Постанова

Іменем України

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 375/898/17

провадження № 61-13904св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року у складі судді Зінкіна В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просила зобов`язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні її нерухомим майном шляхом демонтажу прибудови з газовими трубами та демонтажу комина.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником домоволодіння та земельних ділянок на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 проживає в будинку АДРЕСА_2 та є власником суміжної земельної ділянки. Восени 2015 року до цегляної прибудови будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_2 прибудувала цегляний комин, який повністю знаходиться на території належного їй домоволодіння. Комин споруджений з порушенням санітарних, гігієнічних та будівельних норм. 19 травня 2016 року та 21 квітня 2017 року вона письмово зверталась до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, на що отримала письмову відповідь про відсутність в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Немає також інформації щодо видачі документів дозвільного та декларативного характеру на початок виконання підготовчих та будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, прибудова є самовільним будівництвом. Унаслідок такого порушення земля, яка знаходиться на подвір`ї, забруднюється попелом, сажею та сміттям з комина, який розташований поряд з житловим будинком позивачки на невеликій відстані. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення збудованого ОСОБА_1 паркану за належним їй житловим будинком.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що їй належить земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 3223785002:01:006:0042, на АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Межі земельної ділянки відповідачки за зустрічним позовом визначені технічною документацією із землеустрою, де згідно з кадастровим планом її земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 від точки Г до точки А ОСОБА_1 з порушенням меж земельної ділянки спорудила металевий паркан. Для відновлення її порушених прав просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення збудованого ОСОБА_1 паркану за її житловим будинком та на погребі, оскільки він руйнує її майно - по ньому в період дощів збігає багато води, яка утримується на погребі, і погріб постійно сиріє та промерзає взимку. Крім того, встановлений паркан не дає можливості їй належним чином обслуговувати житловий будинок та господарські споруди. У зв`язку з цим просила зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Таращанський районний суд Київської області рішенням від 11 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що вимоги первісного та зустрічного позовів є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд виходив з того, що належний ОСОБА_2 будинок на АДРЕСА_2 збудовано у 1960 році, прибудова - у 1968 році. Однак, земельна ділянка ОСОБА_1 , право власності на яку оформлено лише у 2013 році, накладається на земельну ділянку, розташовану під вказаним житловими будинком від 2,67 до 2,72 м. Доказів перебудови цього житлового будинку, внаслідок якої відбулося накладення земельної ділянки, розташованої під житловим будинком на сусідню земельну ділянку, суду не надано. Водночас з висновку експерта від 22 жовтня 2018 року та додатків 1 та 2 до нього, встановлено зміщення земельних ділянок позивачки та відповідачки. За невідповідності фактичного розміру земельних ділянок позивачки та відповідачки, а також меж земельних ділянок та розташування відомостям вказаним у правовстановлюючих документах на них, ставити питання про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками можна лише після внесення змін щодо меж земельних ділянок до Державного земельного кадастру, відомості з якого посвідчують право. Разом з цим як позивачка, так і відповідачка виготовили технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, однак при їх виготовленні було допущено помилки в технічних документаціях обох сторін, у зв`язку з чим виникло зміщення земельних ділянок, а усунення перешкод у користуванні можливе за умови виправлення помилок у технічних документаціях обох сторін, що зроблено не було.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.Рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року і направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц та від 28 січня 2021 року у справі № 345/4434/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги той факт, що незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), це порушує право позивача. Відповідачка протягом 5 років вчиняє дії, що порушують право ОСОБА_1 , зокрема, забруднює земельну ділянку, чим чинить їй перешкоди у здійсненні права користування своїм майном. Суди попередніх інстанцій не врахували висновок судової земельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2018 року, згідно з яким саме будинок та земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 . Водночас суди, мотивуючи оскаржувані судові рішення зробили протилежні висновки. Таким чином, суди всупереч нормам процесуального права, встановили обставини на підставі недопустимих доказів. При цьому помилкове встановлення такого факту негативно вплине на права ОСОБА_1 в іншому процесі у справі № 375/2407/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Рокитнянської селищної ради, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, договору дарування земельної ділянки. Тобто в силу преюдиції ОСОБА_1 вже не зможе спростувати такий факт в іншому провадженні. Крім того, скарга містить доводи про безпідставність висновку апеляційного суду про те, що позивачка не надала доказів на підтвердження забруднення земельної ділянки відповідачкою, оскільки такі докази були надані до місцевого суду.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

21 вересня 2021 року справа № 375/898/17надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 18 травня 2016 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, кадастровий номер 3223785002:01:006:0052, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3223785002:01:006:0052 та кадастровим планом цієї земельної ділянки дата державної реєстрації земельної ділянки - 20 серпня 2013 року.

Із технічної документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223785002:01:006:0052 щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та акта перенесення меж земельних ділянок в натурі та передання на зберігання межових знаків землевласнику відомо, що погодження меж земельної ділянки з ОСОБА_2 немає.

Згідно зі свідоцтвом на право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 належить земельна ділянка з кадастровим номером 3223785002:01:006:0042, дата реєстрації земельної ділянки - 11 вересня 2013 року.

Рішенням Ромашківської сільської ради від 23 жовтня 2009 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства.

Із кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 3223785002:01:006:0042, яка належить ОСОБА_2 , відомо, що житловий будинок під номером АДРЕСА_2 повністю знаходиться в межах цієї земельної ділянки.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 18 серпня 2009 року в порядку спадкування після померлого батька ОСОБА_5 за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований на АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 67,6 кв. м на АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності - рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 18 серпня 2009 року № 2-404/09.

Як відомо з копії технічних паспортів, житловий будинок на АДРЕСА_2 побудований у 1960 році, погріб з шийкою - у 1965 році, прибудова - у 1968 році.

З висновку судової земельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2018 року встановлено, що фактичне розташування житлового будинку, цегляної прибудови до будинку, цегляного комина, прибудованого до цегляної прибудови до будинку на АДРЕСА_2 не відповідає межам земельних ділянок, визначеним технічною документацією із землеустрою на земельні ділянки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ). Невідповідність полягає у накладанні житлового будинку з цегляною прибудовою та комином на суміжну земельну ділянку, кадастровий номер 3223785002:01:006:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто фактичні межі ділянки виходять за межі, що були визначені відповідною технічною документацією із землеустрою, на підставі якої була сформована ця земельна ділянка. Накладання житлового будинку з цегляною прибудовою та комином на суміжну земельну ділянку становить від 2,67 м до 2,74 м. Межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 порушені фактичним накладенням меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

В суді першої інстанції експерт Шишов М. А. пояснив, що в ухвалі про призначення експертизи не ставилося питання про те, чи є зміщення земельних ділянок. Фактичні межі земельної ділянки на АДРЕСА_2 виходять за межі, які визначені технічною документацією. Питання щодо площі накладення земельної ділянки за технічною документацією на житловий будинок ОСОБА_2 в ухвалі про призначення експертизи не ставилось. Щодо земельної ділянці на АДРЕСА_1 були надані координати поворотних точок. В ухвалі також не ставилось питання щодо визначення площі накладення земельних ділянок, а також часу здійснення будівництва будинку на АДРЕСА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року оскаржені тільки в частині вирішення вимог первісного позову, а тому переглядаються лише в частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Зміст добросусідства закріплено у статті 103 ЗК України. Відповідно до цієї норми власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Крім того, частиною другою статті 95 ЗК України визначено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила про порушення її прав тим, що ОСОБА_2 прибудувала до будинку АДРЕСА_2 цегляний комин з димарем, який повністю знаходиться на території належного їй домоволодіння. Комин споруджений з порушенням санітарних, гігієнічних та будівельних норм. Таким чином, прибудова є самовільним будівництвом. Унаслідок такого порушення земля, яка знаходиться на подвір`ї, забруднюється попелом, сажею та сміттям з комину, який розташований поряд з житловим будинком позивачки на невеликій відстані.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність порушень прав ОСОБА_1 спорудженим ОСОБА_2 цегляним комином до будинку АДРЕСА_2 .

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що будинок на АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_2 , збудовано у 1960 році, прибудова - у 1968 році. Земельна ділянка ОСОБА_1 , право власності на яку оформлено лише у 2013 році, накладається на земельну ділянку, розташовану під вказаним житловим будинком від 2,67 до 2,72 м. Доказів перебудови цього житлового будинку, внаслідок якої відбулося накладення земельної ділянки, розташованої під житловим будинком на сусідню земельну ділянку, не надано. Водночас з висновку експерта від 22 жовтня 2018 року та додатків 1 та 2 до цього висновку видно, що має місце накладення земельних ділянок позивачки та відповідачки. Встановивши, що за технічною документацією, складеною позивачкою в 2013 році, її земельна ділянка накладається на земельну ділянку відповідачки, та на прибудову, яка будувалась в 1968 році, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позивачкою за первісним позовом порушення її права користування земельною ділянкою, точне місце розташування якої неможливо встановити до приведення технічної документації на землю позивачки у відповідність із фактичними межами та правовстановлюючими документами. Крім того, суди з пояснень експерта встановили, що за кадастровою картою має місце накладення земельної ділянки позивачки на земельну ділянку відповідачки, а тому до приведення технічної документації в належний стан неможливо з достовірністю встановити, що комин, який просить знести позивачка, нависає над її земельною ділянкою.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачка не довела факту, що спорудженою прибудовою порушені її права як власника земельної ділянки.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Порушення процесуальних норм, про які зазначає позивачка, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки касаційне провадження у цій справі відкрито лише з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко