№ 380/10067/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 380/10067/24

адміністративне провадження № К/990/8162/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі

секретаря судових засідань: Юзини О.В.,

представника відповідача: Мерзи Д.С.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Юг В"

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року (суддя Бритичак У. В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року (судді: Затолочний В.С., Гудим Л.Я., Качмар В.Я.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юг В»

до Головного управління ДПС у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Юг В" (далі також - ТОВ "Агро-Юг В", Позивач) звернулося з до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі також - ГУ ДПС, Відповідач), в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2023 року № 16839/13-01-07-10.

Позивач наполягав на безпідставності нарахування згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням пені, зокрема, з огляду на неправильне трактування Відповідачем частини другої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» (надалі також - Закон про валюту).

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 30 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовив з посиланням, зокрема, на те, що строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а не з наступного дня, як стверджує представник Позивача з посиланням на норми Цивільного кодексу України.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "Агро-Юг В" залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, апеляційний суд виснував, зокрема, що згідно з розрахунком до спірного у цій справі податкового повідомлення-рішення за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності Відповідач нарахував пеню у розмірі 0,3% за кожен день прострочення, у тому числі: 1) за експортною митною декларацією (далі також - ЕМД) від 28 листопада 2022 року ЕК 10 АА № 22UA400040042009U2 (граничний строк розрахунку 26 травня 2023 року) за період прострочення з 27 травня 2023 року; 2) за ЕМД від 17 січня 2023 року ЕК 10 АА № 23UA400040001572U8 (граничний строк розрахунку 15 липня 2023 року) за період прострочення з 16 липня 2023 року.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між ТОВ "Агро-Юг В" (Продавець) та компанією-нерезидентом "VinsleGroup KFT" (Угорщина) (Покупець) було укладено зовнішньоекономічний контракт від 24 жовтня 2022 року № VG-C-24102022 щодо поставки кукурудзи (далі також - Контракт).

Відповідач отримав лист від Національного банку України про виявлені факти порушення граничних строків розрахунків ТОВ "Агро-Юг В" за Контрактом з датами експорту товару - 28 листопада 2022 року та 17 січня 2023 року.

Відповідач провів перевірку Позивача, за результатами якої склав акт від 25 грудня 2023 року № 36365/13-01-07-10/32461564.

Згідно з висновками акта Позивач допустив порушення вимог частин першої та другої статті 13 Закону про валюту з урахуванням пункту 14-2 Постанови Правління Національного Банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».

На підставі цього акта Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2024 року № 2838/13-01-07-10 на суму 775 407,86 грн.

ТОВ «АГРО-ЮГ В» оскаржило це рішення в адміністративному порядку.

Державна податкова служба України рішенням від 5 квітня 2024 року №9694/6/99-00-06-01-02-06 скаргу частково задовольнила, скасувала податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2024 року № 2838/13-01-07-10 у частині 53 839,91 грн застосованої пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД, а в іншій частині - залишила без змін.

З урахуванням цього Відповідач прийняв нове податкове-повідомлення рішення від 15 квітня 2024 року № 16839/13-01-07-10 на суму 721 567,95 грн.

Згідно з розрахунком до вказаного податкового повідомлення-рішення за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності Відповідач нарахував пеню у розмірі 0,3% за кожен день прострочення, зокрема:

1) за ЕМД від 28 листопада 2022 року ЕК 10 АА № 22UA400040042009U2 (граничний строк розрахунку 26 травня 2023 року):

- за період прострочення з 27 травня до 12 червня 2023 року (17 днів) в сумі 60 042,71 грн;

- за період прострочення з 27 травня до 31 липня 2023 року (66 днів) в сумі 194 255,82 грн;

- за період прострочення з 27 травня до 31 серпня 2023 року (97 днів) в сумі 296 917,08 грн;

2) за ЕМД від 17 січня 2023 року ЕК 10 АА № 23UA400040001572U8 (граничний строк розрахунку 15 липня 2023 року):

- за період прострочення з 16 липня до 19 вересня 2023 року (66 днів) в сумі 170 352,34 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Позивач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, а підставою касаційного оскарження визначив пункти 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі Позивач доводить необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 160/6138/24.

Також Позивач доводить про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 251 Цивільного кодексу України, частин першої, другої та п`ятої статті 13 Закону про валюту та пункту 14-2 Постанови Правління Національного Банку України від 24 лютого 2022 року № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" щодо наявності підстав для визначення початку обрахунку граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, які становлять 180 календарних днів, та однозначного розуміння визначенню «з дня митного оформлення» - тобто включаючи такий день, або «з дня митного оформлення» слід розуміти за загальноприйнятим і поширеним правилом, - на наступний день від такого «дня митного оформлення».

Підкреслює, що Закон про валюту визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. встановленні Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів. Проте такий Закон України, хоча і є спеціальним Законом, проте жодним чином не визначає інший (спеціальний) порядок обрахунку строків, що є відміним від порядку визначеного нормами загального законодавства, а тому Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що зміст частини другої статті 13 Закону в частині строку виплати заборгованості обчислюється з дня такого митного оформлення, так як норма частини 2 статті 13 Закону, не вказує що день митного оформлення рахується включно.

Позивач вважає, що обрахунок граничного строку розрахунків за зовнішньо-економічними операціями має розпочинатися на наступний день після митного оформлення продукції, що експортується, тоді як Відповідач розпочав обрахунок з дня митного оформлення.

Також представник Позивача звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1950/17 викладено висновок, відповідно до якого суд помилково не застосував норму права що підлягала застосуванню в частині початку відліку строку від дня наступного за днем митного оформлення, так як спеціальним законом, який регулює спірні відносини не визначено поняття строку та порядку його обчислення, а тому ухвалене по справі судове рішення не може вважатись законим та обґрунтованим.

Крім того, Позивач й посилається на висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі №260/433/19, відповідно до яких, установивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Крім того, підпунктом 4 пункту 3 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 року № 7, встановлено, що днем виникнення порушення є перший день після закінчення встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків за операцією з експорту, імпорту товарів або строку, установленого відповідно до раніше виданих за цією операцією висновків.

Податковий орган, визначаючи курс валюти для обрахунку пені, використовує перший день після закінчення встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків, тим самим ототожнюючи поняття «день виникнення порушення» і «день виникнення заборгованості». Таким чином, Відповідач фактично за основу бере перший день прострочення граничного строку, тобто день виникнення порушення.

Однак день виникнення порушення, на думку представника Позивача, не є тотожним за змістом словосполученню «день виникнення заборгованості», прив`язка до якої встановлена у частині п`ятій статті 13 Закону про валюту і з урахуванням якої здійснюється обрахунок пені. Якщо розглядати правовідносини з експорту товару, то положення частини другої статті 13 Закону про валюту пояснюють, що строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується.

Зміст цієї норми свідчить про те, що з точки зору відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності з експорту товару, заборгованість нерезидента (покупця) перед резидентом (продавцем) виникає саме у день митного оформлення продукції, що експортується, і існує до її фактичного погашення нерезидентом. Закон про валюту не містить вказівки на будь-який інший день, зокрема про перший день після закінчення граничного строку.

Аналогічний підхід слід застосовувати й до імпортних операцій, беручи до уваги, що при імпорті ключовою подією, з якою пов`язується виникнення заборгованості, є момент здійснення резидентом попередньої оплати товару. Саме з цього дня в нерезидента-продавця виникає зобов`язання поставити товар, а у відносинах сторін формується заборгованість за вже оплачену, але ще не поставлену продукцію. Ця заборгованість є поточною та стає простроченою лише після спливу договірних та/ або законодавчо встановлених граничних строків поставки.

Вважає правильними висновки, що положення частини п`ятої статті 13 Закон про валюту не містить вказівки, що у понятті «день виникнення заборгованості» така заборгованість має бути простроченою. Відтак, використання для визначення дня виникнення заборгованості моменту, коли вона набуває статусу простроченої через порушення встановлених строків розрахунків, є помилковим.

Таким чином, день виникнення заборгованості в імпортних правовідносинах не може бути ототожнений з днем виникнення порушення. Днем виникнення заборгованості в цих правовідносинах є день здійснення резидентом авансового платежу, а не перший день після спливу граничних строків розрахунків. Лише коли договірні або встановлені Національним банком України строки поставки спливають, заборгованість переходить у стан простроченої, що й зумовлює нарахування пені.

Відповідно, застосування у спірному випадку контролюючим органом курсу валюти, встановленого Національним банком України станом на перший день після закінчення граничного строку розрахунків, а не на день здійснення оплати резидентом, є помилковим.

З урахуванням цього у касаційній скарзі представник Позивача, зокрема, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2023 року № 16839/13-01-07-10.

У судове засідання представник Позивача не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

3.2. Доводи Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Заперечуючи вимоги касаційної скарги, представник Відповідача у відзиві на касаційну скаргу фактично цитує висновки суду першої інстанції, які було покладено в основу задоволення позовних вимог.

Наголошує, зокрема, на тому, що Законом про валюту прямо передбачено, що строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а не з наступного дня, як стверджує представник Позивача.

Зазначає, що правовідносини із нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності є специфічними та врегульовані спеціальним Законом про валюту і саме норми вказаного Закону підлягають застосуванню, у порівнянні із загальними нормами Цивільного кодексу України, зокрема, і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті та обчислення строків виплати заборгованості.

Отже, як вважає Відповідач, оскільки митне оформлення товару за Контрактом відбулось 28 листопада 2022 року та 17 січня 2023 року строк виплати заборгованості (180 днів) обчислюється з дня такого оформлення, відповідно граничний строк сплати такої заборгованості - 26 травня та 15 липня 2023 року.

У контексті цього Відповідач звертає увагу, що нарахування пені розпочато з наступного дня, після закінчення вищевказаного строку, зокрема з 27 травня та з 16 липня 2023 року.

Таким чином, на думку Відповідача, ним правильно встановлені граничні строки сплати контрагентом Позивача заборгованості згідно з оформленими ТОВ "Агро-Юг В" митним и деклараціями.

Резюмуючи наведене вище Відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, заслухавши представника Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Як підтверджується матеріалами справи, Позивач вже звертався до суду касаційної інстанції зі скаргою, в якій ставив питання щодо формування правового висновку щодо обрахунку строку виплати заборгованості.

13 лютого 2025 року, встановивши, що Верховний Суд вже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, Суд постановив ухвалу, якою закрив касаційне провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України.

Постановляючи ухвалу, Суд вказав, що у постанові від 20 грудня 2024 року у справі №160/6138/24 сформовано висновок, про відсутність якого зазначено у касаційній скарзі.

Представник Позивача просить відступити від наведеного у постанові у справі №160/6138/24 висновку та сформувати висновок, відповідно до якого строк на погашення заборгованості починає свій відлік на наступний день з митного оформлення товару.

Надаючи оцінку таким доводам в контексті наведених Позивачем підстав касаційного оскарження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного законодавства з 7 лютого 2019 року визначає Закон про валюту. Метою цього Закону є забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про валюту та валютні операції" у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Пунктом 14-2 Постанови Правління Національного Банку України від 24 лютого 2022 року № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" на час спірних правовідносин було установлено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 5 квітня 2022 року.

Відповідно до пункту 7 розділу II Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 року № 7, яка набрала чинності 7 лютого 2019 року (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), банк розпочинає відлік установлених Національним банком граничних строків розрахунків з дати:

1) оформлення МД типу ЕК-10 "Експорт", ЕК-11 "Реекспорт" на продукцію, що експортується (якщо продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню), або підписання акта або іншого документа, що засвідчує поставку нерезиденту товару відповідно до умов експортного договору (якщо товар згідно із законодавством України не підлягає митному оформленню), - за операціями з експорту товарів;

2) здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) - за операціями з імпорту товарів.

Так, Позивач у касаційній інстанції наполягає на тому, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статтей 251 та 253 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку такими доводам у контексті установлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 23 липня 2024 року ухвалив постанову у справі у справі №240/25642/22, предметом розгляду якої було питання особливостей застосування норм Закон про валюту.

Так у наведеній постанові Верховний Суд констатував, що відносини, які виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються виключно Законом про валюту, який є спеціальним законом. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням Закону про валюту, застосовуються положення саме Закону про валюту.

Суд дійшов висновку, що правовідносини зі здійснення валютних операцій є специфічними та врегульовані спеціальним Законом про валюту, і саме норми вказаного Закону підлягають застосуванню, зокрема і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті. З огляду на специфічність правовідносин, що стосуються строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, які врегульовано окремим спеціальним нормативно-правовим актом - Закон про валюту, та врегульовують конкретну визначену його предметом групу правовідносин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Підсумовуючи наведене вище у сукупності колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу правової визначеності та ієрархії нормативно-правових актів, спірні правовідносини у сфері валютних операцій, валютного регулювання та нагляду регулюються саме спеціальним законодавчим актом - Законом про валюту. Цей Закон, як спеціальний нормативно-правовий акт, має пріоритет у застосуванні над загальними законодавчими нормами, що ґрунтується на принципі lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон має перевагу над загальним).

Так, відповідно до частин першої та другої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Наведені норми дають підстави вважати, що цивільне законодавство врегульовує чітку сферу правовідносин.

Валютні операції, зокрема операції з експорту товарів, за своєю суттю мають змішаний характер, оскільки включають як приватноправові елементи (договірні відносини між сторонами контракту), так і публічно-правові аспекти, пов`язані з валютним контролем та регулюванням з боку держави. Разом з тим, валютний нагляд, як інструмент державного контролю за дотриманням валютного законодавства відповідними суб`єктами, реалізується в умовах владного підпорядкування учасників зовнішньоекономічної діяльності вимогам регулятора (Національного банку України).

Зважаючи на це для цілей врегулювання правовідносин у сфері валютного нагляду законодавцем визначено конкретний строк зарахування заборгованості за операціями з експорту, і прямо заначено, що цей строк обчислюється саме з дня митного оформлення продукції, як це прямо передбачено статтею 13 Закону про валюту.

Саме тому, цивільно-правові норми, а саме стаття 253 Цивільного кодексу України, не можуть застосовуватись для додаткового тлумачення або зміни правил, що встановлені спеціальним законом - Законом України «Про валюту і валютні операції» - для публічно-правових валютних відносин.

У межах валютного регулювання законодавець прямо встановив конкретні строки та порядок виконання обов`язків, зокрема, - строк погашення заборгованості за операціями з експорту, який обчислюється відповідно до чіткої норми саме з моменту митного оформлення товару. Норми Закону про валюту у цих правовідносинах мають імперативний характер і не допускають довільного тлумачення чи розширення шляхом звернення до загальних положень цивільного законодавства для того аби визначати початок обрахунку строку з наступного після певної події дня.

Посилання Позивача у касаційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року № 128/1950/17, є нерелевантним, оскільки зазначена правова позиція сформульована у контексті правовідносин, які є відмінними від тих, що є спірними у цій справі. Зокрема, вона не стосується застосування норм спеціального законодавства - Закону про валюту який, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, має пріоритет у регулюванні валютного нагляду та є спеціальним щодо відповідних публічно-правових правовідносин.

Посилання на необхідність перенесення строків у зв`язку з вихідними днями Суд не може визнати обґрунтованим, оскільки початок відліку строку, відповідно до обставин цієї справи, не припадав на такі дні.

Отже, у суду немає підстав аби не погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про те, що положення частини другої статті 13 Закону про валюту однозначно визначають, що строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується. Юридичний зміст зазначеної норми свідчить про те, що саме з моменту митного оформлення товару саме для ціле забезпечення валютного законодавства у резидента (експортера) виникає правова вимога до нерезидента (покупця) щодо виконання зобов`язання з оплати поставленої продукції. Відповідно, з цього моменту виникає валютна заборгованість, яка вважається такою, що підлягає контролю з боку уповноважених органів до моменту її фактичного погашення. Закон не передбачає можливості обчислення строку з будь-якої іншої дати.

Саме тому, Суд не знаходить підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 20 грудня 2024 року у справі №160/6138/24.

У цій постанові Верховний Суд прямо указав, що «якщо розглядати правовідносини з експорту товару, то положення частини другої статті 13 Закону про валюту пояснюють, що строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується.

Повертаючись до обставин цієї справи, необхідно зазначити, що суди попередніх інстанцій встановили, що митне оформлення товару за зовнішньоекономічним договором від 24 жовтня 2022 року № VG-C-24102022 здійснювалося двічі - 28 листопада 2022 року (митна декларація ЕК 10 АА № 22UA400040042009U2) та 17 січня 2023 року (митна декларація ЕК 10 АА № 23UA400040001572U8).

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідно до частини другої статті 13 Закону про валюту граничні строки сплати заборгованості за вказаними операціями становили 26 травня 2023 року та 15 липня 2023 року відповідно.

При цьому суди попередніх інстанцій у цій справі підкреслили, що, як випливає з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2024 року № 16839/13-01-07-10 та додатку до нього, нарахування пені було розпочато Відповідачем з наступного дня після закінчення відповідних граничних строків, а саме з 27 травня 2023 року та 16 липня 2023 року відповідно.

Суд не знайшов підстав аби вважати застосовними до цих правовідносин і положень пункту 56.21 статті 56 ПК України, адже не виявив неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

З урахуванням встановлених обставин справи, досліджених судами попередніх інстанцій доказів та відповідного застосування норм матеріального права, немає підстав для того аби не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій або з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 грудня 2024 року у справі №160/6138/24 та сформувати відмінний, аніж у останній справі висновок.

У цьому контексті суд враховує і те, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до розв`язання складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник у цьому випадку не наводить обґрунтованих, на думку колегії суддів, підстав для відступлення від правового висновку, наведеного Верховним Судом у справі №160/6138/24.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що у межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від усталених висновків Верховного Суду, які викладені в означеній скаржником постанові Верховного Суду, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшла підтвердження.

Наведене у сукупності виключає скасування оскаржуваних судових рішень адміністративних судів попередніх інстанцій з наведених ним підстав - пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування контролюючим органом валютного курсу при розрахунку пені, зазначеної у спірному податковому повідомленні-рішенні, слід зауважити таке.

По-перше, наведені доводи зазначені не у взаємозв`язку з вичерпним переліком підстав касаційного оскарження, передбаченим частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

По-друге, зазначені доводи Позивач не наводив при розгляді справи судами попередніх інстанцій, і відповідно ці питання не були і не могли бути предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій; Позивач не звертався до суду із заявою про зміну підстав позову в порядку, встановленому КАС України.

По-третє, такі доводи безпосередньо пов`язані з необхідністю встановлення або перевірки фактичних обставин справи. Разом з тим, за приписами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має повноважень на встановлення або переоцінку фактичних обставин справи. Це є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, які не могли дослідити відповідні обставини, оскільки вони не були спірними у рамках розв`язання спору.

З огляду на викладене, у суду касаційної інстанції відсутні передбачені процесуальним законом підстави для оцінки зазначених аргументів Позивача.

Отже, у цьому випадку скаржник не довів, а колегія суддів не встановила неправильного застосування судами норм матеріального права або порушення судами норм процесуального права.

Аналіз матеріалів справи, встановлених судами попередніх інстанцій обставин та застосованих правових норм не підтверджує, що ці суди дійшли помилкових або необґрунтованих висновків щодо недоведеності порушення частини другої статті 2 КАС України при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке є предметом спору. Відповідно, рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

4.2. Висновки за результатами касаційного перегляду

З урахуванням встановлених у цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Доводи, наведені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Юг В" залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючої судді Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

Повний текст постанови складено 1 травня 2025 року.