ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 378/913/15-ц

провадження № 61-1841св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року, постановлену у складі судді Марущак Н. М., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Волохова Л. А., Мельника Я. С., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ставищенського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування заяви зазначив, що вказаним рішенням, яке набрало законної сили, стягнено солідарно з нього і ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № K2V4AN24280037 від 10 червня 2008 року у розмірі 72 339,81 доларів США, що за встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 24 листопада 2015 року складає 1 740 495,83 гривень, та 26 107,44 гривень судового збору.

Проте при вирішенні справи суд першої інстанції не врахував сплачені його колишньою дружиною ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості платежі у розмірі 31 915,17 доларів США та 51 722,72 гривень, та не перевірив, чи реалізоване заставне майно, яке вилучене у зв`язку із заборгованістю за кредитним договором.

Вважає зазначені обставини нововиявленими, які не враховані Ставищенським районним судом Київської області при ухваленні рішення від 27 листопада 2015 року, проте мають істотне значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин просив скасувати рішення Ставищенського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року за нововиявленими обставинами і призначити справу до розгляду у загальному порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року ОСОБА_2 у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні статті 361 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, і не спростовують правильність висновків, покладених в основу рішення Ставищенського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність нововиявлених обставин, які можуть бути підставою для перегляду рішення Ставищенського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції, у порушення вимог статті 194 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи по суті, не повернувся до стадії з`ясування обставин справи і перевірки їх доказами після подання ОСОБА_1 у ході судових дебатів додаткових доказів, а саме квитанцій про сплату грошових коштів у погашення кредита і доказів вилучення банком переданого в заставу автомобіля для його подальшої реалізації.

Ухвалою Верховного Суду від 1 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Судами встановлено, що рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року у справі № 378/913/15-ц, яке набрало законної сили, стягнено солідарно зі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № K2V4AN24280037 від 10 червня 2008 року у розмірі 72 339,81 доларів США, що за встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 24 листопада 2015 року складає 1 740 495,83 гривень, та 26 107,44 гривень судового збору.

Відповідачі про перебування справи № 378/913/15-ц у провадженні суду першої інстанції були обізнані, що підтверджується повідомленнями про вручення їм поштових відправлень із копією ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками.

ОСОБА_2 особисто брав участь у судових засіданнях 23 жовтня 2015 року і 11 листопада 2015 року, а ОСОБА_1 - 24 листопада 2015 року та 27 листопада 2017 року.

Заявник, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, жодних доказів на спростування зазначених у позовній заяві обставин не подав і про їх витребування не клопотав; ОСОБА_1 докази, яким обґрунтовує свої заперечення, а саме квитанції, копію заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2012 року про звернення стягнення на заставне майно та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2011 року, подала через канцелярію суду після закінчення судових дебатів і видалення суду до нарадчої кімнати.

Відповідно до частини першої статті 361 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду заяви судами попередніх інстанцій, рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.

Підставою для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частини другої статті 361 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду заяви судами попередніх інстанцій).

Нововиявленими обставинами є юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 361 ЦПК у редакції Кодексу, чинній на час розгляду заяви судами попередніх інстанцій, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права і обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК у редакції Кодексу, чинній на час розгляду заяви судами попередніх інстанцій, є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику. Ці обставини повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи могли ці обставини спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

ОСОБА_2 посилається як на нововиявлені обставини на докази сплати ОСОБА_1 платежів у погашення кредита у 2008-2011 роках та на акт вилучення у неї у 2009 році переданого в заставу у забезпечення виконання кредитного договору № K2V4AN24280037 від 10 червня 2008 року автомобіля. Вказує, що не знав і не міг знати про ці обставини, так як шлюб між ним і ОСОБА_1 розірваний.

Проте зазначені обставини не можуть вважатися такими, що не були і не могли бути відомими заявнику на час розгляду справи, оскільки ОСОБА_2 , знаючи про перебування цієї справи у провадженні суду, мав об`єктивну можливість заявити клопотання про витребування доказів щодо погашення кредита у ОСОБА_1 і документів щодо можливої реалізації автомобіля - у АТ КБ «ПриватБанк», проте відповідними процесуальними правами не скористався. Крім того, шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірваний у лютому 2012 року, тобто після вилучення автомобіля і внесення відповідних платежів.

Ставищенський районний суд Київської області, стягуючи зі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № K2V4AN24280037 від 10 червня 2008 року, виходив з того, що її розмір згідно з поданими позивачем доказами становить 72 339,81 доларів США, що за встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 24 листопада 2015 року складає 1 740 495,83 гривень. Заявник, посилаючись на існування квитанцій про сплату боргу за 2008-2011 роки і акта вилучення заставного автомобіля, не вказав, яким чином ці докази спростовують правильність поданого банком розрахунку, виконаного станом на 26 червня 2015 року, і свідчать про його недостовірність.

Оскільки ОСОБА_2 не довів, що не знав і об`єктивно не міг дізнатися про розмір сплачених ОСОБА_1 у 2008-2011 роках грошових коштів та про вилучення у неї переданого в заставу автомобіля, а також не вказав про спростування цими доказами висновків суду щодо визначення заборгованості відповідачів у розмірі 72 339,81 доларів США, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, зазначені заявником обставини не є нововиявленими обставинами у розумінні положень цивільного процесуального законодавства і не можуть бути підставою для перегляду рішення Ставищенського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року.

Доводи заявника про те, що суд першої інстанції, у порушення вимог статті 194 ЦПК України у редакції Кодексу, чинної на час вирішення справи по суті, не повернувся до стадії з`ясування обставин справи і перевірки їх доказами після подання ОСОБА_1 у ході судових дебатів додаткових доказів, а саме квитанцій про сплату грошових коштів у погашення кредита і доказів вилучення банком переданого в заставу автомобіля для його подальшої реалізації, касаційний суд відхиляє.

Як вбачається зі справи, додаткові докази ОСОБА_1 подала через канцелярію суду 27 листопада 2015 року об 11 годині 19 хвилин, у той час як судові дебати у справі закінчилися і суд видалився до нарадчої кімнати об 11 годині 05 хвилин. Крім того, ОСОБА_1 знала про перебування цієї справи у провадженні суду, брала участь у судових засіданнях, її адвокат неодноразово звертався до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, тобто вона не мала перешкод у своєчасному поданні наявних у неї доказів, проте не скористалася своїми процесуальними правами.

Крім того, допущені судом першої інстанції, на думку заявника, процесуальні порушення, що призвели до неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, є підставою для оскарження такого рішення в апеляційному порядку, проте ОСОБА_2 , отримавши копію рішення Ставищенського районного суду Київської області від 27 листопада 2015 року 4 грудня 2015 року, відповідним правом не скористався.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних ухвал, оскільки суди попередніх інстанцій постановили їх з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвал судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 та 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов