Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 373/2144/18

провадження № 61-15688св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подану адвокатом Панченко Тетяною Анатоліївною, на постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позову посилалося на такі обставини. 28 вересня 2012 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 27,60 % на рік. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 01 листопада 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 24 157,51 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 14 121,34 грн, відсотків за користування кредитом - 8 109,62 грн, заборгованості за пенею та комісією - 300 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 1 126,55 грн.

У січні 2019 року ОСОБА_2 в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору.

На обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи довічно, страждає на психічне захворювання, повною мірою не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Зазначені обставини встановлені рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2008 року у справі № 2о-38/2018, яким ОСОБА_1 визнано обмежено дієздатним внаслідок психічного захворювання та призначено йому піклувальника. На момент вчинення спірного правочину у ОСОБА_1 не було достатнього обсягу цивільної дієздатності, а з огляду на його психічне захворювання - його волевиявлення також не було вільним, тому кредитний договір, укладений на підставі анкети-заяви від 28 вересня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , є недійсним.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2019 року у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 28 вересня 2012 року № б/н, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент укладення спірного кредитного договоруОСОБА_1 вже був визнаний обмежено дієздатним відповідно до рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2018 року у справі № 2о-38/2018, а тому, укладаючи спірний договір, ОСОБА_1 не міг за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Оспорюваний кредитний договір є правочином, що виходить за межі дрібного побутового та вчинений ОСОБА_1 за відсутності згоди й без відома піклувальників, суперечить його інтересам та інтересам членів його сім`ї. Тому кредитний договір вчинений із порушенням частин другої, третьої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 липня 2019 року рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2019 року змінено шляхом доповнення його резолютивної частини, а саме стягнуто з ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 14 121,34 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки на момент укладення спірного кредитного договору ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення свої дій та керувати ними з підстав його обмеженої дієздатності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кредитний договір, у тому числі на встановлений позивачем розмір кредитного ліміту, є правочином, що виходить за межі дрібного побутового та вчинений ОСОБА_1 за відсутності згоди та без відома піклувальників, суперечить його інтересам та інтересам членів його сім`ї, та підлягає визнанню недійсним. Проте суд першої інстанцій, визнаючи оспорюваний кредитний договір недійсним, не застосував наслідки недійсності правочину, оскільки частина перша статті 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Суд першої інстанції, розглядаючи спір, не застосував закон, який підлягає застосуванню, не повернув сторони у попередній стан та не відшкодував завдані банку збитки. Тому з метою захисту прав АТ КБ «ПриватБанк» суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про застосування наслідків недійсності правочину та стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 121,34 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, поданою адвокатом Панченко Т. А., у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що суд обов`язково має застосовувати наслідки недійсності правочину у разі визнання спірного договору недійсним. Банк не подавав до суду заяви про застосування наслідків недійсності правочину. Крім того, апеляційний суд, застосовуючи наслідки недійсності правочину, визначив суму коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на підставі недопустимого доказу, оскільки банк надав виписку з рахунку боржника поза межами встановленого строку для подання доказів. Також надані банком виписки не містять належної інформації щодо номерів рахунків та не містять підпису відповідальної особи банку.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову та в частині задоволення зустрічного позову у касаційному порядку не оскаржуються.

У жовтні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому АТ КБ «ПриватБанк» просило касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подану адвокатом Панченко Т. А., залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

У грудні 2029 року законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 398 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Ураховуючи те, що указані доповнення до касаційної скарги подані заявником поза межами строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду у цій справі, їх Верховний Суд до уваги не бере.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції в оскарженій частині не відповідає.

Суди встановили, що 28 вересня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 27,60 відсотків на рік. Сторонами договору узгоджено, що договір складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а. с. 12).

Водночас за результатом розгляду справи суди попередніх інстанцій на підставі статей 31 37 203 215 223 ЦК України, зважаючи на те, що на момент укладення спірного кредитного договору ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними з підстав його обмеженої дієздатності, дійшли висновку, що оспорюваний кредитний договір з огляду на встановлений позивачем розмір кредитного ліміту, є правочином, що виходить за межі дрібного побутового та вчинений ОСОБА_1 за відсутності згоди й без відома піклувальників, суперечить його інтересам та членів його сім`ї, а отже, підлягає визнанню недійсним.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що піклувальник не міг не знати про витрати, які здійснюються відповідачем з кредитної картки, та був обізнаний про укладений договір.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову та в частині задоволення зустрічного позову у касаційному порядку не оскаржуються, а тому касаційному перегляду не підлягають.

Водночас апеляційний суд на часткове задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» застосував наслідки недійсності правочину та стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 121,34 грн. Ухвалене рішення мотивував тим, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, не застосував закон, який підлягає застосуванню, не повернув сторони у попередній стан та не відшкодував завдані банку збитки.

При цьому апеляційний суд виходив з такого. Відповідно до положень статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Так, визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у статті 16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма частини першої статті 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 5800зпв18) зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Тлумачення змісту абзацу 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України свідчить, що суду надається можливість самостійно застосувати правові наслідки недійсності лише нікчемного правочину.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 320/2617/17 (провадження № 61-37380св18).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Сторони у справі не просили застосувати наслідки недійсності кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням наведених норм права, визнаючи кредитний договір недійсним, обґрунтовано не застосовував наслідки недійсності правочину з власної ініціативи.

Водночас суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що банк в суді першої інстанції не заявляв вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, неправильно застосував норму статті 216 ЦК України, порушив положення статті 13 ЦПК України та безпідставно ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 14 121,34 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки апеляційний суд неправильно застосував норму статті 216 ЦК України, порушив положення статті 13 ЦПК України, то постанова апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 14 121,34 грн підлягає скасуванню.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі заявник (відповідач, позивач за зустрічним позовом) звільнений від сплати судового збору, то з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 762 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подану адвокатом Панченко Тетяною Анатоліївною, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 14 121,34 грн скасувати.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави 1 762 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко