Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 373/2298/17

провадження № 61-14704св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 21 жовтня 2015 року близько 18 год. 45 хв. в місті Переяслав-Хмельницький Київської області по вулиці Золотоніське шосе поблизу будинку № 36 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 з індивідуальним номером «ІНФОРМАЦІЯ_1», рухаючись в напрямку вулиці Петропавлівської, допустив наїзд на пішохода - її чоловіка ОСОБА_3 , який разом з велосипедом марки «ARDIS» знаходився на проїзній частині. Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) її чоловік загинув на місці. За фактом ДТП 22 жовтня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено відповідні відомості за № 12015110240000315 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Протиправними діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, оскільки в результаті ДТП вона втратила найдорожчу для себе людину - чоловіка, що стало причиною перенесеного нею морального потрясіння та душевних страждань. Враховуючи викладене, посилаючись на положення статей 23 1167 1168 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її чоловіка внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року у складі судді Реви О. І. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване відсутністю в матеріалах справи доказів того, що смерть ОСОБА_3 настала саме в результаті наїзду автомобіля «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з індивідуальним номером «ІНФОРМАЦІЯ_1», під керуванням ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підтвердженим та доведеним є факт наїзду автомобіля «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з індивідуальним номером «ІНФОРМАЦІЯ_1», під керуванням ОСОБА_2 на потерпілого ОСОБА_3 , який від отриманих тяжких тілесних ушкоджень помер на місці. Висновки суду першої інстанції про недоведеність даних фактів спростовуються матеріалами справи. Позивач ОСОБА_1 була дружиною загиблого ОСОБА_3 , тому заподіяна їй моральна шкода внаслідок смерті чоловіка підлягає відшкодуванню відповідачем як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки він в судовому засіданні не довів, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 рокузалишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам та фактичним обставинам, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не взяв до уваги, що жодним документом чи доказом не встановлено, що смерть ОСОБА_3 настала в результаті його дій, оскільки наявними в матеріалах справи доказами причина смерті ОСОБА_3 однозначно не встановлена. З урахуванням цього відсутні підстави для стягнення з нього на користь позивача моральної шкоди.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.

18 грудня 2019 року справа № 373/2298/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що постановою слідчого слідчого відділу Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Чайковського А. О. від 01 березня 2018 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015110240000315 від 22 жовтня 2015 року, закрите у зв`язку з відсутністю в діях будь-кого із учасників ДТП складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України.

За змістом вказаної постанови досудовим розслідуванням встановлено, що 21 жовтня 2015 року в темну пору доби, приблизно о 18 год. 45 хв., в місті Переяслав-Хмельницькому по вулиці Золотоніське шосе в напрямку вулиці Петропавлівської ОСОБА_3 , будучи в стані сильного алкогольного сп`яніння, одягнений у темний одяг, рухався на велосипеді «ARDIS» без заднього світлоповертача червоного кольору, проявив недбалість, не діяв таким чином, щоб не загрожувати життю та здоров`ю громадян, чим порушив вимоги пункту 1.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України). За наявності пішохідної доріжки ОСОБА_3 не рухався по ній, чим порушив пункт 4.1 ПДР України. Рухаючись по проїзній частині в темну пору доби, ОСОБА_3 не виділив себе світлоповертаючими елементами для своєчасного його виявлення іншими учасниками дорожнього руху, чим порушив пункт 4.4 ПДР України. Внаслідок своїх дій та бездіяльності ОСОБА_3 створив перешкоду для руху водію автомобіля «ЗАЗ 110558 пікап», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , який був змушений миттєво змінювати швидкість та напрямок руху з метою уникнення наїзду на велосипедиста ОСОБА_3 , який падав з керованого велосипеда. В подальшому внаслідок своїх дій ОСОБА_3 створив перешкоду для руху водію автомобіля «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з індивідуальним номером «ІНФОРМАЦІЯ_1», під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в попутному напрямку позаду та якому залишилася незначна відстань для вжиття заходів до повної зупинки або безпечного об`їзду перешкоди. Беручи до уваги дорожні умови, водій ОСОБА_2 не мав можливості виявити перешкоду у вигляді велосипеда та ОСОБА_3 , на безпечній відстані в момент її виявлення у зв`язку з незадовільними погодними умовами, відсутністю вуличного освітлення проїзної частини, перешкодою у вигляді автомобіля «ЗАЗ 110558 пікап», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який, рухаючись попереду, обмежував видимість для транспортних засобів, які рухалися позаду в попутному напрямку. Внаслідок ДТП велосипед «ARDIS» зазнав механічних пошкоджень, а саме деформовано задній щиток, кріплення заднього багажника, праве перо вилки та кермо. Автомобіль «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з індивідуальним номером «ІНФОРМАЦІЯ_1», зазнав механічних пошкоджень, а саме деформовано пластиковий захист картера двигуна. Велосипедист ОСОБА_3 внаслідок отриманих травм загинув на місці.

Висновком судово-медичної експертизи від 22 листопада 2015 року № 238, складеним судмедекспертом Яготинського міжрайонного відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи Полюком Ю. В., встановлено, що при дослідженні трупа ОСОБА_3 виявлено сумісну тупу травму голови, тулуба та кінцівок: відкриту черепно-мозкову травму (рану, синці та садна на обличчі, крововиливи у м`які тканини голови, перелом склепіння та основи черепа, крововиливи під оболонки та у речовину головного мозку); закриту травму грудної клітини (крововиливи у м`які тканини грудної клітини, по задній поверхні, численні переломи ребер, розтрощення правої лопатки, крововиливи біля коренів легень, емфізематозно здуті верхівки легень); спинальну травму (розтрощення 7 шийного та 1 грудного хребця); крововиливи у м`які тканини правого стегна. Смерть ОСОБА_3 наступила від сумісної тупої травми голови, тулуба та кінцівок. Виявлені при дослідженні трупа вищеописані ушкодження прижиттєві, виникли незадовго до настання смерті від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий (такі), відносяться до категорії тяжких, за ознакою небезпеки для життя, які в даному випадку призвели до настання смерті. Виявлені ушкодження могли утворитися за обставин, на які вказано у постанові, а саме: внаслідок ДТП при наїзді транспортного засобу на пішохода. При судово-токсикологічному дослідженні крові трупа виявлено етиловий спирт в концентрації - 3,86 %, що стосовно до живих осіб може відповідати сильному алкогольному сп`янінню.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 17 травня 2016 року № 48/к, проведеної за матеріалами кримінального провадження, характер, локалізація та механізм утворення виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_3 , відсутність ознак переїзду та пошкоджень на одязі потерпілого вказують на те, що «…в момент первинного наїзду на нього автомобілем «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з індивідуальним номером « ІНФОРМАЦІЯ_1 »…» він знаходився у вертикальному або близько до вертикального положенні і був звернений задньо-правою поверхнею тіла до травмуючого засобу. В подальшому відбулося відкидання тіла на дорожнє покриття з контактом областю голови із проїзною частиною.

Висновком інженерно-транспортної експертизи від 11 березня 2016 року № 8-02/173 встановлено, що наїзд автомобіля «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з індивідуальним номером «ІНФОРМАЦІЯ_1», на велосипед дорожнього типу «ARDIS» відбувся на смузі для руху в напрямку до вулиці Петропавлівської, перед початком зафіксованих на схемі подряпин на дорожньому покритті. В момент первинного контакту велосипеда дорожнього типу «ARDIS» та автомобіля «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з індивідуальним номером «ІНФОРМАЦІЯ_1», велосипед дорожнього типу «ARDIS» знаходився в горизонтальному положенні на лівому боці (лежав).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд апеляційної інстанціїдійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка позивача, оскільки за недоведеності відповідачем факту виникнення такої шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого обов`язок з її відшкодування відповідно до вимог статей 1167 1187 ЦК України покладається на володільця джерела підвищеної небезпекинезалежно від його вини.

Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що позивач безсумнівно зазнала моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати чоловіка, однак заявлений розмір моральної шкоди є явно завищеним, тому, враховуючи відсутність вини відповідача, те, що загиблий знехтував правилами безпеки руху, перебував у нетверезому стані, виходячи з принципу розумності і справедливості, обґрунтовано зменшив заявлений ОСОБА_1 розмір такої шкоди з 1 000 000 грн до 200 000 грн.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 18 жовтня 2019 року у справі № 352/342/17 (провадження № 61-40790св18) та від 27 січня 2021 року у справі № 607/15258/19 (провадження № 61-4431св20).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи заявника про те, що судом не досліджено обставин наявності вини загиблого та відсутності його вини у смерті потерпілого, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки в розумінні вимог статей 1167 1187 1193 ЦК України наявність грубої необережності потерпілого не звільняє володільця джерела підвищеної небезпеки від обов`язку з відшкодування моральної шкоди, а лише може слугувати підставою для зменшення її розміру.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко