зміст касаційної скарги

У серпні 2018 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду 06 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 зазначає, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій належним чином не надали оцінку аргументам його клопотання про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності. Очевидним є той факт, що Українській міській раді було відомо про придбання ним спірної земельної ділянки ще 07 вересня 2012 року (вказане підтверджується відміткою уповноваженої особи міської ради про реєстрацію від 07 вересня 2012 року за № 44 на нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 07 червня 2011 року).

Прокурор не вказав, що йому перешкоджало звернутися до суду з даним позовом раніше, а також не зазначив, які саме інтереси держави порушено внаслідок придбання ним ( ОСОБА_1 ) земельної ділянки.

Короткий зміст відзиву

Від заступника прокурора Київської області надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених рішень.

Обставини справи

Суди встановили, що рішенням Української міської ради від 10 червня 2010 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу у власність для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 .

Рішенням Української міської ради від 12 серпня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність вищезазначеним особам.

08 жовтня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427274 щодо ділянки площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

07 червня 2011 року ОСОБА_2 відчужив вищевказану земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який зареєстрований 10 серпня 2017 року.

У провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувала справа № 1018/2717/2012 за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Держземагентства у Київській області до Української міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, та повернення земельних ділянок.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2014 року у справі № 1018/2717/2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 січня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, визнано недійсним та скасовано рішення Української міської ради від 10 червня 2010 про надання дозволів ОСОБА_2 та іншим на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 із земель запасу площами 0,1 га, 0,3 га, 0,6 га, 0,6 га, 0,1 га, 0,1 га, 0,2 га; скасовано рішення Української міської ради від 12 серпня 2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 9-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 »; визнано недійсними державний акт на право власності на земельні ділянки, виданий ОСОБА_2 від 08 жовтня 2010 року серії ЯЛ № 427274 на земельну ділянку площею 0,1000 га; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При розгляді справи № 1018/2717/2012 суди встановили, що спірна земельна ділянка розташована в місті Українка Обухівського району Київської області відноситься до категорії земель водного фонду.

Вищевказані обставини стали підставою даного позову.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_1 , належить до земель водного фонду, її цільове призначення не було змінене в установленому законом порядку, що є підставою для її витребування відповідно до статті 388 ЦК України.

Суди вказали, що про порушення інтересів держави та територіальної громади прокурору стало відомо лише у 2017 році. Крім того, Українська міська рада могла дізнатися про порушення її прав відповідачем лише у 2015 році після закінчення розгляду справи № 1018/2717/2012 і звернення до виконання судового рішення, залишеного без змін судом касаційної інстанції 13 травня 2015 року. Наведені обставини свідчать про те, що пред`явивши позов 15 вересня 2017 року, прокурор в інтересах Української міської ради, не пропустив позовну давність.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, у зв`язку з чим вважає за необхідне змінити оскаржене рішення з огляду на наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього кодексу).

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

При розгляді справи № 1018/2717/2012 суди встановили, що відповідно до відомостей землевпорядної організації ПП «Земля-2009» межі спірної земельної ділянки розташовані на відстані від 7,21 м до урізу води річки Стугна, а згідно з даними Управління водного господарства у місті Києві та Київській області межі цієї ділянки розташовані на відстані від 30 до 0 м від берегової лінії.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши обставини, встановлені у вищевказаній справі, зробили правильні висновки про необхідність повернення земельної ділянки , яка відноситься до земель водного фонду, у власність територіальної громади.

Разом із тим помилковими є посилання судів на норми статей 256, 257, 261 та 388 ЦК України.

У пунктах 142, 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18) зроблено висновок, що «закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил). Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.».

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц та постанові від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також в постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Таким чином, суди помилково застосували до спірних правовідносин положення статей 387 і 388 ЦК України і не застосували норми статті 391 цього кодексу.

У зв`язку з наведеним рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні.

Висновок за наслідками розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення та постанова судів попередніх інстанцій - зміні з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України (в редакції станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 01 серпня 2018 року змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. І. Крат І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук