ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2025 року

м. Київ

справа №380/10157/24

адміністративне провадження № К/990/1424/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/10157/24

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1

на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 січня 2025 року (головуючий суддя: Запотічний І.І., судді: Глушко І.В., Довга О.І.).

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив, з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог від 21 травня 2024 року:

- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі: 207975,60 грн., з урахуванням податків, зборів та інших платежів, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ухиленні від нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі: 98603 (дев`яносто вісім тисяч шістсот три) гривні 20 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі: 1039 (одна тисяча тридцять дев`ять) гривень 50 коп.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 оскаржила його до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), а саме: не додано документа про сплату судового збору та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку.

Через неусунення військовою частиною НОМЕР_1 недоліків апеляційної скарги, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2024 року, апеляційну скаргу повернуто апелянту на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

13 листопада 2024 року військова частина НОМЕР_1 повторно звернулась з апеляційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2024 року.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без руху через пропуск строку на апеляційне оскарження та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням підстав для його поновлення.

Залишаючи без руху повторну апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції скаржник отримав 9 вересня 2024 року, а апеляційну скаргу подав до суду 13 листопада 2024 року, тобто з пропуском встановленого законом 30-денного строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 січня 2025 року визнано неповажними наведені військовою частиною НОМЕР_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2024 року на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції установив, що на виконання ухвали про залишення без руху апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що повторне звернення з апеляційною скаргою до суду з пропуском строку встановленого законом у зв`язку з відсутністю фінансування є вагомою підставою для поновлення процесуальних строків.

Стосовно цих доводів, апеляційний суд зазначив, що ці обставини не можуть бути поважними підставами для поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою, оскільки відсутність фінансування відповідача, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо оформлення апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням апеляційного суду, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 січня 2025 року та передати справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Ця касаційна скарга подана на підставі частини третьої статті 328 КАС України, яка визначає перелік ухвал суду апеляційної інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, серед яких, зокрема ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження.

На обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржник вказує на те, що первинну апеляційну скаргу ним було подано у межах строку, визначеного статтею 295 КАС України. Проте, як зазначає відповідач, вказану скаргу відповідача було залишено без руху через несплату судового збору. Скаржник вказує, що сплатити судовий збір у строки, визначені в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху виявилося неможливим через певну процедуру отримання коштів. З огляду на невиконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу. Як наголошує відповідач, у найкоротший термін, а саме 13 листопада 2024 року, військовою частиною НОМЕР_1 було повторно подано апеляційну скаргу разом з платіжною інструкцією №9488 про сплату судового збору. Водночас, повторну апеляційну скаргу було залишено без руху через пропуск строку, встановленого законом на апеляційне оскарженні і в подальшому було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, оскільки суд визнав причини, зазначені військовою частиною для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними. На переконання скаржника, неприйняття судом апеляційної інстанції наведених військовою частиною у апеляційній скарзі підстав пропуску строку на апеляційне оскарження є непропорційним і нівелює принцип апеляційного оскарження. Поряд з цим скаржник посилався на те, що військова частина НОМЕР_1 є авіаційною частиною, для якої на період дії воєнного стану пріорітетнішими є закупівля послуг на ремонт техніки, закупівля запасних частин та мастильних матеріалів до техніки.

Ухвалою Верховного Суду від 6 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі отримана позивачем 20 березня 2025 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0610238295672).

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини першої статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Право на апеляційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.

Умовою прийнятності апеляційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 296 КАС України, а також дотриманні термінів її подачі, обов`язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору.

Відповідно до приписів статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 298 КАС України визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Отже, процесуальне законодавство встановлює порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги. Як у випадку невиконання вимог статті 296 КАС щодо форми та змісту скарги, так і вимог щодо дотримання строку апеляційного оскарження, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - апеляційна скарга залишається без руху.

Якщо скаржник у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).

Отже, встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи пункту 4 частини першої статті 299 КАС є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на апеляційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Колегія суддів зазначає, що поновлення строку (у випадках, що не віднесені до регламентованих частини другої статті 295 КАС України) не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.

При поданні апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин пропуску такого строку чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

За частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна зі складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій - гарантія забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19).

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

За обставинами цієї справи, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі від 8 січня 2025 року при відмові у відкритті апеляційного провадження визнав неповажними підстави поновлення строку на апеляційне оскарження наведені скаржником.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції визнав посилання на відсутність бюджетного фінансування неповажною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.

Надаючи оцінку наведеним вище обставинам, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав вважати, що строк на апеляційне оскарження був пропущений з поважних причин.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Отже, самих посилань на обставини, пов`язані з неналежним фінансуванням державної установи чи організації чи відсутністю таких коштів взагалі, недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку. Відповідач, маючи намір реалізації наданого йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов`язків, що також передбачає частина друга статті 49 КАС України.

Доводи військової частини НОМЕР_1 про те, що вона у найкоротший термін замовила кошти для сплати судового збору, не підтверджені жодними доказами і не свідчать про те, що в спірний період військова частина вчинила всі можливі та необхідні дії для реалізації наданих їй законом процесуальних прав з метою апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Така поведінка суб`єкта владних повноважень не може бути визнана сумлінною, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу пропущеного строку звернення до суду. Відсутність коштів на сплату судового збору не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження. Відповідна процедура виділення та погодження коштів на сплату судового збору була запроваджена і встановлена державою в особі законодавця, тому, виходячи з принципу «належного урядування», державний орган має дотримуватися такої процедури.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2 8 КАС України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року «Надточій проти України» принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. Водночас судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України.

Усталеною є судова практика, в тому числі і Верховного Суду (справи № 806/2321/16, № 826/24448/15, № 806/2950/15, № 200/11691/19-а, № 405/7262/17, № 1440/1822/18, №0840/3465/18 та низці інших), щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб`єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Сама собою сплата суб`єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 19 вересня 2024 року у справі № 240/2139/24.

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неможливість сплати судового збору за подання апеляційної скарги, як на поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв`язку з їх безпідставністю.

У постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено про те, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Беручи до уваги наведене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для висновку визнавати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, які наведені відповідачем у заяві про поновлення процесуального строку.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження та відсутності підстав для його поновлення, правильно застосував положення пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив, то колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду