Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 372/681/18

провадження № 61-11903св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Бенефіт-капітал», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , приватне акціонерне товариство «Київська пересувна механізована колона-2», ОСОБА_36 , ОСОБА_37 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Бенефіт-капітал» (далі - АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Бенефіт-капітал»), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , Приватне акціонерне товариство «Київська пересувна механізована колона-2» (далі - ПАТ «Київська пересувна механізована колона-2»), ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету селищної ради, витребування земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що вилучення спірних земель та їх подальша передача у власність фізичним і юридичним особам проведена з порушенням вимог законодавства, зокрема пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки виконавчий комітет Козинської селищної ради не мав права ухвалювати рішення про передачу земельних ділянок у власність. Рішення про вилучення і зміну категорії спірних земельних ділянок у даних правовідносинах мала право приймати лише Верховна Рада України, а селищні ради взагалі не наділялись повноваженнями щодо надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності. Виконавчий комітет Козинської селищної ради незаконно вилучив землі лісогосподарського призначення, не змінив їх категорію і цільове призначення, а надав їх для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд і для ведення особистого підсобного господарства. Таким чином, спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави.

Ураховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом, визнати недійсними вищевказані рішення та витребувати спірні земельні ділянки на користь держави, а саме: визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28 квітня 2000 року № 9/1 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних ділянок в кварталі 38, виділах 2 , 3, 5, 8, 9, 11 та 24 Козинського лісництва; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27 липня 2000 року за № 6/4 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників»; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26 жовтня 2000 року № 5/3 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних ділянок в кварталі 38, виділах 12 , 13 , 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 22 та 24 Козинського лісництва; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель ТІЗ «Сосновий бір» в частині передання безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» зазначеним в позовній заяві фізичним і юридичним особам; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння земельні ділянки від зазначених в позові осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що спірні земельні ділянки належали до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні лісового господарства, а також не встановлено порушення відповідачами принципу законності при передачі та набутті у власність спірних земельних ділянок. Козинська селищна рада рішенням від 28 квітня 1998 року, делегувала свої повноваження в частині вирішення питань у сфері земельних відносин, зокрема, що стосуються виділення та приватизації земельних ділянок, Виконкому Козинської селищної ради, на підставі якого останнім були прийняті оскаржувані рішення про передачу у власність спірних земельних ділянок, які прийняті відповідно до чинного на час їх прийняття законодавства та уповноваженим органом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу прокуратури Київської області в особі першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року перший заступник прокурора Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 372/681/18 (провадження № 61-11903св19) за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Бенефіт-капітал», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ПАТ «Київська пересувна механізована колона-2», ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету селищної ради, витребування земельних ділянок, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) за позовом прокурора в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації та Східного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп» та відділу освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації про визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених грошових коштів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням вимог статей 13 76-81 263-265 367 382 ЦПК України та неправильним застосуванням норм статей 9 17 32 64 Земельного кодексу України 1990 року. Судами попередніх інстанцій не враховано те, що спірні земельні ділянки знаходились поза межами населеного пункту смт Козин Обухівського району Київської області та матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки відведені за рахунок земель державної власності з категорії земель лісового фонду. Судами невірно зроблений висновок про те, що спірні земельні ділянки, які вибули за рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради, є комунальною власністю. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що прокурором не доведено порушення права власності держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки спірні земельні ділянки відносилися до земель лісового фонду Козинського лісництва, розміщені у кварталі 38 на території Козинської селищної ради Київської області.

Також безпідставними є обґрунтування судом апеляційної інстанції законності рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року № 6/1 з посиланням на постанову Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 372/3402/14-ц, оскільки підстави позову у зазначеній справі істотно відрізняються від справи, що переглядається. Крім того, висновок судів щодо невірного обрання прокурором органу, в особі якого подано позов в інтересах держави, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки позов ініційований не в інтересах конкретного суб`єкта владних повноважень, а в інтересах держави в цілому внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в інтересах яких діє ОСОБА_38 , в якому вони, просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_39 в якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Бенефіт-капітал» в якому воно просило залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_40 , в якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням від 28 квітня 1998 року Козинська селищна рада передала виконкому Козинської селищної ради повноваження щодо виділення земельних ділянок та їх приватизації.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради 28 квітня 2000 року № 9/1 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання земельну ділянку (33,38 квартал Київського лісництва) загальною площею 22,0 га та зараховано вилучену ділянку до земель запасу Козинської селищної ради.

Рішенням Козинської селищної ради 27 липня 2000 року № 6/4 затверджено розроблений Обухівським бюро державного земельного кадастру проект відведення земельної ділянки ЗАТ «Київська ПМК №2», надано за рахунок земель запасу Козинської селищної ради земельну ділянку, площею 22,5 га, ЗАТ «Київська ПМК-2» під розміщення товариства індивідуальних забудовників «Сосновий Бір» в АДРЕСА_1 та доручено Обухівському бюро державного земельного кадастру виготовити державний акт на право постійного користування землею.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26 жовтня 2000 року № 5/3 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради» вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання Козинського лісництва квартал 38 виділ 12, площею 0,5 га, квартал 38 виділ 6, площею 0,4 га, квартал 38 виділ 20, площею 1,4 га, квартал 38 виділ 25, площею 0,8 га, квартал 38 виділ 10, площею 2,9 га, квартал 33 виділ, площею 1,5 га, квартал 17 виділ 24, площею 1,5 га, квартал 17 виділ 25, площею 0,6 га, квартал 32 виділи 9.10.16.19, площею 5,72 га, квартал 38 виділи 12,13,14,15-22,24, площею 14,1 га, та зараховано вилучені земельні ділянки до земель запасу Козинської селищної ради (резервні території під розширення населеного пункту).

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області 29 листопада 2001 року № 6/1 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір» затверджено надання та передачу громадянам, у розмірах згідно з додатком до рішення, безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства, із земель товариства індивідуальних забудовників «Сосновий бір», доручено землевпорядній групі при Обухівському районному відділі земельних ресурсів виготовити державні акти на право приватної власності на землю громадянам згідно з додатком до рішення та згідно з матеріалами інвентаризації земельних ділянок. Такі особи отримали державні акти на право приватної власності у встановленому законом порядку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (стаття 13 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої, пункту «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (частини друга, третя статті 56 ЗК України).

Відповідно до частин першої статті 57 ЗК України, частини першої статті 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Статтею 57 ЛК України визначені вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно зі статтями 317 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. В цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

При цьому право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і набувача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів порушення прав Кабінету Міністрів України та вибуття земельних ділянок з володіння власника не з його волі, іншим шляхом, оскільки виконавчий комітет Козинської селищної ради Обухівського району Київської області мав повноваження на розпорядження спірними земельними ділянками; на момент вилучення та передачі у приватну власність спірні земельні ділянки перебували не у державній, а у комунальній власності; Козинське лісництво «Київліс» згідно статуту мало повноваження надавати погодження на вилучення земельних ділянок; Кабінет Міністрів України лише з 01 січня 2002 року мав повноваження на розпорядження землями державної власності, а тому прокурором не доведено, що саме Кабінет Міністрів України є органом держави, уповноваженим здійснювати функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з позовом, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на підтвердження своїх вимог щодо порушення прав Кабінету Міністрів України та вибуття спірних земельних ділянок з володіння власника не з його волі, іншим шляхом зазначав про те, що рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року № 6/1 оскаржується з огляду на невідповідність вимогам статей 4 32 34 Земельного кодексу України, статей 3 4 6 11 16 Лісового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки Козинською селищною радою передано у власність громадянам землі лісового фонду.

На підтвердження віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» прокурором надано лист виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18 вересня 2017 року за № 461 з фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 38 Козинського лісництва, лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07 листопада 2017 року № 10-10-0.222-16664/2-17, а також лист ДП «Київське лісове господарство» від 07 вересня 2017 року № 02-712 (т. 1, а.с. 196).

Водночас, зазначаючи про відсутність правових підстав для задоволення позову, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не застосували до спірних правовідносин зазначені норми матеріального права та не встановили, чи відносилися спірні земельні ділянки до земель лісогосподарського призначення, яким чином вони вибули з державної власності та чи було дотримано передбачену законом процедуру відчуження цих ділянок.

Таким чином, всупереч нормам процесуального законодавства суд апеляційної інстанції не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору.

Щодо оцінки повноважень прокурора у справі на подання позову

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Крім того, звертаючись до суду, прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першою, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України суди повинні були з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з зазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено, стало відомо про таке порушення.

Подібний правовий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), в якій вказано, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в той час, як суди не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів у розумінні статей 57-59 ЦПК України на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, суди не з`ясували, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є в нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк