ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 380/10080/22
адміністративне провадження № К/990/33668/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Загороднюка А.Г.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2023 (головуючий суддя - Р.М. Брильовський)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 (головуючий суддя - І.І. Запотічний, судді - І.В. Глушко, О.І. Довга)
у справі № 380/10080/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, період з 28.02.2020 по 21.06.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, період з 28.02.2020 по 21.06.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що при звільненні позивача відповідачем не виплачено належне йому грошове забезпечення, чим порушено вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 28.02.2020 по 21.06.2022. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.02.2020 по 21.06.2022 у розмірі 4968 грн 17 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав, визначених статтею 117 Кодексу законів про працю України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, оскільки, як встановлено судами, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України.
5. Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суди дійшли висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 4 968 грн 17 коп (1, 25% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку 397 454 грн 20 коп).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону, заявник касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судами статті 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
7. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що розрахована судами сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, є необґрунтованою з суттєвими арифметичними помилками.
Позиція інших учасників справи
8. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого згідно приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
9. Ухвалою Верховного Суду від 26.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
10. Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2024 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
11. ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2020 № 46 ОСОБА_1 було звільнено, виключено з списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
12. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 380/11392/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення січня 2016 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 по 28.02.2018. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 27.02.2020. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 27.02.2020, із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. В задоволення решти позовних вимог відмовлено.
13. Відповідачем 22.06.2022 виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 167 293 грн 39 коп.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
14. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
16. Статтею 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
17. За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
18. Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
19. Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
20. За змістом частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
22. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
23. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19, щодо визначення критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
24. Так, питання щодо визначення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, та можливості його зменшення судом, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду.
25. Зокрема, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
26. За висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
27. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
28. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
29. За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
30. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
31. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
32. Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
33. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
34. На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
35. Судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 (27.02.2020) відповідачем не виплачена сума індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018 та за період з 01.03.2018 по 27.02.2020.
36. Сума середнього заробітку за час затримки виплати суми індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку складає: 845 х 470 грн 36 коп = 397 454 грн 20 коп, де 845 - кількість днів затримки, 470 грн 36 коп - середньоденний розмір грошового забезпечення.
37. В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
38. Так, при вирішенні цієї справи суди вказують, що розмір усіх належних звільненому працівникові нарахувань та виплат при звільненні становить 213 384 грн 02 коп, з яких індексація грошового забезпечення згідно з рішенням у справі № 380/11392/11 становить 169 841 грн 01 коп.
39. Водночас, за доводами позивача відповідачем на виконання рішення суду у справі № 380/11392/21 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 167 293 грн 39 коп.
40. З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи, зокрема, в частині загального розміру належних позивачу при звільненні виплат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
41. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
42. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).
43. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.
44. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
45. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
46. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі № 380/10080/22 скасувати.
3. Справу № 380/10080/22 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Львівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.Г. Загороднюк
Н.М. Мартинюк